eyvind
Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на [email protected].
Основні відомості про Marvel's Spider-Man 2
- Дата виходу: 20 жовтня 2023
- Платформа: PlayStation 5
- Платформа огляду: PlayStation 5
Про що Marvel's Spider-Man 2
Marvel’s Spider-Man 2 — це сиквел до успішної першої частини, яка вийшла у 2018 році, а також її самостійного доповнення Marvel’s Spider-Man: Miles Morales 2020 року.
Нова гра об’єднує двох павуків — Пітера Паркера і Майлза Моралеза — в чергову битву за Нью-Йорк проти чергових поганців із суперсилами. Битися доведеться з Крейвеном-мисливцем, російським лиходієм, який полює на велику дичину. Він прибуває до Нью-Йорка в пошуках гідної здобичі, якою і стає Людина-павук.
Тим часом, старший павучок приміряє костюм іншопланетного прибульця-симбіота, а молодший все ще розбирається у тому, як налагодити баланс між супергеройськими справами та життєвими перспективами.
Справжній некстген
Для багатьох покоління PlayStation 5 стало легким розчаруванням. Незабаром завершиться третій рік існування консолі на ринку, тобто ми ввійдемо усередину її життєвого циклу. Sony вже навіть випустила умовну Slim-версію, а от з іграми якось не складається.
Ні, авжеж, виходить багато ігор — напевно як ніколи раніше. Однак PS5 пропонує значні графічні потужності, швидкісний SSD, унікальний за тактильними відчуттями контролер DualSense, і все це практично ніяк не експлуатується сторонніми розробниками, а внутрішні студії не поспішають випускати свої дорогі та тривалі в розробці проєкти.
Почати огляд саме з цього аспекту було свідомим рішенням, адже Marvel’s Spider-Man 2 — лише другий проєкт за три роки існування консолі, який повністю використовує її можливості, і це те, що одразу спадає на очі в перші години гри.
Це проявляється не лише в якості графіки, яка безумовно на висоті. Хоча в Insomniac не дуже навчилися вправлятися з водою (особливо тою, яка тече — наприклад, у фонтанах чи з труб у каналізації), все інше однозначно стало кращим у сиквелі порівняно з попередниками, і в цілому це напевно одна з найкрасивіших ігор на ринку на цей момент. Катсцени також стали складнішими й значно більш динамічними — цілком на рівні старих, найкращих марвелівських блокбастерів. В Insomniac навіть примудрилися перетягти трошки своєї механіки з переміщенням між світами з Ratchet & Clank: Rift Apart (а це й була перша гра, яка повністю використовувала можливості PS5).
До речі, варто згадки те, що Marvel’s Spider-Man 2 взагалі не має графічного режиму без трасування променів — розробникам вдалося реалізувати з ним, в тому числі, режим продуктивності.
Використанням можливостей DualSense уже мало кого здивуєш, бо це якраз один з тих моментів, які сторонні розробники більш-менш освоїли. А от, серед інших новацій, наприклад, можна швидко переміщатися в будь-яку точку на доволі великий мапі, і це відбувається майже моментально — цього б неможливо було досягти без використання переваг SSD, адже саме він дозволяє швидко завантажувати всі об’єкти на відповідній локації. Не пам’ятаю подібного в інших іграх.
На жаль, чума останніх років, коли ігри випускають буквально недоробленими, вразила й наших улюбленців з Insomniac — гра вилітає якщо не регулярно, то відчутно часто. Крім того, є помітна кількість візуальних ґлітчів і різноманітних багів. Що неприємно здивувало, так це відсутність якогось оновлення для гри впродовж усього періоду, поки я в неї грав. Проте, знову ж, складно ставити це в провину розробникам, коли всі інші роблять так само.
Загалом, тактильна віддача чи трасування променів — це те, що покращує ігровий досвід, та все ж не те, заради чого ми граємо в ігри. Але знайте — якщо вам хочеться справжнього досвіду некстгена, то це саме та гра, до якої вам потрібно звернутися.
Нью-Йорк, Нью-Йорк
Насолоджуватися в красивій графіці є чим. Нью-Йорка стало більше — на додачу до хмарочосів Мангеттена з’явилися кілька районів з Лонґ-Айленда. Явно щоб потішити українців розробники перенесли район Брайтон-Біч з півдня острова на його захід, щоб розмістити там вивіски українською мовою та прапори. Вигаданий район назвали Маленькою Одесою — це «народна назва» Брайтон-Біч. Хоча все вийшло трошки недостовірно, та все ж приємно, що розробники таким чином вирішили нас підтримати.
Переміщатися містом, як і раніше, можна на павутині, а ще розробники дали обом павукам вінгсьюти, хоча літати ними не дуже зручно — ефективно це виходить лише якщо використовувати спеціальні коридори, тому я це робив лише в тих місцях, де це необхідно за сюжетом. Також іноді перелітав так між Мангеттеном і Лонґ-Айлендом, однак це вже рідше.
Досліджувати як старі, так і нові райони стало цікавіше — це, між тим, те, за що критикували попередні частини. На цей раз розробники пропонують дізнаватися не про пам’ятки архітектури, а відчувати вайб Великого Яблука за допомогою історій про його спільноту. Сторонніх активностей трошки більше у Майлза, ніж у Пітера, однак це, в принципі, має певне сюжетне підґрунтя, яке я не буду розкривати.
З точки зору ігроладу, перші кроки на покращення становища було зроблені вже у Miles Morales, однак зараз все нарешті виглядає майже так, як мало б бути. Побічні місії тепер адекватно вплетені в основний сюжет, і доповнюють його важливими деталями. Їх стало значно менше і вони не втомлюють. З усіх трьох частин це перша, де я закрив весь чекліст (цікаво, що я писав подібне речення і в огляді Assassin’s Creed Mirage — тож сподіваюся це вже тенденція, яку підхоплять й інші творці ігор у відкритому світі).
Натовкти пику росіянину
Що ж стосується, власне, основного роду занять наших павуків, а саме завдання тілесних ушкоджень різного роду поганцям, то сказати особливо тут нема що. Бойова система практично така сама як і в попередніх частинах — на тебе налітають натовпи ворогів, а ти відбиваєшся простенькими комбо на дві кнопки, павучими навичками та ґаджетами. Прокачування навичок тепер розділено на три гілки — спільне для обох павуків, а також індивідуальні для кожного.
Авжеж, наявність костюму симбіота у старшого і електричних здібностей у молодшого павуків внесли певне різномаїття у бої, однак швидше візуальне, ніж геймплейне. Як і раніше, бойова система не глибока і не запропонує вам великої тактичної складності.
Бої залишаються дещо затягнутими, на мій смак, однак знаю інших гравців, для яких навпаки вони можуть стати основним приводом для гри у Marvel’s Spider-Man 2. Окремим задоволенням, авжеж, є товкти пику злодіям з російським акцентом. Це дещо мотивує битися частіше. Проте варто зазначити, що, як мені здалося, зо-о-овсім трошечки погіршилася чутливість управління. Герої тепер частіше роблять не зовсім те, чого ви від них хочете — і в бою це проявляється досить яскраво. Однак не ручаюся, що я це собі не надумав через, наприклад, власну втому або те, що давно не грав.
Так само як і раніше, деякі місії можна проходити приховано. Часто так виходить сильно легше, ніж вступати в кожен бій. Павучкам додали нову можливість — прокладати шляхи за допомогою павутини між високими точками. Але повністю гру скраданням вам пройти, звісно, не дадуть — все-таки це екшн.
Типові проблеми супергероїв
Керуємо ми тепер обома павуками, якщо це не було очевидним. Перемикатися між ними можна приблизно як у GTA V, відбувається це так само швидко. Як побічні, так і основні сюжетні місії призначені для різних павуків, хоча в різних сторонніх активностях по місту вони можуть допомагати одне одному — це відбувається автоматично. Ще нам знову дадуть трошки побігати за Ем Джей — незмінну дівчину Пітера Паркера, і так, це так само нудно, як і в оригінальній грі, а ще додає лудонаративного дисонансу — коли людина без суперсил, озброєна лише шокером, справляється з ворогами ледь не краще за супергероїв.
Спочатку сюжет обертається навколо прибуття до Нью-Йорка злодія Крейвена-Мисливця, який шукає собі нову гідну здобич — потужного супергероя або суперзлодія. Згодом речі стають дещо складнішими, але то вже залишається для вашої пригоди. Одне скажу, що нам обіцяли більш «темну» і драматичну історію, і в принципі обіцянки дотрималися, хоча я й очікував більшого.
Багато очікувати від сюжету такого блокбастера загалом не варто, проте попри загальну банальність, поверхневість і місцями дивні вчинки головних героїв, історія все-таки витримує непоганий темп, підкидає кілька цікавих твістів і в цілому сприймається органічно та спокійно, без бажання встати і вигукнути «Да як таке може бути». А різноманітні катсцени за складністю постановки й спецефектами вже цілком порівняні з найкращими стрічками кіновсесвіту Marvel чи павучої франшизи з Томом Голландом.
Обидва герої страждають на досить типові для свого роду занять проблеми — зокрема віднаходження балансу між звичайним і супергеройським життями, страх за близьких, втома від відповідальності та все таке інше. Це починається буквально з першої сцени гри.
Нам достатньо розкривають характер і мотивації Пітера Паркера, який занадто багато віддав у своєму житті на заклання заради інших людей. Водночас Майлза Моралеза, який явно нікуди не зникне в подальших частинах історії, продовжують показувати як доволі поверхнєвого та клішованого афроамериканського підлітка без жодної глибини. Просте є сподівання, що у наступній частині франшизи це зміниться.
Висновки
Свого часу першого Marvel’s Spider-Man мені довелося закинути через затягнутий сюжет та нецікаве дослідження відкритого світу. Повернувся я згодом вже у оновлену версію для PlayStation 5, переставив складність на найпростішу і просто пробіг історію до кінця, не витрачаючи час на побічні активності. Все задоволення, яке могло бути, я отримав у першій половині гри, а далі мені просто не терпілося вже «закрити гештальт» і перейти до чогось більш цікавого.
З Marvel’s Spider-Man 2 все рівно навпаки. Розробники продовжили роботу над помилками, розпочатку ще в Miles Morales, і виконали її якщо не на відмінно, то на міцну четвірку з плюсом. Виправили майже все, що знуджувало гравця, додали динаміки як в сюжет, так і відкритий світ, і так змогли створити сиквел, який у загальному враженні кращий за своїх попередників.
Ще до проходження гри я пробіг усі можливі побічні активності і навіть кілька годин безцільно політав по Нью-Йорку. Потім змирився і пішов виконувати останні сюжетні місії. Після завершення історії я не лише відчув приємний післясмак — вірна ознака справді хорошої гри — але й зрозумів, що мені… мало. Хотілося залишитися в цьому світі, в Нью-Йорку, пізнім літом, робити свої супергеройські справи. А ні — робити більше нема чого.
Віртуальний Нью-Йорк врятовано, але сподіваємося, не назавжди. Без образ, але всі ці фантастичні негаразди аж занадто добре граються, щоб залишити симульованих нью-йоркерів у спокої.