Оксана Семенік
Сьогодні ми поговоримо про мистецтво авангарду. А ще, — як і обіцяли, — пояснимо, чому «Чорний квадрат» Малевича — шедевр поза часом та жанрами.
Революційне мистецтво 1910-1920-х
В історії українського мистецтва цей період посідає особливе місце, але придумали назву йому майже за півстоліття опісля. У 1973 році французький мистецтвознавець Андрій Наков дав визначення феномену цього періоду: український авангард*.
Перша Світова війна, революції, нові технології сколихнули мистецтво. Здавалось, що світ розвалюється — отже, можна зібрати його по-новому. Тому цей період ще називають епохою «-ізмів». Мистецтво вибухає абсолютно різними течіями та експериментами. Поступово переживаючи в собі внутрішню еволюцію, воно досягає точки виходу на якісно новий рівень.
Період авангарду — це час маніфестів, які декларують нові стилі та напрямки. Художники припиняють працювати за умовною формулою «я так бачу». Натомість постає «я так хочу».
Саме в цей період Марсель Дюшан створює свій знаменитий пісуар, з якого починається «сучасне мистецтво». Художник використовує звичайні предмети, які нас оточують, і експонує їх як арт-витвір. Чому це важливо і чому ми говоримо про нього в контексті українського мистецтва? Дюшан разом зі своїми реді-мейдами* доводить до абсурду тезу попередніх століть про те, що «мистецтво має копіювати реальність». Він руйнує межі мистецтва та дійсності. А Казимир Малевич у ті ж роки руйнує предметність у мистецтві.
Малевич та «Чорний квадрат»
Казимир Малевич — один із найвідоміших художників у світі. Його «Чорний квадрат» — це робота, яка викликає дискусії до сьогодні. Але в контексті українського мистецтва він ставить перед нами 2 принципових питання.
Одне з них більш «земного» характеру: якої національності художник Казимир Малевич?
Малевич – умовно український митець, який народився в Києві, був етнічним поляком та сформувався в Російській Імперії. Сам Казимир Малевич уникав розмов про національну ідентичність, але про це точаться дискусії і дотепер.
Відомо, що в Україні знаходяться лише 2 оригінальних полотна: в музеї села Пархомівка на Харківщині, де Казимир жив у дитинстві деякий час, та в колекції Мистецького Арсеналу. Більшість картин свого часу з України вивезли до колекцій Ермітажу та Третьяковської галереї. Через це на міжнародних виставках Малевича сприймають як митця сусідньої держави.
За спогадами наймолодшої сестри Вікторії, Казимир Малевич «писався в анкетах українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову». Хоча, перебуваючи в Польщі й шукаючи порятунку від цькування комуністичної влади, назвав себе в офіційному формулярі поляком.
Попри цю аполітичність, навіть ранні періоди його творчості — особливо селянський — політизувались у радянські часи. Селянським періодом Малевича умовно називають серії робіт з 1910 по 1913 роки, на яких художник зображав селян за роботою. «Я наслідував усе життя селян. Село займалося мистецтвом (такого слова я не знав тоді). Точніше кажучи, вироблялися такі речі, які мені були до вподоби. У цих речах і чаїлася вся таїна моїх симпатій до селян», — писав Малевич в автобіографії. В своїх ранніх роботах митець поєднує футуризм*, експресіонізм* та кубізм*.
Цикл Малевича було створено саме у період проживання у Києві чи невдовзі після того. За версією, яку висуває мистецтвознавець Дмитро Горбачов, саме естетика українського народного мистецтва, де поєднують відкриті кольори і потужну життєву енергію, надихнули Малевича до створення цих робіт.
Другим питанням щодо Казимира Малевича є природа, зміст і призначення його «Чорного квадрату»
Йдеться про твір, який досі поділяє людей на фанатів сучасного мистецтва, і людей, які декларують, що вони не розуміють сучасне мистецтво. Якщо про реді-мейди* Дюшана знають не всі, то іронізуюючи над сучасним мистецтвом, хтось неодмінно згадає цю картину. Дійсно, 99,99% людей можуть «намалювати так само» — питання лише в тому, «навіщо».
Насправді «Чорний квадрат» є частиною дуже великої, філософської практики Малевича — еволюції, яка від фігуративного через абстрактне мистецтво різних періодів прийшла знову до фігуративного мистецтва на абсолютно іншому рівні. Ця картина стала символом цього пошуку трансцендентного у світі, що змінювався, пошуку якоїсь нової ікони.
«Чорний квадрат» вперше експонувався на виставці «0,10» у 1915 році в так званому червоному куті виставки, де зазвичай у традиційних селянських хатах розташовувались ікони.
Малевич декларує що чорний квадрат — це ікона ХХ сторіччя. Ікона, яка говорить про безодню. Для когось вона говорить про безнадію, для когось — про космос і чорні діри.
Малевич намалював пізніше ще декілька версій «Чорного квадрата». Усього їх існує чотири. Але лише той один, перший, написаний понад 100 років тому, не дає спокою мистецтвознавцям та дослідникам і до сьогодні.
Рік тому з шедевром стався скандал. Фахівці виявили, що на першій версії був підпис, який відсилає «Чорний квадрат» до напівжартівливого твору французького художника ХІХ сторіччя Альфонса Алле «Бійка негрів в печері пізно вночі». Це дало привід недоброзичливцям звинуватити художника в тому, що це всього лише карикатура.
Сам Малевич скромно заявляв, що на «Чорному квадраті» мистецтво закінчується, його картина і є вершина і кінець.
Амазонка авангарду Олександра Екстер
Олександру Екстер називають «амазонкою авангарду». Разом з Олександром Богомазовим її називають серед творців українського кубофутуризму*. Але справжньою революціонеркою Екстер стала у сценографії. Вона формулює нову концепцію сценічних декорацій, конструює ескізи костюмів до балетів. Але її експерименти у сценографії продовжувались недовго: у 1920-х вона емігрує до Франції через тиск більшовицької влади.
У Парижі київський приятель Екстер познайомив її з поетом-футуристом Гійомом Аполлінером, який відвів її до майстерні Пікассо. Там вона й знайшла нову філософію мистецтва.
В її паризькій господі, так само, як у ній самій, впадало в очі своєрідне сполучення європейської культури з українським побутом. На стінах серед малюнків Пікассо і Брака можна було побачити українські вишивки, на підлозі — український килим, до столу подавали полив’яні горщечки, яскраві майолікові тарілки з варениками
зі спогадів актриси Аліси Коонен
У Парижі Екстер продовжила бути революціонеркою і однією з перших наважилась спробувати абстракціонізм. Одне з її головних новаторств у театральному мистецтві — обігравання всієї сцени.
«Невгамовний» Архипенко
Олександр Архипенко — український та американський скульптор, який є одним із основоположників кубізму в скульптурі. Три роки Архипенко провчився в Київському художньому училищі, а вже згодом він опинився в колі паризьких кубістів. Цікаво, що там він отримав прізвище «Невгамовний».
Одним із новаторств, які подарував Архипенко світові, стало використання кольору в скульптурі. Митець писав, що «скульптури-картини — це синтез його ідей як художника та скульптура». Архипенко також використовував можливості «нульової», наскрізної форми — такою є порожнеча між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року. До речі, митець не раз наголошував, що на створення своїх відомих жіночих фігур його надихали скіфські і половецькі статуетки-«баби».
Олександр Архипенко — один з найвідоміших українців у світі. Його національність, на відміну від Казимира Малевича, ні в кого не викликала сумніву.
Але поки скульптор відкриває власні художні школи у Ніцці, Берліні та Нью-Йорку, а його роботи експонують в Центрі Помпіду, МоМА, галереях Соломона Гугенхайма, на батьківщині ім’я Олександра Архипенка продовжували замовчувати.
Поки що художники-авангардисти почувають себе вільно, експериментують і живуть за рахунок меценатів. У наступне десятиліття після революції 1917 авангард почне товаришувати з новою державою, адже тоді митці вірили пропаганді більшовиків і сподівалися «збудувати новий світ». В нашій наступній статті — про конструктивізм, буремне мистецьке життя у Харкові та театральний ренесанс в Україні.
Словник мистецтвознавця
Авангард
(фр. avantgarde — той, що йде попереду, передовий загін) в естетиці XX ст. цим терміном визначається сукупність різноманітних новаторських, революційних, бунтарських, епатажних, маніфестарних рухів та напрямів в художній культурі першої половини минулого століття. До авангардистських стильових течій відносять футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, абстракціонізм, кубізм. Ознакою авангардного руху є маніфест.
Реді-мейд (ready-made)
Техніка в різних видах мистецтва, при якій автор представляє як свій твір деякий об’єкт або текст, створений не ним самим. Авторство художника чи письменника, котрий використовує ready-made, полягає у переміщенні предмета з нехудожнього простору в художнє, завдяки чому предмет відкривається з несподіваного боку, в ньому проступають не помітні поза художнього контексту властивості.
Футуризм
Авангардистська течія 1910—1930-х років. Виникла в Італії у 1909 році. Футуризм пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Футуристи закликали повністю знищити все старе, аби побудувати нове. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: мистецтво зовсім не цікавиться людиною та винятковий динамізм, поетизування руху, швидкості.
Експресіонізм
Течія в європейському мистецтві, що отримало найбільший розвиток в перші десятиліття XX століття, переважно в Німеччині та Австрії. Експресіонізм прагне не стільки до відображення навколишнього світу, скільки до вираження художніми способами емоційного стану автора.
Кубізм
Авангардна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Кубізму притаманні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складові. Його засновником був Пабло Пікассо, який захоплювався роботами Поля Сезанна і був натхненним його спробою створити об’ємну структуру на поверхні полотна.
Супрематизм
(від лат. supremus — найвищий) напрям авангардного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку XX століття. Зачинателем вважається Казимир Малевич. Як напрямок, супрематизм знайшов застосування в урбаністиці, плакаті та графіці.
Кубофуторизм
Термін виник з назв 2 напрямків живопису: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на «аналітичній» стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же — це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. До кубофутуризму належали брати Володимир та Давид Бурлюки, Олександр Богомазов, Oлександра Екстер.
Переглянути повний цикл лекцій
Адаптовано за оригінальною лекцією Аліси Ложкіної
ЗберегтиЗберегти