Реклама

Від Малевича й надалі — що на часі знати про українське мистецтво 1910-х

У першій статті ми розповідали про передвижників, український модерн та детективну історію вбивства Олександра Мурашка.  Сьогодні перенесемося в 1910-ті роки
Čytaty latynkoju
Від Малевича й надалі — що на часі знати про українське мистецтво 1910-х
  1. Головна
  2. Історії
  3. Від Малевича й надалі — що на часі знати про українське мистецтво 1910-х
  • Сподобався пост? Став вподобайку!
  • 0
У першій статті ми розповідали про передвижників, український модерн та детективну історію вбивства Олександра Мурашка.  Сьогодні перенесемося в 1910-ті роки

Сьогодні ми поговоримо про мистецтво авангарду. А ще, — як і обіцяли, — пояснимо, чому «Чорний квадрат» Малевича — шедевр поза часом та жанрами.

Революційне мистецтво 1910-1920-х

В історії українського мистецтва цей період посідає особливе місце, але придумали назву йому майже за півстоліття опісля. У 1973 році французький мистецтвознавець Андрій Наков дав визначення феномену цього періоду: український авангард*.

Перша Світова війна, революції, нові технології сколихнули мистецтво. Здавалось, що світ розвалюється — отже, можна зібрати його по-новому. Тому цей період ще називають епохою «-ізмів». Мистецтво вибухає абсолютно різними течіями та експериментами. Поступово переживаючи в собі внутрішню еволюцію, воно досягає точки виходу на якісно новий рівень.

Період авангарду — це час маніфестів, які декларують нові стилі та напрямки. Художники припиняють працювати за умовною формулою «я так бачу». Натомість постає «я так хочу».

Саме в цей період Марсель Дюшан створює свій знаменитий пісуар, з якого починається «сучасне мистецтво». Художник використовує звичайні предмети, які нас оточують, і експонує їх як арт-витвір. Чому це важливо і чому ми говоримо про нього в контексті українського мистецтва? Дюшан разом зі своїми реді-мейдами* доводить до абсурду тезу попередніх століть про те, що «мистецтво має копіювати реальність». Він руйнує межі мистецтва та дійсності. А Казимир Малевич у ті ж роки руйнує предметність у мистецтві.

Малевич та «Чорний квадрат»

Казимир Малевич — один із найвідоміших художників у світі. Його «Чорний квадрат» — це робота, яка викликає дискусії до сьогодні. Але в контексті українського мистецтва він ставить перед нами 2 принципових питання.

Одне з них більш «земного» характеру: якої національності художник Казимир Малевич?

Малевич – умовно український митець, який народився в Києві, був етнічним поляком та сформувався в Російській Імперії. Сам Казимир Малевич уникав розмов про національну ідентичність, але про це точаться дискусії і дотепер.

Відомо, що в Україні знаходяться лише 2 оригінальних полотна: в музеї села Пархомівка на Харківщині, де Казимир жив у дитинстві деякий час, та в колекції Мистецького Арсеналу. Більшість картин свого часу з України вивезли до колекцій Ермітажу та Третьяковської галереї. Через це на міжнародних виставках Малевича сприймають як митця сусідньої держави.

За спогадами наймолодшої сестри Вікторії, Казимир Малевич «писався в анкетах українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову». Хоча, перебуваючи в Польщі й шукаючи порятунку від цькування комуністичної влади, назвав себе в офіційному формулярі поляком.

Попри цю аполітичність, навіть ранні періоди його творчості — особливо селянський — політизувались у радянські часи. Селянським періодом Малевича умовно називають серії робіт з 1910 по 1913 роки, на яких художник зображав селян за роботою. «Я наслідував усе життя селян. Село займалося мистец­твом (такого слова я не знав тоді). Точніше кажучи, вироблялися такі речі, які мені були до вподоби. У цих речах і чаїлася вся таїна моїх симпатій до селян», — писав Малевич в авто­біографії. В своїх ранніх роботах митець поєднує футуризм*, експресіонізм* та кубізм*.

Цикл Малевича було створено саме у період проживання у Києві чи невдовзі після того. За версією, яку висуває мистецтвознавець Дмитро Горбачов, саме естетика українського народного мистецтва, де поєднують відкриті кольори і потужну життєву енергію, надихнули Малевича до створення цих робіт.

Другим питанням щодо Казимира Малевича є природа, зміст і призначення його «Чорного квадрату»

Йдеться про твір, який досі поділяє людей на фанатів сучасного мистецтва, і людей, які декларують, що вони не розуміють сучасне мистецтво. Якщо про реді-мейди* Дюшана знають не всі, то іронізуюючи над сучасним мистецтвом, хтось неодмінно згадає цю картину.  Дійсно, 99,99% людей можуть «намалювати так само» — питання лише в тому, «навіщо».

Насправді «Чорний квадрат» є частиною дуже великої, філософської практики Малевича — еволюції, яка від фігуративного через абстрактне мистецтво різних періодів прийшла знову до фігуративного мистецтва на абсолютно іншому рівні. Ця картина стала символом цього пошуку трансцендентного у світі, що змінювався, пошуку якоїсь нової ікони.

«Чорний квадрат» вперше експонувався на виставці «0,10» у 1915 році в так званому червоному куті виставки, де зазвичай у традиційних селянських хатах розташовувались ікони.

Малевич декларує що чорний квадрат — це ікона ХХ сторіччя. Ікона, яка говорить про безодню. Для когось вона говорить про безнадію, для когось — про космос і чорні діри.

Малевич намалював пізніше ще декілька версій «Чорного квадрата». Усього їх існує чотири. Але лише той один, перший, написаний понад 100 років тому, не дає спокою мистецтвознавцям та дослідникам і до сьогодні.

Рік тому з шедевром стався скандал. Фахівці виявили, що на першій версії був підпис, який відсилає «Чорний квадрат» до напівжартівливого твору  французького художника ХІХ сторіччя Альфонса Алле «Бійка негрів в печері пізно вночі». Це дало привід недоброзичливцям звинуватити художника в тому, що це всього лише  карикатура.

Сам Малевич скромно заявляв, що на «Чорному квадраті» мистецтво закінчується, його картина і є вершина і кінець.

Амазонка авангарду Олександра Екстер

Олександру Екстер називають «амазонкою авангарду». Разом з Олександром Богомазовим її називають серед творців українського кубофутуризму*. Але справжньою революціонеркою Екстер стала у сценографії. Вона формулює нову концепцію сценічних декорацій, конструює ескізи костюмів до балетів. Але її експерименти у сценографії продовжувались недовго: у 1920-х вона емігрує до Франції через тиск більшовицької влади.

У Парижі київський приятель Екстер познайомив її з поетом-футуристом Гійомом Аполлінером, який відвів її до майстерні Пікассо. Там вона й знайшла нову філософію мистецтва.

В її паризькій господі, так само, як у ній самій, впадало в очі своєрідне сполучення європейської культури з українським побутом. На стінах серед малюнків Пікассо і Брака можна було побачити українські вишивки, на підлозі — український килим, до столу подавали полив’яні горщечки, яскраві майолікові тарілки з варениками

зі спогадів актриси Аліси Коонен

У Парижі Екстер продовжила бути революціонеркою і однією з перших наважилась спробувати абстракціонізм. Одне з її головних новаторств у театральному мистецтві — обігравання всієї сцени.

«Невгамовний» Архипенко

Олександр Архипенко — український та американський скульптор, який є одним із основоположників кубізму в скульптурі. Три роки Архипенко провчився в Київському художньому училищі, а вже згодом він опинився в колі паризьких кубістів. Цікаво, що там він отримав прізвище «Невгамовний».

Одним із новаторств, які подарував Архипенко світові, стало використання кольору в скульптурі. Митець писав, що «скульптури-картини — це синтез його ідей як художника та скульптура».  Архипенко також використовував можливості «нульової», наскрізної форми — такою є порожнеча між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року. До речі, митець не раз наголошував, що на створення своїх відомих жіночих фігур його надихали скіфські і половецькі статуетки-«баби».

Олександр Архипенко — один з найвідоміших українців у світі. Його національність, на відміну від Казимира Малевича, ні в кого не викликала сумніву.

Але поки скульптор відкриває власні художні школи у Ніцці, Берліні та Нью-Йорку, а його роботи експонують в Центрі Помпіду, МоМА, галереях Соломона Гугенхайма, на батьківщині ім’я Олександра Архипенка продовжували замовчувати.

Поки що художники-авангардисти почувають себе вільно, експериментують і живуть за рахунок меценатів. У наступне десятиліття після революції 1917 авангард почне товаришувати з новою державою, адже тоді митці вірили пропаганді більшовиків і сподівалися «збудувати новий світ». В нашій наступній статті — про конструктивізм, буремне мистецьке життя у Харкові та театральний ренесанс в Україні.

Словник мистецтвознавця

Авангард

(фр. avantgarde — той, що йде попереду, передовий загін) в естетиці XX ст. цим терміном визначається сукупність різноманітних новаторських, революційних, бунтарських, епатажних, маніфестарних рухів та напрямів в художній культурі першої половини минулого століття. До авангардистських стильових течій відносять футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, абстракціонізм, кубізм. Ознакою авангардного руху є маніфест.

Реді-мейд (ready-made)

Техніка в різних видах мистецтва, при якій автор представляє як свій твір деякий об’єкт або текст, створений не ним самим. Авторство художника чи письменника, котрий використовує ready-made, полягає у переміщенні предмета з нехудожнього простору в художнє, завдяки чому предмет відкривається з несподіваного боку, в ньому проступають не помітні поза художнього контексту властивості.

Футуризм

Авангардистська течія 1910—1930-х років. Виникла в Італії у 1909 році. Футуризм пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Футуристи закликали повністю знищити все старе, аби побудувати нове. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: мистецтво зовсім не цікавиться людиною та винятковий динамізм, поетизування руху, швидкості.

Експресіонізм

Течія в європейському мистецтві, що отримало найбільший розвиток в перші десятиліття XX століття, переважно в Німеччині та Австрії. Експресіонізм прагне не стільки до відображення навколишнього світу, скільки до вираження художніми способами емоційного стану автора.

Кубізм

Авангардна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Кубізму притаманні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складові. Його засновником був Пабло Пікассо, який захоплювався роботами Поля Сезанна і був натхненним його спробою створити об’ємну структуру на поверхні полотна.

Супрематизм

(від лат. supremus — найвищий) напрям авангардного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку XX століття. Зачинателем вважається Казимир Малевич. Як напрямок, супрематизм знайшов застосування в урбаністиці, плакаті та графіці.

Кубофуторизм

Термін виник з назв 2 напрямків живопису: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на «аналітичній» стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же — це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. До кубофутуризму належали брати Володимир та Давид Бурлюки, Олександр Богомазов, Oлександра Екстер.

Переглянути повний цикл лекцій

Адаптовано за оригінальною лекцією Аліси Ложкіної

ЗберегтиЗберегти

Share
Написати коментар
loading...