Альбіна Курбанова
Ситуація з ринком графічного дизайну в Україні
— Коли немає за що боротися, то й зусиль ніхто не докладає. Графічний дизайн як комунікаційний сектор в нас відстає від IT, від діджитал-сектору тому, що він не наповнений грошима. Він не користується таким попитом в Європі. Розбираємо далі чому так відбувається.
Власні спостереження за дизайн-спільнотою
На думку Дмитра, кандидати на роботу перебільшують свої можливості, вміння, досвід, так само як роботодавці висувають нереальні вимоги для того, щоб це вирівняти. Виходять такі собі «перегони озброєнь» — але від цього ніхто не виграє:
— Ми дуже багато усього декларуємо: клієнтоорієнтованість, соціальну відповідальність, плюшки-пєчєньки. Але не беремо до уваги те, що в нас не дуже потужний графічний дизайн в країні. Кілька закладів по дизайн-освіті випускають десь 1000 візуальних спеціалістів на рік. І де дизайн? Він все не з’являється і не з’являється.
Українське дизайн-ком’юніті незріле, тому з дизайнерами ніхто не хоче мати справу, принаймні на Заході. Виходячи зі свого досвіду, Дмитро пояснює, чому так відбувається.
— Хочеться, щоб наш ринок і стосунки в ньому трохи подорослішали
Торги за ціну
За словами спікера, коли приходить запит від клієнта, на нього виставляється певна оцінка за строками — а далі починаються торги. В світі так не прийнято. Якщо дизайнер виставляє цінник «навмання», в Європі такий підхід не пройде тому, що в людей є абсолютно конкретний бюджет:
— Вони можуть його не озвучити, щоб під нього не підлаштувалися. Замовники хочуть побачити, чи по кишені ви їм. справжню ціну. І тут починається щось на кшталт «основ теорії ігор». Клієнт робить хід, потім ви. Якщо ви робите невірний хід і хочете пошити його в дурні, тоді він просто скаже, що це — дуже велика сума, на яку він не розраховував і торги на цьому закінчаться.
«Якщо дизайнера змусити працювати за меншу суму, ніж він хотів, для замовника це значить, що він не будете так добре працювати при всьому професіоналізмі. Це — суто психологічна штука», — каже Дмитро. В Європі з клієнтом не прийнято торгуватися і домовлятися. Дизайнер виставляє цінник, якщо він всіх влаштовує — сторони працюють. Якщо ж когось зі сторін не влаштовує — не працюють. І домовитися неможливо.
Перша ознака незрілості — невміння скласти собі справжню ціну і в ній «варитися»
Що спільного в української дизайн-спільноти із підлітком
- Невміння вислуховувати критику
- Агресія
- Впертість
- Відсутність терпіння
Дмитро Яринич екстрополює це на українську дизайн-індустрію. Ті, хто працюють із закордонними клієнтами, бачать, що в них зовсім інший рівень відносин, який ґрунтується на взаємній повазі. Немає пресингу з боку клієнта, після того, як дизайнер взяв аванс і почав працювати.
Неконкурентна конкуренція
Як каже Дмитро, більш-менш нормальні дизайн-студії можуть собі дозволити ставити клієнтів в чергу — але це взагалі не схоже на конкуренцію. Конкуренція на ринку — це коли ти борешся за клієнта:
— Відкриття останнього року: всі працюють зі своїми клієнтами, й останнім також обрати дуже легко: «мої хлопці»/ «не мої хлопці». Але це несумісне з конкуренцією і в майбутньому закінчиться.
— Фактично жодної конкуренції на ринку графічного дизайну немає загалом — як і будь-якого дизайну в Україні. Це — погана перспектива
Проблема легалізації
— Інтелектуальної власності, яку можна зареєструвати, взяти до рук і комусь продати, ми не створюємо. Більшість людей, які придумують брендинги, бренд-платформи і неймінги — навіть в PatentBot
Український PatentBot розпочав реєстрацію торгових марок в ЄС не заходять перевірити по базі, що там та як.
«Будь-який воркфлоу, процеси, підходи — все до чого ви додумалися — це ваша інтелектуальна власність, яка варта грошей. Але в нас цим ніхто не переймається, тому ВВП креативного сектору просідає. мабуть, на 70% від можливого через те, що ми не володіємо тим, що придумуємо. І так скрізь», — констатував спікер.
Відсутність фінансової моделі — як це подолати
— Дуже часто (особливо у дизайн-студій та компаній-початківців) взагалі немає жодної фінмоделі. Проект зробили, гроші отримали і, як і домовлялися, поділили їх на ту кількість людей, які працювали над проектом. Це — не фінмодель.
Дмитро радить графдизайнерам не влаштовувати публічних вендетт з клієнтами: «Краще дотримуватися стандартів індустрії і не опускатися до рівня гопоти».
— Повинна бути присутня здорова оцінка власних можливостей. Ми іноді беремося за проекти, які нам чисто адміністративно не по зубах. Можна зробити роботу з дизайну, але не впоратися із адміністративним менеджментом, комунікацією
Відсутність терпіння у молодих дизайнерів
— Для мене показник дорослості, коли люди усвідомлюють, що проект закінчиться тоді, коли він закінчиться. Клієнт розуміє: якщо проект затягнеться, він трохи доплатить та трохи почекає. А дизайнер розуміє, що клієнт не буде «вписуватися». Завжди можна піти назустріч клієнтові, розуміючи, що він витрачає великі гроші.
Як почати дорослішати
— Потрібно перестати рости і почати дорослішати. Тоді ми почнемо являти собою певну цінність. Усіх умінь для того, щоби бути найкращим дизайнером на планеті, отримати неможливо. Усі дизайнери підходять для чогось або для когось.
Потрібно міняти наш вузький дисциплінарний світогляд на соціо-культурний бекграунд. Це допомагає в подальшому придумати, раціоналізувати та продати якусь концепцію. Адже дизайнеру навчитися технічних навичок можна за рік. Але щоби ваша голова працювала, читати тільки статті щодо дизайну недостатньо. Потрібно читати книги, літературу, філософію, переглядати класичне кіно, їздити на концерти, ходити в театри, гуляти містом.
Про соціальну відповідальність
На модель оцінки стейкхолдерів будь-якого проекту потрібно переходити в незалежності від того, як ви ставитеся до «людиноцентричного» дизайну та інших новомодних підходів, зауважив Дмитро Яринич: «Потрібно включати людей, яких торкнеться ваша робота, в парадигму мислення, коли працюєте над проектом».
Рекомендована література
- «The Field Guide to Human-Centered Design»
- «Творча впевненість» — український переклад книги «Creative Confidence» авторства братів Девіда та Тома Келлі
- «Дизайн для реального світу», Віктор Папанек
- «Листи стоїка» Сенеки
- «Медитації» Марка Аврелія
- «How to Be a Stoic: Using Ancient Philosophy to Live a Modern Life», Massimo Pigliucci
- «Філософія Toyota», Джеффрі К. Лайкер
- «Економіка бідності. Як звільнити світ від злиднів», Абхіджіт Банерджі, Естер Дуфло