Катерина Ятель
Цього місяця світ святкує 20-річчя виходу у кінотеатри стрічки «Гаррі Поттер та філософський камінь». Спеціально до ювілею, ми вирішили поміркувати, чому магічний світ Джоан Роулінг став таким популярним, як він вплинув на сучасну культуру та чому (не) пройшов перевірку часом.
Передбачити успіх франшизи було неможливо. Авторка розповідала, що перед публікацією першого роману стикалася з великою кількістю відмов, використовувала ініціали з вигаданим середнім іменем, щоб «не відлякувати» хлопчачу аудиторію авторкою-жінкою, та тривалий час сперечалася, чи не заскладна для дітей назва першого роману. На американський ринок вона й вийшла з «чаклунським», а не «філософським» каменем. На час публікації першої книги дитяча література не сприймалася серйозно, а фентезі вважалося застарілим жанром. З усім тим, Роулінг вдалося. Чому так трапилося?
🤔 Гаррі Поттер та відома формула
Однією з основних причин успіху франшизи, принаймні на початку її існування, можна вважати використання відомих для читачів формул та архетипів. «Поттеріана» – це класична британська історія про сирітку в школі-інтернаті. Дослідник Девід К. Стіж писав, що якщо відкинути магію та замінити квідич на регбі, то перша частина не сильно відрізнятиметься від «Шкільних днів Тома Брауна», яку письменник Томас Г’юз опублікував у середині 19 століття. І таких знайомих образів у Роулінг немало: від злої прийомної родини, мов з книг Дікенса чи «Матильди» Роальда Дала, до Дамблдора, який чи то Мерлін, чи то Гендальф.
Навіть одна з найвідоміших фентезі письменниць Урсула Ле Гуїн коментувала, що «Я не відчувала, ніби Роулінг мене використала, як це робили інші люди. Хоча вона могла б висловлювати більше шани своїм попередникам. Моя недовіра лежить до критиків, які назвали першу книгу дивовижно оригінальною. У неї багато чеснот, але оригінальність – не одна з них.» Протягом років Роулінг неодноразово звинувачували у заполученні ідей з її роману «Чарівник Земномор’я».
Цей список можна продовжувати. Ідея самовтілюваного пророцтва, яким одержимий Волдеморт, натхненна улюбленою шекспірівською п’єсою Роулінг «Макбетом». Історія Смерті та її зустрічі з трьома братами переосмислює одну з «Кентерберійських оповідок» Чосера. Персонаж Дадлі Дурслі подібний до персонажа Юстаса з «Хронік Нарнії», хіба що цього героя не рятує лев Аслан. Образ Северуса Снейпа не може не нагадувати образ Гіткліфа з «Буремного Перевалу» Бронте. Сортувальний Капелюх має схожі характеристики з магічним капелюхом з «Дискосвіту» Террі Пратчетта.
Усе ці приклади не говорять нам про те, що «Гаррі Поттер» вторинний чи не оригінальний та не звинувачують Роулінг в плагіаті. Їхня мета — підтвердити, що цей світ магії зіткано з образів, з якими аудиторія і так росла.
🥰 Гаррі Поттер та любов до ближнього свого
У рівні християнського наративу «Гаррі Поттеру» ще далеко до «Хронік Нарнії». Позаяк, центральна ідея про те, що любов – це найсильніша магія та сила, дуже навіть Біблійна. Протягом усієї історії Гаррі вчать любити ближнього свого й бути готовим на самопожертву заради інших. Цікаво, що розділ, в якому Гаррі жертвує собою та оживає називається «Кінгс Крос», що англійською схоже за звучанням до «Christ Cross», тобто Хрест Ісуса.
Це не єдина відсилка до Біблії у книгах та фільмах: цитата «Останній ворог, який буде знищений, – це смерть», розміщена на могилі батьків Гаррі, взагалі є перефразом з першого послання до Коринтян.
Тому й так іронічно, що консервативні християнські групи вимагали заборони книг за пропаганду чаклунства та віканства.
Роман давав можливість батькам розповісти про складні теми дітям. Як пояснити дітям класову нерівність – порівняйте Малфоїв та Візлі. У класі є діти без батьків – наведіть приклад Гаррі та Невіла. Дитину булять за її ексцентричність – на допомогу прийде Луна. Хочеться надихнути на старанне навчання – Герміона стає ідеальною рольовою моделлю.
Поверх цього «Поттеріана» ще й через метафори пояснила дітям про що була Друга світова війна: фінальна битва Ґріндельвальда (про якого ми зараз знаємо більше з франшизи «Фантастичні звірі») з Дамблдором відбулася у 1945 році, а його послідовник Волдеморт та Пожирачі смерті – неонацисти магічного світу.
🤩 Гаррі Поттер та покоління, що на ньому виросло
«Поттеріана» дала можливість читачам рости разом з персонажами. Віддаючи належне майстерності Роулінг, від книжки до книжки ростуть не лише головні персонажі, а й серйозність загроз, з якими вони стикаються. Поттеріана дала можливість цілому поколінню і чекати на лист з Гоґвортсу в 11 років, і переживати за перебіг справжньої війни. Цей ефект дав змогу продати серію не лише дітям, а й дорослим. Не дарма видавці у багатьох країнах випускали «Поттеріану» з дорослою стриманою та дитячою яскравою обкладинками.
🤓 Гаррі Поттер та дитяча література
Серія книг про Хлопчика-що-вижив змінила не лише життя читачів, а й літературного світу сучасності. Як згадувалося вище, дитяча література на момент публікації «Гаррі Поттер та філософський камінь» не сприймалася серйозно. Після публікації першої книги інші дитячі романи збільшили продажі. Саме колосальний успіх серії змусив великі видання збирати бестселери не лише серед дорослих, а й підліткових та дитячим книг.
Ба більше, саме «Поттеріана» стала залізним аргументом того, що дітей не злякати 700 сторінками у романі. Революційна ідея, що цікава книжка здатна зацікавити навіть пещених діток призвела до того, що міленіали вважаються поколінням, що читає найбільше.
Те саме відбувалося й з фільмами: складно уявити це зараз, але у 90-х продюсери не сильно поспішали починати трилогії. Навіть Пітера Джексона вмовляли зробити з «Володаря Перснів» один фільм, підозрюючи провал франшизи. «Гаррі Поттер» не лише показав, що сім книг можуть стати сімома фільмами, а й запропонував популярний у 2010-х прийом поділу останньої частини на два фільми. Слідом за «Гаррі Поттером та Смертельними реліквіями» так зробили «Сутінки» та «Голодні ігри».
Згадуючи ці дві франшизи, «Поттеріана» допомогла їхньому виходу й раніше. Саме з «Гаррі Поттера» почався бум на так звану Young Adult літературу, тобто книги, чия цільова аудиторія охоплює читачів від 12 до 19 років. Вважається, що популярність «Гаррі Поттера» серед дорослих згодом сформувала й основу аудиторію читачів YA-романів – 55% покупців старше 18 років, з основною аудиторією віком від 30 до 44 років.
🤑 Гаррі Поттер та гроші
Успіх як книжкової серії, так і кінофраншизи про Гаррі Поттера чи не найкраще підкріплюється, якщо дивитися на цифри.
Сім книг про Гаррі Поттера є найуспішнішою книжковою серією в історії. За різними оцінками сім оригінальних книг заробили понад 7,7 мільярда доларів. За час існування, було продано понад 500 мільйонів примірників. «Поттеріану» офіційно перекладено на понад 80 мов.
Одна з причин, чому Джоан Роулінг навіки увійде в історію літератури – це те, що вона стала першою письменницею-мільярдеркою, яка заробила свій статок саме написанням книг.
Найменш успішним фільмом франшизи за касовими зборами вважається третя частина – «Гаррі Поттер та В’язень Азкабану» зібрав 795 мільйонів доларів. Найбільш успішним є остання частина – 1,3 мільярда доларів у світовому прокаті. Таким чином, «Гаррі Поттер та Смертельні реліквії. Частина 2» займає 13 позицію серед фільмів, що заробили найбільше грошей. Якщо скомбінувати касові збори усіх 8 фільмів, то вийде, що вони заробили 7,7 мільярда доларів при спільному бюджеті в 1,1 мільярда доларів.
До цього також додається трилогія «Фантастичні звірі». Перша частина зібрала 814 мільйонів доларів, а «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда» – 629 мільйонів. Прем’єра третьої частини запланована на квітень 2022 року.
Також, як повідомляє The Hollywood Reporter телеканал HBO розробляє серіал за «Поттеріаною».
Не обійшов «Гаррі Поттер» й ігрову індустрію. Зараз можна нарахувати понад 16 комп’ютерних ігор. Сумарно вони заробили понад 1.5 мільярди доларів. А, наприклад, одна з найпопулярніших мобільних ігор за всесвітом Harry Potter: Puzzles & Spells минулого року принесла прибуток у близько 40 мільйонів доларів.
У 2022 році запланований вихід нової рольової комп’ютерної гри – Hogwarts Legacy, яка буде доступна на PC, PlayStation та Xbox.
І це лише частина прибутку від «Поттеріани». Даних, скільки всесвіт «Поттеріани» заробив на фільмах, іграх, мерчі, атракціонах та усій випущеній офіційно продукції, немає.
🤪 Гаррі Поттер та культура фанатів
Ця комбінація факторів мала ще один колосальний наслідок – «задроти» стали мейнстрімом. Після того, як фентезі книга отримує таку аудиторію, вулканське вітання зі «Стартреку» чи домашня колекція лазерних мечів вже не звучить так нішево. Одне з найкращих підтверджень – фанфікшн.
Попри існування культури фанфіків й до популярності «Гаррі Поттера», саме це ком’юніті досі вважається одним з найактивніших у мережі. Навіть після завершення оригінальної франшизи фанатська творчість продовжує розвиватися.
Яскравим прикладом є письменниця Касандра Клер, яка здобула свою фанбазу трилогією «Драко», й використала для публікації своєї оригінальної серії «Знаряддя смерті». З менш очевидних прикладів – письменник Джон Грін («Паперові міста», «Провина зірок») став популярним через його спільний з братом відеоблог, на якому завірусилася пісня саме про Гаррі Поттера.
🙃 Гаррі Поттер та біле суспільство
З роками прихильники все частіше почали обговорювати, наскільки добре пройшла перевірку часом «Поттеріана». Суперечливих моментів у ній знайшлося безліч.
Звернемо увагу на демографію Великої Британії. За даними статистики, 80% населення Британії – біле. Друга за розміром група (майже 7%) – це вихідці з азійських країн, як Індія, Пакистан, Бангладеш тощо. Темношкіре населення складає трошки більш як 3%, усі інші – менше одного. Чому це важливо? У Гоґворсті навчається близько тисячі учнів, частина з яких має імена та навіть описи. Що ж ми маємо у книгах: чотири темношкірі студенти (і ще один дорослий), дві індійські персонажки та одна китаянка. При цьому, ім’я Чо Чанг – це комбінація двох корейських прізвищ. З темношкірими студентами я можу просто перерахувати їхні імена, щоб ви перевірили, чи знаєте, хто це: Анджеліна Джонсон, Дін Томас, Блейз Забіні та Лі Джордан. Що ж до сестер Патіл – одна з них має рівно три репліки у книгах, друга – трошки більше, адже дружить з Лавандою Браун.
Тому, коли у театральній постановці за «Проклятим дитям» на роль Герміони Грейнджер взяли темношкіру акторку Ному Думезвені, конфлікт був передбачуваний. Одна сторона обурювалася, що вона не схожа не Герміону-Емму Вотсон, інша раділа, що у «золотому тріо» з’явилося хоч якесь різноманіття. Найбільш контроверсійним здався коментар самої Роулінг: «Канон: темні очі, кудряве волосся та дуже розумна. Білий колір шкіри ніколи не згадувався. Роулінг любить темношкіру Герміону.» Ця б теза була доречною й релевантною, якби сама авторка не брала участь у створенні та затвердженні офіційних ілюстрацій до книг та кастингу акторів та акторок, обидва рази зобразивши Герміону саме такою, як ми її уявляємо та бачимо в фільмах.
Був і другий шанс для Роулінг та команди виправити нерізноманітний каст – франшиза «Фантастичні звірі і де їх шукати», події якої відбуваються у ще більш расово немонолітному суспільстві. Позаяк, у Сполучених Штатах 20 століття, темношкірі персонажі з’являються як безсловесні працівники міністерства, мадам президентка Серафима та колишня кохана головного героя Лета Лестрандж, яка, спойлер альорт, помирає так і не розкрившись.
⛓ Гаррі Поттер та (не) вільний ельф
Додає масла у вогонь й суперечлива лінія з хатніми ельфами. З книг (бо у фільмах це майже не згадували) ми дізнаємося, що хатні ельфи перебувають у рабстві в чарівників. Вони не отримують грошей та базових благ, не мають права на чарівну паличку та зобов’язані виконувати накази своїх господарів. Ті ж, хто ці накази порушує, змушений карати себе фізично.
І у книзі нам постійно повторюють, що ельфи самі обрали це життя. Доббі – не просто унікальний, його соромляться та цураються інші ельфи.
Попри те, що сама авторка казала, що ввела цю лінію для того, щоб краще пояснити дітям жахи рабства, книга цього так і не пропонує. Вона поширює стереотип, що рабам подобається рабство (а цей наратив свого часу використовували й серед темношкірого населення), а правозахисниця Герміона створює організацію «С.С.Е.Ч.А», яку, здається, ніхто не сприймає серйозно. Окремо можна винести на обговорення й те, що навіть не Доббі стає героєм, що намагається побороти систему, а канонічна «біла рятівниця». Ініціативність та успішність боротьби з расизмом білих на противагу people of color – є ще одним тропом, який роками просувала західна культура. Більше про це можна дізнатися, наприклад, у цьому відео:
🏳️🌈 Гаррі Поттер та сексуальність
Зважаючи на час, коли публікувалися перші книги, та демографію, на яку націлена франшиза, важко дивуватися, що ніхто з центральних персонажів не є частинами ЛГБТ+ спільноти. Навіть попри те, що ідея всеосяжної любові ідеально підходить, щоб навчити дітей до толерантності.
Тим не менше, вже після публікації книг Джоан Роулінг несподівано для всіх фанатів заявила про те, що Албус Дамблдор – гей і його стосунки з Ґріндельвальдом мали романтичний характер.
Критики звинувачували авторку в тому, що коментар про його сексуальність мав би більше значення, якби діти знали про це від початку франшизи. Інших обурювало те, що єдині гей-стосунки роману зображені як токсичні та жорстокі. Але найбільше здивувало фанатів те, що у книзі є значно більш квір-закодовані герої – Ремус Люпин та Сіріус Блек.
Сіріус під впливом фанбази перетворився на своєрідну бісексуальну ікону настільки, що Роулінг довелося десятки разів заперечувати цю тезу у соціальних мережах. Але натяки про Ремуса зчитав ще режисер «В’язень Азкабану» Альфонсо Куарон, який дав вказівку актору Девіду Т’юлісу грати його саме з цією думкою. Ба більше, персонаж, якого характеризує те, що він усе життя прожив з соромом щодо своєї справжньої природи, справді відгукувався ЛГБТ+ спільноті.
⚧ Джоан Роулінг та трансгендери
Але навряд би репрезентацію ЛГБТ+ так активно обговорювали фанати, якби не останній скандал з авторкою.
Влітку 2020-го Роулінг ретвітнула новину, в якій використали термін «люди, що менструюють». Вона написала:
Люди, що менструюють. Я впевнена, що раніше у нас було слово для цього. Допоможіть мені. Жніки? Жілки? Жунки?
Саме поняття «люди, що менструюють» не нівелює термін «жінки». Його використовують для того, щоб не сприймати не жінками тих, хто не має репродуктивних функцій, а також трангендерок.
Після обвинувачень у трансфобії, авторка спробувала виправдатися:
Я поважаю право на комфортне життя трансперсон. Я виступлю разом з вами проти дискримінації, направленої проти трансів. Водночас моє життя було сформоване тим, що я жінка. І я не вірю, що ця теза є ненависницькою
Обурилися трансфобією Роулінг не лише фанати, а й каст «Поттеріани». На захист прав трансперсон виступили Деніел Редкліф та Емма Вотсон.
Масла у вогонь підлила й остання книга Роулінг, яку вона випускає під псевдонімом Роберт Ґалбрейт, «Погана кров». У ній головним антагоністом є чоловік, що переодягається у жіночий одяг. Більше про традицію зображати трансперсон як вбивць можна дізнатися, наприклад, у цьому відео:
Критика висловлювань Роулінг переросла спочатку у заклики кенсельнути авторку, а згодом і до травлі в соціальних мережах та погроз.
😍 Гаррі Поттер та наша любов
Зважаючи на усі суперечності та скандал, пов’язаний з авторкою, у мережі виникло питання: чи можемо ми все ще любити «Поттеріану». З розвитком толерантного суспільства нам доводиться дивитися на улюблені твори з іншого боку. Дискусії навіть про класичні романи, як історія Гекльберрі Фінна, наприклад, давно обговорюються з точки зору сучасного наративу. Скандали з музикантами-аб’юзерами регулярно підіймають питання щодо їхньої музики тощо.
Світ не чорно-білий. Однозначної відповіді на це питання немає й однаково релевантною може бути як позиція, що автор та його мистецький твір не можна ототожнювати, так і те, що якщо кенселити – то все.
Любити «Гаррі Поттера» можна. Це франшиза, яка виростила ціле покоління міленіалів й досі захоплює серця нових читачів. Вона вчить тому, якою має бути дружба, чому важлива любов та як не здаватися перед перешкодами. Це казка, що дарує надію. Але, як будь-що створене людиною, вона не ідеальна.
Фанати «Поттеріани» часто обговорюють, що б вони змінили у серії, додаючи їй голосів груп, яких оригінал не слухав. Вони створюють свої історії на основі світу, що їх виростив. Чи не це є найкращою ілюстрацією того, як виглядає у масовій культурі смерть автора, про яку писав Ролан Барт?
