🤩 Дім Ґуччі: сенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру и пожадливості

Незабаром в Україні відбудеться прем’єра фільму, відзнята оскароносним режисером Рідлі Скоттом. В основі сценарію кримінальної драми — документальна книжка Сари Форден «Дім Гуччісенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру и пожадливості», що розповідає про події, які змусили Патрицію Реджіані звернутися до найманого вбивці, аби помститися чоловіку Мауріціо.

Це видовищне кіно з ексцентричними персонажами, яскравими акцентами та закрученими сюжетними лініями. Екранізація створена за участю видатних акторів, як-от Джеремі Айронс, Адам Драйвер, Джаред Лето, Аль Пачіно і Роберт Де Ніро, а в ролі Патриції Реджани — співачка Леді Гага. Деякі світові критики та журналісти відмічають потужну акторську гру. Найбільше обговорюють Леді Гагу у ролі Патриції і подейкують, що яскрава роль дає їй можливість із впевненістю затвердитись як талановита акторка.

Не зважаючи на різні відгуки стосовно фільму та акторської гри, — одне залишається незмінним. Це історія, що захоплює одразу. Книжка відомої американської журналістки та письменниці протягом кількох років залишалася бестселером у Європі та США, а авторитетний журнал The Economist визначив «Дім Ґуччі» як одну з найкращих у світі книг у своєму жанрі. Сара Форден веде читачів лабіринтами високої моди, міжнародних фінансів, корпоративних суперечок і розпачливих родинних драм. Вона майстерно переплітає два споріднені сюжети: драматичну історію родини Ґуччі і оповідь про злети та падіння уславленого бренду Gucci й неймовірні успіхи. В Україні книжка вийде друком у грудні. Тож пропонуємо ознайомитись із нею, прочитавши уривок.

АБИ ЗРОЗУМІТИ ДОЛЮ МАУРІЦІО ҐУЧЧІ та особливості родини, із якої він походив, треба глибоко знати тосканський характер. Тосканці не схожі на привітних емілійців, аскетичних ломбардців або безладних римлян, вони зазвичай украй індивідуалістичні та пихаті. Вони почуваються так, ніби є головним джерелом культури та мистецтва Італії, й особливо пишаються своїм внеском у походження сучасної італійської мови, за яку здебільшого треба дякувати Данте Аліг’єрі. Через зарозумілість, самодостатність та закритість перед сторонніми дехто називає їх «італійськими французами». А відомий італійський романіст Курціо Малапарте недарма назвав один зі своїх найуспішніших романів Maledetti Toscani, тобто «Кляті тосканці».

У своєму «Пеклі» Данте згадує «il fiorentino spirito bizzarro». Ексцентричний флорентійський, себто тосканський, дух також може бути різким та саркастичним, готовим на гострий коментар чи жарт, як ми бачимо в Роберто Беніньї, оскароносного режисера та провідного актора стрічки «Життя прекрасне». 

Коли 1977 року читач журналу Town & Country запитав Роберто Ґуччі, двоюрідного брата Мауріціо, чи могли би Ґуччі походити з іншої частини Італії, Роберто невимовно здивувався.

«Так само ви могли би запитати мене, чи могло би к’янті походити з Ломбардії,— розреготався він.— Тоді це було би не к’янті — так само як Ґуччі не були би Ґуччі! — Роберто широко розвів руками.— Яким чином ми могли би виявитися не флорентійцями, якщо ми є такими, якими є?»

У крові Ґуччі пульсувала бурхлива історія купецького класу Флоренції, що налічує багато сторіч. У 1293 році «Постановами правосуддя»2 Флоренцію було визнано незалежною республікою. Поки влада не перейшла до рук Медічі, містом керували arti — двадцять одна купецька та реміснича гільдія. Назви цих гільдій навіть сьогодні збереглися у назвах вулиць: Віа Кальцайолі (шевців), Віа Картолаї (виробників канцелярського приладдя), Віа Тессіторі (ткачів), Віа Тінторі (фарбувальників) та багато інших. Грегоріо Даті, торговець шовковими тканинами за часів Ренесансу, писав: «Флорентієць, який не є торговцем, який не подорожував світом, не знався з іноземними націями та племенами, а згодом не повертався до Флоренції із певним прибутком, не має тут найменшої поваги». 

Для флорентійського купця багатство було почесною відзнакою і накладало певні зобов’язання. Зокрема, багата людина мусила фінансувати громадське будівництво, жити в чудовому палаці з дивовижним садом, а також бути покровителем і спонсором художників, скульпторів, поетів та музикантів. Цю любов до краси та гордість через участь у створенні краси не здатні були винищити ані війна, ані чума, ані повені, ані чвари політиків. Від Джотто й Мікеланджело до сучасних майстрів у цьому місті завжди з’являлися плоди наполегливої праці та натхнення.

«Дев’ять із десяти флорентійців купці, десятий — священник,— жартував Альдо Ґуччі, дядько Мауріціо.— Ґуччі такі ж флорентійці, як Джонні Вокер — шотландець1 , і мало хто у змозі навчити флорентійця торгівлі або майстерності,— вів далі він.— Ми, Ґуччі, були купцями з 1410 року. Коли людина каже Gucci, вона точно не думає про Macy’s .

«Вони були простими людьми із надзвичайною людяністю,— якось зауважив колишній співробітник компанії Gucci,— але всі вони мали ту жахливу тосканську вдачу».