Kateryna Malko
Ми щодня переживаємо стрес — масштабні чи непомітні події, які змушують вийти із зони комфорту і почуватися схвильовано і невпевнено. Стрес — це захисна реакція організму, але дуже легко втратити контроль, перебуваючи під його впливом. Експериментальний психолог Ітан Кросс у своїй книжці «Внутрішній голос. Як навчитися слухати себе» пояснює механізми стресу.
Книжка «Внутрішній голос. Як навчитися слухати себе» Ітана Кросса
Казати, що стрес убиває, стало банальним у XXI столітті. Стрес — це сучасна епідемія, яка лише в Сполучених Штатах призводить до втрат продуктивності на 500 мільярдів доларів щороку. Проте ми часто випускали з ока той факт, що стрес — це адаптивна реакція.
Він допомагає нашому тілу швидко й ефективно реагувати на потенційно загрозливі ситуації. Але стрес втрачає свою адаптивність, коли стає хронічним — а сигнал, який спонукає нас до бою чи втечі, перестає сигналити. І, безумовно, це головна причина постійної активізації стресу в нашому негативному вербальному потоці.
Загроза, звісно ж, пов’язана з фізичною небезпекою, але й також охоплює чимало звичайнішого досвіду. Наприклад, коли ми стикаємося з ситуаціями, у яких почуваємося невпевнено: втрачаємо роботу чи йдемо на нову, не можемо помиритися з другом або членом сім’ї, переїжджаємо в нове місто, маємо проблеми зі здоров’ям, оплакуємо смерть любої людини, розлучаємося з чоловіком чи дружиною, живемо в небезпечній околиці. Усе це складні обставини, які здатні викликати гостру реакцію, подібну до тієї, коли ми опиняємося в безпосередній фізичній небезпеці. Коли в мозку активізується сигнал про небезпеку, наше тіло швидко мобілізується, щоб захистити нас, подібно до країни, яка мобілізує армію, щоб завдати скоординованого удару ворогові, який на неї напав.
Перша фаза зароджується миттєво в шишкоподібній ділянці мозку, що називається гіпоталамусом. Коли ваш гіпоталамус отримує сигнали з інших частин мозку, які вказують на те, що загроза існує, він викликає ланцюгову хімічну реакцію, яка вивільняє адреналін у кров. Адреналін прискорює серцебиття й підвищує кров’яний тиск; він наповнює вас енергією і загострює ваші чуття. Ще за якусь мить вивільняється гормон стресу кортизол, що не дає зупинитися «двигуну», і підтримує високий рівень енергії. Поки це все відбувається, хімічні «кур’єри» працюють також над тим, щоб загальмувати ті системи вашого тіла, які не відіграють великої ролі у здатності реагувати на негайну загрозу, наприклад, травну й репродуктивну системи.
Якщо ви колись помічали, що у вас зникає потяг до їжі чи сексу в моменти кризи, то саме ці хімічні «кур’єри» відповідальні за це. Усі ці зміни мають єдину мету: покращити вашу здатність швидко реагувати на фактори стресу, незалежно від того, чи ви стикаєтеся з цими факторами в цей момент (наприклад, бачите, як злодій заходить у ваш дім), чи просто малюєте їх у своїй уяві.
Так, ми можемо створити хронічну фізіологічну стресову реакцію лише за допомогою мислення. І коли наш внутрішній голос підживлює цей стрес, це може мати спустошливі наслідки для здоров’я. Безліч досліджень пов’язали довготривалу активацію наших систем реакції на стрес з цілою низкою недуг, від серцево-судинних захворювань до розладів сну й різних форм раку. Це пояснює, чому стресовий досвід, як-от хронічна ізоляція і самотність, може мати згубні наслідки для нашого здоров’я. І справді, відсутність сильної мережі соціальної підтримки — це фактор, що підвищує ризик смерті так само, як викурювання понад п’ятнадцяти сигарет на день, і більше, ніж надмірне споживання алкоголю, відсутність вправ, надлишкова вага чи життя в забрудненому місті.
Хронічні негативні думки можуть також призвести до психічних недуг, хоча навряд чи можна сказати, що вони нагадують клінічну депресію, тривогу чи посттравматичний стресовий розлад. Повторювані негативні думки — це аж ніяк не синонім цих станів, а спільна риса їх усіх. І справді, вчені вважають їх трансдіагностичним фактором ризику для багатьох розладів, і це означає, що нав’язливий внутрішній голос лежить в основі цілої низки психічних недуг.
Але в тому, як саме він підживлює стрес, найбільше лякає інше. Коли наша панічна реакція стає тривалою, поступова фізіологічна ерозія, яку вона викликає, може завдати шкоди не тільки нашій спроможності долати недугу й підтримувати належну життєдіяльність нашого тіла. Вона може змінити те, як наша ДНК впливає на здоров’я.
Наш внутрішній голос, як виявляється, полюбляє тиснути на наші генетичні клавіші. І від того, як ми розмовляємо з собою, залежить, які саме з них прозвучать.
Професор медицини Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Стів Коул присвятив усю свою кар’єру дослідженню того, як природа й виховання взаємодіють у наших клітинах. Упродовж численних досліджень він та його дружина з’ясували, що досвід хронічної загрози впливає на те, як саме будуть виражені наші гени. Коул та інші виявили, що подібний набір генів, які пов’язані з запаленням, більшою мірою виражений у людей, які відчувають постійну загрозу, незалежно від того, що лягло в основу цих почуттів: почуття самотності, намагання впоратися зі стресом та бідністю чи важкий медичний діагноз. Це відбувається тому, що наші клітини тлумачать досвід хронічної психологічної загрози як небезпечну внутрішню ситуацію, подібну до стану фізичного нападу.
Постійно активуючи стан загрози, наші внутрішні розмови надсилають клітинам повідомлення, яке викликає експресію генів запалення, що покликані нас ненадовго захищати, але впродовж тривалого часу завдають нам істотної шкоди. Водночас клітини, які виконують звичайні повсякденні функції, як-от захист від вірусних патогенів, пригнічуються, запрошуючи до себе різноманітні віруси та інфекції. Коул називає цей ефект «смертю на молекулярному рівні».
Таким чином через підвищення рівня стресу і тривожності знижується можливість організму протистояти захворюванням. Саме так нав’язливий внутрішній голос може впливати на наш фізичний стан.
Будь ласка, візьміть участь у опитуванні. Це допоможе розвитку нашого проєкту: