Віта Базан
Еволюція Change.org
Мало хто знає: коли у 2007 році платформа Change.org починала свою роботу, основний інструмент, котрий вона пропонувала, — це онлайн-краудфандинг в його зародковій формі. На той момент ще не «вистрілили» такі титани масового збору коштів в мережі, як Kickstarter та Indiegogo. Першопочаткова ідея полягала в тому, щоби некомерційні організації публікували свої проекти на Change.org, а люди могли їх підтримувати безпосередньо. Платформа мала виступати в ролі посередника соціальної взаємодії між людьми і організаціями, за що б отримувала 1% комісії.
Команда Change.org хотіла запропонувати цікавіший спосіб залучення людей, аніж застосування такого інструменту прямого маркетингу, як пошта. На той момент це було дуже популярно. Та й навіть дотепер американцям надсилають тонни набридливих паперових листів з пропозицією виписати чек для того чи іншого фонду або організації. Добре, що нас колись оминув такий тренд використання національного сервісу поштового зв’язку для заохочення громадян до благодійності. У нас це перекочувало на платформи, сайти і в соціальні мережі, — та, ймовірно, скоротило дохід жебраків на вулицях та в переходах. Не йдеться про представників креативної індустрії, які таким чином стають ближчими до людей. Тут варто нагадати про відомий TED-виступ музикантки та блогерки Аманди Палмер:
Повернемося у 2007 рік. Після декількох місяців роботи команда Change.org виявила, що недостатньо просто створити платформу, де люди можуть безпосередньо підтримувати конкретні проекти організацій, аби гарантувати активність і щедрість людей. Коли підрахували дохід, то виявилося що за рік вдалося заробити на 1%-й комісії всього $518. На своєму наступному еволюційному витку Change.org випробували іншу модель. Команда вирішила змістити фокус з організацій на громадську журналістику. Вони найняли десяток редакторів та пару сотень фрілансерів. Ті мали «штормити» такі теми, як зміна клімату чи проблема безхатченків. Хоча на сайт приходило щомісяця близько півмільйона нових відвідувачів, вони не жертвували кошти і не вкладали свій час як волонтери. Вони просто висловлювали свій інтерес, підписуючи петиції.
Звичайно, у петиціях не було нічого нового: така форма вираження інтересів громади існувала давно. Проте соціальні мережі значно вплинули на комунікаційний аспект, оскільки їхня проникність в інформаційний простір отримала інструментарій для зростання в геометричній прогресії. Масштабування перестало бути проблемою. Інша задача полягала у стимулюванні певних алгоритмів поведінки користувачів. На перший план вийшло завдання стимулювати більшу активність людей, що допомагала би вирішувати реальні проблеми.
Новий комунікаційний алгоритм
Зрозумівши, що Change.org перетворюється на агрегатор блогів, команда вирішила зробити платформу відкритою для користувачів. Її засновник Бен Реттрей у одному зі своїх інтерв’ю сказав, що вони не мають бажання управляти сайтом з великим обсягом петицій. Платформа має стати місцем для спілкування тих, хто хоче змінювати світ, і тих, хто ним керує. Звичайно, поставлена ціль була амбітною, і вона потребувала якісного втілення.
Лише на практиці вдалося зрозуміти, чому перші петиції, додані людьми, не працювали. Причина полягала у відсутності конкретного адресата, який може повпливати на рішення. Це робило запити недієвими.
Тепер для подання петиції треба пройти 4 етапи. Кожен із етапів супроводжується лаконічними підказками, які задають тип поведінки авторів та тональність петицій. Як, наприклад, обирати не президента чи усе міністерство, а людину на профільній посаді, яка може бути «генератором рішень» — і швидше приведе до результату. Change.org радить уникати приниження інших та розпалення ворожнечі — натомість робити петиції персональними. Зараз на платформі можна відслідкувати «перемоги», але тут важливо зазначити, що рішення про успішність приймає той, хто створював петицію, зробивши відповідну позначку.
Створення петиції
Вибір того, хто має приймати рішення
Пояснення щодо проблеми
Додавання медіаматеріалів
Avaaz — кліктивізм чи ефективне лоббі
Схожа механіка додавання петицій працює на Avaaz. Це — інша організація, яка займається просуванням глобального активізму. Вони обрали своєю місією «долати розрив між світом, в якому ми живемо, і тим, в якому хотілося би жити більшості».
На відміну від Change.org, команда Avaaz зайняла проактивнішу позицію у своїх адвокаційних кампаніях. Аналізуючи їхні тексти, легко помітити категоричність копірайтингу — і те, як вони протиставляють біле чорному, даючи відчуття людям, що їхня участь допоможе витримати тиск навіть багатомільярдних імперій та корпорацій. Ймовірно, саме тому у Avaaz більше критиків. Вони звинувачують команду в маніпулятивній природі їхніх дій та стимулюванні кліктивізму — тобто аморфності людей, коли потрібно діяти не лише кількома кліками на своєму ноутбуці чи комп’ютері. Низка країн, — таких, як Китай, Іран, Казахстан — взагалі заборонили використання цієї платформи.
Сьогодні на їхньому сайті описано біля 100 перемог, — таких, як боротьба з бразильським корупціонером та колишнім спікером парламенту Едуардо Куньєю, якого засудили на 15 років ув’язнення за хабарництво; чи кампанія проти поїдання собак в китайському місті Юлин, в результаті чого щорічний фестиваль собачого м’яса було відмінено і прийнято закон про заборону продажу такого м’яса в ресторанах та магазинах.
Команда Avaaz розповідає про сотню успіхів у різних темах та масштабах: від заборони прокладення каналу у Венеції для пропливу великих суден центром міста до відміни закону в Марокко, який раніше дозволяв ґвалтівникові уникнути відповідальності, одружившись на своїй жертві, — чи просто звільнення Парижу від автомобілів на один день.
Колективне фінансування на Avaaz
Avaaz запускають як інформаційні кампанії, так і заходи зі збирання коштів. Інформаційні призначенні для привернення уваги та тиску для прийняття певних рішень. Фандрайзингові кампанії скеровані на підтримку тривалих ініціатив, — як, наприклад, допомога із впровадженням «диво-плану» із порятунку планети. Крім іншого, він також має на меті змусити лідерів держав взяти на себе відповідне зобов’язання. До речі, Avaaz пропонує налаштувати щотижневий внесок, і дає можливість навіть обрати зручну валюту поміж 24 варіантів.
Інший тип краудфандингових кампаній на Avaaz націлений на терміновий збір внесків. Серед актуальних кампаній — фандрайзинг для найму адвокатів, які могли би вступити у протистояння з багатомільярдною сільськогосподарською мега-корпорацією Monsanto. Вона спеціалізується на виробництві генетично модифікованого насіння та гербіцидів. Представництва цієї компанії є в 69 країнах, — в тому числі й в Україні. Найемоційніший посил краудфандингової кампанії наступний: «Monsanto may have unlimited resources to intimidate, but Avaaz has unlimited people power, and our members just aren’t afraid» (перекл. — «Monsanto може мати необмежені ресурси для залякування, але Avaaz має необмежену силу людей, і нашим учасникам не страшно»). На сьогодні цю кампанію підтримало майже 98 тис осіб з усього світу.
Епопея «народ проти Monsanto» на Avaaz триває уже декілька років. Її ініціатори апелюють до опублікованого звіту Міжнародної агенції дослідження раку (IARC). У документі йшлося, що гліфосат, — вид гербіцидів, — може викликати рак. Уже 2 млн людей підписало петицію: «Protect our health, Stop Monsanto».
На офіційному сайті компанії Monsanto в квітні 2017 року опублікували відповідь на звіт IARC, стверджуючи, що вони аутсайдери у своїх дослідженнях. Представники компанії також посилалися на висновки інших регуляторних організацій, які не знайшли зв’язку між гліфосатом та раком.
Без сумніву, ця проблема варта окремого незалежного розслідування. Проте неспростовним залишається факт здатності мобілізованої спільноти впливати на порядок денний та низку політико-економічних рішень. До прикладу, в Європарламенті досі тривають дискусії, чи забороняти продаж продуктів із вмістом цього гербіциду. Дослідники стверджують, що непопулярність гліфосату в очах громадськості може витіснити його з ринку ЄС. Лише питання часу, коли аграрні компанії знайдуть йому альтернативу.
Як працює фінансова модель
Як Change.org, так і Avaaz існують завдяки внескам користувачів, індивідуальних осіб та організацій, проте їхні моделі відрізняються. Коли Change.org повністю перетворилася на p2p-платформу, вони отримали соціальну інвестицію у розмірі $15 млн від Omidyar Network, яка свого часу була створена засновником eBay П’єром Омідьяром. Це стало першим великим матеріальним поштовхом для розвитку платформи та мастшабування команди на світовий рівень.
Зараз на офіційному сайті можна знайти інформацію про те, що є три джерела, які забезпечують діяльність Change.org. Перший, це — «клуб друзів»: періодичні внески від користувачів, котрі розділяють філософію команди. Вони мають доступ до щомісячних звітів організації. На жаль, цією опцією не вдається скористати з України.
Ще одне демократичне джерело доходу — внески за просування петицій. Після того, як користувач підписує петицію, її поширення можна підтримати фінансово. 100 грн — і петицію зможуть побачити ще 400 людей.
І третє джерело фінансування — соціальні інвестиції, про які згадувалося вище. Їх у різний час робили засновник Microsoft Білл Ґейтс, співзасновник Twitter Еван Вільямс, актор Ештон Кутчер та інші.
Команда Avaaz стверджує, що їхня організація відмовилася від грантів та внесків урядів і корпорацій. Одночасно Avaaz є гарним прикладом втілення інституційного краудфандингу — моделі, за якою користувачі підтримують поточну діяльність організації добровільними внесками. Ще вправніший рівень заохочення доброчинців — зробити платіж регулярним. Avaaz ненав’язливо пропонує таку опцію, гарантуючи те, що навіть «найменший внесок пройде довгий шлях».
