Анастасія Хілевська
Що питають на роботі при прийомі на роботу в сферу кіно, як відбувається комунікація з Голлівудом, і чому «Дюнкерк» став випробуванням для команди дистриб’ютора?
— Як WB вдалося у 2002 році зайти на український ринок? І як ти прийшла на цю посаду в компанію?
Чесно кажучи, у мене ніколи не було мрії працювати з фільмами. А коли запросили на співбесіду в «Кіноманію» (ексклюзивний дистриб’ютор фільмів Warner Bros. в Україні — прим.авт.), пішла суто з цікавості, бо раніше навіть не знала, що у нас хтось безпосередньо працює з такими гігантами, як WB. Уперше в житті головною темою співбесіди були фільми. Причому не в форматі «знаю / не знаю», — а про улюблені фільми, режисерів, що останнє сподобалось. Розмова нагадувала, швидше, вечірні посиденьки з друзями, — і це було круто.
Неймовірно сподобався і майбутній бос, й атмосфера в компанії. Та й можливість дивитись фільми за півроку до релізу – спокуслива пропозиція. Ось я і не втрималась. Це вже потім дізналась, скільки людей мріють працювати в компанії, і як мені пощастило (нам у Facebook щодня пишуть люди, які хочуть працювати в кіноіндустрії).
Цікаво, що тоді, майже 2 роки тому, про кіноринок і те, як фільми потрапляють на великі екрани, я не знала нічого. От абсолютно. Тож всьому довелось вчитись, і все було нове. Але я пропрацювала журналістом понад 7 років до того, як пішла в PR, тож схоплювати нове для мене — справа звична.
— У чому полягають труднощі в роботі для тебе як піарника саме в сфері кіно? Бо на перший погляд, здається, що це — робота-мрія
Насправді працювати з фільмами Warner Bros., яка є однією з 6 найбільших студій-мейджорів, легко і приємно. Це як «продавати мрії». Адже продукт – чи буде це блокбастер, чи фільм жахів – завжди якісний і робить людей щасливішими (так, навіть фільм жахів). Звичайно, моя робота — це не лише веселки і єдинороги (хоча глянувши у мій Instagram, можна отримати саме таке враження).
Наприклад, по кожному фільму хочеться зробити щось грандіозне, ексклюзивне («це ж стрічка Warner Bros!») — але збори фільмів в Україні у зв’язку з низьким курсом гривні, на жаль, змушують тримати себе в руках і зберігати холодну голову. Тим не менше, за останній рік ми успішно провели 2 нестандартних прем’єри (одна з них – на 2 тис осіб до фільму «Загін самогубців»). Тож тепер маємо шалену підтримку WB для реалізації нових ідей.
Але найскладніше для мене особисто – сприймати негативні відгуки про «мої» фільми. Мої – бо я прив’язуюся до кожної стрічки, яку випускаємо, майже як до домашнього улюбленця. Ми ж проходимо усі етапи «дорослішання» фільму: дивимось їх з незавершеними спецефектами, випускаємо трейлери, інтерв’ю, новини, анонси, даємо їм’я (локалізуємо назви). Тож хочеться сперечатись з кожним негативним відгуком. Але я розумію, що сприйняття кіно – це дуже особисте і суб’єктивне, тож тримаю себе в руках. Принаймні, намагаюся.
Ще однією особливістю роботи з фільмами (не тільки PR, а й усі напрямки) є те, що ти досить швидко бачиш результати своєї праці. Ми дивимось стрічки задовго до виходу в прокат, прогнозуємо збори, і якщо фільм працює відповідно до прогнозу (чи краще) – ми все правильно зробили, ні – десь недопрацювали. До такої швидкої зворотної відповіді звикаєш, але, на жаль чи на щастя, не все в житті одразу дає результат.
— А чи займаєшся ти на роботі відбором людей, які озвучують героїв фільмів? Як проходить кастинг?
Ми дублюємо фільми на студії дубляжу Postmodern
Сучасні українські рок-гурти на екрані — 8 саундтреків до кіно. Вони і підбирають голоси. Якщо йдеться про відомих акторів, то за кожним закріплено один-два голоси, до яких звикли всі, хто ходить в кіно. Якщо ж це хтось новий – проводять кастинг, але про тонкощі процесу варто розпитати режисерів дубляжу. Впевнена, вони мають чимало цікавих історій.
Зазвичай для дубляжу запрошують професійних акторів дубляжу, але в анімаційних фільмах (як мовою оригіналу, так і в дубляжі) ми нерідко чуємо голоси відомих людей – ведучих, музикантів. Це безумовно додає мультику впізнаваності серед дорослої аудиторії.
—Аню, а чому відбуваються затримки у даті прем’єр в Україні порівняно зі Штатами?
Наше правило – випускати фільм у дату світового релізу. Але бувають обставини, які змушують трохи зсувати час виходу. Одна з них — це «складна» дата. Поясню, що маю на увазі. В Україні є обмежена кількість кінотеатрів, чимало яких — з 1-2 залами. Тож якщо в одну дату виходить одразу декілька фільмів, а ще якась кількість продовжують прокат, то отримати достатню кількість хороших сеансів вдасться не всім. У такому разі, проаналізувавши ситуацію, можемо прийняти рішення відкласти реліз, щоб отримати кращі умови. Але зазвичай ідемо день-у-день.
— Чи була ти коли-небудь присутня на створенні якоїсь стрічки від Warner Bros.? Яким чином взагалі відбувається комунікація і співпраця зі Штатами?
Ми займаємось лише дистрибуцією фільмів в Україні (розклад у кінотеатрах, маркетинг, PR, реклама, дубляж), тому на зйомках, на жаль, не присутні. Але ми дуже тісно співпрацюємо з лондонським офісом WB та головним офісом у Бербанку (США). З ними ми узгоджуємо всі активності, ідеї, отримуємо стратегії та креативні матеріали. Періодично організовуємо Skype-коли, щоб обговорити стратегічні питання. Тобто якщо в Україні кіно, наприклад, з оригінальною назвою War Dogs називається «Хлопці зі стволами», будьте певні: це погоджено зі студією та творцями фільму.
— Як долаєте конкуренцію на українському ринку і закордонному? Від чого, на твою думку, залежить успіх стрічки?
Конкуренція – це круто. Вона змушує учасників ринку рости і діяти нестандартно, а сам ринок – розвиватися. Тому ми не боремось з конкуренцією, а просто стараємось робити свою роботу на 100% і навіть трохи більше. Адже наша задача – провести максимально широку та ефективну маркетингову та PR-кампанію; дати фільму максимальну кількість сеансів, щоби люди а) захотіли піти і б) мали змогу (зручний час і кінотеатр). Але це все серйозно впливає лише на результати першого вікенду (четвер-неділя), далі підключається «сарафанне радіо», і вже воно працює «за» чи «проти» фільму.
— Яких фільмів зараз бракує людству? Які стають успішними, які провальними?
Все залежить від того, що вважати успіхом. На мою думку, якщо людина йде в кіно, щоб розважитися та / або задуматись над чимось, і отримує те, чого чекала, — це успіх. Тому в кінотеатрі має бути місце і комедії, і драмі, і блокбастеру, й інтелектуальному кіно.
Якщо ж говорити про касові збори, то у переважній більшості випадків, анімація чи блокбастер (якісні) зароблять більше за фільм жахів чи романтична драма. Тож вимірювати успіх лише зборами неправильно.
— Ще досі триває показ нашумілої стрічки Крістофера Нолана «Дюнкерк». Що, на твою думку, змушує глядача бути прикутим до екрану до самого кінця?
Крістофер Нолан має власний «почерк», підхід до розповіді. Нелінійність, монтаж, неймовірне музичне оформлення – усе це чітко простежується в кожному його фільмі. Ось і «Дюнкерк» — фільм про Другу Світову війну – він зняв без крові, німців та всіх «атрибутів» воєнних драм. Так, підхід нестандартний, але цим режисер і приваблює як прихильників серйозного кіно, так і масову аудиторію.
Скажу чесно, цей фільм став випробуванням для нашої команди. З одного боку, ми одразу побачили, що це — абсолютно круте кіно, і вже після перших кадрів глядачі не зможуть відвести очей від екрану. Але з іншого – фільм про війну, фільм драматичний, і ми дуже хвилювались, чи захоче масовий український глядач, з урахуванням війни на Сході України
Правда про «Міфа»: Українці зібрали 300 тис грн на фільм про оперного співака, купити квиток на сеанс. Адже ми бачимо тенденцію, що люди зараз надають перевагу комедіям, легким блокбастерам та анімації, бо хочуть бодай на 2 години забути про все, що відбувається навколо.
На щастя, враження перших глядачів від фільму були такими сильними, що «сарафанне радіо» запрацювало миттєво. Прокат ще триває, тому підсумки підбивати ще рано, але збори за перші два тижні (понад 17,5 млн грн) свідчать, що український глядач може проголосувати гривнею не лише за розважальне кіно. І це радує.
— Поділися враженнями від Одеського кінофестивалю
Щороку наша компанія є учасником Кіноринку, який проходить у рамках ОМКФ
Перемоги та бентеги українського кіно — нотатки з ОМКФ. Це — кількаденний захід для представників кінотеатрів та кінопрокатників, під час якого презентуються майбутні прем’єри, обговорюються важливі питання ринку. На фільми, на жаль, часу майже не залишається, але точно знаю, що рівень стрічок щороку високий.
— Чи є виправданим знімати фільм за книгою? Чи не нівелюється таким чином значення книги? І чим книга ніколи не замінить фільм?
Якщо є хороший сюжет чи популярна книга – чому б її не візуалізувати? «Віднесені вітром», «Гаррі Поттер» чи «Володар перстнів» — уяви, що цих фільмів могло би не бути?
Звичайно, знімати фільм за популярною книгою – завжди виклик. Бо є високі очікування, хоронометраж, в який потрібно вкласти всі деталі сюжету тощо. Але хороша екранізація, навпаки, привертає увагу до оригінальної книги. Тому тут кіно і книга «працюють» на взаємний розвиток – і це круто. Бо хтось відкриє для себе не тільки нову книгу, але й нового автора, можливо, навіть жанр, на який раніше не звертав уваги.
— А в тебе є ТОП-5 фільмів, які би ти порадила подивитися кожному?
Себе я віднесу, швидше, до (не люблю це словосполучення, але) «пересічного глядача». Бо люблю як класику, яку, впевнена, всі бачили: «Форрест Гамп» (та взагалі всі фільми з Томом Генксом), «Втеча з Шоушенка», старі «Зоряні війни» та водночас милі романтичні комедії на кшталт «Вам лист» чи «Ті, що не сплять у Сієтлі». Коли не знаю, що подивитися, відкриваю ТОП-250 на IMDB — та дивлюся те, що пропустила.
— Спосіб перегляду фільмів у нас зараз змінився. Ми можемо увімкнути на фоні якусь серйозну стрічку, а потім написати відгук про те, що вона «не зайшла». Як правильно потрібно дивитися фільми, щоб їх розуміти і вміти аналізувати?
Не лише серйозне кіно, але й легка комедія «не зайде», якщо її дивитись упівока. І це відповідає дійсності не лише стосовно домашнього перегляду, але й у кінотеатрі, де поруч їдять, розмовляють, «зависають» в телефоні. У цьому плані приємною несподіванкою для мене став недавній сеанс «Інтерстеллара» у рамках ретроспективи фільмів Нолана. 2,5 години люди (як би це не дивно звучало) мовчки сиділи і дивились фільм, якому вже майже 4 роки. І після сеансу виходили з повними відерцями поп-корну.
На обкладинці — момент із презентації «Фантастичні звірі та де їх шукати» в Україні, Київ, Warner Bros. Pictures Україна