Сергій Гилюк
Основні відомості про Rise of the Ronin
- Дата виходу: 22 березня 2024
- Платформа: PlayStation 5
- Платформа огляду: PlayStation 5 (гра надана на огляд Sony)
Чорні кораблі
В 1852 році американський уряд доручив комодору Меттью Перрі укласти торговий договір з Японією, яка більш ніж два століття уникала звʼязків з західним світом й була закритою із середини країною. Очоливши ескадру з 10 кораблів, Перрі відплив до Японії з пропозицією, від якої сьогунат не зміг би відмовитись. Саме в момент прибуття «чорних кораблів» (парові кораблі випускали дим, саме тому японці й назвали їх 黒船 – курофуне – чорний корабель) до берегів Японії й починається гра.
Ви граєте за одного з пари ронінів – самурая без господаря з клану Прихованих Лез. Кожен боєць клану має бойового товариша, з яким вони нерозлийвода. Ваше завдання – пробратися на один з таких чорних кораблів, викрасти важливі документи й при можливості вбити того самого комодора Перрі.
Проте, як часто роблять в іграх подібного жанру, тільки ви ось-ось мали б здолати Пері, в битву втручається загадковий шінобі в масці й гра ставить вас перед вибором: хто з бойової двійні має віддати своє життя, а хто залишиться, щоб переказати те, що сталося на кораблі.
Проходить рік. Американці таки досягають свого: договір про торгівлю підписано й береги Японії наводнюють американські товари та зброя. Ваш персонаж відчуває, що бойовий товариш (або товаришка) досі жива, й після атаки на поселення Прихованих Лез єдиним логічним кроком стає відправитися на пошуки й ви вирушаєте до Йокогами – міста, де були пришвартовані чорні кораблі іноземців.
Can you pet the dog?
Для Team Ninja Rise of the Ronin – перша гра у відкритому світі. Відома такими серіями ігор як Ninja Gaiden та Nioh, студія вирішила наслідувати From Software, яка після успішних Dark Souls, Bloodborne та Sekiro випустила свою гру у відкритому світі – Elden Ring – у 2022 році.
Проте якщо Elden Ring багатьма вважається якщо не революцією, то одним з найкращих представників жанру, Rise of the Ronin – гра про запозичення.
Карта як в Assassin’s Creed, вітропланер як в Legend of Zelda, стосунки з персонажами як в Persona, котики та собачки, яких можна гладити як в десятках інших ігор. Чому б і ні? На кожному кроці вас зустрічатиме щось до болю знайоме. Додаткового вмісту багато, але баланс витримано. Ті ж колекційні предмети: їх в Rise of the Ronin рівно така кількість, щоб можна було зібрати всі й не втратити залишки розуму.
Ось з чим переборщили, так це з кількістю луту. Майже з кожного ворога випадає зброя або обладунки, а іноді повний комплект. Це призводить до того, що інвентар забивається різного роду непотребом. Проблему можна вирішити налаштуванням автоматичного продажу предметів, про що я, на жаль, дізнався лише на десятій годині гри.
Також дивною мені здалася система покращення зброї та броні. Коштує дорого, а ефект мінімальний. В результаті в якийсь момент я просто брав в руки те, що бʼє сильніше й одягав те, що захищає краще. Добре, що зовнішній вигляд екіпірування можна змінювати як душа забажає.
Ронін з вогнеметом
В далекому 2013 році я завантажив демоверсію Ninja Gaiden (здається то була Sigma 2, хоча не виключаю й третю частину). Гра відразу показала мені, що в ігри я грати не вмію. Вона була настільки складною, що я досі памʼятаю мої нескінченні та невдалі спроби перемогти хоча б декількох ворогів, не втративши при цьому останні каплі самоповаги.
Наступні action проєкти Team Ninja – Nioh та Wo Long – були менш складними, проте все одно вимагали концентрації від гравця. В Rise of the Ronin бої стали ще доступнішими, що може не сподобатись прихильникам попередніх ігор студії.
Такий підхід до ігрового дизайну зрозумілий. Складність боїв в іграх з відкритим світом тяжко збалансувати, тому спрощення можна було очікувати, але й просто заклацати ворогів до смерті теж не вдасться: навіть на останньому рівні складності вороги, а особливо боси, можуть дати доброго прочухана гравцеві.
Всього в Rise of the Ronin девʼять видів холодної зброї: від більш традиційних катан та одачі до шабель та інших більш західних аналогів. В кожного виду зброї є стилі, які можна відкривати по ходу гри. Одні стилі мають перевагу над іншими, й кожна битва перетворюється на гру “камінь ножиці папір”: бажано підбирати зброю та стиль під кожного супротивника аби мати над ним перевагу.
В Японії XIX століття не існувало демонів та інших потойбічних тварей, тому більшість ворогів є людьми та зрідка вовки чи дикі кабани. Розмаїття ворогів досягається наявністю у ворогів різної зброї та різноманітними координаціями атак: якщо одні вороги атакують відразу після замаху, то інші роблять це з деякою затримкою, через що я так і не зміг пристосуватися до місцевої бойової системи.
По-перше, успішність в боях дуже багато в чому залежить від вміння гравця використовувати парирування. Коли ворог атакує декілька разів підряд і ви не попали в ритм, то скоріше за все битву ви програєте. По-друге, вороги майже не реагують на ваші спецудари – по відчуттях вони як мінімум мали б збивати їх з ніг, а часто виходить, що їх використання ставить гравця в відкриту для удару позицію.
В моменти, коли вдається відбити кулю катаною, від чого вона спалахує й покривається вогнем, ви відчуваєте себе як непереможний герой аніме. Лише для того, аби наступний ворог втоптав вас в землю через те, що ви не в той момент натиснули одну з кнопок.
«Муки» вибору
Подорожуючи ігровим світом гравець знайомиться з персонажами, які або підтримують сьогунат, або виступають його противниками. Конфлікт між цими силами має історичне підґрунтя та має назву Бакумацу – період в історії Японії, який якраз і був спровокований прибуттям флотилії Перрі та закінчився через два десятки років поверненням імперської династії до влади.
В якийсь момент гравцеві доводиться робити вибір сторони в конфлікті, проте більшість ігрового часу персонажі ворожої фракції все одно допомагатимуть вам і загалом будуть спілкуватися з вами наче ви їх друг.
Сам конфлікт зображений як різне бачення фракцій щодо подальшого розвитку Японії, але без будь-яких додаткових запитань чи критики. Стати на сторону противників сьогунату здається логічним кроком, проте гра мало що каже про наслідки такого вибору: період реставрації Мейджі, посилення імперіалістичних та загарбницьких настроїв і подальшу окупацію Кореї.
Звичайно, що очікувати такого рівня заглиблення в історію від гри трохи наївно. Тим більше, що на самому початку розробники попереджують, що лише надихалися подіями й ніяк не претендують на якусь історичну точність. Але думаю варто зазначити, що відсутність інтроспекції, в тому числі у своє історичне минуле – одна з притаманних для японського медіа рис.
Burn my Dread
З ключовими персонажами в грі можна будувати звʼязки, які відкривають доступ до різних нагород: від навичок до екіпірування. Також їх можна брати з собою для виконання певних сюжетних завдань з можливістю в будь-який момент перемикатися між вашим персонажем та додатковими. Дуже зручна механіка, за допомогою якої можна пошивати ворогів в дурні – поки противник зосереджений на вашому активному персонажі, можна почергово перемикатися й атакувати з більш вигідних позицій (зі спини).
Багатокористувацький режим обмежений цими ж завданнями: замість ігрових персонажів їх можна проходити з іншими гравцями. Проте самі завдання настільки короткі, а пошук напарників може затягнутися, що через деякий час я на сто відсотків довірився своєму улюбленцеві Ганзо.
Захід сонця на фоні Фуджі-сан
Ось чим Rise of the Ronin точно не радує, так це зовнішнім виглядом. Гра виглядає бляклою, місцями навіть сірою. Якщо посеред лісів та рисових полів зображення виглядає досить пристойно, то в містах все дуже погано.
Не рятує ситуацію навіть увімкнення трасування променів: гра не виглядає краще, але частота оновлення кадрів при цьому просідає суттєво.
А ось кількість додаткових налаштувань доступності порадувала. Окрім доволі стандартних зміни розміру шрифтів та додаткових налаштувань складності, тут є можливість зменшити кількість крові на екрані та увімкнути автоматичний підбір предметів.
Що маємо?
В Rise of the Ronin немає відверто поганих аспектів. Черпаючи натхнення в схожих за жанром іграх, вона мало що додає до вже звичних ігрових механік. Але якщо абстрагуватися й на пару годин вимкнути думки «та це ж було вже», від гри можна отримати свою частку задоволення. Хотілося б, аби розробники не боялися експериментувати й ризикувати навіть в такому сталому жанрі, як ігри у відкритому світі.
Кому може сподобатися:
- Любителям Японії
- Любителям ігор за Ubisoft-формулою
Кому не сподобається:
- Поціновувачам попередніх ігор Team Ninja
- Любителям красивої графіки