Телеграф Авеню
Насправді мережа містить десятки відео та сотні, якщо не тисячі, хвалебних відгуків та есе про стиль та творчість японського режисера та аніматора Макото Шінкая. Ба більше — інколи навіть сам Шінкай вдається до опису своїх задумів. Проте кожен шанувальник режисера, як і автор цього тексту, шукає свої особисті пояснення емоцій, які викликає Шінкай. Цей текст стане в пригоді тим, хто ніколи не дивився та навіть не чув про талановитого японського аніматора. Шанувальникам же він може запропонувати трішки глибше придивитися до деяких тем або візуальних рішень режисера.
З чого народжувався стиль Макото Шінкая?
Щоб зрозуміти та розібрати основні риси творчості Шінкая, необхідно згадати, як він починав свою кар’єру. Як й головні герої Макото, режисер з юних років звик важко працювати та намагатися робити все самостійно. Свою кар’єру Шінкай розпочав з виробництва анімаційних роликів для розробника відеоігор у жанрі візуального роману Minori. Вже тоді в праці майбутнього аніматора почали з’являтися перші фірмові риси. Наприклад, сенс, закладений у дрібну деталь одягу чи інтер’єру, які органічно поєднувалися з панорамними величними пейзажами.
Проте Шінкай впевнено хотів створювати власне аніме. Саме тому у вільний час режисер працював над своїми першими короткометражними анімаціями. Згодом цей досвід Шінкай тонко обіграє на початку свого аніме «Дитя погоди» — звісно, у сюжеті цього твору немає ніякого аніматора, проте незгоди головного героя дуже схоже відображають шлях самого творця.
Вже з початку 00-х Шінкая почали помічати у світі аніме. Він виграв гран-прі конкурсу CG Animation Contest за короткометражний фільм Kanojo to kanojo no neko (Вона та її кіт), а у 2002 році він випустив свій комерційний дебют, тридцятихвилинний фільм Hoshi no koe (Голос зорі). Саме тоді Шінкай сформував свою першу унікальну рису, зробивши все сам.
Він не лише зняв фільм і написав сценарій, а й працював над малюнками, обкладинками, комп’ютерною 3D-графікою, зйомками, монтажем і озвученням. Фільм став справжнім хітом і з’явився на обкладинках кількох аніме-часописів. Певно, з того часу Шінкай й почав свій шлях сходами до статусу майстра аніме.
Візуальні та сценарні рішення Макото Шінкая
Так що саме зробило аніме Шінкая таким привабливим для глядачів? Насправді Макото не винайшов якоїсь унікальної техніки малюнку і не створив якийсь нестандартний сценарій. Вся естетика режисера — набір культурних, технічних та поетичних шарів. Набір шарів, так, проте це не дорівнює вторинності або безталанності — Шінкай не просто увібрав в себе те, за що люблять аніме інших студій, а зміг синтезувати це у власний стиль.
Почнемо з його найбільшого та найважливішого шару — візуалу та сценарію. Якби Шінкай був французським режисером 1930-х років, він би точно був прихильником «поетичного реалізму». Проте часи змінюється, а Макото народився зовсім не в той час та й не в тій країні — тому він надихався не умовним Жаном Віґо, а Хаяо Міядзакі.
Як і головні герої його аніме (не усіх, звісно), Макото теж виріс у селищі. Тому японське тяжіння до натуралізму плюс місце народження не могли не відзначитися на візуальному стилі майстра. Вищезгадані панорамні пейзажі, дійсно глибокі зображення зірок та космосу, неймовірні (ну дійсно неймовірні!) зображення заходу чи сходу сонця — це Шінкай довів у своїй техніці до ідеалу. Проте режисер навчився не тільки велично зображати природу, а й досліджувати її візуально — підіймати екологічні теми, як в «Саду слів» чи «Дитяті погоди», або передавати настрій героїв через погодні умови, як-от у «5 сантиметрів за секунду». В останньому снігопад фактично виступає головним злодієм сюжету. Звісно, через «пейзажне порно» Шінкай не уникнув порівняння з Міядзакі, але про це згодом.
Ще один візуальний прийом майстра — це магічний реалізм. Й це вже не буде просто порівнянням Макото з художньою течією — це дійсно стиль, який він опанував. У творах Шінкая повно містики та магії, проте вона дуже вдало змішується, а інколи навіть відступає від зображень реального побуту сучасних співгромадян режисера. Все ж таки, магічні здібності героїв («Дитя погоди») або містичні події («Твоє ім’я») інколи стають лише двигуном сюжету, а не ціллю автора — погляд Шінкая фокусується на стосунках людей («Твоє ім’я»), дослідженні самотності («5 сантиметрів за секунду») або зображенню суму та відчуження («Голос зорі»). Згадуючи «Голос зорі» перейдемо до ще однієї родзинки автора — цифровізації.
Шінкай все ж таки ще молодий режисер — у 2023 він лише відзначив своє 50-тиріччя. Не важко порахувати скільки років було Макото на рубежі нового тисячоліття, коли Японію накрив цифровий бум. Саме тому Шінкай навчився майстерно передавати почуття сучасних глядачів. Наприклад, сум, який відчуває людина, поки очікує е-мейлу від коханої/го; як СМС можуть бути єдиним мостом між людьми; як захоплюватися їжею так, щоб фотографувати її. Все те, що кожен з глядачів Шінкая переживає щодня, майстер влучно переносить на екран, інколи навмисно акцентуючи на цьому увагу.
Ну, й вже неодноразово згадана вище любов до деталей. В аніме Шінкая герої можуть навіть не розмовляти один з одним — глядач усе одно зрозуміє, які емоції відчувають персонажі. Бо Макото вміє талановито передати сенс сцени через повсякденні справи або звичайні предмети інтер’єру. Ба більше — влучне акцентування на таких звичних речах, як безлад на столі головного героя, інколи розповідає набагато більше за годинні діалоги.
Загалом, персонажі Шінкая не виражають своїх емоцій прямо — він не пише сцени простих дій та реакцій. Завжди емоції передаються через загальний настрій фільму: у сценах мінливих хмар на небі, у змінах світла, у, врешті решт, музиці, яка постійно звучить у фільмі. Іншою відмінною рисою Макото є те, що багато його творів — про кохання, але вони можуть майже не містити сцен, де головні герої знаходяться в одному кадрі. Режисер також не залишає глядачам «вирішальних моментів» — пропонує нам персонально вкладати думки та почуття в історію. Й саме цим твори Шінкая дотичні до поезії.
Перед тим, як ми залишимо розмову про візуальну та сценарну складову творів Шінкая, підкинемо його шанувальникам невеличке питання: чи помічали ви любов майстра до потягів та котів?
Поезія аніме Макото Шінкая
Поезія творів Шінкая насправді ховається у вічному дослідженні двох тем: природи самотності та ностальгії як настрою.
Природу самотності майстер досліджував через два різних мікроскопи, в залежності від свого віку. Нагадаємо, сюжети Шінкая наповнені як магією, так й цифровізацією. А чи Інтернет не виглядав як магія на початку 00-х? Що у «Голосі зорі», що у «5 сантиметрах за секунду», що у вже пізнішому «Твоєму імені» — однією з домінуючих тем є те, якою мірою двоє людей можуть залишатися близькими завдяки текстовим повідомленням, навіть якщо вони фізично далеко.
Згодом Шінкай почне розглядати природу самотності вже через натуралізм. Так само як й Інтернет, негоди з екологією почнуть зводити людей разом. Певно, поетичний меседж творів Шінкая у тому, що великі зміни у побуті (такі як поява всесвітньої мережі) або загрози для природи повинні зближати людей, вчити їх приборкувати самотність.
Твори Макото повні дитячих спогадів. Глядач часто вперше зустрічає головних героїв Шінкая ще дітьми або підлітками — та проживає з ними деякий час, інколи це навіть роки. Й саме у цьому криється зображення ностальгії як настрою. Персонажі Шінкая не рідко «живуть у минулому», сумують за ним, проте інколи використовують це для того, щоб продовжити свій шлях далі.
Краще довести це на прикладі та порівняти твори Шінкая з Міядзакі — до речі, сам Макото вважає, що він ще негідний для такої «дуелі». У творах Міядзакі, якщо не рахувати екологізм, постійно домінує тема сім’ї та спільноти та чарівного дитинства. Тобто, інколи це саме чарівне дитинство або ностальгія за ним стає механізмом впливу для головних героїв.
У Шінкая цього відчутно менше — та й трактування теми більш похмуре та відчужене. Герої Макото не шукають можливості повернутися у минуле, зазвичай, через свою складну долю чи меланхолію свого дитинства. Фактично, персонажі Шінкая не використовують ностальгію як спосіб, проте й не відмовляються від неї — вона працює лише нагадуванням, чого треба прагнути або оминати.
Звісно, у творах Шінкая є набагато більше, ніж може вмістити в себе цей текст — наприклад, фокус його погляду на необхідності збереження традицій; інтимному зображенні релігії; темах зламу часу та простору, через які він також деконструює природу самотності героїв. Проте, як каже сам Шінкай, завжди «щось іде не так — світ став дивним».
Клімат псується. Світ рухається до ексклюзивності, а Інтернет, який мав би нас звільнити, став пристроєм для ганьби та ідиотизму, тоді як земля Японії тремтить. І наскільки я бачу, як людина середнього віку, ми не зупиняли це, а це означає, що ми це обрали. Але для молодих глядачів, людей, для яких ми маємо знімати фільми, це світ, у якому вони ніколи не мали вибору. Не встигли вони висловитися, як світ вже сходив з розуму. Ось чому я вважаю, що для нас, людей, які знімають фільми для молодшої аудиторії, неправильно нав’язувати їм зараз історію про відновлення рівноваги у світі. Це занадто егоїстично і безвідповідально. Що тоді ми можемо сказати цій аудиторії? Наприкінці цієї історії хлопець вигукне: «Погода може залишатися божевільною!». Відгукнувшись на його крик, дівчина буде активно вибирати життя в божевільному світі
Макото Шінкай
Якогось «вирішального моменту» у цьому тексті немає — нехай, як і в багатьох творах Шінкая, читач залишиться наодинці та без висновку. Автор залишить лише одну пораду: якщо ви ще не бачили стрічки Шінкая й цей текст вас надихнув подивитися його твори — гляньте best of Макото «Твоє ім’я». Але особисто я порекомендував би твір, який розбиває серце — «5 сантиметрів за секунду».
Погода може залишатися божевільною!