Реклама

10 цитат Оксани Забужко про літературу, націю та суспільство

Čytaty latynkoju
10 цитат Оксани Забужко про літературу, націю та суспільство

Цікаво, що цьогоріч день народження відомої письменниці співпав із першим днем Форуму ВидавцівОпубліковано програму ювілейного 25-го Форуму Видавців у Львові. Проте оскільки Оксана Стефанівна — завжди джерело цікавих думок, обрати ми вирішили її висловлювання насамперед не про літературу, а про суспільство загалом.

Про владу та суспільство

— Депутатство в Україні — тяжка психічна хвороба з усіма ознаками втрати почуття реальності.

— В людині обов’язково має бути система ціннісних реґуляторів, щоб її «не понесло». В когось це страх Божий, в когось «мама розказала, чого не можна», у когось, як Прохасько писав, «50 профілів за спиною», які не дають тобі зробити негідний вчинок, і це вже культура – таке почуття солідарності не тільки з живими, а й мертвими, сорому перед Стусом чи Гете… Різні можуть бути регулятори – але обов’язково має бути щось, що більше од власного «я».

Про літературу

— Перша і головна заповідь письменника: Не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією — як у альпініста або водолаза.

— Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями.

— Всі комерціоналізувалися і пишуть романи. Навіть те, що можна вмістити у коротке оповідання, видають на сто сторінок.

Про націю та її перспективи

— Україна перестає бути такою дикою екзотикою, як це було ще донедавна. Прикро, що для цього треба було кровопролиттів, щоб люди починали чути інші культури, інших людей, і зникало оце самовдоволення.

— Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями позиченої мови, неминуче мислить несамостійно.

Про флешмоби та культурні коди

— На французькій дитячій розмальовці, мапі світу, зображено Ейфелеву вежу – зрозуміло, бачить французьке дитятко, це Франція. Трошки південніше – італійський «чобіток», на ньому – Пізанська вежа, трошки північніше – Колізей, ще трохи північніше — великий красивий млин, зрозуміло, це Голландія. Ще північніше на півострові сидить андерсенова русалонька – зрозуміло, Данія. Берлінська телевежа, Акрополь, а ось тут – ростуть ялинки. Починаючи, либонь, від Чехії. Вся так звана Центральна і Східна Європа – це місце, де ростуть ялинки, катаються на лижах, і приблизно на рівні Одеси — сніговичок. І зразу за цією територією — собор Василія Блаженного. І далі — матрьошки.

— «А в чем прикол?» — питають слухачі Шуфутінского [про фразу «Осінь — це час розбігатися по русифікованих містах» — прим.ред.]. І слухачі Чубая/Москальця їм із готовністю пояснюють — з лінками, цитатами і т.д. Симетричної реакції немає, «дзеркалки» все ще не виходить — ніхто не питає вголос: «тю, а навіщо перевертати календар? а хто такий Шуфутінскій?» Як писала (хоч формально з іншого приводу) Сімона де Бовуар, «ось це й значить – бути другою статтю» (читай – дискримінованою меншиною, безвідносно від того, як «нас багато»). Старе правило все ще в силі: колонія мусить знати метрополію, метрополії ж колонію знати зовсім необов’язково. Так що – ні, ще не «здобули». Не перемогли, і права бути собою, остаточно й безповоротно надійного й незаперечного, — ще не відвоювали. Працюємо.

— Ми лише вступили в добу справді серйозних геополітичних трансформацій, які включатимуть і Європу, і Схід, і багато чого ще. І ми аж ніяк не на острові. І витворення своєї історії – це абсолютний обов’язок держави. Без цього ніякі реформи ніколи не будуть успішними. Без цього ми лишатимемось територією, де ростуть ялинки.

Джерела цитування: «Центр інформації про права людини», «ВолиньПост», «Лівий Берег», Wikimedia, сторінка письменниці у Facebook

Раніше ми наводили висловлювання10 тез про освіту від Івана Примаченка, Prometheus засновника платформи Prometheus щодо освіти, суспільства та змін.