Alex Droptape
Відеоверсія
Ню-метал – це жанр, до якого зневажливо ставиться як музична еліта, так і трушні металхеди. Він наче знаходиться в такому собі лімбо і на перший погляд здається, що не подобається майже нікому. Але при цьому ню-металу вдалося в свій час стати одним з найпопулярніших музичних жанрів в світі. Маємо ось такий парадокс.
Доволі часто ню-металу закидають те, що в цьому стилі не обов’язково мати гарні музичні здібності, що він досить мізогінний, а також моє найулюбленіше – це зовсім не метал. Цікаво, що більшість людей, які зневажають жанр та використовують подібні висловлювання в його сторону, асоціюють ню-метал в першу чергу з Limp Bizkit, Crazy Town, Linkin Park та подібними командами.
Що ж, інколи буває, що найпопулярніші представники того чи іншого музичного сегменту є далеко не найкращими гуртами стилю. Якщо копнути бодай трохи глибше, то можна здивуватись, наскільки ж в цьому жанрі багато крутих музикантів, неординарних ідей і, найголовніше, цікавих альбомів. Саме про останнє я хочу поговорити.
У цьому списку я поділюся ню-метал роботами, які вважаю найкращими в жанрі і які в свій час сильно на мене вплинули. Деякі з них достатньо відомі, але більшість – несправедливо обділені увагою релізи. При цьому вони на декілька голів перевершують мейнстримниі роботи жанру.
Важливе додати, що я не включив жодного альбому Korn, оскільки вже є окремий матеріал про гурт, з яким можна ознайомитись тут. Також обійшов стороною The Burning Red від Machine Head, адже про Робба Флінна з компанією також готується окремий матеріал. Те саме стосується Linkin Park і Slipknot, які вийдуть найближчим часом. А тепер, коли з передмовою покінчено, можна безпосередньо перейти до списку улюблених та недооцінених ню-метал альбомів.
40 Below Summer – The Morning After (2003)
Команда з Нью-Джерсі, яка має у своєму складі одного з найхаризматичніших вокалістів в ню-метал жанрі – Макса Ілліджа. Це третій альбом гурту, який випущений до того, як розпочнеться перетасування кадрів в стані колективу, після чого хлопці релізнуть ще один альбом і затихнуть аж до 2013 року. Макс Іллідж має дуже цікаву манеру співу. У нього незвичайний тембр, коли вiн переходить на чистий вокал, плюс я обожнюю його істеричний скрим. Перлиною диску виступає спільний трек з вокалістом Ill Nino Крістіаном Мачадо, який називається F.E., що означає Fuck Everything. Як оригінально для жанру, але ми тут про мазафаку говоримо. Загалом, гідна робота, щоб опинитися у топі найкращих альбомів жанру.
Flaw – Through the Eyes (2001)
У багатьох командах завжди йдуть якісь срачі між вокалістом та іншими членами гурту. Flaw так само не оминув розбрат між учасниками колективу. Шкода, адже гурт мав величезний потенціал. Їхній майбутній матеріал – нюха середньої паршивості. Але в дискографії гурту є два класні альбоми. Точніше, один хороший, який вони випустять у 2004 році і один прекрасний – я саме про Through the Eyes. Кріс Вольц відноситься до тих вокалістів, яким може пишатися весь жанр. Його своєрідна манера співу запам’ятовується, а партії, які він пише – надзвичайні. В обоймі в нього і скрим, і чистий спів, і навіть речитатив, причому на атаці! Through the Eyes – атмосферна та неординарна робота. Велика вірогідність, що диск сподобається шанувальникам Tool, бо тут прослідковуються вайби цієї прог-команди. Додам, що дуже тащусь від гітарного тону. У нього є так званий пісок, але він ідеально вписується в звук і атмосферу. Незрівнянний диск!
A Perfect Circle – Thirteenth Step (2003)
Сайд-проект вокаліста Tool Джеймса Мейнарда Кінана і Білла Ховерделя – їхнього гітарного техніка. До того як Кінан побудував свою виноробню Корво Б’янко в Туссенті – все, що він не робив – перетворювалося на золото. Thirteenth Step – другий диск Ідеального Кола та мій улюблений альбом у дискографії. Напевно, якщо комусь пощастило подивитись висер Пола Андерсона під назвою Resident Evil Afterlife, то пам’ятає трек The Outsider – найкраще, що є в цій недоекранізації культової гри. Але на альбомі що не трек – хіт. На цьому релізі музиканти з A Perfect Circle тяготіють до класики, металу, прогресиву, альтернативи, атмосферіка і чого завгодно. Thirteenth Step можу з упевненістю назвати позажанровим диском. Робота на всі часи!
Cold – A Different Kind of Pain (2005)
Cold – одна з небагатьох улюблених пост-гранж команд. Незважаючи на те, що на цьому альбомі змінилися обидва гітаристи, а один з них звалив в Evanescence, робота вийшла прекрасною. Написанням більшої частини матеріалу займався вокаліст Скутер Уорд, адже у нього на цей момент в його житті настала чорна смуга: від раку померла сестра, розрив довгих відносин і невизначеність з гуртом – все це впало тяжким вантажем на Уорда, внаслідок чого він написав найдепресивніший матеріал в історії колективу. Музика не просто депресивна, а скоріше меланхолійна. Але при цьому страшенно гарна і хітова. Бо щира. До речі, сам Скутер вважає A Different Kind of Pain найкращою платівкою в дискографії і називає істинним альбомом, який в повному обсязі характеризує Cold. Не можу не погодитись. Ідеальний альбом для похмурої погоди чи пригніченого настрою. Особисто мене рятує завжди.
Incubus – Make Yourself (1999)
Як би я не любив альбом S.C.I.E.N.C.E. 1997-го року – їхній самий ню-металічний реліз, але Make Yourself все ж таки знаходиться десь посередині між тим, як гурт звучав в кінці 90-х і тим, що музиканти почнуть грати в середині нульових – лайтову і трохи занудну альтернативу. На Make Yourself скукоти і ванілі останніх робіт немає зовсім. Команда просто з’їхала з так званої нюшки в більш альт-рокове звучання, але при цьому хлопці залишилися дико грувовими і драйвовими. Величезна заслуга хітовості матеріалу лежить на вокалісті Брендоні Бойді. Досі не можу змиритися з тим, що на наступних релізах гурту він умудрився похерити круті приспіви на кшталт Pardon Me. Який жах.
American Head Charge – The War of Art (2001)
Шалена, божевільна і відбита на всю голову платівка. Завжди себе запитував: нахрєна стільки народу таким командам, як American Head Charge чи Slipknot? До речі, Шон Крен тісно пов’язаний з гуртом, оскільки робив Хедам ремікси, а в кліпі Just So You Know маска Клоуна з’являється в якості пасхалки. Так ось, The War of Art – суміш агресивного альт-металу та брудного індастріалу. Періодами валить така лють, що дупа лопається від важкості та агресії. А який у них вокаліст! Камерон Хікок завжди відносився до найцікавіших голосів у мазафаці. Але, на жаль, просрав все. Як і сам гурт. Багато хто сторчався, а хтось навіть зловив передозняк. Гітаристу Кармі Чимі пощастило звалити в Otep. До речі, через її ліжко пройшло щось дофіга мазафачних музикантів. Ох уже ця Отеп. Так ось, American Head Charge не так давно намагалися в реюніон, але я думаю, що слово “намагалися” вичерпне по відношенню до їх діяльності. Але цей реліз – один із найкращих альбомів у жанрі. Ще раз, просто шалена робота. Неодмінно рекомендую ознайомитись!
Adema – Unstable (2003)
Гурт зведеного брата Джонатана Девіса з Корн та басиста Дейва ДеРу, який також грав із Девісом у його першій команді SexArt. Adema – ще одні представники ню-метал банди, у яких почалася чехарда з вокалістами. Unstable – останній диск із фронтменом Марком Чавесом. Решта музикантів в подальшому почала писати сумнівної якості матеріал. І є роботи, які краще взагалі не згадувати! Але Unstable – це дуже відомий і впізнаваний в ню-метал колах диск, який містить багато хітів. Більша половина треків досі є в моєму плейлисті. Фігово, що через амбіції чи гівняний характер когось із учасників розпадаються такі класні команди. А що вдіяти?..
10 Years – The Autumn Effect (2005)
Команда яка не може не сподобатися тим, хто любить неквапливе атмосферне звучання з дуже крутим вокалом. Звучання гурту можна описати як альт-метал у поєднанні з прогресивом роком. 10 Years для мене завжди була таким собі мазафачним варіантом Tool. Також у мене весь час в голові крутиться те, що вони є американською варіацією Karnivool. Напевно так і є, бо можна провести багато паралелей з дебютною роботою Themata від австралійських геніїв, починаючи від структури пісень, закінчуючи вокалом. Ще й вийшли ці дві роботи в один рік. Не знаю, наскільки моє порівняння допоможе зрозуміти звучання 10 Years, бо сподіваюся, що ви знайомі з шедевральним Themata, а якщо ні, то про цей альбом буде трохи далі по списку. А наразі я рекомендую обов’язково послухати The Autumn Effect. Дуже красивий альбом.
Switched – Subject to Change (2002)
Так звана олстар-команда, вокалістом якої є Бен Шигель – незмінний продюсер Chimaira. Крім нього у Switched грав один із моїх улюблених барабанщиків – Чед Зеліга, який потім звалив у Breaking Benjamin. Гітаристом виступав БіСі Кошміт, нині учасник Nonpoint, а за бас відповідав Корі Лавері – рідний брат Клінта із Sevendust. У команди всього два альбоми, між якими важко обрати, оскільки вони однаково круті і при цьому досить різні. Subject to Change ближче до того самого поняття мазафака, у той час, як диск Ghost in the Machine 2006-го року – це скоріше альтернативний метал. Рекомендую обидва альбоми – вони дуже круті!
P.O.D. – Payable on Death (2003)
Перший альбом записаний з гітаристом Living Sacrifice Джейсоном Трабі. І при цьому мій улюблений реліз даного гурту. Не те щоб я принижував заслуги їхнього “канонічного” гітариста Маркоса К’юрела, але на мою думку Джейсон крутіший як музикант. Його музичний світогляд, його техніка, його підхід до сонграйтингу – все це вилилося в те, що він разом з P.O.D. випустив просто напросто відмінний реліз! Звичайно, що без решти учасників ця робота не була б такою видатною, але я вважаю, що велика заслуга цієї платівки заключається в тому, що гурт знайшов чудового гітариста. Ну і звісно я не можу оминути стороною приголомшливого вокаліста Сонні Сандовала, якого я вважаю одним з найкрутіших текстовиків у жанрі.
Alien Ant Farm – Anthology (2001)
Один із найцікавіших та найкумедніших колективів в жанрі. Спостерігати за їхніми лайвами – ще те задоволення. Особливо стежити за рухами басиста! Але якщо говорити про музику, то для мене Alien Ant Farm є чи не квінтесенцією звучання кінця 90-х та початку 00-х. По суті гурт є саундтреком для всіх молодіжних комедій тих років. Їхній драйв і запал – це те, за що я шалено полюбив Алієнів. Адже хто з нас не любив ганяти в Tony Hawk’s Pro Skater 3 під їхню Wish? Слухаючи подібні роботи, я трохи починаю сумувати за минулим. Не дуже люблю цю справу і завжди намагаюся дивитися тільки вперед, але що вдієш, якщо музика викликає саме такі емоції?
ill Nino – Revolution Revolucion (2001)
Ill Nino – одні з найяскравіших представників ню-металу жанру, бо думаю, що у багатьох мазафака викликає асоціації з дредами, широкими штанами, адідасом і ось всим цим. Але Ill Nino вигідно вирізнялися на фоні колег по цеху. Гурт з’явився в той час, коли набирали популярність “радіофрендлі” команди, які звучали зандто прилизано і лайтово, плюс були всі як на підбір. Чуваки з Ill Nino їм на противагу вистрілили надпотужним релізом, від рифів якого дупа вилітала у вікно, а від божевільного верещання вокаліста Крістіан Мачадо закладало вуха! Ill Nino почали називати рятівниками жанру та ковтком свіжого повітря. Їхнім основним девізом було грати якомога потужніше, але при цьому надзвичайно мелодійно. І ця мелодійність – те, що так виділяло гурт серед маси ню-метал колективів. Діло в тому, що гурт гармонійно вплітав в музику елементи меренги, сальси, ча-ча-ча та інших латиноамериканських мелодій і ритмів, за що, власне, багато хто полюбив цей гурт.
Додам, що Ill Nino – це ідейний спадкоємець альбому Roots від Sepultura і раннього Soulfly. Те, чим займався Макс Кавалера на заході своєї кар’єри в Сепултурі, не могло не залишитися непоміченим, тому його етно-металічні ідеї отримали розвиток у вигляді Ill Nino. Чому я весь час говорю про гурт у минулому часі? Тому що хлопців також не оминула катавасія з кадрами, та ще й до всього почались рамси за права на назву, тому команда вже не існує у тому вигляді, за який ми її полюбили. Лишається змиритися.
Dry Kill Logic – The Dead and Dreaming (2004)
Dry Kill Logic показали, що ню-метал може звучати технічно. Їхні металічні рифачі зносять башню, а вокаліст Кліфф Рігано, незважаючи на те, що виглядає як герой Перевізника або Форсажу, видає такі круті приспіви, які не вилазять із голови роками. Якщо перший альбом гурту був чистопородною нюшкою, то The Dead and Dreaming відрізняється більш металічним звучанням. Точніше, металкоровим. Але металкоровим по нью-йоркськи. Адже спочатку металкором називалися хардкорові команди з лисими накачаними мужиками, які в хардкор додавали елементи металу. Так і утворився металкор. Згодом металкором почали називати взагалі іншу музику, плюс жанр почав асоціюватись з мелодизмом і соплями. І якщо взяти Ill Nino, Dry Kill Logic і деякі команди, про які поговорю пізніше – це був би логічний розвиток стилю, бо команди почали робити ставку на технічність, тому ню-метал мав всі шанси подобатись як представникам металічної тусовки, так і любителям альтернативи. Але жанр повернув зовсім не туди, а потім взагалі здох. Такі справи.
Spineshank – Self Destructive Pattern (2003)
Третя платівка команди з Лос Анджелесу, яка представляє собою мікс ню-металу та індастріалу. Spineshank, як на мене, є найкращими представниками цього синтезу, за що й отримали місце в топі. Але саме на Self Destructive Pattern хлопці стали ближче до альтернативного металу, бо значно позбавились індустріальних елементів. Композиції роблять великий акцент на мелодизм. Чого вартий тільки один Forgotten! Основною фішкою гурту є те, що музикантам круто вдається вплітати в структуру пісень бриджі, тобто переходи між куплетами та приспівами. Музиканти сильно просідають в динаміці після куплету, щоб потім потужно увірватись в приспів, виносячі слухача натиском. Ех, зараз такої музики більше не роблять.
Mudvayne – Lost and Found (2005)
Важко обрати між шаленою дебютною роботою та третім більш розміреним диском. Зупинився на другому варіанті, бо я люблю баланс. Оскільки в подальшому гурт почав робити трохи іншу музику, то цей альбом можна вважати такою собі творчою вершиною Мадвейнів. На Lost and Found їхня лють, технічність і натиск залишаються на місці, просто вони трішки зменшують оберти. Ну і плюс позбулися гриму і жахливого сценічного образу, що говорить про нову віху в розвитку гурту. Вокалісту Чаду Грею вдається вриватися в чистих розспівках гострим і блискавичним скримом, ну а басист Райан Мартіні – це відповідь на часте питання: а навіщо метал-гурту басист?
Так ось, ню-метал – це саме той жанр, де ви можете почути багато крутих бас-гітаристів і Райан – один із найкращих на цьому поприщі. Бас – важкий для освоєння інструмент, просто потрібно вміти на ньому грати. Я полюбив ню-метал якраз через те, що жанр славиться крутою ритм-секцією. Тим не менш, на альбомі просто неймовірна кількість хітів. Деякі з них можна було чути в саундтреках Need For Speed Underground або у фільмі Пила 2. Один з найулюбленіших альбомів у жанрі, який гідний бути в першій десятці!
Bloodsimple – A Cruel World (2005)
Bloodsimple відноситься до розряду так званих суперкоманд. У цьому колективі грали учасники нью-йоркської металкору команди Vision of Disorder. Bloodsimple – це гітарист Майк Кеннеді та вокаліст Тім Вільямс. Також у групі грали рідний брат Троя Сандерса з Мастодон – Кайл Сандерс, а також барабанщик Кріс Гамільтон, який стукав у Downset та Crowbar. Результатом роботи такого потужного колективу став альбом A Cruel World, який по праву називали одним із найкращих релізів 2005-го року. Команду помітив вокаліст Мадвейн Чад Грей і не просто підписав на своєму лейблі, а також заспівав на одній із пісень. Музика гурту являла собою суміш альтернативного металу, металкору і деяких елементів гранжу на кшталт Alice in Chains, бо чистий вокал Тіма Вільямса трохи нагадував Лейна Стейлі. Взагалі, Тім – це просто звір. Те, як він використовує свій скрим та чистий спів – мед для вух.
Недарма це один із улюблених вокалістів Робба Флінна. Він навіть покликав Тіма для участі в проекті Родараннері Юнайтед. Тім записав вокальну партію для треку Army of the Sun. А щодо музики, то це настільки крута робота, яка може у найважчий кач, який тільки можна уявити, а також в неймовірну хітовість та душевний мелодизм. Це один із найкращих альбомів, що я чув у житті. Він за всі ці роки ні краплі не набрид і тому займає таку високу позицію в моєму списку. Після двох альбомів гурт розпався, а Тім Вільямс та Майк Кеннеді знову воскресили Vision of Disorder. На цьому історія гурту закінчилася.
Five Pointe O – Untitled (2002)
Ще один гурт, який промайнув, як метеор. У дискографії пацанів і дівчинки лише один повноцінний альбом і два ранні міньйони. Вперше я гурт почув на саундтреку до першого фільму Resident Evil і закохався у поєднання тяжкості та мелодизму. Але, якщо чесно, дуже важко описати цю роботу в кількох словах. Тут стільки всього. Як згадував раніше, той випадок, коли ню-метал межує з металкор-корнями, але при цьому тут знайшлося місця для 12-хвилинного спейс-рокового номеру Aspire, Inspire, для шаленого та істеричного Untitled, для містичного трайбу Purity 01 і красивої The Infinity. Вокаліст Деніел Страбл – міг бути одним із найкращих вокалістів у жанрі, якщо б гурт не пішов у небуття після запису цього альбому. Прикро. Дуже прикро за такий втрачений потенціал.
Karnivool – Themata (2005)
Австралійські прог-музиканти, перший альбом яких все ж більше тяготіє до альтернативного металу. Я зараз говорю саме про Themata. Цей альбом – один з найкращих представників жанру, який є сумішшю альт-металу і прогресивного року. Themata може похвастатись крутими оркестровими аранжуванями у заглавній композиції, які при цьому позбавлені зайвого пафосу, скажемо, тих же Muse, місце знайшлося Мешугговській поліритмії на Scarabs, Туловському вайбу на L1FELIKE, а також дуже розумно заюзаний ефект зашкалюючого кліпінгу на Synops. Останній, до речі, це взагалі один із накрутіших треків, що я чув у жанрі. І це я ще не згадував мелодійні та спокійні номери альбом! Не маю нічого проти, коли їх називають одним із найталановитіших гуртів планети. Шкода, звичайно, що досі невідомо, чи дочекаємось колись від Карнівул четвертого студійного релізу. Хто знає, адже новий альбом Tool дочекались.
Deftones – Koi No Yokan (2012)
Люблю Deftones за те, що кожний альбом гурту – різний і про будь-який з них можна говорити досить довго. Koi No Yokan ідеально поєднує в собі елементи Мешугговського звучання та атмосферного шугейзу. Той момент, коли ніхто з основних генераторів ідей не тягне на себе ковдру. Я говорю про гітариста Стівена Карпентера та вокаліста Чино Морено. Від шугейз-елементів відправляє в космос, а коли Карпентер розчехляє восьмиструн – ховайся, бо він видає настільки потужний звук, що аж відвисає щелепа! Люблю я синтез Морено-Карпентера (звучить як теорема, хах), що ж поробиш. Koi No Yokan – це один із найкращих альбомів команди та один з улюблених релізів у жанрі взагалі. Знаю, що багато хто обрав би White Pony, але постараюсь зробити найближчим часом окремий матеріал про Deftones, в якому поговоримо про гурт детальніше.
Sevendust – Animosity (2001)
Sevendust – одна з несправедливо проігнорованих команд у наших краях. Можна сказати, що гурт стояв у витоках альт-металічного звучання. Девід Дрейман із Disturbed та Саллі Ерна із Godsmack говорили, що їхні гурти стирили своє звучання саме у цих хлопаків. Севендаст складається з дивовижних музикантів, включаючи барабанщика Моргана Роуза, технікою якого надихалися Чад Зеліга з Breaking Benjamin або Шеннон Ларкін із Godsmack, гітарист Клінт Лавері, який є не тільки улюбленим музикантом у багатьох команд жанру, але також допомагє у написанні матеріалу для деяких із них. І як не сказати про приголомшливого вокаліста Лайона Візерспуна? Всі разом вони створюють унікальне та впізнаване звучання гурту.
Animosity – третій і перший мейнстрімний диск колективу, на якому вони трохи більше додали мелодизму та елементів пост-гранжу. Учасники гурту є таким собі хором, де співають відразу всі музиканти. Але основними вокальними партіями займаються, безпосередньо, сам вокаліст ЕлДжей, який відповідає за лід-партії, барабанщик Морган Роуз виключно скрімить, а Клінт Лавері використовує як чистий вокал, так і дет-метал гармонії. Разом це працює, як годинник, а хіти, які видає гурт – вїдаються раз і назавжди. На альбомі багато як качових бойовиків, наприклад T.O.A.B., так і мелодійних номерів, таких як Trust. Додам, що Лайон Візерспун – дивовижний фронтмен! Sevendust – неймовірно талановита команда, яка не завоювала широкої популярності у любителів альтернативної сцени. Проте я віддаю умовне перше місце саме Севендастам. На мій погляд, більше, ніж заслужили.
Що ж, ось таким вийшов мій список улюблених альбомів ню-метал жанру. Поза бортом лишилось кілька цікавих робіт, тому якщо хочеться почитати і про них – дайте знати. Зроблю такий собі додаток до основної частини. Найближчим часом очікуйте окремі матеріали як про гурти з цього списку, так і пости про команди, які в ньому не опинилися. А чи подобається вам ню-метал? Які ваші улюблені гурти яи записи цього жанру? Можемо приступити до дискусії. На сьогодні в мене все, побачимось на сторінках сайту найближчим часом. Слухайте тільки хорошу музику!
- Ютуб-канал про метал-музику: https://www.youtube.com/droptape
- Другий канал про відеоігри та кіно: https://www.youtube.com/droptapelive
- Твіттер: https://twitter.com/Asp1re1nsp1re
- Телеграм: https://t.me/droptape