Орися Грудка
Homo Hitchhikirus (з англ. hitchhike – ловити попутки) – людина, яка подорожує автостопом. З-поміж інших видів роду Людини мандрівної вирізняється кількома характерними особливостями.
Homo Hitchhikirus може подорожувати в такі країни, як Ісландія, скільки мав би (або не мав) грошей чи водійських прав. Та головне інше – може бачити та відчувати гостріше.
Homo Hitchhikirus мандрівник. Не турист. У розпланованих мандрівках втрачаємо живу атмосферу малих та непримітних місць, які нерідко виявляються найважливішими. Старої відлюдної заправки, далекого нетуристичного містечка. Чи ба місць небувалих, про які може розповісти водій – природню річку з температурою гарячої ванни чи каньйон, якому два мільйони років.
Тури не відкривають світу – турист бачить заздалегідь визначене. Homo Hitchhikirus рідко знає, де буде обідати та що достоту ввійде в маршрут. Та неодмінно кожна зупинка – місце, яке хтось чомусь обрав.
Homo Hitchhikirus має нагоду дізнатися про країну більше, ніж всякий турист. У нього 30, 50, а то й 200 кілометрів часу на розмови зі своїми водіями, часто тутешніми. Жоден музей чи екскурсовод не розкаже про дозвілля, культурні та соціальні звички так глибоко. Де ще вам трапиться поспілкуватися з десятилітнім дівчам, яка розкаже, як сильно полюбляє гарячий шоколад у довгі ісландські зими і як не любить ходити в школу. Хто ж в автобусі розкаже про навколишню місцевість – як-от про те, що у теплиці, яку бачите за вікном, у неродючій Ісландії завдяки гейзерам можуть вирощувати полуниці (наша співрозмовниця приїжджала сюди в дитинстві дивитися на мавпочок і папуг, яких більше ніде в Ісландії не було). Homo Hitchhikirus дізнається про справжнє життя країни.
Або про весь світ, якщо він в Ісландії, де туристів щомісяця приїжджає стільки, як в країні всього живе людей. Замість радіо він слухає історії з Японії і Америки, Греції, Франції та Великобританії; довідується перспективи інженерів і механіків, програмістів і завідувачів тутешніх готелів. Грек може виявитися працівником японського посольства, а канадець розповісти про легалізацію медичного канабісу. Кожна автівка, досвід й історії – несподіванка і справжнє відкриття світу.
Зволимо припустити, що Homo Hitchhikirus належить до сімейства Homo Hikirus. Чи принаймні точно багато ходить. І не тільки до якогось пристойного виїзду за місто – Homo Hitchhikirus знає, що погано стопити на автобанах.
Взагалі його пригодня стихія – природня. Маленькі далекі дороги, затишні села і галявини, казкові місця, куди можна піти в похід. Наприклад, дістатися до початку гірських маршрутів, застопивши кілька позашляховиків, бо звичайною машиною не переїхати десяток річок. Поки стопити – кілька перейти. Накидати каміння і створити стежку чи роззутися. А потім з кемпсайту стартувати 25-кілометровим маршрутом через мох, льодовики й вулкани, попри водоспад і крізь туман, до дороги і наступних автівок та пригод. І за машиною вертатися не треба. І жертвувати частину гірського шляху теж.
Homo Hitchhikirus – істота менш шкідлива для довкілля. Тут все ясно, правда? Водій все одно кудись їде, і тепер з ним подорожують ще три людини. Чи скільки там вас 😉
І головне. Homo Hitchhikirus допомагає світові відновити довіру. Ми часто питаємо у старших місцевих водіїв, чи подорожували вони колись автостопом у своїй країні. В Бельгії та Норвегії, Ісландії, Нідерландах і де завгодно чуємо – так. А також, що ці самі люди із своїми історіями студентського чи рокфестивального життя 60-их кажуть: «Але я б не хотіла/хотів, щоб мої діти так подорожували».
«Люди налякані» – часто пояснюють, чому важко зловити попутку у певному місці (особливо біля великих міст). Бояться мігрантів, злочинців – кого завгодно. Homo Hitchhikirus вчить, що треба вірити і довіряти.
І вчиться сам. А як іще? Homo Hitchhikirus неодмінно має добрі витренувані нерви. Уявіть: стоїте на марсовій пустелі Ісландії (принаймні часом виглядає саме так) і на вас напосідає зграя набридливих мушок, яка затуляє очі, що годі не розмахуючи руками дивитися на зустрічного водія. У такі моменти ви особливо сподіваєтесь, що доля буде прихильна. А наступна попутка швидка. Тим паче, коли ви у такому казковому, тихому, і (ну звісно) безлюдному місці, що машина проїжджає один раз на десять хвилин. Та ви розумієте: зупинити чи ні – право водія, і не переборщуєте із виразом обличчя. Втім, дуже вірите. А потім й довіряєте.
Тому Homo Hitchhikirus вірить в людство. Їде у невідомий край, про який не знає майже нічого, і все одно сподівається, що й тут, як всюди у світі, знайдеться людина, яка йому зупинить. Тобто хоча б 25, якщо подорожувати зібрався тиждень. Вірить, що й там не боятимуться. Піднімає палець вгору і радіє кожному пригальмуванню.
Читайте також, що Google додав
? Google додав миттєвий переклад з понад 80 мов на українську за допомогою камери миттєвий переклад з понад 100 мов на українську за допомогою камери.