Олександр Мельник
26 років тому, коли автор цих рядків йшов до школи, панувало священне переконання, що школа має навчити дитину усього — від квадратних коренів до знання дат битви при Фермопілах та форсування Дніпра (а вже відрізняти сонети Гарсія Лорки від сонетів Шекспіра — саме собою). Із технологій у нас було 4 канали національного телебачення та 5 радіостанцій на всю країну — і жодного мобільного зв’язку чи інтернету. Люди дізнавалися про наукові відкриття із журналів, а про тренди глобальної політики — із друкованих газет.
Минуло 26 років, кількість телеканалів перевищує кількість кнопок на пульті втричі, радіо перемістилося в інтернет, а сучасні діти народжуються зі смартфоном і не дуже розуміють, навіщо їм паперові підручники — але школа вперто вкладає в голови дітям «обов’язковість» знань дат, фактів та послідовностей подій без встановлення причинно-наслідкових зв’язків. В ідеалі успішний учень до 11 класу має перетворитися на великий енциклопедичний словник — а далі на нього (чи на неї) чекає широкий світ, де жодного значення не матиме ваше вміння добувати квадратні корені без калькулятора чи знання усіх елементів періодичної таблиці. Чи не варто було би готувати дітей до життя саме зі школи — а не потім, витративши 11-12 років на теорію, 80% якої вони ані дня не застосовуватимуть у реальності?
Основи економіки (замість основ математичного аналізу чи геометрії)
Вам транспонування матриць багато користі принесло у житті? Половина моїх однолітків не здатні самостійно порахувати обсяг податкових витрат і не розуміють, на що держава витрачає їхні виплати та податкові стягнення. Люди, яким вже перевалило за 40, не розуміють, чому не можна у 2018-му нести гроші в банк, котрий обіцяє депозит у 20% річних. Як працює кредит, депозит, податкова ставка, реструктуризація кредитів, що таке штрафні санкції за прострочення кредиту, куди йдуть гроші банку, чому фінансові піраміди нікого не роблять багатими, а в лотерею не можна виграти мільйон — оцих знань суспільству катастрофічно бракує зі школи. І коли на горизонті замайорить прапор чергового популіста, що обіцятиме зарплатню в тисячу євро, вам знадобиться не знання того, як обчислити синус подвійного кута, а розуміння, чому в українській економіці зразка 2018 року зарплатня у 1 тис євро для усіх підприємств є фінансово неможливим явищем.
Мистецтво дебатів (замість уроків правопису)
Писати літери лише під таким кутом, лише таким чорнилом і лише в такій послідовності — на це досі у школах витрачають купу часу. А от письмово чи усно обґрунтувати свою думку, провести дебати і обговорення проблем у класі чи суспільстві, написати есе про те, що хвилює школяра, замість «твору на задану тему» — цього у загальноосвітніх українських шоклах все ще немає. Це не має бути «клуб за інтересами» — у нас відсутня культура дискусії як така. Суспільство із молодшої школи і до глибокої пенсії перебуває на полюсах розділеності та протистояння — багаті та бідні, праві та ліві, українці та не-українці, обожнювачі «сильної руки» та меншість, яка постійно нагадує про необхідність самостійного розвитку. Мистецтво дискутувати та обґрунтовувати власну позицію слід прищеплювати зі школи — аби потім не дивуватися, чому протистояння з роками не послаблюється, а лише посилюється; а підлітки вбивають одне одного у бійках за шкільними корпусами.
Основи толерування інакшості (замість спроб запровадити «християнську етику»)
Періодично до Міносвіти прориваються різного роду авантюристи та представники клерикальних кіл, які під розумінням «терпимості» та «толерантності» несуть в тому чи іншому вигляді вивчення Біблії. Хотілося би нагадати, що в цій країні живуть не лише християни, а також агностики, атеїсти, іудеї, мусульмани, буддисти і просто люди, які вважають, що дитина має сама визначитися після 18 років, у що їй чи йому вірити. А от привчити дітей до того, що люди з інвалідністю, трансґендерні люди, інтерсексуали, асексуали та представники 5 різних статей та щонайменше десятків інши національностей та культур, які навчаються, працюють та живуть навколо них — це нормально, і всі ці люди (поки не порушують вимоги законів та Конституції України) мають право на життя, свободу, роботу та повагу до них — це куди важливіше та цінніше за усі спроби протягнути поклоніння релігії чи стародавній книзі.
Психологія
Зайве буде нагадувати, що посада «шкільного психолога» у більшості пересічних українських шкіл — як і раніше — носить суто декларативний характер. Засад психології, протидії булінґу та психологічному тиску, вмінню розбиратися зі своїми проблемами через діалог та саморефлексію, а не застосування кулаків та фізичної сили — цьому також слід вчити дітей вже із молодших класів. Частково це перегукується із толеруванням інакшості, частково — із формуванням особистості, індивідуальності змалку (а не безликої маси «школярів» чи «учнів»).
Відеоблоґінґ
Якщо ви не хочете, аби ваша дитина виросла якимось б’ютіблоґером чи клауд-репером, вам слід подбати про те, аби засади зйомки власних відеоісторій, побудову сюжету, сценарію та донесення справді цінних речей (а не лише того, що ви їли-пили-бачили-чим очі фарбували) у дитини були вже років із 12-13. Українська освіта вперто ігнорує таке явище, як відеоблоґи. А між тим, уже третє покоління виховується суто на перегляді YouTube.
Науково-популярна література (у доповнення до художньої)
Підніміть руку ті, хто насправді розумі суть конфлікту в «Землі» Кобилянської і символізм «Каменярів» Франка у зв’язку із їхніми соціалістичними поглядами. Що вам дало прочитання «Злочину та кари»? Чи допомогло вам у дорослому житті читання «Інтермеццо» Коцюбинського? Скільки нових можливостей ви здобули завдяки прочитанню «Тигроловів» у 9 класі, коли навіть не розуміли до кінця, що таке отой ГУЛАГ? Як там справи із «Війною та миром»? Не відповідайте. «Навички високоефективних підлітків» Стівена Кові чи «Доставка щастя»
Команда Book Box: «Розповідаємо про читання без снобізму, зберігаючи експертність» від засновника Zappos у 15 років дадуть вдесятеро більше користі за написання творів-переказів про нелегку долю селянства та геноцид українського народу на прикладі роману «Жовтий князь». Ніхто не каже про скасування курсу худліту загалом — але заради всього сущого, додайте нарешті туди сучасний нон-фікшн.
Англійська мова в осучасненому форматі (замість визубрювання часів та дієприслівників і діалогів)
У школі ви знали, навіщо потрібні Participle II, та Past Perfect Continuous, і навіть вміли застосовувати Future-Perfect In the Past, але опинившись у іншій країні, не можете пояснити таксистові, де розташовано вашу квартиру, орендовану через Airbnb
Де зупинитися в сезон відпусток — 5 альтернатив Airbnb. Ви 10 років вчили англійську у школі, але не можете дивитися улюблений серіал в оригіналі навіть із субтитрами, тому шукаєте «піратську» версію, щоби там була українська озвучка. У 2018 році ви — анахронізм. А найгірше — таких як ви в країні досі мільйони, і ви всі отримали освіту протягом цих 27 років, вже без «залізної завіси», зате із підручниками, що починалися із London is the capital of Great Britain. Який сенс вивчити усі відмінки та звороти, якщо раптовий іноземець на Хрещатику, Дерибасівській чи Площі Ринок викликає у вас паніку простим запитанням про розташування готелю чи поліцейського відділку? Ви не розумієте половини мемів і великі статті чи аналітику з «їхнього» інтернету досі читаєте лише у скороченій переповідці від локальних ЗМІ саме через те, що шкільна освіта не заклала вам знання англійської — натомість навчила вас добре відрізняти дієприслівники. Не варто так. А потім вам треба заповинити документи для посольства чи заселитися в готель у англомовній країні — і ви перелякано ґуґлите, як це все правильно перекладається.
Фактчекінґ (замість завчення дат з курсу історії)
Дуже вам допомогло знання того, в якому році Шевченко написав «Катерину», а Шекспір — «Гамлета»? А Конотопська битва в якому році була? А от набагато частіше доводиться чути, як одна українська політикиня називає масштаби «зубожіння» за 5 років, і ґуґлити, чи це взагалі відповідає дійсності. За допомогою штучного інтелекту, шахраїв та ботів онлайн-простір генерує велетенську кількість фейків, міфів, небезпечних чи шахрайських закликів, «достовірних даних», «перевірених рахунків» для «допомоги» комусь там.
Чи знає ваша дитина, що робити, коли їй зателефонують невідомі і попросять повідомити «коли мама приходить з роботи»? Чи вміють старшокласники перевіряти достовірність чуток, які переказують їм друзі у соціальних мережах? Як справи із міфами довкола «синього кита» та «Момо»? Чи не займається ваш вчитель історії пропагандою на уроках замість неупередженого висвітлення історичних подій? Курс із перевірки фактів та тверджень та вміння розпізнавати фейкові сайти, встановлювати першоджерела і поважати авторське право був би в десятки разів кориснішим за просте «заучення» підручників із історії.
Критичне мислення
Все ще дивуєтесь, хто голосує за бандитів на місцевих виборах, а до парламенту обирає популістів, які вивчили слова «блокчейн» і «синергія», а у вільний від роботи час сидять в найдорожчих ресторанах в компанії людей із «темним» минулим? Це ті, хто закінчив українську школу з добрими оцінками, але абсолютно не здатен відрізняти правду від гасел, маніпуляції фактами від фактів та відверту брехню від показників у статистичних звітах. Засади критичного мислення, аналіз того, як можна (і не можна) маніпулювати інформацією та людьми, розуміння, як працює система стримувань та переваг у суспільстві, чому закони слід поважати, а хабарі давати не можна — лише частина того, чого із середніх класів школи варто було би вчити майбутніх виборців. Адже вони вже у 16 отримують паспорт, а у 18 йдуть голосувати на виборах.
Крафтинг (замість «уроків праці»)
Спочатку тебе вчать роками, як на токарному верстаті виточувати гайки та петлі для дверей, а потім ти не можеш полагодити кран у ванній без допомоги сантехніка. До того ж, якщо ти — дівчина, тебе ніколи не будуть вчити лагодити кран, адже уроки праці носять сексистську сеґреґацію, і тому вишиття та приготування страв — це «жіноча справа», а викрутки, ключі та тесаки — «чоловіча».
В уявному світі рожевих поні у всіх є покоївки, сантехніки, ремонтні служби та безкінечні стартапи, які допомагають за 30 хв вирішити усі ваші побутові проблеми. А ще — необмежена кількість грошей, щоби оплачувати усі їхні послуги. В реальному українському світі дорослі люди усіх 5 статей мають вміти прибити полицю на стіну, приготувати смачну їжу (для себе, не для когось) із того, що знайдуть у холодильнику (чи що можуть придбати), випрати речі так, щоби після прання їх не треба було викидати у смітник, полагодити кран, який почав протікати, пришити ґудзики рівно та підклеїти деталь улюбленої іграшки вашого молодшого брата (чи навіть власної дитини).
Засади швидкої медичної допомоги та парамедицини для усіх (замість «допризовної підготовки» для хлопців)
«ОБЖ», «ДПЮ» — ці скорочення знайомі усім, хто навчався у школі, і так само знайома усім хлопцям повна неефективність цих вправ. Який сенс розбирати муляж автомата на швидкість чи сидіти в уявному «бомбосховищі» у протигазах 180 секунд, якщо на жодній з вулиць українських міст ви не вмієте орієнтуватися, яка сторона вулиці є безпечною в разі артобстрілу?
Який сенс у теоретичних знаннях про накладання жгута при вогнепальному пораненні, якщо 80% наших читачів не знають, що робити з людиною при ураженні електричним струмом чи обмороженні? Скільки з вас переконані у тому, що під час епілептичного нападу людині слід вставити предмет між зубів (начебто щоби не «відкусила язика»)? А скільки з вас знають, що цього не слід робити в жодному разі?
Що робити при закритому та відкритому переламі кінцівок? Як використати звичайну кулькову ручку та викрутку при пневмотораксі? Як робити трахеотомію підручними засобами? Як застосовувати атропін? Що робити з хімічним опіком? Якщо поліція чи зловмисники залили вам очі сльозогінним газом, що робити далі? Цього не розповідають на «ОБЖ» — і тим більше не показують, як це робити на практиці.
Засади самооборони (замість «фізкультури»)
Як часто в реальному житті вам доводилося бігти «стометрівку» на швидкість? А тікати від «гопоти» не на певний час, а щоби зберегти своє здоров’я? Як часто ви перестрибували «козла» у шкільному спортзалі з першої спроби? А намагалися уникнути травм у бійці з «козлом», у якого 2 ноги і кастет?
Що робити, якщо ви — дівчина 20 років, і на вас напали на вулиці, і поруч немає перехожих? Чи знаєте ви, що робити, якщо ви стали свідками правопорушення, і поки ви викличете поліцію, жертві вже можуть знадобитися парамедики, а не протокол про правопорушення? Відповіді на усі ці питання настільки очевидні, що досі щиро не розумію, чому українська школа вимагає від дітей бігати «три кілометри» та складати «25 відтискань від підлоги» замість дати набір навичок, які гарантують особисту безпеку і самим цим дітям, і тим, хто буде поруч із ними.
Умовна «шкільна крав-маґа» здатна принести набагато більше користі для учнів будь-якого віку за безкінечне бігання колами на стадіоні чи вправи у спортзалі. Та й у реальному житті, вже за межами школи, вам набагато частіше доведеться захищати своє здоров’я, життя та майно, аніж виконувати «нормативи».