Вікторія Савченко
Ця стрічка розповідає про десятки тисяч особистих трагедій: про шлях пошуку, ідентифікації за ДНК та поховання загиблих через війну в Україні. На прикладі історії головної героїні фільму, Ірини Карась, розслідувачі розказали про проблеми тих українців, які довгими тижнями, місяцями, а іноді роками очікують своєї черги, аби мати можливість попрощатися з найріднішими.
На передпоказ фільму завітали розслідувачі, які працювали над стрічкою, а також безпосередні герої стрічки Ірина Карась та Андрій Чернявський — старший групи пошуку та евакуації «На щиті», військові з бригади «Азов», військові журналісти та волонтери.
Серед гостей також були представники благодійних організацій та фондів «Серце Азову», «Восток SOS», «Жіночий ветеранський рух», «Асоціація родин захисників “Азовсталі”», «Фонд підтримки родин захисників “Азовсталі”», Медійної ініціативи за права людини, Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти.
Також на презентації були представники Міністерства юстиції України, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Національної гвардії України, Національної поліції України та Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини.
Ще у 2014 році Україна постала перед новою для себе проблемою: зниклі безвісти військові, цивільні, їх пошук та ідентифікація. Питанням пошуку загиблих займається гуманітарний проєкт ЗСУ «На щиті». Проблема ДНК-профілювання загиблих існує й нині.
Історія Ірини — про те, з чим зіштовхуються сім'ї загиблих військових після того, як пережили найстрашніше — звістку про смерть рідної людини. Розповідаючи про ціну втрати однієї родини, ми привертаємо увагу до проблеми, яку належить вирішити. З Іриною ми познайомилися, коли її загиблого чоловіка вже повернули з тимчасово окупованих територій під час обміну. Ми супроводжували її у взаємодії з різними державними органами, необхідними для підтвердження факту смерті та проведення ДНК-експертизи для ідентифікації загиблого. Чекання цих експертиз розтягується на місяці — й для родичів загиблих це незагоєна рана, яку знову роз’ятрюють. Проблема тривалих очікувань існує давно, але й через півтора року великої війни вона не розв’язана.
Ярослава Тимощук, авторка фільму
Різні міжнародні організації, готові надавати свою допомогу зі збором ДНК-зразків та експертизи для України, одна з яких — Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти. Утім, за українським законодавством, проводити ДНК-експертизи, що допомагають ідентифікувати загиблих, мають тільки українські державні інституції. Експертна служба МВС залишається єдиною в Україні, яка досліджує збіги між ДНК живих та померлих. За словами Метью Холідея, директора європейських програм МКЗБ, угода, яка могла б легітимізувати поміч зі сторони цієї комісії в Україні, «застрягла» між Міністерством реінтеграції та Міністерством закордонних справ.
З початку повномасштабного вторгнення наша команда зробила п’ять розслідувань про воєнні злочини росіян. Це було набагато простіше, ніж робити розслідування про те, як працює українська система. Про те, як вона вчергове закриває очі на дуже очевидні виклики. Про те, як проблему і допомогу, яку пропонують, можна просто футболити між міністерствами. Ця історія затягування, небажання брати на себе відповідальність, що виливається в довгі очікування. В дні, в тижні, в місяці. І кожен з цих днів, кожна з цих годин, це окрема подарована надія: а раптом безвісти зникла людина все-таки жива. І ця надія не дає крила. Ця надія кожного дня по краплинці руйнує.
Інна Білецька, редакторка фільму
Передпоказ розслідування «Черга на прощання» відвідала Ольга Решетилова — співзасновниця Медійної ініціативи за права людини та координаторка напряму «Війна і правосуддя».
Сьогодні у Києві, під Аркою Свободи українського народу, була акція до Міжнародного дня зниклих безвісти. На ній зібралися тисячі родин, які досі шукають своїх рідних, вони все ще чекають на можливість з ними попрощатися. Ці родини мають чимало проблем в комунікації з державними органами. Їм необхідні елементарні юридичні консультації, тому що розібратися в цих заплутаних схемах дуже складно, адже у нас немає “єдиного вікна”. Очевидно, щось в державі працює не так, і нам потрібно це змінити. Тому що це тисячі маленьких трагедій, це тисячі історій, наповнених болем і надзвичайним сумом. Я надзвичайно вам дякую за фільм, дякую Ірині, що поділилася своєю історією, і низький уклін перед усіма, хто чекає. Ми будемо робити все, щоб ви мали можливість з гідністю попрощатися зі своїми рідними.
Ольга Решетилова
Кожен із гостей передпоказу розслідування «Черга на прощання» отримав листівку, намальовану 10-річною Анастасією Карась. Через історію її сім’ї команда розслідувачів розповіла про проблеми, з якими стикаються військові під час пошуку побратимів, рідні під час здачі та супроводження своїх ДНК-тестів, дружини та найближчі у виборюванні можливості поховати загиблих. Євген Карась був командиром снайперської групи, він загинув 7 березня 2022 року під час захисту Маріуполя.
Моя історія — маленька краплинка у цьому величезному морі болю, страждань та очікування. На цій листівці — малюнок моєї маленької Насті. Вона завжди мріяла, що ми завжди будемо ось так ходити гуляти в парку (як на малюнку — ред.). Але у нас цієї можливості було дуже мало. Моя війна не почалась 2022 року. Вона почалася ще у 2014 році.
Ірина Карась, головна героїня фільму
Більше фото з події можна переглянути тут.
Над стрічкою працювали:
- Ярослава Тимощук — авторка фільму;
- Інна Білецька, Алла Садовник — редакторки фільму;
- Світлана Коваль — операторка-постановниця;
- Олександр Стратонов — режисер монтажу та композитор;
- Владислав Васильченко — режисер-консультант;
- Алла Садовник — відповідальна за фактчекінг;
- Людмила Панкратова — юридична експертка.
Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший, Суспільне Культура, супутниковий телеканал Суспільне Новини, радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також національна мережа місцевих каналів. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.