Андрій Чебанков
Вітаннячко, пані та панове! Однією з найбільших одержимостей людства завжди була його жага до технологічного прогресу. Якесь, плюс-мінус, століття тому, найбільшим досягненням була така звична нам нині лампочка. І усього за 100 років розвитку ми побачили автомобілі, літаки, космічні подорожі, телефони у кишені та домашні комп’ютери! Семимильними кроками люди покращують технології у всіх сферах життя: військовій, медичній, і, особливо, соціальній.
Кіберпанк, так-то, в цілому побудований на цій жазі людини до високих технологій, які ані на мить не зупиняли свій потік удосконалення. У виграші, звісно, зоставались усі: люди бавилися новими іграшками, а корпорації на цьому гребли єврики лопатами. Зокрема, десь в 2020-их з’являється дуже цікава технологія, яку прозвуть “мозкограєм”. Завдяки ним людина могла буквально записувати свої спогади у VR-якості, з такою ж легкістю, як ви нині можете робити селфі себе коханого у туалеті кафешки. При цьому, запис виходив настільки детальний, що навіть дзижчання мухи, в сусідній підворотні, не могло його оминути!
Не дивно, що популярності їй було не займати. А люди, як відомо, не завжди використовують подібні технології виключно для суспільного блага. Суспільство швидко розділилося: одні бачили у технології справжнє чудо, а інші величезну загрозу. Правда, як завжди, десь посередині. Способів перетворити її в добро — маса! Банально, її можна було б використовувати у якості беззаперечного доказу для слідства. У тій же грі ми бачимо записані злочини, в яких уся подія розкладена поличками, від А до Я. Але люди почали використовувати мозкограї більше, як форму чергової залежності, подібну до наркоманії. Побічних ефектів у них більш ніж вистачає. Довгі мозкограйні сеанси, зокрема, могли призвести навіть до повної втрати ідентичності.
У всякому випадку, зрештою, мозкограї стали суспільною нормою, буденністю. Корпорації отримували за них свої мільйонні статки, а як челядь використовує їх — то проблеми вже не їх. Будуть вони валятися під забором, переписавши свою особистість на алкоголіка Васю, або просто трішечки розслаблятимуться вечорами, після зміни на заводі. Нічого особистого, тільки бізнес. Втім, не дивно, що корпорації аж ніяк не виступали проти, бо хіба стануть бджоли протестувати проти меду?
Логічно, що з появою нової популярної технології — з’явилася й нова, не менш популярна професія, так звані “редактори мозкограїв”. Про одну таку редакторку, для якої мозкограї стали сенсом усього її життя, ми сьогодні й поговоримо. Знайомтеся, Джуді Альварез, одна з найкращих технарок Найт-Сіті, яка знається на всіх тонкощах мозкограйних справ. Хто вона така, які темні секрети минулого приховує, як втрапила у халепу 2077 року та що з нею було після знайомства із найманцем Ві? Насправді, це відео виходить виключно того, що наш сценарист-збоченець ночами тільки про неї й думає, але то таке.
Вмощуйтесь зручніше, перевіряйте пульс на своїх біомоніторах, не повторюйте помилок Рейчі Бартмосса, доки ми дякуємо нашим спонсорам за вагомий вклад у розвиток каналу своїми єврогривнями. Список меценатів ви прямо зараз бачите на екранах, а також і самі можете долучитися до прекрасних чумб: оформивши спонсорство на Ютубі, підписку на щоденне кохве в BMC чи просто залишивши подяку на Монобанці. Готуйтесь пережити усе нелегке життя Джуді Альварес, у форматі нашого ютубного мозкограю!
ДИТИНСТВО ДЖУДІ
Народилася наша героїня на початку 2050-их в невеличкому містечку Лагуна-Бенд, на околиці Найт-Сіті. Хоча, за мірками американців, це “містечко” радше дорівнює для них нашому селу, але тай таке. Нам так, у всякому разі, не жить.
Батько, судячи з усього, дізнавшись радісну звістку з пологового будинку, швиденько згадав, що вдома закінчився хліб та й загубився десь у черзі за ним, бо його ніколи не було поруч і життям доньки він абсолютно не цікавився. Усі турботи із виховання впали на тендітні плечі її матінки. Але вона, з невідомих причин, рано пішла з життя, і зовсім маленька Джуді майже зовсім не знала, що таке “батьківська любов”.
Хоча, Джуді, вочевидь любила свою матусю, бо навіть уже в дорослому віці продовжує зберігати, та усюди носити із собою, невеличку фотокартку мами. Проте, сама вона зізнавалася, що втратила матір настільки давно, що з пам’яті та вже майже зникла і це фото усе, що лишилося на згадку про неї.
Але самотньою вона, майже, не була, бо за долю та виховання дівчинки взялися дід та бабця. Саме дід першим й почав прививати у неї любов до усього технарського. Сам він на гуманітарія теж не тягнув, тож навчав її пристрастно усьому, що знав сам про технології, паралельно розповідаючи захоплюючі історії зі своєї молодості. А от бабуся Айнара, була жіночкою із характером, може навіть невеличким аб’юзером в їх родині, що, певне, спадково дісталося й Джуді.
Увесь час, звісно, в чотирьох стінах Джуд не проводила, періодично займаючи вільну хвилинку із сусідськими дітьми, граючи в хокей та інші подібні активні види відпочинку. Найулюбленішою забавкою підростаючого покоління Лагуни-Бенду була гра в “MaxTac”. Комусь діставалася роль кіберпсиха, а хтось ставав правоохоронцем із спецзагону, так ото вони й бавилися. Чимось нагадує доволі знайомі ігри, по типу “войнушек”, які особливо популярні у сільських дітей, певно.
Джуді подобалося із ними гратися, вона щиро бажала вести із ними дружбу. Проте, знаєте, як то буває, діти часто бувають ще тими муднями. Згадайте себе у шкільні роки. Більшість дітей за спиною Джуді сміялися із неї, а то й гірше, у відкриту глузували та кепкували з того, що у неї не було “нормальних” батьків, а дід із бабою на рідкість бідна родина. Високі пенсії завжди будуть недосяжною мрією…
Подібні “коментарі” з боку однолітків, її зачіпали та засмучували, але вона була темпераментною дівчинкою, справжня бабусина внучка, яка гордо підіймала голову, в душі посилаючи недоумків нахуй, а потім йшла до “Закусочної у Фло”, бо нащо витрачати час на телепнів, коли можна взяти кипу улюблених бургерів? Втім, по факту, це був єдиний заклад подібного типу в Лагуна-Бенді, тож вибору не обожнювати ці бургери, вона загалом й не мала.
Звісно, Джуді лишалася дитиною, якій хотілося уваги, хоча б якоїсь. Так, вона постійно звертала увагу на одну дівчинку, яка ходила містечком з дорогою лялькою. Звали її Дженні Чепмен. Лялька ця достобіса дратувала Джуді, вона вважала її дурнуватою, а всіх, хто ходить з такими іграшками справжнісінькими невдахами та недоумками. І тому в 2057 році вона вкрала її у Дженні та заховала. Насправді ж, попри запевнення про не любов до ляльки, Джуді хотілося аби Дженні помітила її, попросила допомоги в пошуках ляльки, вона б героїчно її відшукала, а потім вони назавжди стали б ліпшими подругами. План був надійний, як швейцарський годинник, от тільки з мінусів те, що взагалі не спрацював.
На превеликий жаль, сталося не так, як гадалося. Дженні навіть не намагалася спробувати бодай запитати в Джуді, чи не бачила та ляльку, її дівчина взагалі анітрохи не хвилювала, повний мороз. А от сама Джуді дуже нею захоплювалася, настільки, що по факту, мала до неї романтичні почуття. Розчарувавшись у прогнивших людях, Джуді “подалася в монашки”, вдарилася у релігію, так би мовити.
Посеред Лагуни-Бенду розташувалася така обширна церквушечка. Джуді, взагалі-то, важкувато назвати людиною релігійною, хрестиків не носить, пасочки не ліпить, піст не соблюдає. А в дитинстві вона й поготів у воскресіння Христове вірила не охоче, думаючи, що раз воскрес — значить погано закопали. Але от сама будівля мала для неї якийсь містично-манячий вигляд. Тому, дитиною вона добровільно та регулярно туди навідувалася. Щоправда, як пізніше вона згадуватиме, церква їй здавалася більше старючою та недоречною в архітектурі містечка, особливо на фоні решти будівель.
Одного разу їй таки вдалося проникнути всередину, коли в церкві нікого не було. Вона спершу просто стояла біля вівтаря, роздумуючи, а що твориться у голові священика, коли він проповідує? Чи вміє той читати думки своєї пастви? Чи знає він про них усе? В кінці вона на повні легені закричала, аби перевірити акустику будівлі, але коли відлуння повернулося, вона сильно злякалася та просто втекла. Причиною цього була закоханість у Дженні, вона відчувала почуття провини за цей свій “гріх” та сприйняла ехо за кару небесну, яка зараз на неї звалиться.
ЮНІСТЬ ДЖУДІ
Приблизно в районі 2062 року, малу Батьківщину Джуді трошки викупили корпорати. Вони наполегливо попросили місцевих мешканців зібрати свої манатки та дати по тапкам. Бо в них, бачте, були плани перетворити цю місцевість на суцільне водосховище. Тож, якщо хочеш жить, то або з’їзжай, або відрощуй зябри.
Спершу, люд місцевий вирішив поборотися за свою землю, батьківські хати, власні домівки. Вони об’єднувалися в групи, протестували, облаштовували наметові табори, палили шини, кричали “корпоряку на гілляку”, оббивали пороги владних кабінетів. Але всім було просто сильно начхать на долі цих, вже бездомних, людей, тож виглядали вони просто зборищем галасливих та незручних дурнів.
Зрештою, корпоративні вояки виявилися найбільш переконливим аргументом на користь спішного переїзду. Джуді, разом із дідом та бабусею, були так само змушені шукати собі нову обитель. Нею стала орендована квартира в Найт-Сіті, але швидкий, галасливий та жорстокий ритм мегаполісу пенсіонерам до душі не припав. Тож, через кілька років ті почали збирати чумадани знов, аби рушити далі на північ, до Орегону. Джуді, попри малолітство, виказала бажання усе ж таки лишитися. Трошечки згодом їй навіть вдалося викупити ту квартирку повністю.
Однак, у свої 16 років, лишившись на самоопіці, перші кроки у самостійному дорослому житті для неї виявилися не те, щоб вдалими. Я б навіть сказав, що виявилися справжнім походом крізь мінне поле. Звичайно, Найт-Сіті — це місто можливостей за кожним рогом, місто неонових мрій, а з навичками Джуді, які вже тоді були далеко не на рівні “любителя”, відкривалося багато доріг, тож вони ще й як стали у нагоді. Однак, формуванням її особистості вирішили зайнятися доблесні міські поліціянти, себто копи з NCPD.
Так повелося, що Джуді була частим гостем на різних звалищах металобрухту, на одному з яких їй пощастило знайти кинуту пожежну машину. Їй спало на думку відремонтувати її, що зайняло купу ресурсів та півроку часу. Однак, буквально на першому тест-драйві, на дорозі їй трапився злополучний патруль. Не маючи ані водійського посвідчення, ані дозволів на керування спецтехнікою, їй швидко наказали падати обличчям на капот, після чого закували в кайданки. А зверху ще й підшили “незаконне заволодіння” автомобілем екстреної служби.
Після суду вона спробувала поборотися за правду, вимагаючи компенсацію за те, що вона вважала “незаконним арештом неповнолітньої”. Навіть намагалася звертатися до адвоката. Але той лишень розвів руками, відмовивши у наданні послуг, заявляючи, що ця справа не вартує й ламаного гроша, довести щось буде важко, а якщо навіть й вдасться, не буде співрозмірне затраченим на неї зусиллям. Джуді, втім, була певна, що цей адвокат просто не повірив у її історію, і, зрештою, вирішила, що гори воно синім полум’ям, відмовилася від позову та пошуків справедливості в Найт-Сіті.
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ ДЖУДІ
На початку 2070-их навички Джуді, нарешті, були помічені, бо її запросили на роботу редакторки мозкограїв до “Хмар”, так званого лялькового будиночку, який, по-суті, є новим різновидом борделів, що розташувався у Японському кварталі міста. Там вона познайомилася з багатьма “ляльками” та, особливо, потоваришувала з Евелін Паркер, Томом Кальдерою та Майко Маєдою. Остання взагалі на певний час стала для Джуді коханою людиною.
Втім, чи були ці стосунки справді щирими, до кінця лишається під великим питанням. Але, на той момент, вигідними для Майко вони були на всі 100%! Бо Джуді, на її прохання, допомогла тій просунутися кар’єрними сходинками, підкоригувавши статистику Майко на ляльковому чипі, щиро вірячи, що це допоможе покращити їх спільне життя. Проте, після підвищення Майко, їх стосунки почали давати тріщину, а сама Джуді звільнилася з “Хмар” та вступила в сестринство “Шибайок”.
Під їх крилом, вона почала працювати в барі “У Ліззі”, де облаштувала собі робочий простір в підвалі. Звісно, вона продовжувала підтримувати зв’язок з ляльками, особливо з найкращою подругою в обличчі Евелін Паркер та зі своєю коханкою Майко. Джуді, у певному розуміння, була ще тією ідеалісткою, вона легко піддалася на маніпуляції Майко, вступила до Шибайок з метою покращити життя люду в Найт-Сіті, вірячи, що вони їй у цьому допоможуть. А от Майко навпаки, завжди була ще тією прагматичною особистістю, із жагою до влади.
Якось, одного разу, Джуді завітала до офісу Майко, як вона це робила мільйон разів до того, за нагоди. Але цього разу охорона, за наказом коханої, не пустила до неї та витурила із закладу. Пізніше, Майко спробувала відбрехатися, що це все через певні “процедури”, та й взагалі їй треба підтримувати імідж професіоналізму та все таке. Щоправда, це вже не спрацювало, бо в Джуді відкрилися очі і, після скандалу, вони розірвали свої нетривалі стосунки, які важко було назвати вдалими.
Джуді остаточно впевнилася, що їх погляди на це життя кардинально розійшлися, і нічого путнього з цього всього не вийде. Вона була настільки розлючена, що побажала своїй колишній бути зжованою Найт-Сіті та виплюнутою, у її гонитві за славою, грошима та владою. Майко порадила тій взяти паузу, охолонути, тверезо подивитися та продовжити розмову в більш спокійному тоні. Але жереб було кинуто, а Рубікон перейдено і назад повертати Джуді вже не збиралася, порадивши тій забрати свої речі з її квартири та не траплятися їй на очі. Втім, Майко вони вже, вочевидь, були не потрібні, тож вона порадила просто викинути їх у смітник.
ПОДІЇ 2077 РОКУ
З моменту розриву стосунків з Майко, життя Джуді перетворилося на постійний рутинний цикл: “Робота — дім — робота”, у повному гордому одинацтві. Доки одного дня, з нею не зв’язалася подруга Евелін Паркер, яка попросила допомоги в маленькій справі, бо краще за Джуді, ніхто не впорається з мозкограєм. Вона запропонувала зустрітися, на що Джуді відповіла, аби та приходила до бару “У Ліззі”.
Там вони посиділи за барною стійкою, поспілкувавшись про життя, після чого Евелін познайомила Джуді із найманцем Ві. Переглянувши вірт Евелін, Джуді була налякана та заявила, що грабувати Арасаку = самогубству. Однак, Евелін була непереборна у своїй впевненості, що в них усе вдастся. Хоча, їй варто було тоді послухати подругу, бо невдале пограбування Компекі-Плаза, призвело до того, що Евелін зламали, згвалтували та продали Сміттярам.
Джуді та Ві вдалося врятувати Евелін, але тягар нанесеної травми виявився завеликим для неї, тож вона вирішила закінчити своє життя у ванній квартири Джуді. Пізніше, Ві та Джуді організовують рейдерське захоплення “Хмар” з рук банди Тигрових Кігтів до Шибайок, заразом розібравшись із кривдником Евелін — менеджером “Хмар”, Освальдом Форрестом…
ПОДАЛЬША ДОЛЯ
Подальша доля Джуді залежить виключно від дій Ві. Вони можуть завести романтичні стосунки, за умови, що Ві буде жінкою, або просто міцну дружбу, засновану на взаєморозумінні, довірі та повазі. Або ж Джуді просто покине напружене Найт-Сіті, подорожуючи країною від Сіетлу до Бостону. Віднайде, так би мовити, себе та своє місце в цьому житті.
Але незалежно від подальшого, Джуді назавжди лишила свій слід, як одна з найкращих технарок Найт-Сіті, стала легендарною постаттю серед Шибайок бару “У Ліззі”. Пройшла нелегкий шлях від важкого дитинства до виживання у кам’яних джунглях міста мрій. Пережила усі обмани, зради та втрати найближчих для неї людей, її оточення. При цьому, не втративши людяність та бажання допомагати людям.
Може, усе ж таки, вона заслуговує на своє світле майбутнє? Що ж, це нам покаже лише час, куди б він не завів цю панянку з Кіберпанку. А ми продовжуватимемо спостереження. До нових зустрічей, на цьому ж самому місці, в Аномальному Притулку! Дякуємо за ваші перегляди, вподобайки та коментарі. Та слава нації!