Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Čytaty latynkoju
Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Владислав Троїцький реалізує чимало проектів, один із нових – ГогольFest у Маріуполі. У прифронтове та індустріальне місто він привіз одні із найуспішніших своїх проектів та мав власну лекцію із назвою, що провокувала та інтригувала — «Навіщо потрібне мистецтво». На часі – найцікавіші, за нашою версією, тези із уст митця та культуртреґера.

Про сучасне мистецтво

– Яку функцію  зараз може виконувати мистецтво? Навіщо воно вам? Кожну секунду якась неймовірна кількість людей створюють якусь маячню та називають це мистецтвом. Навіщо? Але справжне мистецтво може показати, що в людини всередині. І це може бути щось таке, на що краще не дивитися.

Справжнє мистецтво дозволяє зіштовхнутися з відчуттям танатосу, смерті. Якщо ти розумієш, що таке смерть, то починаєш цінувати кожну секунду свого життя. Адже парадоксальна річ: десакралізація смерті вбиває сакральність життя.

Справжнього мистецтва насправді дуже мало. І театру вкрай мало. Але якщо раптом після певної вистави з вами щось трапилося і ви вийшли розгублені, не знаєте, що, але щось у вас змінилося, якусь струну душі  зачепило і ви відчули, що треба щось робити та змінювати у своєму житті, то це – мистецтво.

Можливо, завдання сучасного мистецтва – відчути завтрашній день та допомогти поставити правильні питання, а не відповіді.

Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Фото: ГогольFEST, repor.to/shuvayev

Про смерть та час

– В Україні спостерігається десакралізація смерті. Виходить, що людина, яка йде зі світу, знаходиться в жахливих обставинах. Хоспіси, всі лікарні – це максимальне приниження людини. Сама процедура: морги, кладовища, люди, яких закопують, ці потворні похоронні вінки… Смерть в нас відсунута від нашої свідомості як трохи незручна та сором’язлива історія. Не прийнято про це говорити. Чомусь.

Ми поводимося як страуси: кожний з нас думає «звичайно, я помру, але не зараз, в найближчих планах в мене цього немає». Тому починає жити, як безсмертний. А в чому життя безсмертного? Він думає, що в нього є неймовірна кількість часу. Тому його потрібно вбивати, чим ми усі часто займаємося.

Є навіть вислів: «вбити час». Час, який нам даровано, ми з шаленою люттю намагаємося вбити.

Про людину та творця у ній

– Під час перегляду серіалу можна розмовляти по телефону, а під час прочитання книги цього не зробиш. Книга вимагає від людини набагато більше зусиль, аби створювати чарівний світ. Людина має стати творцем під час прочитання книги, а от під час перегляду серіалу людина залишається тільки споживачем.

А наскільки ми, як глядачі, готові бути творцями? Адже творець – небезпечне створіння, тому що він є людиною вільною. А вільною людиною дуже важко маніпулювати.

Ми самі собі створюємо цю клітку, в якій стаємо рабами. Справжнє сучасне мистецтво, по ідеї, має показувати способи руйнування цієї клітки.

Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Фото: ГогольFEST, repor.to/shuvayev

Про культуру та мистецтво в сучасній Україні

– Користолюбство, обман, хитрість – одні з найголовніших та найприкріших бід України. Нам соромно показатися біднішими за інших. В цьому плані мистецтво може формувати іншу систему цінностей та демонструвати те, що так не треба жити.

Читайте також: Між морем та фронтом — ГогольFest у Маріуполі

Ми в Україні тішимося своєю провінційністю та боїмося відкритися світу. Особливо — наша офіційна культура. Вона завмерла в 60-70-х роках ХХ століття, коли були придумані всі ці маркери про Україну, як сільську країну:  хохли, шаровари, танці, сало. І цей маркер продовжує жити в нашій країні у всій своїй величі.

В Україні, на жаль, немає струн передачі мистецького знання. Воно має передаваться обличчям до обличчя, через людське. Бувають, звичайно, самородки, які народжуються з нічого. Генії. Але розраховувати, що саме ти геній – це, як мінімум, безумство.

Ми самі себе маркуємо, як жлобів. От дивишся на Поплавського – і розумієш, що це ректор університету культури, головного закладу, який готує кадри для культури. І нікого це не «тóркає». Я не хочу мати нічого спільного із суспільством, в якому головний код – це Поплавський.

– У невеликих містах набагато більше шансів почати нову Україну, про яку хочеться мріяти і думати, ніж в Києві. Формується певне інтелектуальне середовище, яке вже може провокувати зміни в суспільстві та створити світ, за який не соромно.

Україна знаходиться в потужному культурному древі світу. Наскільки ми в ньому орієнтуємося, розуміємо – не зрозуміло та важко сказати. А воно продовжує рости. Посекундно.

Владислав Троїцький – український актор, режисер, драматург. Заснував у 1994 році перший в Україні незалежний театр «Дах». Художній керівник та засновник всесвітньовідомого етнохаус-гурту «ДахаБраха», фрік-кабаре «Dakh Daughters», лялькового кабаре «ЦеШо». Є засновником та президентом міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГогольFest.