Ірина Валюк
Ілюстрація згенерована за допомогою Midjourney Bot
Деякі представники старшого покоління не хочуть відмовлятися від російської культури та мови, що нав’язувалася роками за попередніх режимів. Однією з причин може бути те, що їхнє становлення та молодість припадали на ті роки. А радянська влада часто використовувала політику приховування. Це моє свої наслідки на сьогодні, покоління людей зіштовхується зі внутрішнім конфліктом, а саме осягненням сенсу російсько-української війни та інших чинників, які випливають з цього.
Це часто призводить до конфліктів у родині, оскільки батьки та діти можуть мати різні погляди. Проте варто зазначити, що багато людей зі старшого покоління почали вивчати українську історію, культуру та мову заново.
«Вони (батьки) розповідають нам про традиції, а ми повертаємо їм (батькам) оце втрачене» — пише на своїй сторінці у Twitter користувачка із нікнеймом @bentega_nevymov.
Споживацький контент
Десятиліттями українці не уявляли свого новорічного вечора без перегляду російських мюзиклів, традиційних радянських новорічних фільмів та “блакитних вогників”. Позаяк частим «камінням спотикання» між батьками та дітьми є музика:
«Моя мама живе в Польщі вже 12 років, приїхала в гості до мене в Київ, якось виходжу з ванни і чую русняву (російську) музику, залітаю у вітальню: «Тебе з хати вигнати? Чи як?» Мама бігом всьо виключила. Хоча вона мега підтримує Україну, але нажаль цю музику покоління батьків лише і чуло» — пише у Twitter користувачка @Nebudhto.
Звичайно, що не всі люди усвідомлюють цю небезпеку, про це свідчить статистика на музичних платформах в українському чарті сервісу Spotify 46 зі 100 пісень є російськими.
Але поступове усвідомлення небезпеки споживання російської культури призвело до витіснення такого контенту. Це зумовлено не тільки через інформаційно-психологічний вплив, просування кремлівських наративів та комплекс меншовартості, але й через фінансову складову. Кожен раз, коли ми слухаємо російську музику, ми заробляємо гроші для Росії, які можуть бути використані на створення ракет.
Відмова від концепцій радянських свят
Одним з яскравих прикладів переосмислення свят в Україні є Міжнародний день боротьби за права жінок. Він був започаткований на початку 20 століття в результаті боротьби жінок за свої права та рівноправність. Проте, пізніше, влада колишнього СРСР вирішила перетворити це свято на “День 8 Березня”, який став приводом для вручення жінкам квітів та приємних подарунків, але повністю віддалився від його первинної ідеї боротьби за рівність та права жінок. Деколи молодим людям приходиться брати на себе роль наставників та просвітлювати старше покоління, яке часто використовує стереотипи:
«Моя вчителька з географії буквально сказала «жінка берегиня сім’ї, бажаю чоловікам знайти таку жінку, жінки майбутні мами…», — обурилася у Twitter користувачка @Mrsss_Midnight.
Релігія та війна
У 1918 році радянська влада перенесла свята з Григоріанського на Юліанський календар, щоб зменшити релігійний вплив на суспільство, і Різдво почали святкувати 7 січня. Зараз молодь України хоче відрікатися від всього радянського та повернутися до святкування — 25 грудня. Священний Синод Православної Церкви України дозволив проводити різдвяні богослужіння 25 грудня, якщо цього бажає громада та настоятель храму.
Також діти відмовляються від традиційних радянських персонажів Діда Мороза та Снігуроньки на користь українського Святого Миколая. Це свято в Україні відоме ще з давніх часів і пов’язане зі святим Миколаєм Чудотворцем.
Деколи війна виступає «двигуном прогресу» та сприяє пришвидшеній українізації населення:
Пані Марія все своє життя відвідувала Українську православну церкву московського патріархату. Однак після подій 2014 року все змінилося. Церква не визнавала російського вторгнення, на служіннях засуджували воєнні дії та бачили у цьому лише матеріальну вигоду для воїнів. Одного разу жінка попросила про молитву за здоров’я онука, який перебував в зоні Антитерористичної операції на сході України. Священик відмовив, жінку це обурило і вона вирішила перейти до храму, що знаходиться далеко від її будинку, але Київського патріархату.
Росія часто використовувала церкву як майданчик для поширення пропаганди серед більш вразливих верств населення. Численні журналістські розслідування свідчать, що УПЦ МП підтримує сепаратистські рухи та пропагує ідеї, що сприяють дестабілізації ситуації у країні.
Медіаосвіта
Використовуючи різні канали зв’язку провладні керівники Росії намагаються щосили прорватися в український інфопростір. Продовжуючи використовувати пропаганду для досягнення своїх політичних цілей. Вона спрямована на вразливі верстви суспільства. На жаль, не всі володіють медіа-грамотністю та вмінням перевіряти інформацію, що призводить до віри у фейки та нав’язування російських наративів.
Медіаосвіта в Україні — це досить молода наука, про яку вперше заговорили на державному рівні у 2010 році. Тоді як у світі ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) вперше використали термін “медіаосвіта” у 1973 році.
Йдеться в підручнику «Медіаосвіта та медіаграмотність» від Академії Української преси.
Зараз інтернет ресурси все частіше стають основним джерелом інформації для людей, тоді як телебачення відходить на другий план. Тому в Україні зросла популярність менеджерів та телеграм-каналів як засобу сприймання інформації. Важко говорити про достовірність інформації на подібних каналах. Тому Росія може використовувати їх як засіб впливу. Молоде покоління намагаються застерегти своїх батьків та подбати про їх інформаційну небезпеку:
«Моя мама була підписана на один з відомий сумнівний телеграм-канал. Мені вдалося переконати її, що не варто слідкувати за ним. Це було не важко, вистачило показати кілька їх «фейлів» і готово! Ще мої батьки любили вмикати на фоні Арестовича. Але остаточно поставили крапку після його висловлень щодо ракети у Дніпрі» — розповідає Аліна з Івано-Франківська.
Чому для українців земля така цінна?
Існує думка, що всі, ті хто залишається на окупованих територіях є прихильниками Росії. Але це не так.
«Ми, українці, як нація, постали з племен, які вважаються осідлими. З давніх-давен наші пращури займалися хліборобством і рослинництвом, живучи століттями на своїх історичних територіях у межах своїх кордонів, які свято берегли.» — пише для видання «Главком» народний артист Анатолій Матвійчук.
Але, молодь, яка є більш мобільнішою, не завжди у змозі переконати покоління батьків виїхати з територій України, що є окупованими або на яких ведуться бойові дії, та часто можуть почути від старшого покоління: «Я тут народився — я тут і помру».
На жаль, є і такі випадки, коли діти не знаходять спільної мови з своїхми батьками, через політичні погляди.У цілях безпеки авторка не може розповідати історії людей, які залишися на окупованих територіях та підтримують Росію. Багато з них, вважають, що саме таким чином зможуть зупинити військові дії. Це породжує конфлікт між батьками та дітьми. Своїми думками щодо цього поділився наш анонімний респондент:
«Мої батьки проголосували на «псевдо референдумі»! Вони обрали Росію. Я не знаю, як коментувати це. Я думав їх змушували, але ні! Як вона сказала: «ми хочемо, щоб все було добре, тому проголосували»!».
Висновок
Очевидно, що українізація серед старших поколінь — це довгий та складний процес. Хтось не готовий відмовитися від фільмів, свят або своїх сімейних традицій, а хтось наважується залишити свій будинок, який будувався роками. Дехто стає прикладом героїзму для своїх дітей, взявши до рук зброю, а дехто стає цим героєм просто відмовившись від російської музики. Хтось вже давно став на шлях українства, а хтось, немов маленька дитина, вчиться знову по ньому ходити. Є такі, що вередують та перекірливо відмовляються зростати. Але завдяки, силі та натхненню молодих ентузіастів в України є всі шанси здобути перемогу у цій довготривалій боротьбі.