Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Vladyslav Troїćkyj, CSM «Dah» – pro mystectvo, smerť, žyttja ta Ukraїnu

Зі створенням Центру сучасного мистецтва «Дах» культурне життя країни вдихнуло нового повітря на повні груди. «Дах» став першим незалежним театром в країні, до якого потягнулися митці, молодь та глядач, котрий втомився від державних театрів. Заснував цей проект український режисер та драматург Владислав Троїцький
Zi stvorennjam Centru sučasnogo mystectva «Dah» kuľturne žyttja kraїny vdyhnulo novogo povitrja na povni grudy. «Dah» stav peršym nezaležnym teatrom v kraїni, do jakogo potjagnulysja mytci, moloď ta gljadač, kotryj vtomyvsja vid deržavnyh teatriv. Zasnuvav cej proekt ukraїnśkyj režyser ta dramaturg Vladyslav Troїćkyj
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Владислав Троїцький реалізує чимало проектів, один із нових – ГогольFest у Маріуполі. У прифронтове та індустріальне місто він привіз одні із найуспішніших своїх проектів та мав власну лекцію із назвою, що провокувала та інтригувала — Навіщо потрібне мистецтво. На часі – найцікавіші, за нашою версією, тези із уст митця та культуртреґера. Про сучасне мистецтво. – Яку функцію  зараз може виконувати мистецтво? Навіщо воно вам? Кожну секунду якась неймовірна кількість людей створюють якусь маячню та називають це мистецтвом. Навіщо? Але справжне мистецтво може показати, що в людини всередині. І це може бути щось таке, на що краще не дивитися. Справжнє мистецтво дозволяє зіштовхнутися з відчуттям танатосу, смерті. Якщо ти розумієш, що таке смерть, то починаєш цінувати кожну секунду свого життя. Адже парадоксальна річ: десакралізація смерті вбиває сакральність життя. Справжнього мистецтва насправді дуже мало. І театру вкрай мало. Але якщо раптом після певної вистави з вами щось трапилося і ви вийшли розгублені, не знаєте, що, але щось у вас змінилося, якусь струну душі  зачепило і ви відчули, що треба щось робити та змінювати у своєму житті, то це – мистецтво. Можливо, завдання сучасного мистецтва – відчути завтрашній день та допомогти поставити правильні питання, а не відповіді. Фото: ГогольFEST, repor.to/shuvayev Про смерть та час. – В Україні спостерігається десакралізація смерті. Виходить, що людина, яка йде зі світу, знаходиться в жахливих обставинах. Хоспіси, всі лікарні – це максимальне приниження людини. Сама процедура: морги, кладовища, люди, яких закопують, ці потворні похоронні вінки… Смерть в нас відсунута від нашої свідомості як трохи незручна та сором’язлива історія. Не прийнято про це говорити. Чомусь. Ми поводимося як страуси: кожний з нас думає звичайно, я помру, але не зараз, в найближчих планах в мене цього немає. Тому починає жити, як безсмертний. А в чому життя безсмертного? Він думає, що в нього є неймовірна кількість часу. Тому його потрібно вбивати, чим ми усі часто займаємося. Є навіть вислів: вбити час. Час, який нам даровано, ми з шаленою люттю намагаємося вбити. Про людину та творця у ній. – Під час перегляду серіалу можна розмовляти по телефону, а під час прочитання книги цього не зробиш. Книга вимагає від людини набагато більше зусиль, аби створювати чарівний світ. Людина має стати творцем під час прочитання книги, а от під час перегляду серіалу людина залишається тільки споживачем. А наскільки ми, як глядачі, готові бути творцями? Адже творець – небезпечне створіння, тому що він є людиною вільною. А вільною людиною дуже важко маніпулювати. Ми самі собі створюємо цю клітку, в якій стаємо рабами. Справжнє сучасне мистецтво, по ідеї, має показувати способи руйнування цієї клітки. Фото: ГогольFEST, repor.to/shuvayev Про культуру та мистецтво в сучасній Україні. – Користолюбство, обман, хитрість – одні з найголовніших та найприкріших бід України. Нам соромно показатися біднішими за інших. В цьому плані мистецтво може формувати іншу систему цінностей та демонструвати те, що так не треба жити. Читайте також: Між морем та фронтом — ГогольFest у Маріуполі Ми в Україні тішимося своєю провінційністю та боїмося відкритися світу. Особливо — наша офіційна культура. Вона завмерла в 60-70-х роках ХХ століття, коли були придумані всі ці маркери про Україну, як сільську країну:  хохли, шаровари, танці, сало. І цей маркер продовжує жити в нашій країні у всій своїй величі. В Україні, на жаль, немає струн передачі мистецького знання. Воно має передаваться обличчям до обличчя, через людське. Бувають, звичайно, самородки, які народжуються з нічого. Генії. Але розраховувати, що саме ти геній – це, як мінімум, безумство. Ми самі себе маркуємо, як жлобів. От дивишся на Поплавського – і розумієш, що це ректор університету культури, головного закладу, який готує кадри для культури. І нікого це не тóркає. Я не хочу мати нічого спільного із суспільством, в якому головний код – це Поплавський. – У невеликих містах набагато більше шансів почати нову Україну, про яку хочеться мріяти і думати, ніж в Києві. Формується певне інтелектуальне середовище, яке вже може провокувати зміни в суспільстві та створити світ, за який не соромно. Україна знаходиться в потужному культурному древі світу. Наскільки ми в ньому орієнтуємося, розуміємо – не зрозуміло та важко сказати. А воно продовжує рости. Посекундно. Владислав Троїцький – український актор, режисер, драматург. Заснував у 1994 році перший в Україні незалежний театр Дах. Художній керівник та засновник всесвітньовідомого етнохаус-гурту ДахаБраха, фрік-кабаре Dakh Daughters, лялькового кабаре ЦеШо. Є засновником та президентом міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГогольFest. 

Владислав Троїцький реалізує чимало проектів, один із нових – ГогольFest у Маріуполі. У прифронтове та індустріальне місто він привіз одні із найуспішніших своїх проектів та мав власну лекцію із назвою, що провокувала та інтригувала — «Навіщо потрібне мистецтво». На часі – найцікавіші, за нашою версією, тези із уст митця та культуртреґера.

Про сучасне мистецтво

– Яку функцію  зараз може виконувати мистецтво? Навіщо воно вам? Кожну секунду якась неймовірна кількість людей створюють якусь маячню та називають це мистецтвом. Навіщо? Але справжне мистецтво може показати, що в людини всередині. І це може бути щось таке, на що краще не дивитися.

Справжнє мистецтво дозволяє зіштовхнутися з відчуттям танатосу, смерті. Якщо ти розумієш, що таке смерть, то починаєш цінувати кожну секунду свого життя. Адже парадоксальна річ: десакралізація смерті вбиває сакральність життя.

Справжнього мистецтва насправді дуже мало. І театру вкрай мало. Але якщо раптом після певної вистави з вами щось трапилося і ви вийшли розгублені, не знаєте, що, але щось у вас змінилося, якусь струну душі  зачепило і ви відчули, що треба щось робити та змінювати у своєму житті, то це – мистецтво.

Можливо, завдання сучасного мистецтва – відчути завтрашній день та допомогти поставити правильні питання, а не відповіді.

Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Фото: ГогольFEST, repor.to/shuvayev

Про смерть та час

– В Україні спостерігається десакралізація смерті. Виходить, що людина, яка йде зі світу, знаходиться в жахливих обставинах. Хоспіси, всі лікарні – це максимальне приниження людини. Сама процедура: морги, кладовища, люди, яких закопують, ці потворні похоронні вінки… Смерть в нас відсунута від нашої свідомості як трохи незручна та сором’язлива історія. Не прийнято про це говорити. Чомусь.

Ми поводимося як страуси: кожний з нас думає «звичайно, я помру, але не зараз, в найближчих планах в мене цього немає». Тому починає жити, як безсмертний. А в чому життя безсмертного? Він думає, що в нього є неймовірна кількість часу. Тому його потрібно вбивати, чим ми усі часто займаємося.

Є навіть вислів: «вбити час». Час, який нам даровано, ми з шаленою люттю намагаємося вбити.

Про людину та творця у ній

– Під час перегляду серіалу можна розмовляти по телефону, а під час прочитання книги цього не зробиш. Книга вимагає від людини набагато більше зусиль, аби створювати чарівний світ. Людина має стати творцем під час прочитання книги, а от під час перегляду серіалу людина залишається тільки споживачем.

А наскільки ми, як глядачі, готові бути творцями? Адже творець – небезпечне створіння, тому що він є людиною вільною. А вільною людиною дуже важко маніпулювати.

Ми самі собі створюємо цю клітку, в якій стаємо рабами. Справжнє сучасне мистецтво, по ідеї, має показувати способи руйнування цієї клітки.

Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Фото: ГогольFEST, repor.to/shuvayev

Про культуру та мистецтво в сучасній Україні

– Користолюбство, обман, хитрість – одні з найголовніших та найприкріших бід України. Нам соромно показатися біднішими за інших. В цьому плані мистецтво може формувати іншу систему цінностей та демонструвати те, що так не треба жити.

Читайте також: Між морем та фронтом — ГогольFest у Маріуполі

Ми в Україні тішимося своєю провінційністю та боїмося відкритися світу. Особливо — наша офіційна культура. Вона завмерла в 60-70-х роках ХХ століття, коли були придумані всі ці маркери про Україну, як сільську країну:  хохли, шаровари, танці, сало. І цей маркер продовжує жити в нашій країні у всій своїй величі.

В Україні, на жаль, немає струн передачі мистецького знання. Воно має передаваться обличчям до обличчя, через людське. Бувають, звичайно, самородки, які народжуються з нічого. Генії. Але розраховувати, що саме ти геній – це, як мінімум, безумство.

Ми самі себе маркуємо, як жлобів. От дивишся на Поплавського – і розумієш, що це ректор університету культури, головного закладу, який готує кадри для культури. І нікого це не «тóркає». Я не хочу мати нічого спільного із суспільством, в якому головний код – це Поплавський.

– У невеликих містах набагато більше шансів почати нову Україну, про яку хочеться мріяти і думати, ніж в Києві. Формується певне інтелектуальне середовище, яке вже може провокувати зміни в суспільстві та створити світ, за який не соромно.

Україна знаходиться в потужному культурному древі світу. Наскільки ми в ньому орієнтуємося, розуміємо – не зрозуміло та важко сказати. А воно продовжує рости. Посекундно.

Владислав Троїцький – український актор, режисер, драматург. Заснував у 1994 році перший в Україні незалежний театр «Дах». Художній керівник та засновник всесвітньовідомого етнохаус-гурту «ДахаБраха», фрік-кабаре «Dakh Daughters», лялькового кабаре «ЦеШо». Є засновником та президентом міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГогольFest. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: