tanya.sokol
Російське вторгнення в Україну спричиняє руйнацію не лише об’єктів критичної інфраструктури, майна громадян і підприємств, а й ставить під ризик забезпечення соціальної інклюзії та гендерної рівності на всіх рівнях. Жінки та дівчата наражаються на підвищену небезпеку через збройні конфлікти, втрачаючи домівки та засоби існування, а також – повноцінну участь у житті суспільства.
Згідно «Аналізу гендерної рівності та соціальної інклюзії стосовно задоволення потреб населення України, постраждалого від повномасштабного військового вторгненням росії», після початку війни Росії проти України, з безпосередньою загрозою життю та здоров’ю стикнулися 78,5% опитаних. Це спричинило масові переселення на більш безпечні території Закарпатської, Київської, Полтавської, Житомирської та Львівської областей. Загалом, покинути свої домівки і переїжджати на території України змушені були 33,9% громадян, а 18,3% виїжджали за межі країни.
На початку травня 2022 року чисельність ВПО досягла максимуму і становила 8 029 000 осіб – до 63% усіх переміщених осіб становили жінки. Переважання жінок серед ВПО зумовлює ситуацію, коли об’єкти гуманітарної інфраструктури, що використовуються переважно жінками – спеціалізовані установи медичного профілю, торгівлі, надання адміністративних послуг, розподілу соціальної допомоги тощо – опинилися під більшим навантаженням, якщо порівняти з тими, що обслуговують переважно чоловіків чи стикаються з гендерно врівноваженим потоком користувачів.
Зростання концентрації ВПО виступає додатковим чинником погіршення становища жінок. Неможливість виїзду з небезпечної території та підвищення часу перебування в умовах небезпеки надалі суттєво обмежуватимуть повноцінну адаптацію на тимчасовому місці перебування. Саме жінки приймають найбільше навантаження щодо документального оформлення ВПО, замість того, щоб зосередити зусилля на вирішенні питань реалізації свого економічного потенціалу. Відсутність можливості знайти роботу призводить до нової хвилі переміщень та збільшення концентрації переміщених осіб в окремих регіонах.
Аналіз виявив ознаки меншої мобільності жінок у порівнянні з чоловіками. Вони меншою мірою залучені як до процесів повернення, так і до повторних переїздів, тому саме стосовно жінок зростають ризики критично низького рівня задоволення базових потреб.
Важливою умовою забезпечення стійкості населення до загроз і викликів війни є територіальна мобільність: здатність змінювати регіон перебування у випадках перевантаженості його гуманітарної інфраструктури. Саме це є запорукою адаптивності як стосовно окремого домогосподарства, так і соціальної системи загалом, адже масштабні переміщення закономірно породжують диспропорції між ресурсним потенціалом гуманітарної сфери регіону та навантаженням на таку сферу.
За таких умов найбільших втрат і ризиків зазнають ті, хто найбільше обмежений у можливості пересуватися, забезпечуючи «стихійне вирівнювання» навантаження на ресурсний потенціал та інфраструктуру регіонів.
Питання врахування особливих потреб жінок, забезпечення доступності для них допомоги, що надається державою, міжнародними партнерами та громадянським суспільством сьогодні стоїть особливо гостро. Гендерна чутливість державної політики соціального захисту, програм гуманітарної допомоги, сприяння стійкості та розвитку й міжнародного партнерства в повоєнній відбудові виступає ключовою умовою соціальної ефективності реагування на загрози й шкоди, заподіяні війною людському потенціалу України.
Дослідження реалізоване у рамках проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізує ЦЕВ у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та Інститутом конструктивної журналістики та нових медіа, за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.