Юрій Самусенко
Патрульного поліцейського Максима через сексуальний скандал відправляють з Києва у село на Житомирщині. Там він знайомиться з корупцією нових масштабів – всі живуть за рахунок видобування бурштину. У лісі стоїть охорона, яка не дає головному герою проникнути далі, а напарники роблять вигляд, що нічого не відбувається. Тому Максим заручається підтримкою товариша Богдана та починає власне розслідування.
Над фільмом працювала команда з телеканалу НЛО TV та розважального шоу «Мамахохотала» і це найбільш помітні індикатори та тригери при перегляді. «Бурштинові копі» дуже схожі на телевізійний фільм, пережатий у формат кінотеатрального досвіду, та з присутністю невинних жартів про смерть, лайно та секс. На відміну від «кварталівців» гумор з НЛО TV – не домінантна складова їхнього нового проєкту. Натомість пропонують розважальне бадді-муві із серйозними зірками шоу-бізнесу в акторах.
«Бурштинові копі» перебували у розробці надто довго, щоб їх можна було підтягнути по актуальності. Про житомирських копачів бурштину зараз пам’ятають вже не так яскраво, як кілька років тому, а гурт «Грибы», який радісно згадує Богдан, вже давно розпався. По тонкій лінії сценаристи ходять, коли згадують корупцію. Всі позитивні персонажі закинули допомогу копачам, коли заробили на цьому достатньо. Кумівство та «договорняк» для них складає звичну складову здорового соціуму. І в цьому відзеркаленні немає нічого провокативного та нового, крім того, що творці фільму інтонаційно показують взаєморозуміння з цими героями. Мовляв, за дурістю та недалекоглядністю вони нічого не побачили, поки Максим не розкрив їм очі та не присоромив.
Сюжетно стрічка нагадує «Крутих фараонів» Едгара Райта, коли зразкового копа відправляють у глибинку, де йому треба буде перевідкрити для себе певні цінності. У випадку з «Бурштиновими копами» головний герой мусить відпустити контроль та розчинитися у родині поліцейських на дільниці. Персонажам доводиться буквально проговорювати це, адже без слів зміна цінностей не здається зрозумілою. Поверх натягають дисоціативну музику ДахаБрахи, Жадана та Собак, а сцени скріплені між собою прольотами над найбільш впізнаваними місцями Києва.
Другий повнометражний фільм Аліни Бухтіярової заточений під потреби аудиторії. Дозована кількість гумору та драми разом з треками Аліни Паш створюють відчуття передбачуваності в і без того знайомій історії про хорошого копа на ворожій території. Однак саме у такому форматі й може існувати сучасне українське кіно – націлене на телевізор, з якого вийшов президент України. Вихопивши голлівудську формулу жанру та адаптувавши її під українські реалії, в кінематографістів не завжди виходить стояти рівно на власній ідеї. Врешті-решт «Бурштинові копи» могли б бути хорошим пілотом серіалу, бо більшість персонажів здаються сильнішими за кримінал, в який встряли. Але у результаті маємо комедійний боєвик, за який не стільки соромно, як прикро: є потенціал і немає запиту на його якісну реалізацію.