Андрій Чебанков
— «Resident Evil отримає достойну екранізацію!»: обіцяв нам режисер Йоганес Робертс.
— «Все буде як в іграх!»: майже не брехав він.
Ну, що, отримали канонічну історію? Біс з канонічністю, де гарний фільм, Робертсе?
Альберт Вескер, Джил Валентайн та Кріс Вескер — зліва направо
Вітаю всіх, кого ще не зомбувало телебачення, сьогодні ми знов повертаємося до теми Resident Evil. Я вже робив огляд анімаційного серіалу від Нетфліксу, а цього разу в нас повний метр, та не простий. А такий, що повністю перезапускає кіновсесвіт. Це звісно не Марвел, але кількість фільмів, які породив Пол Андерсон, могла б їх затьмарити, якби не «фінальна глава» 2017 року. Забуваємо про Еліс у виконанні Йовович, та готуємося промивати очі від персонажів, які прийшли їй на зміну…
«Оселя зла» вже давно стала феноменом, а мільйони фанатів ігрового всесвіту — ласим шматочком для топ-менеджерів всіх рівнів. Не дивно, що після завершення епопеї Андерсона кінороби вчепилися в франшизу, як ті кліщі. Тим не менш, назвати фільми по «Оселі зла» шедеврами язик не повернеться.
Перший фільм Андресона чіпляв струнки душі, другий ще грав на них, але чим далі все заходило — тим менше цілих струн залишалося. Фінальна крапка в історії невмирущої Еліс після себе не залишила нічого. Тільки її ім’я закарбувалося в пам’яті, певне назавжди. Персонажі з ігор з’являлися десь на фоні та зникали в ньому ж. Але великі суми касових зборів завжди залишалися з цією серією. Не дивно, що перезапуск став фактом відразу після завершення прокату останнього фільму з Йовович.
Перший фільм про Еліс виявився цікавішим…
Результат ми з 2 грудня спостерігаємо в усіх кінотеатрах України: розгромні рецензії критиків, загальна оцінка фільму не перевищує 6 балів та слабкий старт в прокаті. Фанати, звісно, теж далеко не всі залишилися у захваті.
Відразу хочеться зазначити, що так — після перегляду були сумніви, що ті 100 гривень, які довелося віддати лише за один квиток, не враховуючи ще всякі Пепсі, були дійсно раціональною витратою. Але ніхто не ідеальний. За КАМАЗом мінусів, було помічено, валяючимся у кюветі, малесенький «Запорожець» з парочкою плюсів.
Одним з таких сміливо можна назвати дух епохи. Дія відбувається у вересні 1998 року, тому довкола все автентично: герої обговорюють відеопрокат касет, хтось там в невеличкій сценці грається на кнопковому телефоні в легендарну «Змійку» і прям аж сльоза ностальгії ллється. В 98-ому може й не всі ще родилися, але діти нульових більш-менш знайомі з усім цим. Атмосфери вирішили додати ще й за рахунок відомих хітів тих часів. Музика, звісно, класна. Але є мінус: нею можна зачепити почуття тільки тих, хто слухав її в 90-х. А не всі глядачі їх застали. Тому це дещо дивно, але не менш приємно.
Ще одним флешбеком в 90-ті та нульові вам послужить сюжетний кліфгенгер: Амбрела кидає напризволяще Раккун-сіті, тому містечко повільно помирає й без усієї цієї зомбі-істерії. В чому флешбек? Раккун-сіті помирає тому, що люди, які втратили роботу на фармацевтичну компанію змушені виїхати з міста аби заробити на хліб. А тепер замініть фармкомпанію на типовий завод, який закрився в 90-х і ось вони знайомі реалії постсовкового кіберпанку. Втім, тут важливо, як знімальна група дбайливо передає агонію міста в діалогах, візуально та наративно.
Варто також згадати, що Йоганес знімає низькобюджетні горори не вперше. Саме таким виглядає новий фільм. Інформація про те, скільки грошей виділили режисеру (чи то 25, чи 40 мільйонів) різниться. Але відчувається якась прірва в бюджеті. Та все ж завдяки досвіду йому вдається непогано нагнітати саспенс, тримати в напруженні та передавати атмосферу страху в деяких епізодах.
На цьому всі плюси, мабуть, й завершуються. Є кілька моментів, які можна охарактеризувати, як «ні риба ні м’ясо». Наче й не плюс, та й на мінус явно не тягне. І це зараз про графічну складову.
Так, в трейлерах можна було помітити проблемні спецефекти. Певні CGI-собаки дійсно не викликають нічого іншого, ніж іспанський сором. Лютий крінж, якщо коротко, тут з усіма монстрами відбувся. І проблема тут саме в тому, як їх перемальовували з оригіналу. Особливо дивитися на цього песика цікаво в напружливій сцені на парковці поліцейської дільниці. Начебто напружливо, переймаєшся за персонажа, але коли в кадр потрапляє собака ти не знаєш чи сміятися, чи плакати. Втім, загалом кров з очей у вас не потече. Та й в цілому решта фільму знята ще більш-менш приємно, є кадри на які так й хочеться дивитися.
Собаки це звісно цікаво, але їх CGI радше вибиває з колії при перегляді
А от жирнючим таким мінусом треба перекреслити скрімери в грі. Дійсно налякати можуть тільки кілька штук. В кількох моментах варто похвалити режисера за непогане напруження, але цього мало.
Ну й туди ж суцільний фансервіс. Простий факт: весь фільм зав’язаний на фансервісі. Не те щоб саме по собі це було якимось мінусом. Але в нашому випадку це головний мінус фільму. Під час перегляду те й діло хочеться підірватися та сказати: «О, круто, відсилочка на мем про “Джил-сендвіч” або “Божечки-кошечки, та це ж сцена з прологу ремейку Resident Evil 2!». Розглядати покадрово відбудований поліцейський департамент неймовірно приємно. І в якийсь момент задумуєшся: красива ширма, а що мені показали за нею? І відповідь я так і не знайшов. Не сказати, що Робертс не старався зробити НОРМАЛЬНИЙ фільм, але захопився клепанням відсилок, забув про бекграунд, розкриття персонажів та відверто забив на цілісність всієї картини.
Зробили тут з мого найулюбленішого персонажа клятого клоуна
По справжньому цей фільм починає розчаровувати з моменту появи на екрані Леона Кенеді. Не тому, що він став циганом. А через те, наскільки сильно наплювали на його типаж, як персонажа. Найкращий випускник поліцейської академії, красунчик, герой, а в майбутньому найповажніший спецагент з усіх цих зомбі питань. Таким є Кенеді. То якого біса… НАХІБА треба було робити з нього тупого бевзня, який випадково прострелив дупу напарнику, не вміє стріляти з дробовика, спить на посту в навушниках Соні та взагалі потрапив на службу за блатом. Все можна пробачити, але не таке знущання з Леона.
А Вескер, га? Якого з найхаризматичнішого антагоніста він перетворився на недолугого пішака, який ні про що не знав, та ще й зраджує всіх не через те, що він подвійний агент, а ледь не просто за гроші.
Сімейка Редфілдів
Решта персонажів теж сильно відрізняються від ігрових прототипів. Джил Валентайн та Клер Редфілд стали представницями категорії сильних та незалежних. В іграх вони теж були дівчатами не промах, але так їх не звеличували за рахунок м’якого «приниження» персонажів-чоловіків. Бо на фоні цих двох та особливо Клер, решта виглядає недолугими. А Леон повним дебілом, най вас Тиран за це покарає! До речі, Клер в цьому фільмі пощастило з акторкою, яка й більш-менш схожа не прототип, й відігрує свою роль непогано.
***
Насправді Клер з фільму мені сподобалася. Хоча тут вона вже змалку стала активісткою з пізніших частин ігор
Загалом, якимось відкриттям Вітаємо у Раккун-сіті не стало. Щойно з’явилися перші деталі перезапуску почалися проблеми з кастингом, режисером обрали людину з сумнівним портфоліо, а спецефекти в трейлерах жахали більше за скрімерів. Все це викликало багато різних підозр. Але надію підігрівали солодкі слова Йоганеса Робертса про те, як йому подобаються ігри серії, про дбайливе ставлення до першоджерела, в купі з красивими кадрами. Перегляд показав, що це все було оманливо. Але ж надія помирає останньою, чи не так? Надія на гідну екранізацію Оселі зла ще теплиться в серцях мільйонів…
Будь ласка, візьміть участь у опитуванні. Це допоможе розвитку нашого проєкту: