🥊 Музичні Премії vs. Професійне боягузтво

Čytaty latynkoju
🥊 Музичні Премії vs. Професійне боягузтво

У юного таланту два вороги.
Це інформаційний шум та відсутність самодисципліни.

«Шо, @*&#, знову?!»

Кожен, хто хоч якось цікавиться поточними справами в музіндустрії, має повне право як на це запитання, так і на кисле обличчя, коли його зору-слуху пред’являють черговий «гурт із великим потенціалом /супер-перспективного артиста / дебют чергової діви». Який (яка) вже оплатив примусові покази відеокліпу на YouTube (про платні телерадіоротації тактовно промовчимо) і найняв хорошу працелюбну PR-службу. Я навіть не про те, що «діва» — це вже сформована й визнана знаменитість, і така конструкція аналогічна до «скоро виходить нова книга-бестселер».

Без чітких результатів — це порожній звук. А їх, цих нічим не підкріплених «смислових» пустот, багато.

Саме так з’являється і множиться в геометричній прогресії беззмістовний інформаційний пил, значна частина якого осяде, тільки-но вичерпаються бюджети. Як там кажуть, здається, у фільмі Мартіна Скорсезе «Казино»: «Поки є гроші, все йде добре»?

Колись у мене була думка зробити журналістський матеріал-дослідження — куди поділися всі ті, без кого, відповідно до прес-релізів 5–7-річної давнини, просто не мав би існувати сучасний Музичний Всесвіт. Він є. А тих прісних персонажів — як артистів — вже немає. Але в нинішньому моменті ми маємо нових. І масоване, як ніколи раніше в музичній історії, їх просування. Інста-кліпчики та сторіз. Тіки і Токи.

Цей інфошквал неминуче притупляє професійну чуйку тих, хто за посадовим обов’язком — редактор, талант-баєр, музичний оглядач — зобов’язаний вихоплювати young blood, свіжу кров. Укладати рекорд-діл. Підписувати контракт на випуск альбомів і концертні виступи. Зрештою, розповідати-показувати цю справжню, живу Свіжу Кров. Без винагороди з боку артиста, а просто тому що, чорт забирай, це талановитий Майстер своєї справи. І це все цікаво і ненудно.

Наведу кілька прикладів із власного досвіду.

У травні 2012 року я вперше почув групу Alt-J — ще до виходу їхнього дебютного альбому. Зрозуміло, відразу ж «загорівся» ними — та включив нікому не відомих у нас новачків до випуску аудіожурналу STEREOBAZA (№25, 2012 – для любителів пруфів).

Уже потім гурт випустить блискучий лонгплей. Приблизно через півроку — переможе в британському конкурсі Mercury Prize зі своїм першим альбомом. Ще через років п’ять я зроблю з ними виїзне інтерв’ю — вони до того моменту стануть добре відомі у нас і в усьому світі. А потім виступлять з аншлагом і в Києві. Але тоді — на злеті — про Alt-J у нас зовсім ніхто не писав/не ставив в ефіри. Надто вже багато і без того «чергових нових перспективних груп», навіщо «ризикувати», так?

Alt-J, 2018 рік

За що мені, до речі, подобається згадана премія Mercury Prize, так це за своєрідну альтернативність до більш поважного (за всієї до нього поваги) конкурсу Brit Awards. Це, зазвичай, визнання таланту, що не боїться ризикувати та експериментувати. Схоже, такий конкурс — для по-доброму зухвалих і готових до творчих пригод українських артистів — у нас уже теж вималювався (боюся наврочити).

Ще один приклад — із 2004 року. Тоді CD ще становили левову частку ринку, і стояло питання про видання в нас альбому Scissor Sisters. Природно, ніякі дистриб’ютори не товпилися навперебій у черзі за цим релізом («щось незрозуміле для нашого ринку», «якісь нью-йоркські геї з несподіваним кавером на Pink Floyd»).

Scissor Sisters, 2007 рік

Особисто мені довелося докласти чимало зусиль, переконуючи, наполягаючи на тому, щоб він легально в нас з’явився. Адже тоді ніхто не знав, що той диск у Великій Британії, наприклад, стане 7 х Платиновим — найбільш продаваним альбомом року. Лонгплей цей ми тоді, слава богу, все ж таки видали. Але ж набагато простіше було б не наполягати, правильно?

Правильно. Тому ці «не наполягати»/«не ризикувати» я відношу до категорії «професійне боягузтво». Ну не посміємо ж ми думати, що значна частина так званих контент-директорів/музредакторів просто не розбирається в предметі свого функціонала.

Обидва ці приклади ілюструють не тільки те, що можна назвати «музичною інтуїцією», а й те, що якість-інноваційність-свіжість музики, на жаль, може зовсім не впливати на потрапляння до Слухача через традиційні канали комунікацій. Тут ви мені скажете про «менш традиційні» канали — але просто на секунду уявіть, наскільки й вони є зашумленими.

Так що, по суті, будь-яке музичне змагання, в якому результати оцінюються сукупністю чинників (усі члени журі — люди, які давно в індустрії, і для мене честь в цьому року очолювати його), вже є авторитетна підказка для слухача, кого найближчими роками потрібно фолловити. Особливо коли йдеться про Незалежну музику, для якої конкурси, подібні до Jager Music Awards, — трамплін до Великої гри.

Ще один цікавий приклад стосується мого давнього близького музичного друга, який принципово відмовився від будь-якої цифрової музики, збираючи записи виключно на вінілі: «Поганій музиці потрапити на платівку набагато складніше». Ну, про зашумленість ми з вами якраз з’ясували вище.

До речі, молодим музикантам на замітку: один із призів Jager Music Awards — видання матеріалу на вінілі, що саме собою вже є знаком якості. Та ще й за підтримки легендарного бренду, який цей реліз представляє. Торік «вініл-банк» зірвав (абсолютно заслужено) гурт Junket — їхній альбом Burning Boat & the Dancefloor Security”прикрашає вже і мою скромну колекцію платівок. До слова, цього року комусь із 56 претендентів-фіналістів — за результатами загального голосування — призовий фонд забезпечить також фінансування зйомок відеокліпу, а комусь – закупівлю музичного обладнання.

Підсумовуючи все сказане — я очікую від Першої премії незалежної музики, в журі якої я вже втретє, нових яскравих музичних відкриттів. Визнання заслуг і професійної сміливості колег, які в глобально важкий для всієї галузі рік шукали, знаходили та втілювали, нерідко, абсолютно відважні ідеї. Що знайшло своє відображення в нових для конкурсу номінаціях — зокрема, «Подія нової реальності» і «Соціальна ініціатива в музичній індустрії».

Загалом, на мій погляд, це чудовий майданчик для всіх учасників, щоб продемонструвати свою професійну сміливість і справжню Майстерність у тому, чим займаєшся.

Сміливо й чесно. Без зайвого пафосу — готовність (не здаватися) Бути собою.