Аппалач Ярославни
Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на [email protected].
Основні відомості про Kingdom Come: Deliverance II
- Дата виходу: 4 лютого 2025 року
- Платформи: ПК, Xbox Series X|S, PlayStation 5
- Платформа огляду: Xbox Series S (ключ надано Plaion)
Після перенесення виходу Kingdom Come: Deliverance II з осені 2024 року, гра зрештою дійшла до свого релізу й усі, хто на неї очікував отримають можливість втамувати свою спрагу за новими середньовічними пригодами.
Зі свого боку я уже готовий поділитися своїм більш загальним враженням від гри. Хоча в цілому відзначу, що великих змін з часу виходу превʼю щодо мого погляду на Kingdom Come: Deliverance II у мене не відбулося, тож попередній текст з першими враженнями буде цілком актуальним зараз, й іноді я відсилатиму вас до нього.
Звісно, що у порівнянні з початком січня я зумів отримати набагато більше стусанів від розбійників у лісах та пʼяничок в околицях сіл та витратити достатню кількість своїх нервових клітин у новій пригоді середньовічною Богемією.
Повернення Індржиха
Так, у сиквелі до нас повертається Індржих або ж Індро, адже саме так звучить імʼя головного героя Kingdom Come: Deliverance II в українській текстовій локалізації гри. Тому усі хто грав в першу частину мусить переналаштовувати себе зі звичного Генрі на новий лад. Нагадаю, що раніше у превʼю я уже розповідав про те, як розробниками вдалося «розіграти» послаблення нашого героя після подій першої гри.
Тоді я відзначив, що Warhorse вдалося зробити цілком органічне пояснення того, чому наш Індро втрачає деякі свої здобуті навички з попередньої гри. До того ж зробили вони це також з доволі природною розповідю про події першої частини і вам не обовʼязково її проходити для розуміння всього, що відбуватиметься з Індро.
До того ж є навіть спеціальне відео з переказом подій Kingdom Come: Deliverance.
Якщо пригадати, то перша частина багато в чому була історією помсти за свою сімʼю та рідне містечко. Водночас це була також оповідь про становлення Індро як шляхетного лицаря, який проходив разом з гравцями шлях від недолугого ледацюги, який навіть не міг тримати у руці меч, до поважного лицаря на службі в пана Радцига Кобили.
Окремим елементом, який прикрашав першу частину гри та перекочував до сиквелу, є приятель Індро, молодий і пихатий шляхтич Ян Птачек, а також грішний священник Ґодвін.
Не вдаючись в спойлерні деталі, лише відзначимо, що у Kingdom Come: Deliverance II нам випаде грати не лише за Індро, однак саме він буде основним героєм, якого ми будемо прокачувати, одягати та годувати.
Додам, що друга частина сюжетно багато в чому підвищує ставки і ви уже виходите на дещо вищий рівень вирішення проблем — від локальних питань дрібної шляхти до справ королівської ваги.
Власне сиквел й розпочинається з того, що Індро разом з Яном та своєю компанією їдуть до Троського замку, аби заручитися додатковою підтримкою шляхти для короля Вацлава проти іншого претендента на престол, його брата Сигізмунда. Після чого ми потрапляємо у круговерть подій, де нам доведеться доводити усім, що ми не простолюдини, рятувати друзів від небезпек, шукати надважливі для себе речі та ще багато іншого.
Зрештою найголовніше, що ми повертаємося до нашого Індро, який все ще залишився тим самим іноді занадто наївним та дурнуватим хлопчиськом, якому корить довести свою гідність у середньовічному світі, де походження має суттєво більшу вагу та значення ніж в будь-яку іншу епоху.
В цілому найголовніше це те, що гра має ту ж саму атмосферу свого несерйозного відтворення «похмурого Середньовіччя». Kingdom Come: Deliverance II залишає за собою ту ж саму дещо комедійну амтосферу з жартами, матюками та персонажами, які надовго будуть залишатися в памʼяті гравців, навіть якщо ви їх зустрінете лише один раз за всю гру (Віктору і Павліку палкий привіт).
Еволюція без революції
Гадаю, що найголовніше, що мені вдалося зрозуміти за час гри це те, що вам не варто очікувати від Kingdom Come: Deliverance II кардинальних змін, адже це по суті все та ж Kingdom Come: Deliverance. Тобто не чекайте на якісь революційні зміни механік, чи суттєвий перегляд тих чи інших геймплейних елементів.
Однак зрештою це не мінус гри. Навпаки — тепер, з удосконаленням того, що було, цей «симулятор Середньовіччя» постає перед нами у всій своїй повноцінній красі. Тобто як я й писав у превʼю — це Kingdom Come: Deliverance, яку помножили на II, адже тепер розробники мали достатньо ресурів, щоби втілити в життя усе, що вони хотіли зробити ще у першій частині.
Наприклад, вам подобалась алхімія? Розробники кажуть: «Ось вона, але цього разу ми додали нарешті іншу мінігру з ковальством». Трохи втомлювали бої? «Ну добре, ми прибрали один напрям для ударів і тепер їх чотири замість пʼяти, але все одно не розслабляйтеся».
Тобто, те, що ми отримали, це своєрідна еволюція, і у Warhorse вирішили не вдаватися до жодних «революційних» змін. В цілому це доволі логічне рішення, адже навіщо ламати щось, що добре працює. Так, через свою специфіку ця гра підійде не для кожного, однак зрештою перша частина зуміла привернути до себе увагу та завоювати достатню фанбазу, на яку у Warhorse могли розраховувати.
Саме на неї вони й орієнтувалися у створенні гри. Доволі простим рішенням було б піти на повідку у гравців, які навпаки критикували гру за її важкість. Тобто ми могли отримати казуальну версію Kingdom Come: Deliverance, яка б спробувала захопити якомога ширшу аудиторію гравців.
Однак творці Kingdom Come: Deliverance II демонструють, що в першу чергу дивляться на своїх фанатів і саме їм намагаються догодити, а всі інші гравці уже йдуть потім.
Тож гра не розчарує тих, хто любить першу частину, адже тут вони отримають усе, що було там, але у більшому масштабі — від сюжету, до наповнення світу, діалогів та його глибини. Власне про це лише вкотре може говорити обсяг сценарію гри.
Водночас новачкам, або тим кому «не зайшла» перша гра не варто очікувати на якісь зміни, які б «спростили» гру до тієї міри, щоб у неї можна було зайти на годинку і когось порубати, спокійно зберегтися та піти собі спати у гарному настрої.
Це та гра, яка від гравця потребує по суті прожити ще одне життя в абсолютно непривітній середньовічній Європі. Що тут говорити, якщо фехтування у грі потребує не лише прокачки самого Індро, а й вас, як гравця. Вам недостатньо просто прокачати персонажа, вам самому доведеться вчитися й розуміти гру наче у справжньому житті.
В цілому Kingdom Come: Deliverance II це наче повернення до свого старого друга, який дещо змінився, помужнів та набрався життєвого досвіду. Однак у своїй суті він залишився таким самим. Тобто ви відчуєте легкий прилив ностальгії коли знову підете в табір половців та напʼєтеся з ними, або ж коли по дорозі вас перестріне кілька розбійників, які виб’ють із вас останній дух.
Та, як і будь-яка зустріч зі старим другом, вона не обійдеться лише спогадами про славне минуле і ви втрапите до нових пригод сповнених свіжих вражень, які відібʼються у вашій памʼяті для наступних зустрічей.
Ігровий історичний (не)нон-фікшн
В далекому 2015 році, коли я навчався на першому курсі історичного факультету, в мене читали дисципліну «Інформаційні технології в професійній сфері історика». Тоді на одній з пар ми торкнулися теми відеоігор та того як вони можуть допомагати історикам реконструювати минуле й доносити його до загалу цікавішими методами, ніж чорним текстом на білому папері.
Уся моя група тоді мусила ламати голови в намаганнях знайти гру, яка б могла стати справжньою репрезентацією минулого. В цілому ми згадували або Assassin’s Creed, яка дозволяла реконструювати архітектуру (а Нотр-Дам тому лише зайвий приклад), Total War, яка дозволяла в загальному уявити історичну мапу та відчути себе полководцем. Була й Civilization, але з її фантастичними можливостями розвивати цивілізації це точно не та гра, що дозволить уявити минуле.
Власне усім іграм з історичним сетингом завжди не вистачало того, що потрібно історику – відсутності вигадок та історичних міфів, а разом з тим розробники надавали перевагу комфортності геймплея над історичною правдою та реальністю. Тоді як ми намагалися віднайти проєкт, що дозволив би зрозуміти історію зсередини та відчути її, а не просто побачити зовнішні прояви у вигляді архітектури та внутрішньоігрової енциклопедії.
У 2018 році після релізу Kingdom Come: Deliverance наша дискусія уже могла б отримати інший фінал , адже та стала історичною грою, зробленою так, як раніше ніхто не робив — як мінімум для істориків з професійної точки зору.
Вона стала тією декорацією, яка змогла по-справжньому продемонструвати середньовічну Європу з усіх її сторін — красивих і бридких. Саме Kingdom Come: Deliverance зуміла олюднити історію для усіх гравців. Лише тут змалювали справжнє, просте життя з людьми, які завжди були людьми — зі своїми жартами, вадами, думками та прагненнями.
Усе це стосується уже й другої частини. Однак врешті-решт більший масштаб гри цього разу нам дає про себе знати і тепер уявлення про минуле нам також зобразять і з погляду середньовічного міста Кутна-Гора. Додам, що міста того часу були своїм окремим світом з власними правилами, традиціями, звичаями та поглядами людей.
Багато в чому Kingdom Come: Deliverance II заслуговує на звання найточнішої спроби відтворення минулого у відеоіграх. Однак, звісно розробники зрештою занадто не захоплювалися реалізмом і в ігровій формі, так би мовити, «метафорично» відтворили певні аспекти.
Наприклад, ви впали в багнюку і хочете видати себе за шляхтича? Тоді вам буде цілком достатньо помитися у найближчій діжці з водою, яких у грі так багато, що це не становить жодної проблеми. Відповідно ви не мусите шукати спеціальний заклад, де вас відмиють і ви одразу будете «пахнути шляхтичем».
Тобто гра в спрощеній формі дає вам розуміння базових речей та уявлень. Хоча звісно іноді ці спрощення не те щоб «прості» і геймплейно гра дійсно буде відчуватися наче тягнеться цілу вічність. Наприклад та ж алхімія, чи ковальство виглядає так, що ще б трішки деталей і це міг би бути цілком окремий симулятор зіллєваріння або кування мечів з підковами.
Водночас Kingdom Come: Deliverance також як і перша частина виконує цікаву функцію зі своєрідного навчання історії. Тобто ви цілком спокійно можете грати у неї без попередніх знань про історію Чехії, але в міру проходження гри ви зрештою відкриватимете для себе різноманітні аспекти минулого від звичайного повсякдення, до дещо масштабніших подій політичної історії.
Однак в першу чергу це звісно художній твір, проте з такою прискіпливою спробою відтворення минулого, що Kingdom Come: Deliverance II хочеться порівняти з якоюсь нон-фікшн книжкою, де автор дав трішки свободи для своєї уяви та вирішив розповісти про минуле з точки зору вигаданого актора історії, якого він наділив притаманними рисами того часу для розуміння всього періоду.
Чесно кажучи творцям гри це чудово вдалося, адже атмосфера у грі дійсно неймовірна і для істориків-медієвістів це буде просто скарб, водночас гравці можуть не переживати, що вони потраплять на урок — гра навчатиме вас її мимоволі, а не нав’язуватиме свої лекції.
Гра мрії
Граючи, що в першу, що уже в другу частину Kingdom Come: Deliverance, я ледь не кожну хвилину ловив себе на думці, що з великим задоволенням зіграв би у щось подібне, але засноване на українській історії. Мені як історику зрештою за наявності можливостей дійсно хотілося б створити гру про середньовічне Поділля (мій рідний та насправді дуже цікавий історичний регіон).
Тому я по-доброму заздрю Даніелю Ваврі, який зумів спочатку протиснути створення першої частини та довести, що такі ігри цікаві гравцям, і на основі цього вже отримати змогу створити справжню AAA-гру про історію.
У всьому помітно, що це гра мрії та любовний лист Ваври до свого рідного краю та його минулого. Це відчувається в усьому. У тих же чудових пейзажах, які у момент можуть вам без жодних допоміжних технологій нагадати запах вашого рідного села, чи поля за ним.
Відчувається це й у дрібничках з внутрішньоігровими текстами та енциклопедією, яка має пояснення ледь не до всього, що з вами буде відбуватися або зустрічатися на шляху.
Тобто обидві Kingdom Come: Deliverance видаються спробою Ваври розповісти всьому світу про те, якою цікавою є його батьківщина і найголовніше, що вона нічим не гірша за інші регіони та знаходиться у європейському контексті минулого.
Водночас для нього самого це була наче можливість максимально наблизитися до минулого, щоб спробувати відчути його на своїй шкірі, хоча й лише з геймпадом чи мишею в руках. Тому й прискіпливість відтворення гри заслуговує окремої відзнаки, однак зрештою вона може для багатьох стати надто «душною» та при своїй зовнішній привабливості відштовхнути від себе гравців, як це й було з першою частиною.
Окремо відзначу, що витримати достатній рівень прискіпливості розробникам вдалося також завдяки тому, що вони не «захопилися» і не пішли за трендом створення надвеликого відкритого світу. У Kingdom Come: Deliverance II на нас очікує всього два регіони, які доволі великі, однак до тієї міри, щоб не перевтомлювати гравця.
Тобто ми маємо локації, які розробники вирішили створити за принципом — краще менше, але якісно та густо, ніж багато та без сенсу. Власне це дозволило їм розробити світ з високою концентрацією подій і місцин, який цікаво досліджувати. Власне кожна локація має свій сенс у грі та природно існує у ньому. Тобто жодне місце на мапі не відчувається штучно запханим до гри, щоби «роздути» її масштаб з нікому непотрібною точкою інтересу, яку поставили, щоби гравець мав хоч якийсь сенс туди потрапити.
В цілому Kingdom Come: Deliverance II це дійсно продукт створений з любовʼю до ігор, фанатів та своєї історії та батьківщини.
Я, ти, ми — Індро
Граючи в Kingdom Come: Deliverance II я себе доволі часто (після кожної загибелі) ловив на думці: «А для чого ми взагалі граємо в ігри?». Звісно відповідь на це питання буде у кожного своя, однак, гадаю, багато хто погодиться з тим, що в першу чергу ми робимо це заради емоцій. Не думаю, що можна грати у щось просто машинально, адже це тоді не приносить жодного задоволення.
Власне ось ця «емоція» зрештою може бути різною і саме тому комусь ті чи інші ігри подобаються, а комусь ні.
У випадку з Kingdom Come: Deliverance II відзначу, що гра дає нам «емоцію», однак вона своя. Тобто це не платформер, чи коридорна сюжетна гра, де ви можете витратити 20 хвилин, зберегтися і вийти з гри з відчуттям якоїсь прогресії та досягнення.
Тут у нас цілком імерсивний симулятор середньовіччя і саме тому ігровий досвід тут має свій специфічний характер. Власне щодо «емоції» я маю на увазі, що коли вас попросять пояснити, що це за гра ви навряд зможете щось сказати в двох словах, адже Kingdom Come: Deliverance II це свого роду ціле життя. Тобто вам простіше буде розповісти історію про те, як ви пограли в гру:
У мене було завдання, де я мав знайти важливого пана, але по дорозі впав в багнюку. Ну я думав, що це ніяк не впливає на гру. Ну я підійшов до вартового і кажу: «Де там той пан?». Він на мене дивиться і каже: «А що такий брудний волоцюга від нього хоче?».
Я йому й кажу: «Який волоцюга, я взагалі-то шляхетний лицар». Однак він не повірив мені і зацідив в вухо після чого я мусив шукати де б це відіспатися, щоб поповнити здоровʼя, бо у мене не було грошей на ліки, адже їх вкрали по дорозі в лісі розбійники, коли вирубили мене під час бійки.
Тобто ця гра складається саме ось з таких здавалося б буденних історій, які нібито в загальній сюжетній картині гри є дрібничками. Однак саме ці дрібнички створюють «емоцію» і саме вони є тією особливістю гри, яка й захоплює багатьох — можливість прожити середньовічне життя.
На початку тексту я написав, що ми граємо за Індро, однак врешті-решт з певного погляду це не так. Гравець це Індро і саме він проживає його історію та наповнює деталями, про які потім хочеться розповідати наче як про свою веселу життєву історію.
Власне у цьому й полягає магія Kingdom Come: Deliverance II, яка дозволяє зануритися до іншого світу та пережити його. Хоча звісно це не буде по смаку кожному.
Українська локалізація, Xbox Series S та Kingdom Come: Deliverance II
У цьому випадку я знову вас відсилатиму до свого превʼю та розділів у яких я ці питання уже розглянув.
Відзначу, що більшість часу я грав у дорелізну версію гри, яка очікувала на патч першого дня. Однак загалом за цей час українська локалізація у грі не викликала у мене значних питань окрім хибодруків, які можуть інколи проскочити. Хоча це може бути підправлено уже на релізі. До того ж їх не так багато, щоб псувати ігровий процес.
Також я грав у Kingdom Come: Deliverance II я на Xbox Series S і в цілому можу відзначити одне. На цій консолі можна грати, однак я не можу бути впевненим у тому, що це принесе багато задоволення. Так, гра працює в 1080p, що робить зображення чіткішим, але разом з цим все працює на низьких налаштуваннях і з відповідною якістю текстур.
Щодо стабільності частоти кадрів, то в цілому гра доволі стабільно витримує 30 FPS. Однак просідання можуть відбуватися у густих лісах та іноді у вже великих поселеннях.
Водночас остані кілька днів я уже грав з оновленою версією гри, яка можливо уже буде на релізі. Можна відзначити, що у багатьох моментах вона працює уже краще та 30 FPS відчуваються плавнішими, однак з тими самими просіданнями у густих лісах.
В цілому на Xbox Series S грати можна, однак чи буде це комфортно я маю сумніви, адже візуально ваше занурення до світу гри буде дещо розбиватися об текстури низької якості.
Загалом як працює гра на різних платформах можна дізнатися з технічого огляду Digital Foundry.
Kingdom Come: Deliverance II це пригода не під силу кожному
У випадку з Kingdom Come: Deliverance II я не готовий бути надто сміливим, щоб зробити якийсь остаточний вердикт. Це насправді масштабна гра, справжня оцінка якої прийде з часом від самих гравців, як це було й з першою частиною.
Це дійсно чудовий історичний проєкт, який безперечно сподобається фанатам першої частини, які готові до своєї нової пригоди. Водночас, я знову відзначу, що якщо вам «не зайшла» перша частина, то сиквел має усі ті ж самі речі, за які ви напевно покинете проходити і сиквел. До того ж їх стало ще більше і вони різноманітніші, що зрештою фанатів гри навпаки потішить.
Kingdom Come: Deliverance II — одна з тих ігор, проходження яких не під силу кожному гравцю. Її важкість полягає у тому, що вона потребує великої кількості часу, уваги, концентрації та навчання. Тобто це не той випадок, коли ви можете зіграти якусь коротку сесію і піти далі займатися своїми справами.
Водночас, якщо ви зумієте перетерпіти початкові кілька годин вам зрештою вдасться «розкусити» секрет Kingdom Come: Deliverance II та зрозуміти її магію та знайти свою «емоцію».
Мені це вдалося зробити, однак разом з масштабом гри та тим часом який вона потребує у моєму каталозі ігор вона займає почесне місце проєктів, «які я пройду колись на пенсії, коли буду мати вдосталь часу».