😱 Kirk Hammett – Portals (2022) - перший сольник від учасника гурту Metallica за 40 років, як так сталося?

Що ж дочекалися! Перший сольний альбом від учасника гурту Metallica за 40 років його існування, та ще й від кого – Кірка Геммета.

Справді, для тих хто так, чи інакше цікавився цим популярним гуртом та його історією, така подія є доволі екстраординарною. Останнього разу коли учасник Metallica висловив бажання створити сольний проєкт це викликало, м’яко кажучи, обурення у його «батьків» – Джеймса Гетфілда та Ларса Ульріха.

Засновники загалом не довго думали й звільнили Джейсона Ньюстеда з гурту, хоча й певний час приховували свою мотивацію (та й Ньюстед теж) прикриваючись проблемами зі здоров’ям.

Однак сьогоднішній пост не про цю доволі драматичну сторінку в історії Metallica, яка заслуговує на  окрему розповідь. (У даному сенсі рекомендую переглянути документалку Some Kind of Monster про період гурту впродовж 2000-2004 рр.)

 

Звідки взялися Portals?

У своєму анонсі альбому Кірк Геммет розповів, що власне спонукало його до запису сольної платівки:

Ще до того, як у мене навіть виникла ідея сольного EP, мене надихнула потреба створити якийсь саундтрек для супроводу The Kirk Hammett Collection (прим. авт. – колекція Хеммета з різноманітних речей пов’язаних із горор-фільмами) для першої виставки «It's Alive» … в Салемі у штаті Массачусетс у 2017.

Як зазначає гітарист, що так одразу і виникла ідея для пісні, яка відкриває альбом — Maiden and the Monster. Також Геммет додав:

Початкова концепція Portals з'явилася з цієї однієї пісні. Після цього я зрозумів, що можу створювати різні саундтрекові моменти. Ці пісні я називаю Audio Cinematic. Я створюю звуки та музичні фрагменти для фільмів, які відтворюються в моїй голові. Сподіваюся, вони створюватимуть фільми в головах інших людей подібним чином.

У тому ж таки пресрелізі зазначено, що треки були записано по усьому світу, а Геммет також виступив продюсером EP. Однак над альбомом працював не лише сам Кірк у ньому беруть участь й  інші музиканти. Зокрема  співавтором композицій High Plans Drifter і The Incantation виступив Едвін Аутвотер. Додам, що Аутвотер був диригентом оркестру під час виступу Metallica з симфонічним оркестром у 2019 році S&M2.

Серед інших учасників — барабанщик Джон Теодор з Hammett’s The Wedding Band (жартівливий кавер-гурт Хеммета та Роба Трухільйо), Абрахам Лоборіель, як бас-гітарист виступив продюсер Metallica Грег Фідельман, а також аранжувальник, лауреат премії «Еммі» Блейк Нілі та Боб Рок, який спродюсував студійні альбоми Metallica 90-х, а також  St. Anger 2003 року.

Що ж, Геммет й справді є доволі відомим шанувальником горор культури, та особливо «олдскульних» горорів за участі Боріса Карлоффа. Це до речі простежується на іменній серії гітар Кірка, які виділяються своїми зображеннями постерів з його улюблених фільмів.

Однак не лише у горор фільмах Геммет шукав натхнення.  Гітарист для цього прослуховував різноманітні саундтреки, класичну музику та композиції Енніо Морріконе, до речі з The Ecstasy of Gold, якого розпочинаються концерти Metallica.

Чому Геммета не спіткала доля Ньюстеда?

Можна побачити, що за відсутністю сольних проєктів Кірк спробував себе творчо реалізувати через проведення горор-фестів, що своєю чергою призвело до запису сольної платівки.

Як уже писалося вище, справді така річ, як сольний альбом від учасника Metallica є річчю доволі екзотичною. Однак пояснення цьому можна знайти.

Для початку відзначу, що все-таки люди з роками можуть змінюватися (особливо, якщо ти Джеймс Гетфілд після кількох курсів реабілітацій) і доволі авторитарний підхід дуету Гетфілд-Ульріх, до усіх творчих ініціатив інших учасників гурту послабився. Таким чином це дозволило усім хто випадає з цієї двійки певним чином самовиразитися, наприклад для початку створивши «весільний гурт»:

Кожному «тру-фанату» відомо, що «батьки Metallica» є головною рушійною силою у написанні музики й саме Гетфілд з Ульріхом складають усе, що кожен учасник гурту напридумує, до купи та власне і створюють музичний продукт.

У спрощеному вигляді цей процес виглядає наступним чином: у турі, вдома, чи ще де-небудь, учасники гурту можуть записати якийсь шматочок, риф, кілька рифів, чи навіть розігріваючись перед концертом щось наджемувати, після цього всього гурт (читай Гетфілд-Ульріх) беруться це все відслуховувати та компонувати до купи (головним у даному процесі виступає тепер Ларс Ульріх), далі це все перетворюється у перші демо-записи, з якими уже гурт іде безпосередньо до студії для повноцінного запису матеріалу.

Знову ж таки тут головна роль того ж таки «панівного» дуету, а інші учасники виступають на допоміжних ролях. Трухільйо, коли потрібен бас, а Геммет коли соло, адже усі гітарні партії окрім соло(за винятком кількох випадків) записує Гетфілд. Таким чином і проходить по суті весь процес написання альбомів.

Як бачимо, чи то пак читаємо, що Геммет мав доволі мало шансів для певного творчого самовираження лише постачаючи до альбомів культові рифи (один Enter Sandman чого вартий). Справді, якщо дослідити питання «походження» рифів Metallica, то можна побачити, що багато catchy-рифів будуть авторства Кірка.

Досить довго Геммета не турбувало питання, сольного матеріалу. Однак причиною запису власної платівки може бути й те, що Кірк з усіх альбомів Metallica взяв найменше участі у записі останнього альбому Metallica – Hardwired… to Self-Destruct 2016 року.

Причина цього виявилася доволі цікавою. Напередодні запису Геммет загубив свій iPhone на якому містилися записи уіх його «напрацювань» для нової платівки. Це своєю чергою стало свого роду мемом (в додачу до цілої купи мемів про улюблений гітарний ефект гітариста), тому, мабуть Кірк й вирішив порушити тишу власного музичного мовчання сольною платівкою вдало скориставшись тим, що Гетфілд знову потрапив на терапію від алкоголізму.  Таке вікно можливостей коли «Papa Het» у доброму гуморі не можна було втратити).

Так що ж там із Portals?

Сольна платівка від учасника гурту Metallica демонструє нам, чим власне є цей гурт – відображенням усіх найсильніших сторін кожного музиканта окремо і як разом вони утворюють те, що завоювало весь світ.

До прикладу на альбомі можна почути чому власне Геммету на записі довіряють лише виконання соло. Ніхто не зіграє жоден риф соковитіше та м’ясистіше за Джеймса Гетфілда. Адже альбом має справді доволі непогані рифи, однак звучання дає зрозуміти чому власне ритм пише Гетфілд (можете також послухати демки та записи рифів до альбомів у делюкс виданнях ремастерів перших п’яти альбомів, там прекрасно видно, що Геммету належать ідеї багатьох культових рифів, однак такими вони стали у виконанні Гетфілда).

Ще одна річ яку дає нам зрозуміти сольник Геммета це аранжування і тут ми побачимо, у чому криється геній Ульріха – уміння компонувати частини у єдине ціле. Справді на альбомі місцями відчутно, що Геммет уже мудрував і йому не вистачає «чуйки» Ларса, де краще за все розмістити риф і який білд-ап підібрати. Тому місцями у композицій доволі лінійний розвиток, який продовжує основний задум.

Однак попри це альбом вартий вашої уваги та прослуховування, адже він є доволі цікавим та незвичним і особливо зараз дасть вам можливість переключитися та як говорив Геммет побачити ті картини, які він намагався створити.

Kirk Hammet – Portals (2022)

Тепер я власне перейду до самої музики, тут буде небагато, однак спробую по суті. (It ain’t much, but it’s honest work.jpg). Для кращого розуміння задуму автора подам вам цей альбом з коментарями самого Геммета, для кращого розуміння та занурення у ту атмосферу, яку він намагався створити.

1. Maiden and the Monster

Як відзначає Кірк цією композицією він хоче відтворити дух горор фільмів 30-х років минулого століття. Таким чином для нас і розпочинається подорож крізь сприйняття гітаристом горор атмосфери останніх ста років.

Maiden and the Monster була натхненна однією прогресією, яка щойно прийшла до мене. Я сів перед деякими старими афішами фільмів з гітарою та цією прогресією і почав думати про старі класичні фільми жахів ... концентруючись на настрої цих фільмів. Я відфільтрував це через свою власну музичну психіку, і ця пісня є результатом цього.

Кірк Геммет

2. The Jinn

Дана композиція продовжує попередній вайб, але уже більше у стилі горорів 50-60-х років. Власне у цій композиції можна й почути, те про що я й писав раніше, а саме Геммета, як того хто має ідеї крутих catchy-рифів, проте їхнє виконання руками Джеймса Гетфілда, та відчуття Ларса Ульріха де їх помістити довершує ці частини.

Однак все-таки у сольному альбомі ми маємо можливість почути саме гру Кірка та його уявлення про те як розвинути ту чи іншу тему.

Я бачу так, що The Jinn представляє ще одну точку в кіно жахів. Цього разу мова йде більше про 50-ті та про те, як жах змінився, став більш прогресивним і науково-фантастичним. ... Остання частина The Jinn нагадує перехід із 50-х у 60-ті, і як все стало реалістичніше в жанрі жахів. Більш жорсткі, більше крові на екрані.

Кірк Геммет

3. High Plains Drifter

Тут нас Кірк уже хоче перенести в епоху 60-70-х років. До речі можна почути у цій композиції власне й вплив Енніо Морріконе, місцями виглядає наче саундтрек до вестерну.

Музика для High Plains Drifter спочатку походила з написаного мною твору фламенко. Це був твір тривалістю дві з половиною хвилини, і він мені дуже сподобався, але це був один з тих рифів, які було б важко інтегрувати в Metallica. Я знав, що хочу щось з цим зробити, хоча це вийшло спонтанно. Я сидів надворі і возився з акустичною гітарою фламенко, яку щойно купив, і композиція сам по собі вийшла в моменті. Я одразу зрозумів, що це має право на життя.

Кірк Геммет

4. The Incantation

The Incantation переносить нас у більш сучасні часи. Як у сценаріїв, так і сюжетних ліній у фільмах жахів спостерігалося підвищення якості. Тут я більше думаю про той період, коли вийшов перший фільм Hellraiser (укр. «Повсталий із пекла»), тобто про середину або кінець 80-х. Я думаю, що тоді почалося сучасне золоте століття жахів, і я думаю, що це триває й зараз. The Incantation — це не про окремий фільм, а скоріше мій погляд на останні двадцять років або близько того всіх чудових речей, які пережив жанр жахів.

Кірк Геммет