Олександр Мельник
Культура «ліжкового супротиву»
Битва між батьками та дітьми щодо того, «пора» в ліжко чи ще ні — напевно, одна із найтриваліших у західній культурі. Цікава вона тим, що саме в цьому питання як ніде помітно протистояння між традиціями та реальними біологічними потребами. Більшість батьків малих дітей переконані, що о 19:30 в липні треба вкладати своє чадо до ліжка. Найанекдотичніше — що представники «покоління нульових» звідкись перейняли це переконання. Тому власних дітей продовжують вкладати за тим же принципом.
Сформувався цілий ритуал «ліжкового супротиву». Це коли діти з віком все частіше хочуть до вбиральні, до ванни, запитати звідки беруться діти, знайти улюблену іграшку, прочитати казку, поговорити про космос. Одним словом, знайти 100500 причин, аби не йти в ліжко після 19:00.
Мовою цифр
Дослідження у Нью-Йорку, проведене між 1956 та 1988 роками, продемонструвало, що 26% дворічних дітей проявляли ознаки супротиву вкладанню в ліжко за розкладом. В той час як у 5-річному віці цей показник зростав аж до 50%.
Але схоже дослідження провели у Швейцарії — і там не виявили такого високого відсотку. Більше того, за інформацією дослідників від 2005 року з віком цей показник супротиву скорочується. Діти пізніших поколінь набагато охочіше йдуть спати. Причина проста: батьки просто почали вкладати їх пізніше.
Скільки насправді мають спати діти
Фраза «дитина має спати багато» відома всім. В юному віці діти так і сплять: більше за дорослих. Однак поняття «здорового сну» не є універсальним ані для дітей, ані для дорослих людей.
Неприбуткова організація The National Sleep Foundation в ході досліджень виявила, що здоровий сон немовляти триває від 9 до 16 годин на добу залежно від індивідуальних особливостей організму. Те ж саме підтверджують окремі дослідники-педіатри. І вже на цьому етапі реальність та медичні показання контрастують із уявленнями більшості батьків про те, скільки насправді має спати дитина віком до 5 років.
З дорослими відбувається те саме. На рівень «виспаності» впливає не лише, скільки годин ви проспали — але й те, в котрій годині пішли спати, що їли чи пили перед сном, в якому фізичному та моральному стані ви заснули.
Механізми сну та втоми — як це працює
Біологія є найбільшим визначальним фактором сну, зазначає Кейт Бартель, яка нещодавно закінчила свою докторську дисертацію під керівництвом професора Майкла Градісара в Kабораторії сну в Австралійському університеті Фліндерса. Вона говорить про те, як організм реагує на світло, викликаючи складні цикли фізичних і поведінкових змін.
Сукрахіазматичне ядро, або SCN, — це крихітна область мозку поблизу зорових нервів. Вона використовує світло, отримане вашими очима, для калібрування себе як пристрою хронометражу для вашого тіла. Електрохімічні імпульси, вироблені SCN, допомагають контролювати широкий спектр тілесних функцій. У тому числі — сигналізувати вам, що ви голодні, скільки їжі ви хочете з’їсти, чи потребує ваша шкіра захисту від впливу сонячного проміння. Всі ці процеси відомі під назвою «циркадні ритми».
Ті самі сигнали від SCN говорять вам, коли спати, запускаючи виробництво мелатоніну — гормону, який, серед іншого, змушує людей відчувати втому — у відповідь на темряву. Мелатонін наповнює вашу систему — і диван починає виглядати дуже спокусливим об’єктом.
Але те, як ми спимо — і як ми відчуваємо якість отриманого сну — не визначається суто біологічними процесами. Також є і культурний аспект, і ви можете побачити це в деяких розладах циркадного ритму, відомих як затримка сну, фазовий розлад сну чи навіть сомнамбулізм. Деякі люди внаслідок розладів краще сплять вдень, а вночі до 5 ранку не можуть склепити повіки. Весь розклад їхнього життя змінюється. І це ефективно, бо просто в цих людей циркадний ритм відрізняється від оточуючих.
Безсоння та сон — де проблема
Фазовий розлад сну зазвичай починається у підлітковому віці. Дитина може почати лягати вдень, щоби грати у відеоігри щоночі, — і зрештою не зможе спати в «прийнятний» час, в який батьки звикли «відправляти» дітей до ліжка. Поширеність такого роду розладів залежить від різних культур. А культура — і в цьому питанні вона жахливо неправильна — проектує уявлення про сон так, що школа, робота, шопінґ і безліч інших важливих речей відбуваються в той часий, який не є «зручним» для людей із фазовими розладами сну. Завершується все тим, що більшість таких людей вдається до терапії, аби змінити свій ритм сну шляхом регулювання поведінки, вживання гормонів чи під впливом світла. Це працює для декого, але далеко не для всіх І ось тут починаються реальні проблеми. Дослідниця наводить приклади, коли дітей, які не могли заснути до 20:45, вже зараховували до числа таких, що мають «розлад сну». Але що коли ваша дитина не хоче спати в 19:00 і їй лише 6 років? Чи це вже є проблемою, через яку треба давати ліки і записуватися до терапевта?
Сон — та битва між «традиціями», здоровим ґлуздом і наукою
Американські виші є ще одним прекрасним прикладом того, що трапляється при зіткненні біології та культурних очікувань, зауважує Бонні О’Коннор, професор педіатрії в Університеті Брауна. Дослідження показують, що підлітки мають різні циркадні цикли, відмінні від решти людей — це свого роду тимчасовий фазовий зсув, що означає, що їхні тіла краще почуваються у більш пізній час доби і сплять теж довше. Але середній час початку навчання для шкіл у США становить 8:03 ранку. Американська академія педіатрії та Центр контролю та профілактики захворювань рекомендували, щоби школи починали заняття не раніше 8:30 ранку. Якщо починати раніше, годі очікувати успішності та зразкової поведінки від учнів.
Але це нелегко зробити цю зміну, каже О’Коннор, навіть якщо це справді буде краще для підлітків. Навіть якщо шкільні уроки розпочнуться пізніше, із роботою більшості офісів так не вийде. Тож пізніший дзвінок у школі автоматично означатиме, що все більше підлітків мають прокидатися, снідати, вдягатися та йти чи їхати на навчання без нагляду та підтримки дорослих. Через вплив зсуву у розкладі на автобусні рейси, молодші школярі можуть виходити зі школи набагато раніше. Як наслідок — менше часу з родиною, менше часу на домашні завдання, вища підліткова злочинність.
Але вплив культури на сон не завжди негативний. Бартель вказує на деякі традиційні суспільства, які пом’якшують вплив безсоння, просто не розглядаючи це як щось надзвичайне.
— Коли люди в західних, індустріальних суспільствах прокидаються вночі, однією з великих проблем є те, що вони сприймають це як проблему. Якщо культурний підхід до безсоння більше схожий на «таке іноді буває», то ви позбавляєтеся зайвих переживань.
Чи існує «розлад сну»
Розлади сну відрізняються як в межах країн, так і між ними. Наприклад, вчені вважають, що підлітки з багатьох азійських країн, включаючи Китай та Японію, менше сплять, аніж їхні однолітки у Штатах та Європі. Чи ці діти пригнічені? Чи низька у них успішність? Можливо, так — а може й ні. Сон — це біологічне явище, але коли йти спати — це вже явище соціокультурне. Не існує єдиного правильного способу робити це, що добре підходить для всіх, скрізь, завжди. І сну це стосується чи не в першу чергу. Якщо вам 5 чи 7 років — просто покажіть цю статтю своїм батькам. А якщо ви вже самі батьки — перестаньте заганяти дитину до ліжка.