Анатолій Куцевол
Відходи — чи не єдина екологічна проблема, яка турбує українців. Чимала кількість наших читачів готова сортувати сміття. Але цього недостатньо для того аби запрацювала уся система управління відходами як на національному, так і на регіональному рівнях. На часі дізнатися, чи потрібна нам європейська система управління відходами та коли вона стане повноцінно працювати в Україні.
Чи це проблема лише місцевої влади?
Управління відходами є комплексним процесом, до якого залучена не тільки місцева влада, а перш за все — виробник, далі — споживач, і вже потім — компанії, які здійснюють сортування / перероблення. Учасникам також є місцеві органи влади, які відповідають за утилізацію твердих побутових відходів у містах.
Не можна говорити, що це тільки чи цілком відповідальність місцевої влади. На сьогодні групою експертів при Мінприроди напрацьовано перші версії рамкового закону «Про відходи» та 4 секторальних законопроектів у сфері управління відходами.
Що входить до рамкового законодавства у сфері сортування відходів?
Ці законопроекти розроблені відповідно до міжнародних практик і враховують зобов’язання України перед ЄС. Вони передбачають введення нової логіки (ієрархії) управління відходами та пропонують економічні стимули для сортування і перероблення відходів. Законопроекти були презентовані на конференції «Нова політика управління відходами — основа економіки замкненого циклу» та отримали публічну підтримку з боку представників Уряду та бізнесу.
Як виглядатиме управління відходами після прийняття та імплементації законодавства?
Ми сподіваємося, що восени ці законопроекти будуть офіційно зареєстровані у Верховній Раді. Вони дійсно закладають дієві механізми розподілу відповідальності за відходи, їх належного сортування та перероблення.
Місцева влада зацікавлена у таких законодавчих новаціях, адже відтепер їхня відповідальність буде відмежована від відповідальності виробників, вводиться спеціальний механізм розширеної відповідальності виробника, який може мати форму індивідуальної участі, або колективної (об’єднання виробників, яке опікується питаннями утилізації створених відходів).Ще й більш від того, муніципалітети зможуть щонайменше зробити збирання та сортування сміття самоокупним, а в ідеалі — і прибутковим.
Для того, аби процес переходу України на рейки циклічної економіки та відповідального споживання проходив легше, ми також, як це прийнято в країнах ЄС, розробили перші версії Національного плану управління відходами та методичні рекомендації для розробки регіональних планів управління відходами, які регіони мають самі розробити і вони будуть враховувати особливості тієї чи іншої області.
Чи існує стратегія управління відходами?
У листопаді 2017 року Урядом було схвалено Національну стратегію управління відходами до 2030 року відповідно до якої ми й ведемо розробку наших законопроектів та планів. Але це було б занадто оптимістично очікувати, що за півроку чи рік ми зможемо адаптувати сучасну систему до стандартів ЄС, створити законодавчу базу з 10 законів, схвалити регіональні плани управління відходами, а також привезти в Україну інвесторів. У Японії чи країнах ЄС цей процес зайняв 30–40 років.
Звісно, це — складний шлях, який вимагає значних зусиль від усіх, але воно того варте. Позитивний ефект отримає перш за все наше довкілля, яке зможе легше зітхнути від наявних сміттєзвалищ (їх має стати менше, і вони мають відповідати європейським екологічним вимогам). Також ці зміни матимуть позитивний вплив і для економіки. Якщо для того, аби відвезти відходи на сміттєзвалище нам потрібно 6 робочих місць, то для того, аби правильно його зібрати та отримати якісну вторсировину, чи енергію, наприклад, у результаті спалювання, — нам потрібно 36 працівників.
Який досвід мають країни ЄС у сфері сортування та переробки сміття?
У 2016 році лише близько 6% утворених побутових відходів перероблено, в тому числі лише 3% спалено, 3% спрямовано на інші сміттєпереробні комплекси та близько 0,003% — компостовано. Решту — майже 94% — розміщено на полігонах та сміттєзвалищах. Їх станом на 2016 рік в Україні налічувалося 5470 одиниць, з них 5% перевантажені, а 30% — не відповідають нормам екологічної безпеки.
Для порівняння: у Швеції лише 1 % відходів потрапляє на полігони, інші — переробляються на вторсировину, чи енергію.
Країни ЄС ще в 2015 році підрахували прямий економічний ефект, який має впровадження принципів циркулярної економіки в життя. Мова йде про безвідходне виробництво, яке дбає про продукт на всьому його життєвому циклі, бере від нього максимум користі та віддає назад у формі безпечній для навколишнього середовища.
До 2030 року в ЄС очікується 1,8 трлн євро зростання завдяки впровадженню циркулярної економіки, і це не рахуючи непрямі переваги — економію на відновленні довкілля, економію на ліках, які не будуть потрібні здоровому населенню.
Чи має лише держава створювати систему управління відходами?
Сьогодні ми чуємо від бізнесу, що деякі підприємства із перероблення, наприклад, електронного обладнання, є навіть недовантаженими. Це — вже працюючі реальні підприємства, яким для повноцінного виробництва просто не вистачає сировини — правильно відсортованого сміття. Будувати чи не будувати переробний завод має вирішувати бізнес, а не держава, але все що має зробити держава — це створити належні законодавчі вимоги, які спонукатимуть і до сортування, і до перероблення. На сьогодні такий інтерес проявляють наші міжнародні партнери як з Європи, так і з Азії.
Крім держави та бізнесу, кожен із нас має більше дбати про довкілля і не засмічувати його. Прості звички та правила здатні запобігти екологічній катастрофі швидше, аніж будь-який закон: прибирати за собою після пікніку, завести багаторазову пластикову пляшку для води, вимикати воду поки чистиш зуби. Ми недооцінюємо силу власних вчинків, але саме з малих справ починаються великі зміни.