Вікторія Золотова
Як з’явився перший кластер
— У скрутному 2014-ому році до мене звернулася бізнесвумен, яка опікується містечком Чигирин Черкаської області. Попередньо знаючи, що це — туристичний регіон, ми вирішили допомогти.
Згодом ми приїхали на Чигиринщину. Почали досліджувати місцевість та спілкуватися з підприємцями й зрозуміли: вони знають про бізнеси одне одного, але не взаємодіють. Вони намагаються самостійно вижити, оскільки грошей на рекламу немає, на створення нового продукту — теж. Ситуація в країні була критичною: люди припинили подорожувати.
Перше, що ми зробили — посадили місцевих бізнесменів за один стіл, чого вони не робили раніше. Ми говорили про майбутнє, потенціал, ідеї та спільні проблеми.
Як кластер почав приносити гроші регіону
— Ми сформували організацію «Туристичний рух Чигиринщини», створили стратегію розвитку, створили бренд. Всі вчені та музейні працівники бренд схвалили — за їхніми словами, бренд відповідає історичній і культурній спадщині.
Ми створили календарний план з фестивалями, внесли туди перші заходи: музичний фестиваль VIRA у травні та фестиваль Святого Миколая в грудні. Зі свого боку, усі учасники надрукували власні брошури, карту туристичних точок міста, розробили веломаршрут.
Щороку до Чигиринщини приїжджало 90 тис туристів, які платили лише 3 грн за вхід до дуба Залізняка — місцевої пам’ятки. Зараз середньостатистичний турист залишає 250 грн у Чигирині — тобто у 80 разів більше.
Бачимо такі зміни, бо гості готелів почали їздити на екскурсії до музеїв, хоча до появи кластеру могли й не знати, що подивитися у Чигирині. Тепер гроші залишаються в регіоні від продажу сувенірів та відвідування музеїв. Раніше гості залишали по собі тільки сміття.
За 4 роки регіон зріс до великих подій і внутрішніх інвестицій: почали добудовувати кімнати, відкривати додаткові послуги. Також кластеру надали фінансування на роботу фестивальних сцен — 700 тис грн. Це — хоч і невеликий, та поступ вперед для досить депресивного регіону.
Велокарта Чигиринщини
7 кроків у стратегії
— Ми діємо покроково і передбачили низку заходів до запуску кластеру та для його подальшого розвитку:
- Виявити в регіонах активістів, визначити президента кластера.
- Сформувати кластер. Оформити їх як об’єднання.
- Розробити стратегію розвитку туризму в регіоні.
- Стратегію розбити на проекти.
- Проектам допомагаємо шукати фінансування з бюджетів, донорські та інвестиційні проекти. Для деяких маленьких проектів, які дадуть швидкий результат, знаходимо місцеве фінансування — умовні Urban500, коли люди на місцях можуть «скинутися» на веломаршрут або фестиваль.
- Навчаємо кластерних менеджерів, щоб вони могли якісно управляти продуктом на місцях, якісно працювати з експертами.
- Міжкластерні проекти. Наприклад, кластери 5 міст разом створять спільну карту гастрономічних фестивалів, щоб не було водночас 5 фестивалів галушок. Результат — розгублений турист. Кластери спільно можуть робити й більші проекти: разом робити дорогу до своїх населених пунктів, разом впливати на державні органи, аби вони, приміром, створили для кластера зручніші маршрути поїздів.
Як повторити успіх Чигирина і в інших містах
— Одного кластера недостатньо. Ми дуже довго, майже 3 роки створювали одне рішення для Чигирина — це не дасть зміни в економіці, якщо не підійти системно і не скористатися досвідом інших країн: Німеччини, Польщі, Угорщини, Румунії, Франції.
Ми заявили, що за 3 роки хочемо виростити 300 кластерів. Проте реальніший показник — 100 кластерів через 2 роки. Хочемо, щоби за 2 роки 50 кластерів отримали фінансування хоча би на 2-3 проекту.
Протягом перших 3 міс ми отримали близько 100 заявок — завдяки Facebook, семінарам та комунікації з органами місцевого самоврядування. Сьогодні остаточно сформовано вже 3 осередки — Чигирин (Черкаська область), Диканька (Полтавська), Краснокутськ (Харківська).
Десь є стратегія, десь ми завершуємо роботу над нею. Усі ці кластери зростатимуть у власному темпі. Село, що має один лише ставок для риболовлі, може «розгойдуватися» 2 роки, а відомому містечку може вистачити й кількох місяців, аби «вистрілити». Сподіваємося, що наступні кластери з’являться на західній Уманщині, Дніпровщині, у Житомирі, Харкові та Каневі.
Юлія Алєксєєва
Спочатку перевіримо кластери в тестовому режимі на «своїх»: перевіримо сервіси, доведемо їх до високої якості — а тоді масово запрошуватимемо іноземців. Тоді й українцям комфортно, і гостям сподобається.
Сьогодні турист, маючи доступне міжнародне сполучення, може вибирати: полетіти за €20 до Європи, але не поїхати за ті ж 600 грн у Диканьку. Тому ми вчимо наші кластери, що Диканька не конкурує з Каневом. Натомість, її конкуренти — Бордо, Зальцбург, Прованс.
Якби українці створювали мобільний телефон — він мав би бути конкурентним відносно Apple або Samsung. Ми виходимо на глобальний ринок, тому туристичний продукт не може створюватися з розрахунком на те, що ми створимо кнопковий телефон, а якщо він український — його точно придбають. Ні, не придбають. Він просто створений. Цю точку зору ми доносимо в наших стратегіях.
Українські перспективи та туристичні ідеї, які можна втілити
— Чимало пам’яток у світі засновані «на порожньому місці». Як приклад — фестиваль Burning Man в пустелі Невада або вигаданий музей сучасного мистецтва Більбао в Іспанії. Їх заснували там, де не було нічого — тепер там сотні тисяч туристів.
Базуючись на цих історіях, ми могли би створити подібні розваги. Наприклад, можна зробити в кукурудзяному полі лабіринт. Або ж дати людям комбайни — тоді туристи приїжджатимуть у села, щоб покататися на агромашинах.
Інша ідея — для марафонів, адже зараз стало модно бігати. Марафони в Києві вже набридли — тож чому не пробігти марафон Диканькою? Обираємо мальовничу дорогу, розробляємо маршрут, розважальну програму, допомагаємо з інфраструктурою, щоби було місце для відпочинку, покажчики, старт і фініш. 500 людей приїде зі своїми уболівальниками, одні — бігають, інші — відпочивають, дивляться музеї. Це — гроші на рівному місці. Потрібні тільки комунікація, люди та ідея.
А ще в нас великий запас мінеральних вод — один з найбільших в Європі. В нас також добротна медицина, хоч її й вважають слабкою. Нам просто не вистачає технологій, проте школа в українських лікарів сильна. Система розвалилася — але окремі люди залишилися, тому з цього можна знову сформувати продукт.
У співвідношенні ціна-якість ми можемо розвивати wellness-, beauty- та медичний туризм
Які технології потрібні кластерам для роботи
— Плануємо розробити маркетплейс, на якому кластери зможуть продавати свої продукти. Друге завдання — оцифрувати місцевість, щоби давнє поле битви зустрічало туристів інтерактивними картами, аудіогідами, доповненою реальністю. Ці технології збільшать кількість самостійних подорожей. Окрім цього, нам потрібно створити сервіс онлайн-бронювань, щоби можна було придбати квитки в садиби і музеї невеликих міст. Також плануємо запускати ресторанні гіди, формат яких нагадуватиме український TripAdviser.
Чому український туризм перебуває у занепаді
— У США туризм починав розвиватися в ті часи, коли якісних доріг там ще не було. При цьому люди їздили мільйонами, адже в них був патріотичне піднесення. Тоді президент Рузвельт закликав американців подорожувати своєю країною — і люди його підтримали. Вони купували будинки на колесах та цілими сім’ями подорожували всією країною. В той момент це рух підтримали великі транспортні компанії. Лише згодом з’явилися готелі та дороги. За туристом пішли гроші. Подібна ситуація з дорогами сьогодні спостерігається в Україні — і це ментально стримує нас від подорожей.
В Україні це спрацювало би, якби перші особи країни сьогодні проводили наради, наприклад, в Диканьці або Краснокутську, захоплювалися би місцевою кухнею і відпочивали не на Мальдівах — тоді люди пішли би за лідерами думок.
Що Україні дадуть туристи
— Хоч українська влада й вважає туризм розвагою та соціальною складовою, це — світова індустрія, яка входить до трійки найбільш прибуткових. За дослідженнями Всесвітньої Туристичної організації, у 2030 кожна 10-та особа працюватиму саме у сфері туризму. Це — дешеве створення робочих місць. Коли заводи будуть роботизовані, в туризмі люди будуть однаково потрібні.
Наші бажання прості: щоб українські регіони жили цікаво та заможно; щоби молодь не їхала з України; щоби зберігалася історична та культурна спадщина. Ми усі прагнемо, щоби створювалися мільйони робочих місць; щоби фермерські господарства продавали продукцію за кращу ціну — та щоб українці знали і пишалися своєю країною
Я хочу, щоби людей до України приїжджало не менше, ніж до Франції — для мене вони приклад. За 40 років французам вдалося «розгойдати» свою державу до 87 млн туристів на рік. Україна має вдале розташування і величезну площу — тому ми можемо орієнтуватися на 80-90 млн туристів у 2040 році.