Олександр Мельник
Чому ми про це говоримо?
17 жовтня 2018 року студент Керченського політехнічного коледжу Владислав Росляков з 2 рюкзаками увійшов до приміщення свого навчального закладу через запасний вхід. Скориставшись туалетом, що був закритий на ремонт, він переодягнувся, дістав рушницю 12 калібру та сумку з саморобними вибуховими пристроями і вирушив коридорами коледжу. Невдовзі прогримів вибух, який зруйнував частину поверху та пролунали звуки стрілянини, зафіксовані учнями коледжу на відео. Дозвіл на зброю Росляков отримав на законних підставах, раніше пройшовши підготовку як стрілець у таборі «Артек» вже за часів російською окупації Криму. Внаслідок застосування вибухівки та стрілянини за перші півгодини загинуло щонайменше 18 осіб, значна кількість учнів та працівників коледжу отримали поранення. Сам Росляков був знайдений застреленим на другому поверсі навчального закладу. На обліку в поліції, ювенальних органах чи психоневрологічних диспансерах як України, так й окупаційної адміністрації стрілець не був, його одногрупники характеризували його як тихого, спокійного й нічим не примітного учня. Раніше він скаржився декільком знайомим, що його дуже «доводять» викладачі.
Чи правда, що усі подібні «стрільці» надихаються прикладом резонансних терактів (на кшталт інциденту в Колумбайні 1999 року)?
ЗМІ та блогери користуються прийомом спрощення та узагальнення, аби «прив’язати» погляди, причини та сценарій розвитку подій у всіх подібних трагедіях до певного універсального еталону. За такий вони приймають або інцидент у американській школі Колумбайн 1999 року, або випадок стрілянини за участю Андерса Брейвіка, спрямовану проти норвезької молоді, що сталася у 2011 році.
Однак слід розуміти, що серед своїх культурних орієнтирів той же Брейвік зазначав «Критику чистого розуму» Іммануїла Канта і «Дослідження про природу і причини багатства народів» Адама Сміта, але аж ніяк не «Майн Кампф». А в соцмережах називав куміром Вінстона Черчилля, але не Гітлера чи Ґеббельса. Його ідеологію швидше можна було назвати схожою на погляди Унабомбера, а не лідерів Третього Райху. Зовнішні ознаки, за якими начебто усі подібні «стрільці» виключно читають нацистську літературу, є сатаністами чи фотографуються на тлі свастики, — не більше, аніж стереотип із «жовтої преси». Причини агресії та вбивств можуть бути абсолютно різними — від релігійної чи етнічної нетерпимості до особистих негараздів та стійких чи тимчасових розладів психіки. Немає «синдрому Колумбайна» чи «синдрому Унабомбера», на основі якого діють всі ці люди. Проте безумовно, ширше висвітлення діяльності подібних терористів веде до їхньої часткової «героїзації» в очах людей з нестійкою писихікою чи схильних до асоціальної поведінки — відтак, не можна виключати ризик появи наслідувачів подібних дій навіть на підконтрольній території України (не кажучи вже про окуповану військами та бойовиками РФ територію, де культ насильства та зброї набув значних масштабів).
Чи правда, що в усьому винні комп’ютерні ігри та наркотики?
Ще один стереотип, поширений у ЗМІ та постійно підживлюваний численними «експертами», представниками духівництва, консервативними колами суспільства — про те, що до стрілянини в школах та університетах призводять комп’ютерні ігри з високим рівнем насильства, поширення наркотичних речовин серед молоді та їхня легалізація в окремих країнах. Однак як свідчить хронологія найрезонансніших терактів, випадки масових вбивств частіше ставалися там, де володіння певними речовинами є криміналізованим явищем, а не легальним.
Що ж стосується впливу комп’ютерних ігор, то ця дискусія найчастіше спирається на маніфести та дослідження Американської Асоціації психологів та Академії педіатрів США, у яких йдеться про високий ризик негативного впливу ігор та контенту зі сценами насилля на дитячу психіку (в якості агрументу ці дослідження навіть використав президент США Дональд Трамп, коментуючи інциденти у школах із застосуванням вогнепальної зброї). З іншого боку, в тому ж матеріалі CNN низка дослідників зазначають, що схильність певних дітей до переважної гри у жорстокі комп’ютерні ігри свідчать про загальну схильність цих осіб до насильства, а не про те, що ігри цю схильність викликають. Є й ті, хто стверджують, що ігри зі сценами стрілянини та вбивств допомагають сублімувати негативні настрої та агресію і навпаки знижують ризики ймовірної стрілянини в реальному житті.
Що точно правда — так це той факт, що рідні й близькі мають більше часу приділяти підліткам, цікавитися їхніми настроями та проблемами. Керченський стрілець був помічений за розгляданням відео зі сценами стрілянини у різних школах та читанням сайтів про маніяків, однак ані його друзів, ані його батьків ці девіантні прояви поведінки чомусь не зацікавили — а саме вони й були тривожними сигналами.
Коментує приватний психолог Катерина Шевцова:
— Головна проблема у випадках подібних стрільців полягає у том, що на них не звертають увагу ані вдома, ані в школі. Батьків має насторожувати, якщо дитина не ділиться з ними власними переживаннями, постійно перебуває у пригніченому стані. Дитячі та підліткові депресії — це не вигадка, вони існують і іноді призводять або до самогубств, або до серйозних правопорушень і проблем зі здоров`ям. Обговоріть з дитиною її проблеми, сходіть разом до психолога (якщо дитина не буде категорично проти), якщо треба, змініть школу.
Зазвичай підлітки готуються до стрільби/підриву: переглядають відповідні відео в інтернеті/спілкуються на спеціалізованих форумах, сайтах тощо. Якщо ви помітили дивну поведінку своєї дитини, є сенс потайки подивитися, чим вона цікавиться у мережі. Можливо, у вас з`явиться шанс вберегти її від фатальної помилки. В жодному разі не можна сварити дитину чи ставити їй якісь ультиматуми, це лише погіршить ситуацію. Єдиний вихід – доброзичлива розмова, де ви маєте показати, що ви у будь-якій ситуаціїї на стороні своєї доньки чи сина.
Вчителям важливо запобігати булінгу у класі, адже у 90% випадків шкільні стрільці з’являються саме через нього. Якщо проблема вже є, то потрібно повідомити про неї шкільному психологу, батькам дітей, адміністрації школи. Зробити це потрібно максимально тактовно, аби не нашкодити жертві булінгу. Звичайно, потрібно поговорити з дитиною, спробувати знайти разом з нею шляхи вирішення проблеми. Головне тут поступово розвіяти песимістичне уявлення про майбутнє, яке склалося у підлітка. Стріляти діти починають через те, що просто не бачать альтернативи у тій ситуації, що склалася. Однокласникам чи однокурсникам варто бути уважними до відлюдьків, які є у колективі. Потрібно намагатися встановити дружній контакт з такими людьми. Якщо робити це вже запізно, і жертва булінгу почала погрожувати чи різко змінила поведінку, варто повідомити про це вчителя / куратора, шкільного психолога.
Як поводитися в разі, якщо ви потрапили у подібну ситуацію та бачите загрозу життю оточуючих?
Поради читачам Na chasi надала приватний психолог-практик з Дніпра Катерина Шевцова:
— По-перше, до таких надзвичайних ситуацій людей (а особливо школярів та студентів) потрібно готувати зазделегідь. Усі ми по-різному реагуємо на стрес, і в багатьох просто може бути шоковий стан, який їх паралізує та завадить врятувати своє життя. Люди мають знати, де знаходяться працюючі аварійні виходи та мати чіткий план дій у подібній ситуації.
Якщо стрілянина вже почалася, і ви побачили у натовпі людину, що просто стоїть і не тікає, хапайте її за лікоть і тягніть у тому напрямку, у якому рухається натовп. Намагайтеся не впасти, бо вас можуть просто затоптати. Якщо ви самі відчуваєте, що не контролюєте власні дії та не можете поворухнутись, різко вдихніть та видихніть, спробуйте максимально сильно стиснути пальці на руках та ногах, аби знов відчути власне тіло. Якщо у вас довгі нігті чи є під рукою булавка, олівець або будь-який інший гострий предмет, злегка вколіть себе (можна вщипнути). Власне буде корисним зазделігідь продумати, як би ви рятувалися у подібній ситуації.
Краще спробувати якомога скоріше покинути приміщення, де стріляють, і не намагатися спинити стрілка самостійно. Проте якщо цього зробити не вдалося, не робіть різких рухів та не кричіть. Стрілок, скоріше за все, сам знаходиться у зміненому стані свідомості і може просто стріляти по всьому, що привертатиме його увагу. Навіть якщо підліток зі зброєю раніше здавався досить миролюбним, сприймайте його наміри серйозно. Не розмовляйте з ним зверхньо, не робіть зауважень, не докоряйте. Жодні слушні аргументи його зараз не заспокоять.
Якщо ви опинилися в одній аудиторіїї/коридорі зі стрілком та не можете покинути приміщення, намагайтеся сховатися за будь-який предмет меблів (шафа, шухляда тощо). Існують випадки, коли діти виживали у таких шкільних терактах лише тому, що встигли заховатися за тіла вже загиблих однокласників, і куля в них не влучила.
Не вдавайте героя. Якщо ви опинилися у замкненому приміщенні зі стрілком, і він пообіцяв вбивати певну кількість людей за певний проміжок часу, не треба одразу йти з ним на діалог чи пропонувати себе у якості першої жертви тощо. Те, що ви пожертвуєте своїм життям, нічого не змінить. Стрілок сам перебуває у шоковому стані від того, що він робить. Потрібен певний час, щоб він почав взагалі помічати реальність навколо. Ваша задача – протриматися якомога довше, доки вас не врятують.
Якщо будівлю обстрілюють зовні, не підходьте до вікон. Пригніться (якщо треба, лягайте на підлогу) та рухайтеся до виходу або якогось укриття.
Із цими порадами солідарна інспектор Управління забезпечення прав людини НПУ Заріна Маєвська:
— У такий ситуаціє не слід наражати себе на небезпеку. Варто знайти безпечне місце та повідомити до поліції таку інформацію: точну адресу, кількість нападників, зброю, наявність заручників чи постраждалих на місці інциденту. При можливості слід також вести відеоспостереження (в теперішній час відео від цивільного населення стає головним доказом у розкритті злочинів).
Як фахівці оцінюють події в Керчі?
Про першопричини та вміння спостерігати за змінами в поведінці підлітків та молоді коментує інспектор Управління забезпечення прав людини НПУ, старший лейтенант Національної поліції Заріна Маєвська:
— Варто звертати увагу на поведінку особи, її слова (ті, хто готують якісь злочини, говорять про це — на примітивному рівні, але говорять). Можливо, ще можна сприймати як сигнал до недоброго скритність дитини, відмову розмовляти, вплив кола знайомих. Але найголовніше — це говорити, регулярно спілкуватися.
Що стосується розслідування керченського інциденту, правник, директор міжнародної спілки «Інститут національної політики» Юрій Шуліпа так охарактеризував ці події:
— Оскільки АР Крим є територією України, СБУ зобов’язана за фактом вчинення багатосерійного вбивства в Керчі порушити кримінальну справу і його розслідувати. Те, що представники правоохоронних органів не мають доступу на окуповану територію, знижує якість розслідування злочину. Однак вони можуть розслідувати цей злочин на підставі матеріалів, що містяться в інтернеті, сюжетів тієї ж ворожої пропаганди, здійснення допитів осіб, які прибули з окупованої території, яким відомо про злочин, співпраці з адвокатами потерпілих та інше.
При підготовці матеріалу було використано відповіді експертів, отримані за допомогою платформи HelpSMI
Анастасія Ширіна, HelpSMI — про безкоштовне «просування» стартапів за допомогою контакту з медіа.