Олександр Мельник
Якою була історія становлення профспілок у світі на самому початку і в Україні зокрема? Про це — у 7 фактах.
Поява профспілок
Вперше виникають профспілки в країнах Західної Європи і в США наприкінці XVIII ст., а в Україну цей рух дістається в заключній чверті XIX. Лідером стає Східна Галичина, що на той час була у складі Австро-Угорської імперії. Передумовою появи профспілок тут стало традиційне цехове виробництво та звичка цехових майстрів захищати свої інтереси. 1867 року тут легалізують профспілковий рух. А з 1870 року — дозволяють членам профспілок страйкувати в боротьбі за права. Однако недовго протривала ця вольниця, зумовлена синдикалістським рухом. Вже у 1880-х роках страйки та синдикалістські профспілки масово придушує влада Австро-Угорщини — і так виникають профспілки на основі християнської взаємодопомоги. Інтеліґенція приходить на допомогу робітникам. У перші десятиліття XX ст. утворюються вчительські профспілки на території Східної Галичини(«Взаємна поміч українського вчительства»; із 1905 року). Згодом — об’єднання службовців кооперативних установ («Супруга»; із 1914 року). Найбільший вплив українці в той час мали в інтернаціональних профспілках тютюнників та залізничників. Відбувається стрімкий розвиток профспілкового руху. Якщо 1892 року галицькі профспілки мали 856 учасників, то вже 1904 — 5912 членів. Втім, це була крапля у морі: до 1914 до профспілок у західноукраїнських землях вступили менше 10% найманих працівників. Перша Світова війна негативно вплинула на рух профспілок у Східній Галичині.
Що стосується Закарпаття та українських земель Центру, Півдня та Сходу, то тут профспілки виникли на порубіжжі XIX та XX століть. На території, яка контролювалася царським імперським урядом, сам уряд частково і заохочував утворення профспілок. Так намагалися контролювати діяльність найманих працівників. Основними осередками утворення профспілок ставали товариства взаємодопомоги, ради цехових уповноважених, союзи робітничих ремісників та страйкові комітети.
Як події 1905—1907 років вплинули на профспілковий рух
Масовий «спалах» профспілкового руху — це період політичної та економічної революції 1906—1907 років. Саме тоді формуються договірні взаємини між працівником та працедавцем. Починається формування профспілок на основі представницьких органів із робітничого середовища. Такі органи відповідали за обстоювання інтересів колективу при укладанні сезонних та постійних угод із роботодавцями. В цей період виникають спочатку різні комісії — як правило, на заводах та фабриках, на великому виробництві. Упродовж 1905 року на українських землях, підконтрольних царському урядові, виникло 30 першопочаткових профспілок нового типу. Перші з них формувалися на підприємствах гірничої справи, металургійного комплексу та машинобудівної сфери. До кінця того ж року було сформовано 107 профспілок:
- 30 — в Одесі,
- 18 — у Києві,
- 13 — у Харкові,
- 11 — у Дніпрі,
- 8 — у Миколаєві,
- 27 — у Полтаві.
Загальна політична нестабільність того часу впливає і на характер діяльності профспілок. Окрім економічних цілей та обстоювання справедливої зарплатні, профспілкові комітети починають протестувати проти свавілля царської поліції, виступають проти репресій та заявляють про бажання висувати своїх делегатів.
Становище профспілок в Україні на той час було легалізоване законом про «Тимчасові правила про товариства і спілки» від 4 березня 1906 року — щоправда, лише тих, хто вів мирні виступи за захист економічних прав і не мав політичних закликів та гасел. Відтак відбувається розділення профспілкового руху на легально визнаний та підпільний.До середини 1907 на українських землях діяло 230 легальних та 60 нелегальних профспілок. Загалом до їхнього складу входили 60 тис працівників різних заводів, компаній та фабрик. Окремі були політизованими, але в переважній більшості профспілки того часу функціонували як каси взаємодопомоги чи добровольчі робітничі товариства.
Страйковий рух та причини його виникнення на українських теренах
У роки економічної кризи та політчної реакції (1907—1910) страйоквий рух переважно очолювали нелегальні профспілки, в той час як легалізовані продовжували мирне обстоювання економічних вимог. Вони часто надавали матеріальну допомогу тим, хто був звільнений чи відсторонений від роботи через участь у нелегальній профспілці чи політичних страйках. Страйковий рух в цей час переважно носить економічний характер, бо пов’язаний із ускладненням ситуації на ринку праці в тогочасній Україні. Ключовим напрямком соціальної діяльності профспілок стає створення кас лікарняної допомоги. Травматизм на виробництві у ті часи в Україні був надзвичайно високим, а медичну допомогу власники підприємств як правило не оплачували. Тоді ж з’являються спроби робітничих профспілок співпрацювати із соціал-демократами та обирати делегатів до парламенту. Це робили, щоби захистити права працівників підприємств шляхом напрацювання відповідного законодавства.
Коли в українські профспілки приходить політика
Політичні вимоги в діяльності українських профспілок виникають в період першої Світової. До економічних причин страйків додаються ще й суспільні:
- припинення війни (у лаві війська переважно служили представники міського населення, серед яких значну частину складали робітники),
- демократизацію суспільного ладу,
- гарантування свободи слова, преси, зібрань.
Новий поштовх розвиткові профспілкового руху надала Лютнева революція 1917 року. Тимчасовий уряд ухвалив закон про свободу коаліцій, місцеві комісаріати праці. В цей час виникають фабрично-заводські комітети. Згодом до процесу підкорення профспілок підключаються одразу низка партій. Боротися за інтереси працівників обіцяють меншовики, есери, більшовики та партії єврейського (Бунд) і українського пролетаріату (УСДП, УПСР). Українські партії очолили профспілки вчителів, залізничників, робітників цукроварної промисловості та деяких підприємств обробної й видобувної промисловості. Страйковий рух плюс впливовість політичних рухів дають змогу робітникам отримати практику колективних угод, встановити на заводах та фабриках 8-годинний робочий день та право на страхування на випадок хвороби.
Профспілки в часи УНР та визвольних змагань
У добу Української Народної Республіки профспілки домоглися від Української Центральної Ради права на представництво в органах влади, дозволу на страйки та безпосередню участь у формуванні місцевих органів і бірж праці. На західноукраїнських землях у добу Західноукраїнської Народної Республіки делегати профспілок засідали в Українській національній раді ЗУНР і обіймали посади в Державному секретаріаті Західноукраїнської Народної Республіки. А організація залізничників створила загальний курінь під проводом І.Сіяка.
У Західній Україні за декретом уряду Польщі «Про уніфікацію і централізацію профспілкового руху» від 8 лютого 1919 всі профспілки були зобов’язані вступити до загальнопольського Союзу профспілок Польщі. До кінця 1921 року до Союзу профспілок Польщі увійшли 18 профспілок Львівського, Станіславського, Тарнопільського і Волинського воєводств. Їхнє об’єднання очолила Окружна профспілкова комісія у Львові.
У профспілковому русі Галичини домінували загальнопольські профспілкові об’єднання — як проурядові тред-юніоністські, так і революційні. 1933 року із Союзом профспілок Польщі об’єдналися християнські профспілки. До 1939 року та окупації Польщі активність зберегли лише «Взаємна поміч українського вчительства» та «Спілка українських приватних урядовців». На Закарпатті за чеської влади і угорської окупації та в Буковині Північній під Румунією український профспілковий рух не розвивався через брак кадрового складу, фінансування та фактори внутрішньої конкуренції різних громадських сил.
Профспілки та відновлення української незалежності
1992 року із відновленням Незалежності розпочалася консолідація профспілкових об’єднань. Станом на 1998 рік вже було 10 національних міжгалузевих об’єднань і 14 галузевих профспілок, що не ввійшли до складу міжгалузевих центрів. Найчисленнішою серед них була Федерація профспілок України, котра об’єднувала 17,7 млн осіб. Усього до профспілок України входило 23,5 млн осіб. Законодавство, що визначало засади їхньої діяльності, було ухвалене наприкінці 1990-х.
Чи дієвими є профспілки сьогодні
На жаль, мусимо констатувати, що в сучасній Україні профспілкові організації та об’єднання найчастіше використовуються у політичних процесах, аніж у розробці реально дієвого законодавства для захисту прав ґендерно чутливих груп, молоді чи пенсіонерів. На часі — реформування профспілкового руху та оновлення кадрового складу керівних органів більшості профспілок в Україні. Також профспілку потребують формування теоретичної та практичної бази їхньої діяльності за європейським зразком.