fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Альона Калібаба, CEO «Часопис» — про соціальне підприємництво в Україні та світі

Aľona Kalibaba, CEO «Časopys» — pro sociaľne pidpryjemnyctvo v Ukraїni ta sviti

Про соціальне підприємництво сьогодні можна почути чи не на кожній події, пов’язаній з бізнесом. Про це говорять і пишуть лідери думок. І хоча в Україні соціальне підприємництво тільки набирає популярності і висвітлення у ЗМІ, за кордоном це — звична практика, яка навіть працює на законодавчому рівні
Pro sociaľne pidpryjemnyctvo śogodni možna počuty čy ne na kožnij podiї, pov’jazanij z biznesom. Pro ce govorjať i pyšuť lidery dumok. I hoča v Ukraїni sociaľne pidpryjemnyctvo tiľky nabyraje populjarnosti i vysvitlennja u ZMI, za kordonom ce — zvyčna praktyka, jaka naviť pracjuje na zakonodavčomu rivni
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Співзасновниця Міжнародної Школи Соціального Підприємництва SELab та CEO Креативного простору Часопис Альона Калібаба розповіла про тенденціїї розвитку соціального підприємництва та його реалізацію в Україні та світі. У мене, напевно, у силу того, що я керую бізнесом, дещо інша думка. Я би відштовхувалася від слова підприємництво. У будь-якому випадку існує модель, яка повинна бути стійкою. Вона має забезпечувати ту діяльність, яка реалізується в рамках бізнесу. Тому я б не говорила, що соціальне підприємництво (ред. далі — СП) — це, в першу чергу, допомагати, а потім заробляти. Я би сказала, що це — фінансова модель, яка дозволяє своєю стійкістю реалізувати активність, яка впливає на зміну ситуації. Існують різні моделі в СП. Є частина засобів, які генеруються і потім інтегруються у рішення будь-якої проблеми. А з іншого боку, є модель, коли вирішення проблеми вже вбудоване у сам бізнес. Наприклад, це групи населення, яким складно влаштуватися на роботу, їх навчають, і вони працюють на цьому підприємстві. Всередині компанії створюється комунікація, яка їх підтримує, і при цьому дозволяє їм набути нових навичок — це вже рішення та вплив на вирішення якоїсь проблеми. Піцерія Veterano. Вони створювалися як бізнес, створювалися своїми ж людьми, які зіткнулися з проблемою безробіття — ветерани АТО, які повернулися з війни. Очевидно, що після воєнних дій і такого досвіду змінюються цінності та ставлення до життя. По-друге, після пережитої травми дуже хочеться бути серед своїх, які, як ніхто інший, розуміють тебе. Тому повинна бути така робота, яка реабілітує морально і дозволяє повернутися до нормального життя. Близько 90% людей, які працюють в мережі піцерій — це ветерани АТО. Тобто тут є проблема і є її вирішення. Але при цьому все інше працює, як у звичайному бізнесі. Піца повинна бути якісною, сервіс теж, люди мають хотіти повертатися сюди. Другий приклад — є дуже багато таких ініціатив в Японії. Вони не називають це соціальним підприємництвом. Це — масажні салони, де працюють незрячі масажисти. У нас в Києві теж відкрився один із таких салонів. Вважається, що у незрячих людей компенсаторно фізичні здібності вищі, ніж у зрячих. Тобто незрячі люди, яким складно знайти роботу, працевлаштовані. Але при цьому їхня цінність ще у тому, що масаж, який вони роблять, за якістю і відчуттями кращий, ніж у зрячих. Можливо, це таке ціннісна вигідна пропозиція, яка продається, але з точки зору моделі СП, це виглядає саме так. Мені здається, воно зародилося з двох сторін. З одного боку, це — фонди міжнародні, які розписують грантову підтримку на розвиток бізнесу, на зміну ситуації. Але потім вони почали замислюватися, що кошти, які вони дають, діють неефективно. А друга проблема — немає стабільності після закінчення програми. І ось вони почали думати, які ініціативи впроваджувати, щоб ідея після закінчення гранту продовжувала жити. І ось тут був перший поштовх. Вони почали зачіпати всі аплікаційні форми. А на український контекст, мені здається, вплинула дуже сильно військова ситуація. У нас був незвичайний сплеск волонтерства в чистому вигляді і кампанія по збору коштів. І коли для людей це була можливість допомогти безпосередньо фінансами, таким чином реалізуючи потребу бути корисним, воно працювало. Але будь-який процес рано чи пізно закінчується. І після Майдану можливість жертвувати і їх кількість зменшилися. І тут задумалися над тим, що ж робити, щоб ця діяльність була стійка і продовжувала працювати. Ось в чому полягає соціальне підприємництво. Бізнес зі змістом чітко характеризує його для мене. І це те, що ми робимо в Часописі, коли об’єднуємо програми з соціальним підприємництвом. Щоби показати, які люди існують і які особливості цього бізнесу. Можна стати ким завгодно. Тобто барєри завжди у нас в голові. Найкращий ефект від соціального підприємництва, який я бачу, це коли люди вирішують свою проблему. Коли вони роблять те, що можуть і вміють, це працює. В СП у підприємця більше відповідальності, ніж у звичайного підприємця. Тому що звичайний звітується перед співзасновниками і своїм інвестором, і він не зобовязаний бути публічним. У СП є і сильні, і слабкі сторони. Якщо ти свій бізнес позиціонуєш таким, що вирішує проблему, ( наприклад, у пекарні хліб печуть люди з синдромом Дауна) , він стимулює купівельну спроможність. Але це не знімає відповідальності, яким чином потрібно виправдати довіру перед клієнтом. Очікування прозорості від таких організацій набагато вище, ніж у звичайних бізнесменів. Тут дуже важливо вибудовувати комунікацію зі своїми клієнтами, щоб вони розуміли, що вони теж впливають на процес СП, який ми підтримуємо. А кожному хочеться бути причетним до гарної історії. І це чудово, коли бізнес працює заради змін. Світова статистика свідчить, що США лідирує у світі в цьому. Мені здається, що це обумовлено на законодавчому рівні. Як тільки держава дає можливості, якісь привілеї або лояльні умови для розвитку такої діяльності, і якщо вона досить прозора, то відгук у суспільства буде високий. Ми розглядали такі моделі, як B2B або клієнт-бізнес, а є ще модель B2G (business to government). Це те, що реалізовано у Сполучених Штатах. Насправді намагаються це реалізувати і в Латвії, до речі, вони пішли далі, у них є навіть закон про СП. Виник державний запит, який повинен реалізовуватися державою — і полягає він у тому, що держава дає роботу на аутсорс. Наприклад, клінінгові компанії працевлаштовують людей, які вийшли з зон позбавлення волі. Даючи їм роботу, вони отримують зарплату з держави. І тут діє взаємний процес. Держава вирішує свою проблему, не нарощуючи свою інфраструктуру. Але в США, гадаю, система звітності трохи жорсткіша. Держава спостерігає і здійснює аудит. Ні, але ще й  рано.І Школа Соціального Підприємництва, й інтенсиви, і все, що ми проводимо в рамках Часописа — це не комерційна діяльність, це наші ініціативи. І дуже добре, що цього зараз багато. Що мені подобається в нашому випадку, що у нас йде об’єднання двох ініціатив: з одного боку Часопис як бізнес, з іншого боку — Український форум благодійників та інші громадські організації. Їхній соціальний досвід і наш бізнес-досвід дають таку синергію, яка дозволяє зробити школи ефективними і корисними. Я спілкувалася з багатьма людьми у цій сфері, і ми дійшли висновку, що Україна просто не готова лобіювати закон про СП. Як тільки будуть пролобійовані якісь особливі умови такого виду діяльності, одразу ж почнеться маніпуляція і зловживання цим законом. Тобто зараз треба йти не зверху, щоб лобіювати закон, а знизу, щоб зрозуміти, які саме місця повинні бути відкориговані. Зараз ми прогнозуємо, що ще років зо 3 такі умови не повинні бути висвітлені в законі. Зараз для нас ще дуже рано. Були спроби, але в них не було сенсу, тому що не було прецеденту. Проведено дослідження, навіть не на прикладі СП, що люди, даючи гроші на щось, навіть не цікавляться, що з цими грошима сталося. Цікавляться лише до 5%. Мені здається, поки у нас не сформується ставлення А що було зроблено?- нічого не буде. Участь має бути, до того ж повний цикл. Якщо ти робиш це усвідомлено, значить ти повинен розуміти, навіщо і до яких змін це призводить. А у нас це не сформовано. Дав грошей — купив — для себе галочку поставив. Хотілося б навчити наших людей критично мислити, критично ставитися до інформації і розбиратися в питанні. Я дякую журналістам, які висвітлюють СП і дійсно розбираються в темі. Дуже доречно зараз сказати про відкриття другого набору Школи соціального підприємництва SELab. Це — спільна ініціатива Часопису та Українського форуму благодійників в рамках міжнародного проекту SEESID за підтримки Swedish Institute. Головний принцип Школи — learning by doing, тому ми акцентуємо найбільшу увагу на працюючі соціальні бізнеси. Цього разу у партнерстві з благодійною організацією Фонд родини Нечитайло будемо також підтримувати проекти, спрямовані на створення можливостей для незалежного життя людей з особливими потребами. Як результат, ми очікуємо і хочемо, щоб люди, які мають діючий бізнес, мали можливість розвиватися. Тим паче, якщо ти це робиш не наодинці, а з бізнес-експертами та соціальними активістами, у яких є великий досвід роботи із соціальними ініціативами. Отже, наше першочергове завдання — допомогти кожному відібраному проекту запустити і розвинути свою компанію.

Співзасновниця Міжнародної Школи Соціального Підприємництва SELab та CEO Креативного простору «Часопис» Альона Калібаба розповіла про тенденціїї розвитку соціального підприємництва та його реалізацію в Україні та світі.

— Сьогодні соціальне підприємництво нагадує більше тренд, ніж окрему сферу зайнятості. Як Ви вважаєте, соціальне підприємництво відповідає насправді своїм першочерговим цілям і меті — допомагати, а не заробляти?

У мене, напевно, у силу того, що я керую бізнесом, дещо інша думка. Я би відштовхувалася від слова «підприємництво». У будь-якому випадку існує модель, яка повинна бути стійкою. Вона має забезпечувати ту діяльність, яка реалізується в рамках бізнесу. Тому я б не говорила, що соціальне підприємництво (ред. далі — СП) — це, в першу чергу, допомагати, а потім заробляти.

Я би сказала, що це — фінансова модель, яка дозволяє своєю стійкістю реалізувати активність, яка впливає на зміну ситуації. Існують різні моделі в СП. Є частина засобів, які генеруються і потім інтегруються у рішення будь-якої проблеми. А з іншого боку, є модель, коли вирішення проблеми вже вбудоване у сам бізнес. Наприклад, це групи населення, яким складно влаштуватися на роботу, їх навчають, і вони працюють на цьому підприємстві. Всередині компанії створюється комунікація, яка їх підтримує, і при цьому дозволяє їм набути нових навичок — це вже рішення та вплив на вирішення якоїсь проблеми.

— А ви можете навести приклади таких моделей в Україні?

Читайте також: Соцпідприємців кличуть до Києва на навчання

Піцерія Veterano. Вони створювалися як бізнес, створювалися своїми ж людьми, які зіткнулися з проблемою безробіття — ветерани АТО, які повернулися з війни. Очевидно, що після воєнних дій і такого досвіду змінюються цінності та ставлення до життя. По-друге, після пережитої травми дуже хочеться бути серед своїх, які, як ніхто інший, розуміють тебе. Тому повинна бути така робота, яка реабілітує морально і дозволяє повернутися до нормального життя. Близько 90% людей, які працюють в мережі піцерій — це ветерани АТО. Тобто тут є проблема і є її вирішення. Але при цьому все інше працює, як у звичайному бізнесі. Піца повинна бути якісною, сервіс теж, люди мають хотіти повертатися сюди.

Другий приклад — є дуже багато таких ініціатив в Японії. Вони не називають це соціальним підприємництвом. Це — масажні салони, де працюють незрячі масажисти. У нас в Києві теж відкрився один із таких салонів. Вважається, що у незрячих людей компенсаторно фізичні здібності вищі, ніж у зрячих. Тобто незрячі люди, яким складно знайти роботу, працевлаштовані. Але при цьому їхня цінність ще у тому, що масаж, який вони роблять, за якістю і відчуттями кращий, ніж у зрячих. Можливо, це таке ціннісна вигідна пропозиція, яка продається, але з точки зору моделі СП, це виглядає саме так.

Альона Калібаба, CEO «Часопис» — про соціальне підприємництво в Україні та світі 1
Фото: Radar Tech

— Як зародилося соціальне підприємництво, зокрема в Україні? Як Ви почали цим займатися?

Читайте також: У UNIT.city презентують проекти соцпідприємництва

Мені здається, воно зародилося з двох сторін. З одного боку, це — фонди міжнародні, які розписують грантову підтримку на розвиток бізнесу, на зміну ситуації. Але потім вони почали замислюватися, що кошти, які вони дають, діють неефективно. А друга проблема — немає стабільності після закінчення програми. І ось вони почали думати, які ініціативи впроваджувати, щоб ідея після закінчення гранту продовжувала жити. І ось тут був перший поштовх. Вони почали зачіпати всі аплікаційні форми.

А на український контекст, мені здається, вплинула дуже сильно військова ситуація. У нас був незвичайний сплеск волонтерства в чистому вигляді і кампанія по збору коштів. І коли для людей це була можливість допомогти безпосередньо фінансами, таким чином реалізуючи потребу бути корисним, воно працювало. Але будь-який процес рано чи пізно закінчується. І після Майдану можливість жертвувати і їх кількість зменшилися.

І тут задумалися над тим, що ж робити, щоб ця діяльність була стійка і продовжувала працювати. Ось в чому полягає соціальне підприємництво. Бізнес зі змістом чітко характеризує його для мене. І це те, що ми робимо в «Часописі», коли об’єднуємо програми з соціальним підприємництвом. Щоби показати, які люди існують і які особливості цього бізнесу.

Фото: Олександр Рудницький

Фото: Олександр Рудницький

— Як стати соціальним підприємцем? Чи можливо це зробити, не маючи стартового капіталу?

Можна стати ким завгодно. Тобто бар’єри завжди у нас в голові. Найкращий ефект від соціального підприємництва, який я бачу, це коли люди вирішують свою проблему. Коли вони роблять те, що можуть і вміють, це працює. В СП у підприємця більше відповідальності, ніж у звичайного підприємця. Тому що звичайний звітується перед співзасновниками і своїм інвестором, і він не зобов’язаний бути публічним. У СП є і сильні, і слабкі сторони. Якщо ти свій бізнес позиціонуєш таким, що вирішує проблему, ( наприклад, у пекарні хліб печуть люди з синдромом Дауна) , він стимулює купівельну спроможність. Але це не знімає відповідальності, яким чином потрібно виправдати довіру перед клієнтом. Очікування прозорості від таких організацій набагато вище, ніж у звичайних бізнесменів. Тут дуже важливо вибудовувати комунікацію зі своїми клієнтами, щоб вони розуміли, що вони теж впливають на процес СП, який ми підтримуємо. А кожному хочеться бути причетним до гарної історії. І це чудово, коли бізнес працює заради змін.

Світова статистика свідчить, що США лідирує у світі в цьому. Мені здається, що це обумовлено на законодавчому рівні. Як тільки держава дає можливості, якісь привілеї або лояльні умови для розвитку такої діяльності, і якщо вона досить прозора, то відгук у суспільства буде високий. Ми розглядали такі моделі, як B2B або клієнт-бізнес, а є ще модель B2G (business to government). Це те, що реалізовано у Сполучених Штатах. Насправді намагаються це реалізувати і в Латвії, до речі, вони пішли далі, у них є навіть закон про СП.

Виник державний запит, який повинен реалізовуватися державою — і полягає він у тому, що держава дає роботу на аутсорс. Наприклад, клінінгові компанії працевлаштовують людей, які вийшли з зон позбавлення волі. Даючи їм роботу, вони отримують зарплату з держави. І тут діє взаємний процес. Держава вирішує свою проблему, не нарощуючи свою інфраструктуру. Але в США, гадаю, система звітності трохи жорсткіша. Держава спостерігає і здійснює аудит.

— В Україні закон про СП на законодавчому рівні не прийнятий?

Ні, але ще й  рано.І Школа Соціального Підприємництва, й інтенсиви, і все, що ми проводимо в рамках «Часописа» — це не комерційна діяльність, це наші ініціативи. І дуже добре, що цього зараз багато. Що мені подобається в нашому випадку, що у нас йде об’єднання двох ініціатив: з одного боку «Часопис» як бізнес, з іншого боку — Український форум благодійників та інші громадські організації. Їхній соціальний досвід і наш бізнес-досвід дають таку синергію, яка дозволяє зробити школи ефективними і корисними.

Альона Калібаба, CEO «Часопис» — про соціальне підприємництво в Україні та світі 2
Ми завдяки своїм каналам залучили більше підприємців, які раніше не замислювалися про соціальний вплив і зараз хочуть створювати соціальний зміст

Я спілкувалася з багатьма людьми у цій сфері, і ми дійшли висновку, що Україна просто не готова лобіювати закон про СП. Як тільки будуть пролобійовані якісь особливі умови такого виду діяльності, одразу ж почнеться маніпуляція і зловживання цим законом. Тобто зараз треба йти не зверху, щоб лобіювати закон, а знизу, щоб зрозуміти, які саме місця повинні бути відкориговані. Зараз ми прогнозуємо, що ще років зо 3 такі умови не повинні бути висвітлені в законі. Зараз для нас ще дуже рано. Були спроби, але в них не було сенсу, тому що не було прецеденту.

— Які проблеми і виклики СП в Україні ви можете навести на прикладі організованих Вами шкіл?

Проведено дослідження, навіть не на прикладі СП, що люди, даючи гроші на щось, навіть не цікавляться, що з цими грошима сталося. Цікавляться лише до 5%. Мені здається, поки у нас не сформується ставлення «А що було зроблено?»- нічого не буде. Участь має бути, до того ж повний цикл. Якщо ти робиш це усвідомлено, значить ти повинен розуміти, навіщо і до яких змін це призводить. А у нас це не сформовано. Дав грошей — купив — для себе галочку поставив. Хотілося б навчити наших людей критично мислити, критично ставитися до інформації і розбиратися в питанні. Я дякую журналістам, які висвітлюють СП і дійсно розбираються в темі.

— Альоно, чим Ви сьогодні займаєтеся у сфері СП, аби популяризувати це в Україні?

Дуже доречно зараз сказати про відкриття другого набору Школи соціального підприємництва SELab. Це — спільна ініціатива Часопису та Українського форуму благодійників в рамках міжнародного проекту SEESID за підтримки Swedish Institute. Головний принцип Школи — «learning by doing», тому ми акцентуємо найбільшу увагу на працюючі соціальні бізнеси.

Цього разу у партнерстві з благодійною організацією «Фонд родини Нечитайло» будемо також підтримувати проекти, спрямовані на створення можливостей для незалежного життя людей з особливими потребами.

Як результат, ми очікуємо і хочемо, щоб люди, які мають діючий бізнес, мали можливість розвиватися. Тим паче, якщо ти це робиш не наодинці, а з бізнес-експертами та соціальними активістами, у яких є великий досвід роботи із соціальними ініціативами. Отже, наше першочергове завдання — допомогти кожному відібраному проекту запустити і розвинути свою компанію.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: