eyvind
Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на [email protected].
Основні відомості про The Last of Us Part II Remastered
- Дата виходу: 19 січня 2024
- Платформа: PlayStation 5
- Платформа огляду: PlayStation 5 (гра надана на огляд Sony)
Про що The Last of Us Part II Remastered
The Last of Us Part II — це продовження історії Еллі та Джоела, яка розпочалася першою частиною у 2013 році. Планету охопила пандемія, викликана грибом кордицепсом, що захоплює мозок жертви та перетворює її практично на зомбі. У першій частині контрабандист Джоел зустрічає дівчинку Еллі, що має імунітет до кордицепсу, і мусить доставити її через декілька штатів дослідникам, які могли б створити ліки проти гриба і врятувати планету. Під час подорожі між героями виникає особливий зв’язок.
У другій главі головною героїнею історії стає вже сама Еллі, а ключовими темами сюжету стають помста і коло насильства.
Гра являє собою екшн з елементами скрадання та виживання. Гравцю доведеться розправлятися як з захопленими грибом зомбі, так і з людьми, що вдаються до радикальних дій у спробах витримати жорсткі умови нового світу.
Гра, яка не потребувала ремастер
Оригінальна частина The Last of Us вийшла у 2013 році ще на PlayStation 3, перевернула ігровий світ та стала дороговказом для багатьох розробників у багатьох аспектах як сценарних, так і геймплейних, і навіть отримала не менш вражаючу й успішну екранізацію з Педро Паскалем та Беллою Рамзі в головних ролях.
Попри деякі критичні голоси, абсолютно очевидно було те, що гру необхідно освіжити для нового покоління геймерів. Насправді єдиною легітимною претензією стосовно цього можна було вважати хіба що зауваження до ціни, за якою Sony збиралася продавати старий проєкт, адже тим, хто вже мав у власності версію для PS4, не хотілося сплачувати повну вартість ще раз.
Проте навіть ці голоси притихли, коли The Last of Us Part I вийшла — виявилося, що розробники фактично перезібрали проєкт з нуля. Перероблено було все: текстури, анімації (в тому числі лицеві, що зробило гру акторів ще більш важливою та переконливою), освітлення та навіть в деяких місцях арт-дирекшн був обраний новий. Крім того, внесли покращення у штучний інтелект противників і багато інші заекранні елементи.
Нова версія The Last of Us Part I стала справді сучасною і може на рівних апелювати до нового покоління гравців з іншими блокбастерами на PlayStation 5. Проте з сиквелом ситуація була дещо іншою.
The Last of Us Part II вийшла влітку 2020 року — не просто чотири роки тому, що за будь-якими мірками для гри термін невеликий, щоб застаріти, але й усього за пів року до виходу PlayStation 5, тобто розробка вже велася з урахуванням нової консолі. Гра виглядала приголомшливо добре і на PS4, і на PS5. Починав я перепроходити її у 2023 році, і аж ніяк не відчув застарілості. Зі мною погоджуються й інші геймери та ігрові критики — The Last of Us Part II ремастера не потребувала.
Зміни на 10 баксів
Тепер у грі присутні два вже доволі звичних нам графічних режими — продуктивності та якості. Перший фактично відповідає старій версії гри, яку ми мали вже кілька років (після оновлення, яке розблоковувало 60 кадрів на секунду). Хоча тут є важливе покращення, а саме дистанція видимості. Тепер трава чи дерева не виникатимуть раптово у вас перед очима.
Проте найбільшої різниці слід очікувати в режимі якості, який пропонує повноцінну роздільну здатність 4K, але у 30 кадрах на секунду. Авжеж, картинка стає більш деталізованою та соковитою. Якщо перемикатися між першим та другим режимами, різниця помітна чудово. Якщо ви маєте телевізор, що підтримує VRR, то в режимі якості можна добитися доволі стабільних 40 кадрів на секунду, що і буде найкращим способом пройти The Last of Us Part II Remastered. Якщо ж ні, то я б все одно радив ввімкнути саме режим якості, бо повертатися до замилених текстур усе ж доволі важко.
Технічні деталі й покадрові порівняння, можна в достатку знайти на ютубі, але, як на мене, в проєктах такого масштабу й глибини це має невелике значення. Головне, що попри незначний обсяг змін, яких зазнала гра, вони відбулися саме там, де потрібно.
Коли The Last of Us Part II лише анонсували, розробники казали, що для них важливо, щоб кожне вбивство живої людини в грі гравцеві відчувалося рішенням, вибором — тому, наприклад, ваші противники гукають одне одного на ім’я, і обговорюють знайдені після вас тіла так, ніби дійсно усвідомлюють втрату напарника. Разом з покращеннями, які в рамках геймплею рідко, але все ж переходять межу фотореалістичності, це відчуття з’являється значно частіше і потужніше.
І це, напевно, ключова зміна, яка відбулася з ремастером. Вона є дуже важливою для творчого задуму та того повідомлення, яке намагається донести гра.
Додатковий контент
Основною ж доданою цінністю цього видання є контент, якого ми раніше не бачили. Серед нього стандартні для студії концепт-арти, на деяких з них є локації чи події, які ми в грі не бачили. Ще є модельки, а також декілька випусків подкасту про розробку The Last of Us Part II.
Розробники додали також режим No return («Без повернення»), який схожий на те, що зробила студія Santa Monica для God of War Ragnarök, але якщо ті прив’язали до цього ще й сюжетну частину, то в цьому випадку це просто роґлайк режим для тих, кому подобається бойова система The Last of Us Part II.
Вінчає ж збірку додаткового контенту, на мій погляд, невеличка колекція вирізаних рівнів, які розробникам довелося прибрати через те, що вони або ламали темп гри, або просто збільшували її тривалість, яка й без того вийшла довгою. Рівні — у незавершеному стані, без діалогів та навіть деяких анімацій, але з доданими коментарями розробників, які розповідають гравцям, чим керувалися під час прийняття того чи іншого рішення. Коментарі розкидані по локаціях рівня.
Перший вирізаний рівень — це вечірка в Джексоні, місті з якого починається подорож Еллі, який мав стати флешбеком ближче до кінця гри й слугував меті показати, що саме Еллі втратила на своєму жорстокому шляху до помсти. За допомогою цього рівня творці змогли продемонструвати на практиці, що таке наративний дизайн, і наскільки важливими для історії є дрібні деталі — такі як стіл, на якому гості вечірки можуть змішувати собі коктейлі, що нагадує такий же стіл, де Еллі покращує свою зброю.
У другому Еллі потрапляє до каналізації Сіеттла, і там розробники сфокусувалися на дизайні рівнів. Еллі потрапляє у замкнений, місцями клаустрофобний простір та намагається вибратися звідти на поверхню. Дизайнер розповідає, як вони будували рівень так, щоб гравець стикнувся з необхідністю подумати, але все ж зміг доволі швидко зрозуміти, що йому треба робити і який шлях обрати; як не зробити каналізацію, де нема нічого крім води й труб, занадто нудною, і ще показати емоційний стан героїні не лише в контексті цього рівня, а загалом усієї гри.
А в третьому рівні Еллі полює на кабана. Тут розробники сфокусувалися на поєднанні ігроладу та історії — гравець під час проходження цього рівня мав відчути, що переживає героїня, і як її гнів, злість та нестримне бажання помсти починають контролювати її розум.
Важливо відзначити, що це не повноцінні рівні як у грі — найбільш завершеним з них є другий, і те він триває менш як 10 хвилин з коментарями розробників, задля яких треба зупинитися і послухати. Проте розповідають дуже цікаво і дозволяють поглянути й на сюжет, і на геймплей з нової сторони, а декого це може навіть надихнути на обрання професії геймдизайнера.
Документальний фільм
Як і у випадку з першою частиною, під час розробки сиквела в Naughty Dog знімали документальний фільм. Через пандемію, яка розпочалася за лічені тижні до запланованого релізу і відклала його на той момент без терміну, виробництво фільму також зупинилося. У 2023 році до нього повернулися, дозаписали залишок коментарів про фінальний етап розробки гри, і випустили.
Не дуже справедливо буде вважати його саме додатковим контентом для ремастеру, адже фільм доступний для всіх на YouTube. З усім тим, вийшли вони майже разом і видання дозволяє подивитися його просто в грі.
З майже двогодинного фільму ми дізнаємося і про переживання розробників стосовно самої необхідності сиквелу — те, про що багато говорили фанати першої частини, і про розробку такого масштабного проєкту одночасно з теж великим Uncharted 4: The Lost Legacy, і про багато інших цікавих технічних деталей.
Також Naughty Dog безапеляційно проходиться по критиках з обох боків політичного спектра. Гру критикували ліві через високий рівень насильства над жінками — зокрема у колонці Джулії Александр на Polygon, в якій ішлося про те, що жодна жінка не погодилася б працювати над такою грою. У фільмі співавторка Ніла Дракманна Геллі Ґросс, яка написала левову частку сценарію (а також відома сценаріями до «Світу Дикого заходу», та «Банші»), захищає себе і свою роботу та каже: сексизм — це навпаки вважати, що героїні не можуть переживати насильство над собою точно так само, як його постійно переживають герої-чоловіки.
З правого боку лунала критика стосовно трансперсонажа в грі, сексуальної орієнтації Еллі, зовнішності Еббі та багатьох інших аспектів, і пік цієї критики приходиться на розпал пандемії, коли в результаті зламу серверів студії назовні виливається багато робочих матеріалів і весь сюжет гри. Працівники студії та актори почали отримувати страшні погрози онлайн, зокрема акторка, яка зіграла Еббі, емоційно розповідає, що погрози й образи були навіть на адресу її новонародженого сина.
Ніл Дракманн ділиться тим, що в цей момент взагалі був на межі того, щоб піти з ігрової індустрії й більше не робити ігри. І це відповідь тим, хто вважає, ніби онлайн-буллінг — це несерйозно, і не залишає ніякого відбитка на психічному стані людей, що від нього постраждали. Проте завершується цей епізод фільму найкращим чином, яким тільки могли завершити його Naughty Dog. Не псуватиму вам цього задоволення.
Документалка однозначно обов’язкова до перегляду всім, але лише після проходження гри, оскільки там обговорюються всі її аспекти, включно з критичними поворотами сюжету. Насамкінець, Дракманн підтверджує, що історія ще не завершена, і він нарешті знайшов концепцію для її третьої глави — чутки про це ходили ще влітку.
Необов’язковий обов’язковий ремастер
Відверто кажучи, називати цю версію The Last of Us Part II саме Remastered було занадто сміливо. Як казали в інтернеті, краще було б назвати це Director’s Cut по аналогії з оновленою версією Ghost of Tsushima. Разом з тим, з огляду на вартість оновлення, яка становить лише $10 для власників старої версії, його купівля виглядає як цілком розумне рішення — за такі гроші можна й покращити собі візуальний досвід, отримавши дещо додатково.
Та все ж, який вибір ви б не зробили, в яку версію ви б не грали, ми отримали, як мінімум, ще один привід згадати, наскільки The Last of Us Part II потужне й безпрецедентне явище в ігровій індустрії. Наскільки це глибока, емоційна та світоглядна історія і як добре її змогли нам розповісти.
Пережити цю подорож уперше чи перепройти гру вкотре, грати в оригінальні версії чи оновлені, — оповідь про «останніх з нас» актуальна в будь-якому вигляді й форматі, варта вашого часу і грошей, і залишиться такою назавжди.