Силові Шаровари
Факт номер 1 — не варто залишати дітей без нагляду
Давним-давно під час Війни в небесах, коли вже знайомі нам некрони били древніх за відмову поділитись Живчиком, самі древні створювали цілі раси для боротьби з нашестям залізяк. Одною з таких рас стали ельдари — гуманоїди з довгими вухами і дуже розвинутою чутливістю до варпу. За задумом древніх, вони мали воювати з некронами за допомогою блискавок, вміння передбачати майбутнє та силою думки вимикати вайфай роутери в Некрополісі. Як ми знаємо, це не допомогло, бо ельдари вийшли не такими безстрашними як орки, і половину махачів перечекали в свої безпечній павутині в варпі.
Некрони перебили древніх і пішли відсипатись. Десь через мільйон років ельдари почали вилазити на світ божий і потихеньку розповзлись по галактиці. Як ви пам’ятаєте, сильні емоції можуть створювати в Варпі всякі ефемерні сутності. Ельдари доволі швидко нафантазували собі цілий пантеон богів, які почали їм допомагати і являти чудеса. Найцікавішими з них були богиня здоров’я Іша, бог-коваль Валул, бог війни Кхейн, і бог мемів Цегорах. Ельдари ще не підозрювали до чого приведе їхня буйна фантазія.
Факт номер 2 — друкхарі можна описати фразою “пльотки забутих предків”
Древні робили ельдар по своєму образу і подобі, через що довговухі жили по кілька тисяч наших років. Оскільки начальство закінчилось, ельдари шукали чим би розважитись. В хід йшло все: живопис, скульптура з психокістки, художня гра на лютні і навіть перегони на поні. Довговухі мілітаристи збирали експедиції щоб бомбити гробниці некронів. Ті, що пацифісти, будували цілі растафаріанські планети і одомашнювали динозаврів. Ельдари-науковці досліджували світ і варп і записували те що дізнались в так звану чорну бібліотеку, яку всі так намагаються знайти. Так воно й тривало майже шістдесять мільйонів років з перервами на блядство, розпусту і розчленування.
На початку тридцятого тисячоліття ельдарам настільки все остогидло, що вони влаштували бліду пародію на Щекавицю в масштабі декількох планет. Однак забули про те, що їхні емоції відображаються в варпі. Колективний сплав емоцій домінантів і сабмісівів, учасників оргій і продавців лисячих хвостиків призвів до небажаної вагітності варпу одним зайвим богом — Слаанеш. Перший оргазмічний крик убив усе живе на планетах, де зазвичай тусили друкхарі. Слаанеш тут же зжерла їхні душі і відкрила найбільший в галактиці портал в Варп — знамените Око жаху. Ельдари назвали цю подію своїм Гріхопадінням.
Не всі ельдари вмерли. Частина жила на окремих рукотворних світах-кораблях, частина вдарилась в дауншифтинг і вирощувала моркву для домашніх динозаврів, а ще декілька мільйонів відходили від тусовок в своїх барлогах в найбільшому місті в Павутині — Комморазі. Однак всі вони відчули наслідки народження Слаанеш, і те, що вона потихеньку почала точити їхні душі. На фермерів всім було пофіг. Ельдари поспокійніше прийняли целібат і стали ледь не святими, щоб Слаанеш не знайшло їх за хтивими думками. А от ті що залишились в Комморазі прийняли іншу стратегію — якщо Слаанеш так хоче яскравих емоцій, то чому б йому таких не дати?
Тож друкхарі з головою пішли в гедонізм і почали творити все, що приносило б задоволення Голодній Суці, при цьому з єдиною умовою — вони завжди мали бути зверху. Слаанеш засмоктувало страждання їхніх жертв прямо в горлянку, а каплі падали на спинки тих самих ельдарів. Досить швидко вони зрозуміли, що навіть крихти того, що живить їхнє нове божество, робить їх сильнішими, здоровішими, і що головне — винахідливішими. Так і влаштувався симбіоз: друкхарі кайфують, Слаанеш чвякає, а їхні жертви мовчать, бо кляпи.
Факт номер 3 — після смерті буде гірше
Як би не старались довговухі насити Голодну Суку чужими душами і стражданнями, воно все одно їх точить. Щоб після смерті не потрапити в глибоку варпову глотку, друкхарі вирішили просто жити вічно. Ну, так вирішили ті, хто може собі дозволити послуги гомункулів.
Гомункули — це вархамерівська версія того хлопчика з історії іграшок, який любив ламати, клеїти, і знущатись з іграшок. Вони роблять те все саме з живими істотами, але хоча б з науковою метою. Так от, коли вмирає якийсь місцевий ельдар-мільярдер, то його підопічні тягнуть те що від нього залишилось до гомункулів. Ті відкривають холодильник, дістають побільше полонених і починають свій спектакль катувань і знущань. Ціль в них проста: забезпечити Слаанеш таким потоком прекрасних емоцій, щоб воно відкрило пащу і дозволило витягнути з горлянки душу клієнта. Коли душа уже потрапила в лапи гомункулів, ті прив’язують її до шматка мертвого ельдара і заново відрощують йому тіло. Як кажуть воскреслі, вони відчували все, що відбувалось з бідними жертвами, а потім ще більше болю від відрощення кісток, м’яса і шкіри. Уявіть що у вас 37,2 — от так вони і почуваються.
Коли записів на воскресіння нема, гомункули приймають ельдар на ноготочки. Звучить смішно, але друкхарі справді люблять себе модифікувати. Наприклад, деякі відчайдухи буквально замовляють собі крила. Для цього гомункул висвердлює в усьому скелеті дірочки, щоб зменшити його масу, а потім вирощує шкіряні крила як у кажана. Новоявлені ікари одразу ж наймаються кур’єрами в Друху Пошту щоб доставляти конфіденційну кореспонденцію і непогано так заробляти на доставках з Друкональдса.
А коли клієнтів ну взагалі нема, гомункули беруться за пет-проєкти. Дістають з холодильників тих самих обезумівших не-ельдарів і ліплять з них шо попало під назвою гротеск. Чіткого плану в них ніколи нема — у гротеска може бути випадкова кількість рук, ніг, голів, і інших угодних Слаанеш кінцівок та органів. Головне завдання гротеска в тому, щоб він був живучий і рвав все голими руками і щупальцями. Це дуже допомагає в боях за владу в Комморазі.
Факт номер 4 — Коммораг — це лівий берег всесвіту
Отже, в часи коли древні воювали з некронами, ельдари боягузливо побудували в варпі метро-павутину і втекли туди, щоб залізні не відкрутили їм вуха. Пройшли мільйони років, а звички залишились. Друкхарі вирішили за краще бомжувати в своєму закинутому метро, ніж освоювати якісь там планети. Вони скріпили порталами купу станцій і побудували щось типу міста, яке назвали Комморагом.
Коммораг гігантський, за площею більше ніж Терра. Однак, оскільки туди не досягає світло Імператора, то на вулицях Комморагу все сумно: великі друкхарі продають маленьким наркоту, байкери воюють за право кришувати великих друкхарі, а мільярдери-архонти, лідери бандитських кланів-кабалів, кришують всіх.
Кожен гість Комморагу має побувати в трьох місцях: в Вухатій Хаті, на площі перед палацом головного друкхарі Асдрубаеля Векта, і на Арені відьом, де ельдари отримують свою дозу хліба і видовищ. Головне не заходити до гомункула без попереднього запису, бо він може переплутати вас з піддослідним матеріалом. А ще не заходити в тіні — в тінях живуть вбивці-мандрагори. І завжди треба дивитись під ноги: є ризик впасти в безодню, куди Вект якось скинув тисячі голодних демонів і потім провів туди каналізацію. Як вас не з’їдять, то задихнетесь.
Факт номер 5 — фастфуду не буває без кетчупа
Справжня друкхарі не вміє варити борщ, зате вміє нагодувати залицяльників кривавим шоу. Темні ельдари буквально насичуються емоціями жертв всяких катувань і розправ, і чим яскравіше виглядає процес, тим надовше ним підсилюються глядчі. Тому всі друкхарі на вихідних ходять на арену, де так звані відьми б’ються з полоненими.
Друкхарі відряджають по всій галактиці бусіки, які пакують орків, тау, космодесантників, всяких космічних монстрів, і решту істот, готових дорого продати своє життя. Перед виходом на арену їх накачують веселими коктейлями і вибраними фото з інстаграму відьм, а потім обіцяють в разі перемоги “особливу винагороду” від супротивниці. Самі ці відьми зустрічають своїх супротивників в доволі цікавих костюмах: половина тіла в них повністю гола, а інша половина прикрита ельдарським аналогом латексу, який може захистити хіба від пожадливого погляду друкхарі з 69 ряду арени.
Відверті луки відьом можуть збити з пантелику непідготовленого воїна. Насправді ці жіночки — дуже досвідчені воїни, які провели тисячі боїв і отримали хіба що косметичні подряпини. Їхнє завдання — розважити глядачів своєю грацією і раптовими ударами по найболючіших місцях. Просто вбивати їм нецікаво, тому що труп уже кричати не буде. Головне ж — щоб жертва подовше помучилась і кричала сильніше, ніж казуал, який вперше запустив дарк соулс.
Відьми рідко програють, а частіше б’ються на рівних. Якось голова відьомського шабашу, сукубша Ліліт Хесперакс, оголосила конкурс: найкращий суперник, який зможе пустити їй кров, отримає ту саму “незабутню винагороду”. Один з архонтів притягнув їй цілого капітана космодесанту, який навідміну від інших не впав від удару ногою в пах, розважав відьму цілих шість годин, і навіть відірвав їй пірсинг з пупка. Після цього вона його й убила. Архонт, потираючи штани спереду, нагадав їй про винагороду. Ліліт проткнула його кинджалом і заявила, що найвища винагорода — померти від її клинка. І все ж за чутками, примарх легіону Білих Шрамів Ягатай Хан вирізав і висушив не одну відьму, а далі кудись зник. Може його запросили в гарем, може відправили до мандрагорів, але слід його зник саме в Комморазі.
Факт номер 6 — в друкхарі специфічні воєнні цілі
Комораг справді недалеко пішов від лівого берега. Там теж є своя гопота, черги під шаурмячними, стрітрейсери на роздолбаних сорок тисяч шістьорках і всі вони воюють за місце в черзі на сендвіч Ліліт. А знаєте як виглядають бої між друкхарі? А виглядають вони так “геї націоналісти Файна Юкрайна”, а потім з переможеними роблять таке “Євро тур Флюгігехаймен”.
Типовий рейд друкхарі їде не стільки вбивати ворогів, скільки брати полонених на арени, досліди і знущання. Зброя в них відповідна. Стріляють їхні гвинтівки не кулями чи болтами, а кристалами, які розлітаються на дрібні гострі осколки. Жертва пострілу почувається так, ніби місяць спала голою на скловаті, і це ще якщо друкхарі забули змастити кристал отрутою. Темні ельдари з короткозорістю віддають перевагу так званим дротометам. Це дробовики, які замість дробинок вистрілюють купою гнучкого дроту. Він потрапляє в тіло але не прошиває його навскрізь, а починає повзати всередині як сталевий глист. Боляче, не те слово… Особливо коли друкхарі змастить його і перцем чілі і прошиє у вбудований GPS маршрут до простати.
З живими все просто, а ось техніка болю не відчуває. Друкхарі пробували навчити дух машини стогнати, але на щастя заборона штучного інтелекту захистила Омнісію від ганьби. Якщо зустрінете темного ельдара — не показуйте їм свою анімешну вайфу зі згенерованим голосом, бо другої Слаанеш нам точно не треба. Отже, темні ельдари з технікою не церемоняться. Наприклад, у них є гармати з темною матерією, які просто пропалюють дірки в танках, титанах, планетах, і всьому такому.
Також друкхарі люблять довгі мечі. Хоча таким можна вбити з одного удару, наші ельдари кожним змахом відсікають по шматочку шкіри і насолоджуються криками жертви. Якщо голос у неї приємний, таку вже можна взяти в полон на ігрища на аренах. Ельдари настільки люблять різню, що чіпляють леза навіть до своїх мотоциклів і хизуються вмінням промчатись мимо цілі відрізавши їй щось не дуже важливе для життя і нічого більше.
Ще у них є дуже своєрідна важка техніка, наприклад Пустотні ворони, найбільші бомбардувальники раси, в яких сидить аж два ельдара: один крутить руль, інший крутить ствол. Вони надзвичайно швидкі, непомітні, і при цьому картонні — якось бабця з Терри збила такий банкою огірків. Ще є щось, що друкхарі називають танком, хоча воно виглядає як невеличка яхта з гігатнськими лезами. Воно носиться по полі бою туди-сюди і вкорочує ворогів на стопу чи на голову. На цьому все, бо решта техніки в друкхарі — це просто зменшені копії цих двох експонатів.
Загалом, воєнна доктрина друкхарі заточена під те, щоб якнайшвидше винести техніку і укріплення, а ось екіпаж і просту піхоту лише знерухомити. Поки інші раси розмножуються і потребують все більше і більше територій, друкхарі просто тягнуть прикола з кишок опонентів. Нащо їм штурмувати укріплене місто, якщо і під стінами можна назбирати масовку для наступної симфонії болю?
Факт номер 7 — друкхарі дуже люблять експериментувати з іграшками
Темні ельдари не забули свою природу винахідників пригод на свої бліді задниці. Після Гріхопадіння експерименти з Варпом потрапили під заборону, тому довговухі вдарились в технології.
В один прекрасний день друкхарі Джаксалар відкрив виставку кристалічних скульптур, які зображали таких самих темних ельдар в момент їхньої агонії. Спочатку Джаксалара розхвалювали як знаменитого скульптора, а потім викрили обман: насправді він винайшов бактерії, які перетворювали органіку в кристали. Місцеві еко-активісти розбили скульптури, тож вірус потрапив в повітря і почав перетворювати всіх дихаючих на кристали. Гомункули трохи покекали, потім нейтралізували вірус і почали використовувати його як зброю. Цікаво, чи погодились би Лорди Терри міняти по 40 цнотливиць за кожну ампулу з вірусом, який напевне може перемогти тиранідів.
В інший прекрасний день Асдрубаель Вект прочитав в газеті розслідування про те, скільки податків Вект витрачає на свій особистий бордель. Матеріал йому не сподобався, і замість пулітцеровської прмеії він вручив автору скриньку з нестабільною чорною дірою. Автора і його рідного району ніхто більше не бачив, що в принципі й не дивно.
Ще в одну середу темні ельдари вирішили постукатись з орками. Які б друкхарі не були круті, бойзів все одно більше. Тому вони пішли на хитрість і заразили орчу планету бактерією, яка їла гриби. Замість здоровенних зелених хлопців грибниці почали народжувати зеленуватих доходяг, з яких матча сипалась. От з такими темним ельдарам і сподобалось воювати. Як завжди, рецепт бактерії залишився в секреті.
В четвер гомункули вирішили помірятись силами не аби з ким, а з Повелителями Ночі, а якщо по-простому, то з легіоном бетменів, тактика яких зводиться до залякування жертв і доведення їх до суїциду. Гомункули слідкували за легіоном. Ті напали на імперську планету, вирубили всю електрику, і почали різати народ в пітьмі. Гомункули, хижо усміхнувшись, запустили власний антифотонний агрегат, який просто-напросто зупинив фотони і зробив всіх в радіусі дії сліпими. Це був перший і єдиний випадок, коли Повелителі Ночі кричали від страху і просили увімкнути нічник.
А ще якось п’яний друкхарський винахідник придумав інший фотонний агрегат. Йому так сподобалось імперське оптоволокно, що він перетворив себе на світло, і почав пуляти собою зі швидкістю 300 тисяч кілометрів в секунду. Нащо воно треба, якщо до найближчої зірки так доведеться летіти сотню років? Кажуть, що вчений просто хотів показати свою геніальність. Друкхарі з задньої парти оцінили, і піймали пучок фотонів в калейдоскоп. Так він і залишився заблукавшим між трьох дзеркал.
Факт номер 8 — темними ельдарами править не хто попало, а хто засадить
Друкхарі займаються сегрегаційною політикою. Є істинні друкхарі, яких народжують як має бути і ростять кілька сотень років, що не кожна сім’я може собі дозволити. А є масс-маркет друкхарі, яких вирощують з генного матеріалу в пробірках. На їхнє виховання забивають, а їх самих часто здають в рабство класичнонародженим елітним ельдарам. Таким був маленький друкхарчик Асдрубаель Вект. Батьки-наркоші ще до народження Слаанеш продали його за гострий соус з Друкдональдса. Там він навчився підлизуватись, підсмоктуватись і підставляти чужі довговухі зади під покарання, а з часом хитро вбив свого хазяїна і очолив власну банду — кабал “Чорне серце”. Тоді він почав війну за владу в Комморазі.
По можливості Вект старався робити все чужими руками, так щоб потім підходити до натовпу, який зібрався навколо кривавої плями колишнього начальника, і казати “Ой яке нещастячко, давайте поки я тут подоміную, поки ви не знайдете йому заміну”. Кабал ріс, влада зростала, а Вект шукав все сильніших випадкових союзників. Якось він дізнався, що космодесантники — круті воїни. Тоді він наказав вкрасти мимо пропливаючу бойову баржу ордену Саламандр і встановив гігантську неонову вивіску “То цигани”, яка вказувала на Коммораг. Саламандри пішли повертати бричку, паралельно вирізаючи все довговухе і крикливе. Еліта Комморагу відважно билась, але батіг нічого не міг зробити проти пиломеча. Під кінець бою Вект обманув Саламандр, щоб ті протаранили своїм кораблем місцевий хмарочос з головним друкхарі-архонтом, а тоді за підтримки гомункулів і гротесків вирізав більшу частину астартес і змусив їх відступити. Так Векта і вибрали новим правителем Комморагу.
Не всім сподобався новий правитель. В середньому, Векта намагаються вбити тричі на тиждень. Він же інколи сам підлаштовує напади на себе щоб не вмерти з нудьги. А ще Вект єдиний, хто пережив ніч з Ліліт Хесперакс, чому вона була дуже здивована.
Факт номер 9 — темні ельдари не затикають жертв, якщо їм це вигідно.
Звичайно друкхарі потрібні нові сексуальні і не дуже раби щоб годувати Голодну суку і жити вічно. Люди ідеально годяться на цю роль: їх багацько, вони майже беззахисні, а ті що можуть себе захистити, підходять для більш вишуканих розваг, ніж порка і розчленування. Однак є винятки. Деякі люди самі заходять в Коммораг, і що дуже дивно — виходять звідти цілими, і навіть з повними панамками.
Один з таких — це Фабій Байл, зла версія Белізарія Коула. Пан Фабій Байл — колишній головний апотекарій легіону ще тих Дітей Імператора, а тепер — тухленький косплеєр того чувака з Пили. Під час Єресі Хоруса він забив на заборону Імпі проводити генетичні експерименти і намагався покращити свій легіон. Однак замість фіолетових халків з метровими шевелюрами з-під його скальпеля постійно виходили якісь мутанти. Не ті, які в людях ікс, а яких навіть ТЦК визнають непридатними.
Байл шукав в кого б навчитись мистецтву художньої збірки суперлюдини з кінцівок трьох трупів і якимось чином натрапив на друкхарських гомункулів. Нагадаємо, що як і друкхарі, Діти Імператора поклоняються Слаанеш, тож можна здогадуватись, що Байл отримав квиток в Коммораг через ліжко. Темні ельдари напевне оцінили рольову гру в лікаря і пацієнта. Як би там не було, Байл пройшов навчання в гомункулів і навчився робити шумових десантників — амбалів з вбудованими в тіло динаміками, які вбивають ворогів підбірками трендових пісень з тіктока. Жаль що до таких технологій не додумались на святій Галичині — топ хітів Степана Гіги на кількасотватних динаміках точно б порвали на шмаття не одного орка.
Ще один любитель друкхарі — Люцій Вічний, безсмертний фехтувальник та улюбленець Слаанеш. Коли Люція хтось вбиває і починає гордитись, то Люцій відроджується в його тілі. Він неодноразово бився на аренах відьом, захоплював їхні тіла і таким чином перемагав. А потім зразу біг у вбиральню подивитись що йому попалось в трусах цього разу.
Ну і доволі незвичайний випадок кооперації — це Лорди Терри. Насправді Імператор не придумував свій Золотий трон, а скопіював конструкцію з древнього-древнього артефакту ксеносів, в якому ніхто з нині живих не може розібратись. Трон поступово виходить з ладу, як і Імпі на ньому. Тож Лорди Терри пішли в Коммораг по оголошенню типу “Поміняю вінду, почищу від вірусів”, і що найсмішніше — гомункули погодились їм допомогти. Єдиний кустодій, який розумів ельдарську, пропустив повз вуха фразу “Ці *** посадили свого архонта на унітаз?”. Після планового ремонту і звуку [] дух Імператора зітхнув. Гомункули забрали щось таємне як оплату за роботу, залишили візитку, і пішли собі.
Факт номер 10 — нам жаль всіх, крім темних ельдар
По-перше, ми їм щиро заздримо.
По-друге, друкхарі самі винні. Якби не їхній гедонізм, егоїзм, пофігізм, і забивання на контрацепцію, то в цьому світі не було б ні Слаанеш, ні ока жаху, ні богохульних артів з ельдарами в латексі.
По-третє, якщо люди, тау, некрони, і навіть орки з кашею в голові ще якось можуть ужитись разом, то друкхарі з часом самі себе виріжуть. В літописі Комморагу за останні десять тисяч років є мільйони записів про те, як хтось когось підставив чи прирізав уві сні, але нема жодного запису типу “Вект подарував тортик маленькому друкхарі”.
І по-четверте, темним ельдарам просто *** на долю галактики і всіх живих видів. Гомункули навчились отримувати насолоду з катування не те що тиранідів, а навіть дріджевих бактерій. От нормальні раси п’ють свій амасек і кайфують, а ті шмагають бактерії нанобатогами і слухають, як вони пищать. Якщо всю галактику з’їдять, друкхарі точно знайдуть чим зайнятись в своєму просяклому кров’ю і зрадами Комморазі.