Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Сорок п’ять мільйонів: Мукачево

Sorok p'jať miľjoniv: Mukačevo

Від редакції: ми вирішили, що говорити лише про Київ, Львів чи Одесу — це повторювати вже всім відоме. Натомість вирішити вирушати кудись за межі умовного три-, чотири- (з Дніпром) чи п'ятикутника (із Харковом) — це буде гарна ідея. Адже нас (як декларують дані минулого перепису) — майже 45 млн, і подорожують не всі. А зголосилася допомогти нашим читачам у цьому Єва Якубовська. Її перша розповідь — про місто, в яке не часто приїздять
Vid redakciї: my vyrišyly, ščo govoryty lyše pro Kyїv, Lviv čy Odesu — ce povtorjuvaty vže vsim vidome. Natomisť vyrišyty vyrušaty kudyś za meži umovnogo try-, čotyry- (z Dniprom) čy p'jatykutnyka (iz Harkovom) — ce bude garna ideja. Adže nas (jak deklarujuť dani mynulogo perepysu) — majže 45 mln, i podorožujuť ne vsi. A zgolosylasja dopomogty našym čytačam u ćomu Jeva Jakubovśka. Її perša rozpoviď — pro misto, v jake ne často pryїzdjať
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Аби все ж таки спробувати оцінювати без особистісних комплексів меншовартості або ж більшовартості, слід уявити себе у вакуумі. Тебе ніколи не існувало, і лише зараз ти потрапляєш у світ, де існують люди. Спочатку ти маєш вивчити, хто вони, як вони харчуються, де вони це роблять, коли повертаються додому, чи спекотно у них зазвичай, яка погода.... Тільки після того ти починаєш нашаровувати інші умови, — як, до прикладу, територіальне розташування. Тут у нас з’являться типові моделі поведінки в уже соціалізованому світі. У підсумку можна перейти до оцінки у контексті і порівнянні, але завдяки повному онуленні і відрахуванні точок, ти бачиш картину сповна, і можеш максимально прослідкувати загальні настрої. Цей матеріал як раз є спробою узагальнити, те що ніколи цьому не піддавалося, — водночас і виокремити те, що завжди об’єднувалося, як от поїзди, які постійно проїздять Мукачево у напрямку Ужгорода. У метафоричному ж розрізі для містян дорога тягнеться набагато далі: до Кошице, Будапешту, Праги. Те, що раніше вважалося колективним — як, до прикладу, Закарпатська школа живопису — зараз стає індивідуальними школами. Для Мирослава Дочинця це є великою трагедією; але для більшості молодих учасників цього ж процесу це — велика перемога та рух уперед, який передбачає зміну міста (хоч і з обов’язковим фіналом у рідному місті). Місто надспеки Ніколи не думала, що мені колись доведеться поїхати у Мукачево, аби розповісти про культурне середовище у всіх його можливих проявах. У місто, яке подарувало нашому театрові «Склад 2’0» не лише частинку сім’ї, але й талановитого фотографа та світлорежисера упереміш з актором. А ще — купу друзів не менш талановитих. Тобто, відштовхуючись від цього, ти розумієш наскільки суб’єктивним стає твоє дослідження. Насамперед Мукачево (Мункач)—  це місто надспеки. За свідченнями різних очевидців протягом трьох днів температура коливалася в обід від 35° до 50°. Тому допити містян на вулиці у післяобідню пору ставали справжнім викликом, і навіть більше для них, бо, по-перше, доводилося зупиняти розрізати повітря; а, по-друге, необхідно було пригадати, а які взагалі культурні події є у місті — не те, що відповісти на провокативне запитання: «На яких вони були останнім часом». Якщо зібрати сумарно відповіді допитаних, у місцях-сховках від сонця, добрий десяток збереться. Та зазвичай це — саме культурний пласт, тобто традиції кухні (а у закарпатців вона ой як оспівана). Загалом після трьох днів розмов навколо «Червеного вина» (фестиваль – візитка міста, за твердженням майже кожного опитаного, 43 особи з 7 наголосили саме на ньому) можна було би закрити питання пошуків і розібрати програму відділу культури для висновків. Але я повторюся, що маю особисті почуття до міста, і від надсуб’єктивізму ніяк не втечу, як і себто читач цього підсумку. Тому наперекір тезі, які хоча б раз сказав допитаний, про відсутність культурного процесу, кожен згадував десятку подій, які можна окремим підсумком внести у свій лист атракцій, які неодмінно потрібно переглянути за життя. Феномен можливостей та необмеженості упереміш з периферійністю та провінційністю, у тому ж моменті із шаленою ідентифікацією себе саме як мукачевця. Цей матеріал таки буде сповнений любов’ю до цієї особливої атмосфери, у більшій мірі у людях, бо самі простори територіального Мукачево були аж занадто спекотні, аби я змогла у них розчинитися. Для мене це — місто особливого трепету і любові, можливо горизонти впливають так не лише на школу салонного пейзажу, на яку постійно жаліються молоді художники студенти, які зазвичай навчаються у ближньому зарубіжжі. Як от Будапешт. Це — бажання бути окремим космосом, який приваблює затягує, але ніколи не об’єднується. Кілька днів підряд я чіплялася до молоді, яку за загальними підсумками вибрали рушієм процесу, із запитанням «що ви відвідуєте, чого хочете» — яка водночасі долучалася до колективної відповіді, яка химерно полягала як раз у невмінні об’єднуватися. Багато планет так і не навчилися бути космосом, тому міняють власний простір на інший, з надією бути в контексті, часто не власному.

Аби все ж таки спробувати оцінювати без особистісних комплексів меншовартості або ж більшовартості, слід уявити себе у вакуумі. Тебе ніколи не існувало, і лише зараз ти потрапляєш у світ, де існують люди. Спочатку ти маєш вивчити, хто вони, як вони харчуються, де вони це роблять, коли повертаються додому, чи спекотно у них зазвичай, яка погода…. Тільки після того ти починаєш нашаровувати інші умови, — як, до прикладу, територіальне розташування. Тут у нас з’являться типові моделі поведінки в уже соціалізованому світі. У підсумку можна перейти до оцінки у контексті і порівнянні, але завдяки повному онуленні і відрахуванні точок, ти бачиш картину сповна, і можеш максимально прослідкувати загальні настрої.

Цей матеріал як раз є спробою узагальнити, те що ніколи цьому не піддавалося, — водночас і виокремити те, що завжди об’єднувалося, як от поїзди, які постійно проїздять Мукачево у напрямку Ужгорода. У метафоричному ж розрізі для містян дорога тягнеться набагато далі: до Кошице, Будапешту, Праги.

Те, що раніше вважалося колективним — як, до прикладу, Закарпатська школа живопису — зараз стає індивідуальними школами. Для Мирослава Дочинця це є великою трагедією; але для більшості молодих учасників цього ж процесу це — велика перемога та рух уперед, який передбачає зміну міста (хоч і з обов’язковим фіналом у рідному місті).

Місто надспеки

Ніколи не думала, що мені колись доведеться поїхати у Мукачево, аби розповісти про культурне середовище у всіх його можливих проявах. У місто, яке подарувало нашому театрові «Склад 2’0» не лише частинку сім’ї, але й талановитого фотографа та світлорежисера упереміш з актором. А ще — купу друзів не менш талановитих. Тобто, відштовхуючись від цього, ти розумієш наскільки суб’єктивним стає твоє дослідження.

Читайте також: Історія одного театру

Насамперед Мукачево (Мункач)—  це місто надспеки. За свідченнями різних очевидців протягом трьох днів температура коливалася в обід від 35° до 50°. Тому допити містян на вулиці у післяобідню пору ставали справжнім викликом, і навіть більше для них, бо, по-перше, доводилося зупиняти розрізати повітря; а, по-друге, необхідно було пригадати, а які взагалі культурні події є у місті — не те, що відповісти на провокативне запитання: «На яких вони були останнім часом». Якщо зібрати сумарно відповіді допитаних, у місцях-сховках від сонця, добрий десяток збереться. Та зазвичай це — саме культурний пласт, тобто традиції кухні (а у закарпатців вона ой як оспівана).

Загалом після трьох днів розмов навколо «Червеного вина» (фестиваль – візитка міста, за твердженням майже кожного опитаного, 43 особи з 7 наголосили саме на ньому) можна було би закрити питання пошуків і розібрати програму відділу культури для висновків. Але я повторюся, що маю особисті почуття до міста, і від надсуб’єктивізму ніяк не втечу, як і себто читач цього підсумку. Тому наперекір тезі, які хоча б раз сказав допитаний, про відсутність культурного процесу, кожен згадував десятку подій, які можна окремим підсумком внести у свій лист атракцій, які неодмінно потрібно переглянути за життя.

Феномен можливостей та необмеженості упереміш з периферійністю та провінційністю, у тому ж моменті із шаленою ідентифікацією себе саме як мукачевця. Цей матеріал таки буде сповнений любов’ю до цієї особливої атмосфери, у більшій мірі у людях, бо самі простори територіального Мукачево були аж занадто спекотні, аби я змогла у них розчинитися.

Для мене це — місто особливого трепету і любові, можливо горизонти впливають так не лише на школу салонного пейзажу, на яку постійно жаліються молоді художники студенти, які зазвичай навчаються у ближньому зарубіжжі. Як от Будапешт. Це — бажання бути окремим космосом, який приваблює затягує, але ніколи не об’єднується. Кілька днів підряд я чіплялася до молоді, яку за загальними підсумками вибрали рушієм процесу, із запитанням «що ви відвідуєте, чого хочете» — яка водночасі долучалася до колективної відповіді, яка химерно полягала як раз у невмінні об’єднуватися. Багато планет так і не навчилися бути космосом, тому міняють власний простір на інший, з надією бути в контексті, часто не власному.

Єва Якубовська

Режисерка, радіоведуча, журналістка

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: