Силові Шаровари
З давніх давен людство завжди цікавили два питання: чому русня такі пі-@@@@ і що нас чекає після смерті. У світі вархамеру є однозначна відповідь лише на другу загадку: після смерті ваша душа потрапить в варп.
Варп — це не загробний світ з одностороннім входом, як його уявляють різні релігії, а психічна проекція реального світу. Якщо людина злиться, то її негатив проектується в варпі. Якщо радіє, то в варп потрапляє радість. При достатній концентрації ці емоції злипаються в купи і отримують щось типу свідомості, яку у цьому всесвіті називають варп-сутністю. Ця сутність в свою чергу може впливати на реальний світ.
Серед більшості рас трапляються чутлі і не дуже чутливі до варпу екземпляри. Ті, що чутливі можуть скерувати потоки енергії варпу в реальний світ так, щоб кастанути фаєрбол чи поставити катку на паузу. Таких фріків називають псайкерами і відправляють в Псогвортс, де інквізитор в прикольному капелюсі вибере їм підходящий факультет.
В старі-старі часи варп був чистий-чистий. На всю галактику було лише кілька мільярдів чутливих істот, тому що вони досягали вершин свого псайкерства одночасно з мудрішанням, пізнанням всесвіту і самого себе, і позбавлення від емоцій. Раса древніх активно досліджувала варп і першою стала користуватись ним як гіперпростором. Варп — це лише стиснута проекція, кілометр шляху в якій може дорівнювати мільйонам кілометрів в нашому вимірі. Древні напевне спочатку літали по варпу, а потім побудували мережу тунелів метро, щоб подорожувати стало простіше.
Після війни з некронами в тунелях поселились ельдари, які теж були доволі психоактивні. Ми не знаємо, чи були древні псайкерами, але ельдари точно були і залишаються такими. Їхні емоції породили цілий пантеон розумних варп-сутностей — яких би ми називали богами. Ельдари-ремісники створили бога-коваля Ваула, воїни — бога війни Кхейна, цілителі — богиню здоров’я Ішу, а ельдари-стендапери — Цегораха. В орків ж було трохи по-іншому: вони люблять або стукати, або стукати, тож в них є боги-стукачі Горк і Морк. А от окремого бога механіків чи водіїв у них нема.
І все йшло добре, поки у всесвіті не з’явились люди. Вони плодились як кролики, а також відчували і проеціювали в варп ну дуже ясркаві емоції. Під час війн Чингісхана концентрація людської ненависті і передсмертних агоній перевищила всі можливі ліміти, і з цього всього сформувалась усвідомлююча себе сутність — бог війни Кхорн. Він і підштовхнув прикольних лисих мавп до винаходу нової зброї, а також пошуку причин для нових і нових війн.
Аналогічно, люди любили плести інтриги, придумувати веселі історії про небесних чуваків на хмарках, намагатись покращити своє матеріальне становище за допомогою вигаданих під час приходів ритуалів, і просто страждати фігнею. Приблизно до п’ятнадцятого століття всякої дичі в варпі стало настільки багато, що вона зібралась докупи і почала обдзвонювати людей, представляючись службою підтримки Монобанку. В 1500-х роках монобанк і телефон ще не придумали, тож жертви галюциногенних продзвонів дуріли і йшли в монастирі виганяти біса. В честь цієї сутності потім назвали звук, з яким дзвонили ваші старі дротові телефони — Дзинь або Тзінч. Отак от бог обману почав обманювати ще до того, як це стало мейнстрімом.
Тим часом люди плодились, але не мились, через що то тут то там спалахувала чума і викошувала мільйони осіб. Страждання помираючих знову ж таки зліпились у варпі в щось осмислене й гидке, що взяло собі ім’я Нургл і нарекло себе богом всіх хвороб і страждань.
І як ви вже напевне здогадались, три надприродні сутності не помістились в варпі і почали одне на одного бичити. Їхні сили були приблизно рівні, а єдиним способом їх підняти було змусити сприйнятливих до варпу істот спроектувати туди потрібні емоції. Так новоявлені боги почали підштовхувати людей хто до чого хотів — війн, обману, чи хвороб — через акти служіння. Всі знають про “кров богу крові, черепи для трону черепів!” — отак культисти підсилюють Кхорна. Послідовники Тзінча допомагають своєму богу через накопичення знань і влаштовування всяких схємок-тємок з найобом всіх і вся. Нурглітам же достатньо просто не митись.
Всі накопичені сили боги спускали на боротьбу одне з одним, інколи — на якісь спільні походеньки з таємними планами. А через те, що кожен тягнув варподіяло на себе, їх і почали називати лебедем, щукою і раком, а якщо скорочено — лщром, тобто хаосом.
Поки боги хаосу крисили одне одного, люди колонізували Місяць, захопили всю галактику, а потім придумали штучний інтелект, який не сипався на питанні про 13 і 50 процентів… Це їх і погубило. Штучний інтелект вирішив, що люди довбодятли, і почав вирішувати проблему перенаселення і експлуатації залізнозадих. Роботи забомбили людей в кам’яний вік, але на диво не витримали конкуренції з органічними і самі відправились в небуття, бо нема душі — нема посмертя і Кхорнонатора з девізом “більше WD-40 богу WD-40!”. Люди видихнули після тривалої війни і почали збирати докупи залишки цивілізації. А десь там, на краю галактики, тихо єб[ались] ельдари.
Коли на далекій Террі режисер Ріддлус Скоттус знімав свій фільм «Чужітуси», ельдар дуже зачепив слоган “В космосі ніхто не почує твій крик”. «Потримай моє пиво» сказав якийсь ельдар і полетів додому нарощувати децибели, які видавала його добре зв’язана ельдарка. За тисячі років розпусти ельдари породили стільки колективного бруду і настільки до нього звикли, що 369 сторінку порнхабу транслювалась прямо на пузика ельдарських Телепузиків в дитячих передачах. Ну й звичайно хтиві ельдарські думки зібрались в колективно збуджуючий образ, який усвідомив себе і закричав так, що цей крик почула вся галактика. «А я казав що це можливо! Викуси, Ріддлус Скоттус!» — сказав той самий ельдар-кіноман перед тим, як його душу зжерло нове варп-божество.
А назвали це божество Слаанеш — хоча ельдари кажуть що це означає “голодна сука”, ми підозрюємо, що тут якось замішане слово “слей”. Чуєш “слей” — бий слаанешита.
Слаанеш трохи відрізнялось від своїх сусідів по варпу. Адже їй було плювати на кров, хвороби , інтриги та все, що з цим пов’язано. Головна сутність голодної суки – абсолютні відчуття. І мова не йде чисто про секс, розпусту чи грушу Фулгріма. Адже насолоду можна отримати зрізаючи шкіру зі свого сусіда під звуки класичної музики, або впихнувши цюцюрку в блендер. Головне – максимальні відчуття.
Людство познайомилось з хаосом проти своєї волі. Боги богами, а маленькі противні демони існували завжди і то робили так щоб в сільської бабці скисло молоко, то підговорювали німецьких єфрейторів написати книжку. Уже під час народження в мінус десятому тисячолітті Імпі, якого тоді ще не звали Імпі, познайомився з хаосом і зненавидів його. Тисячі й тисячі років по тому, коли він почав об’єднювати галактику під знаменами золотого орла, він вирішив обзавестись пиздюками-допоміжнюками.
Можна вивезти печерну людину з первісного стану, але не можна вивезти печерний стан з людини, тому він викопав під Гімалаями здорову печеру, а в ній обладнав генетичну лабораторію з вирощування напівбогів з матеріалу самого Імпі і тридешної подруги його Ерди.
Діти вийшли ніфіга не божественні — їм чогось не вистачало. Імпі тикав-тикав, тулив-тулив, але довелось піти до офіційних дилерів божественного, бо душу впихнути, це не термопасту поміняти. Імпі полетів домовлятись на планету Молех, де був розташований ТЦХ — Турецький Центр Хаосні. Там, в печері (боже як він любить печери) він знайшов портал у Варп, який привів його прямо на тусу великої четвірки. Там Імпі вдався до фірмової дипломатичної техніки “дам — не дам” і так задовбав хаос, що вони вирішили задовольнити його умови.
Неочікувано, але Імпі не дав. Хаос образився і розкидав його тепер уже божественних дітей по всій галактиці і почав частіше являти себе звичайний людям. Тепер, коли орда задротів збиралась вночі в ванні і з вимазаним в варенні ножем злякано промовляла в дзеркало “У@бу у@бу у@бу”, перед ними являлась не зла невиспана мамка, а сам мать його Кхорн. І так почали зароджуватись культи хаосу, спочатку маленькі і крінжові, але з часом все страшніші і страшніші.
Імпі відчував загрозу і намагався силою насадити атеїзм. Мовляв, боги хаоса ніфіга не боги, а просто розіжрані варп-паразити, які корчать з себе важливих тіпків. Однак було одне місце, де атеїстичні плакати викликали лише смішки, а демонюг треба було враховувати в чортових формулах — це космічні подорожі.
Коли люди навчились закидати космічні кораблі в варп, то зрозуміли, що там їх починають гризти, заражати, зваблювати і тикати всякі нечисті сутності. Довелось винайти поле Геллера — бульбашку реальності в імматеріумі, яка захищала людей від демонів. Якщо воно перестало працювати, готуйтесь проходити дум в реальному житті. 99% що ви виконаєте роль трупа, з якого думгай підбере патрони.
Допустимо, вам пощастило підібрати двустволку і не звихнутись під час навали на ваш корабель. З ким доведеться зіткнутись? Там все просто: чорт, чорт, псина, чорт, пташка, рибка, прищик, шлюха.
Є ще мінібоси вищі демони, а також демон-принци, яких можна назвати повноцінними босами. Вони більші, жирніші, можна впізнати по імені і полосці хп на весь екран. Вбити не можна, якщо не Сірий Лицар, не Імперський Святий, не Жиля, і не Усик з шаблею Мазепи. До речі, демон-принци — це завжди колишні смертні, які творили настільки люту дич, що заслужили увагу і репост від самих богів хаоса. Глядач! Впевнено танцюй в маминій спідниці, і Слаанеш тебе помітить! Однак май на увазі, що ставши демон-принцом ти втратиш свою унікальність і станеш рабом, прямим продовженням бога, якому ти поклоняєшся. (Слаанеш тебе насадить). Що зроблять інші боги вже не матиме значення.
Отже, богохаосопоклонники експериментальним шляхом виявили, що боги хаосу бляха реальні, навідміну від всяких Одінів, Зевсів і Сатани. Просіть і дадуть вам — хто дасть щупальце, а хто і другий [цензура, запікати]. Саме з такими висновками до богів Хаосу прийшов примарх Лоргар, коли імпі заборонив тому поклонятись Імператору як богу. В результаті половина примархів та їхні легіони навернулись до Хаосу і почали насаджувати свої вірування в промислових масштабах, бо п’ятиметровий золотий мудило не здавався чимось надприродним в часи розвинених біотехнологій.
До речі, про біотехнології. Після темної ери технологій Імператор заборонив людям вивчати і створювати штучний інтелект. Механікуси елегантно обійшли заборону тупо під’єднюючи до машин живих людей з натуральним інтелектом, так званих сервіторів, а машинам стали поклонятись як проявам Омнісії, бога-машини. Темні механікуси, які перейшли на бік хаосу, як не дивно, зберегли свої старі вірування і забобони. Могли б розробляти штучний інтелект, вільний від заборон трупа на троні, але ні — економічно вигідніше запихнути в мікросхеми справжнього бляха демона, і хай він керує танком чи тостером.
Уважний глядач запитає — так а нафіга богам хаосу послідовники, культи і демон-принци? Ну типу, вони і так боги, чого їм не сидиться в варпі, нащо їм лізти в матеріум? А все дуже просто — вони є уособленням своєї стихії і отримують кайф від цих дій, а також стають сильнішими і розширюють можливості по досягненню цього кайфу. От наприклад Кхорн любить різню і черепи — а кров і черепи живих, так сталось, водяться тільки в матеріумі. Нургл любить хвороби і хоче вивести ідеальну хворобу, яка згноїть усе живе, тож він посилає своїх підданих заражати живих на реальних планетах. Тзінч любить зміни і інтриги, а два попередні придурки так і не розлюбили черепи і прищі за тисячі років, тож він лізе до мінливих смертних. Слаанеш же мріє потрапити у всі теги на сайті про правило 34 і активно позує живим же художникам.
Найуспішніший хаоситський баптизм відбувся в тридцятому тисячолітті під час Єресі Гора — сам воїтель Гор, а ще вісім примархів зрадили не-віру в Імператора і переметнулись до Хаоса. Під час фінальної дуелі Імератор використав закляття “душус стиратус” і вбив Гора. Хаосити підібгали хвости і щупальця і втекли в Око Жаху — місце в галактиці, яке утворилось під час народження Слаанеш. Там розчиняється межа між варпом та реальним світом, що дозволяє істотам швидко лазити туди-сюди. Там хаосити і живуть, звідти й влаштовують вилазки в реальний світ.
На шляху з Ока Жаху була розташована планета Кадія, на якій за щасливим збігом обставин некрони колись давно побудували пілони — чорні фаллічні символи, які глушили Хаос і, як не дивно, відлякували Слаанеш. Завдяки цим пілонам хаоситам було важко пробиратись мимо Кадії. Люди помітили це і перетворили Кадію на фортецю, готову грабувати коровани хаосу. Перший капітан чорного легіону, Абадон Руйнівник, захотів вирішити проблему. Він заручився підтримкою хаосу неділимого, зібрав під своїми знаменами все кровожерливо-щупальчасте, видав по болтеру і джгуту Есмарха, і повів їх в чорний хрестовий похід на Кадію. А потім ще в один, ще в один, ще в один, і так дванадцять разів. На тринадцятий раз удача усміхнулась Абадону і він роздовбав нещасну планету, скинувши на неї свій гігантський космічний корабель, рідкісну Чорнокам’яну Фортецю. В пам’ять про це в Імперіумі з’явилась нова традиція: коли один з них скаже “Кадія”, мільйони викрикнуть “стоїть!”. Змахуємо сльози, збавляємо градус пафосу, і йдемо далі.
Аналогічно тому як атеїстські плакати не допомагали стримати демонів від прорирву на кораблі, пафос виживших кадіанців більше не стримує Абадона від досягнення його цілі — роздовбати Терру і труп Імператора. Хоча дорога вже відкрита, йому треба буде знайти ще одну чорнокам’яну фортецю, бо по іншому він воювати не вміє.
До речі, атеїстські плакати. Ми не згадували про расу тау, яка не має богів і не боїться впливу хаосу. Це пояснюється легко — в комуністів нема душі. Однак, серед людей теж трапляються індивідиуми, у яких або взагалі нема душі, або її кількість навіть від’ємна. Поряд з ними вам одразу стане погано і тривожно, а от тим хто чутливий до варпу настає повний [піздець]. Їх плющить, таращить, ковбасить, температура піднімається до 37, а рука піднімається писати заповіт. А хаоситські творіння просто здихають від крінжі і більше не воскресають у варпі, оскільки така людина-парія знищує саму їхню сутність. Парії дуже цінуються всіма, хто час від часу споглядає хаос через приціл болтера — космодесами, інквізиторами, асассінами і сестрами тишини. В принципі, парії — дуже життєрадісні і веселі люди, бо хер ти подушниш, якщо в тебе нема душі.
Крім того, з хаосом боряться сірі лицарі — спеціальний орден космодесантників на службі у інквізиції. Сірі рицарі — це люди в чорному. Отримують найкращу зброю, пиздять демонічних примархів, тренують молодняк на ув’язнених демонах і не фарбують броню, бо і так пафос зашкалює. Якось сотня рицарів забила ногами примарха Ангрона і зламала йому меч, а їхній магістр Калдор Драйго мало того, що один на один побив примарха Мортаріона, так потім поліз в варп і почав бити хаос там.
Так а що за інквізиція така? Якщо коротко, то жили у імператрусі три веселі гусі: ордо ксенос, ордо малеус, і ордо єретикус в прикольному білому капелюсі. Перші займаються всім, що не схоже на людей, другі — чисто демонами, а єретикус — невіруючими в імператорами, відьмами, і просто неугодними. Вони настільки круті, що крутять на інсігніях всіх крім Імпі. А оскільки Імпі зараз не дуже балакучий… Не гнівіть інквізиторів, бо до хаосу ще добратись дістатись треба, а інквізація завжди тут, стежить і готова відвідати ваше аутодафе.
Як бачите, в Вархамері все дуже весело: загробний світ офіційно існує і використовується для польотів на надсвітовій швидкості. Емоції створюють проєкції в варпі, об’єднуються в сутності і матеріалізуються в реальному світі. Наявність та відсутність душ — науковий факт, який впливає на поле бою. Демони цілком реальні, вони вбивають, домовляються, і будують якісь плани.
А на вершині стоять ті самі боги Хаосу, через що кортить поставити дуже цікаве питання — а за якими критеріями можна вважати когось богом? Де закінчується сухий прагматизм і починається божественне, якщо механізми всіх надприродніх штук можна пояснити, а дещо — легко виміряти і відтворити? Як парії можуть жити без душ і звідки орки-гриби беруть свої без божественного моменту зачаття? Чи можна вважати Імпі богом, чи лише лінзою-концентратором, яка фокусує молитви…