Богдан Гладишев (SirEdvin)
З релізом довгоочікуваної гри Baldur’s Gate 3 у українському сегменті інтернету (а не тільки Твіттеру, до речі, як пишуть деякі зарозумілі «правильні» українці, але то таке) стався срач колосального масштабу, який продовжується то тут, то там і по сьогодні. А пройшло вже більше двох тижнів! Емоції бурлять, люди незадоволені, українці як завжди при відсутності аргументів тягають русню в якості анті-прикладів (чи іноді прикладів). Особливо цим грішать прихильники Шлякбитраф, але про це далі, звісно.
То що взагалі сталося, невже більшість українців мають таку сильну непереносимість української мови, що не можуть заспокоїтись вже кілька тижнів чи спілка Шлякбитраф з їх значним досвідом переклали настільки погано? Насправді, на жаль, дещо інше.
Коротко про проблеми
Шлякбитраф — це спілка локалізаторів ігор, що заснована на волонтерських засадах і більшість людей, які беруть участь в перекладі там — це волонтери. І це дуже важливо для розуміння, оскільки такий спосіб роботи породжує лише аматорські переклади. Відразу зауважу, що справа не в кількості помилок або якості перекладу — справа в підході. Гарний професійний переклад, має передавати сутність тексту так, як це закладав автор. Аматорські переклади часто нехтують цим правилом, або через відсутність розуміння контексту, або через відсутність часу, або через бажання показати особу перекладача більше, ніж особу автора (як це гарно підмітив блогер Дарк Валерійович). Технічно, в цьому немає нічого поганого, допоки це не стає офіційним перекладом, оскільки, хочете ви того чи ні, особа перекладача більшості людей буде менш цікава, ніж особа автора.
Звідси, на мою думку, і походять більшість проблем, на які скаржаться ці «неправильні» українці. Їм не цікаві члени Шлякбитраф, не цікавий їх погляд на українську мову, через який вони приймають переважну більшість дивних рішень стосовно перекладу. Їм цікаво пограти в гру рідною мовою без необхідності читати англійську. А деталі цього перекладу без оригіналу буває зрозуміти доволі важко. А ще, враховуючи, рік створення Шлякбитраф (а це 2012 рік. між іншим) та, певно, їхню образу в зацікавленості українців власне українською мовою, вони максимально сильно хочуть відрізняти свої переклади від перекладів русні. Чим, насправді, наближають свої переклади ближче до русні, ніж їм хотілося б.
Так що там по русні?
Дуже, дуже і дуже багато дискусії навколо українського перекладу крутиться навколо того «А як же там переклади були зроблені у русні». І це зрозуміло, хоча і засмучує, коли це роблять українці, які ще нещодавно почали розмовляти українською мовою. Але більшість аргументів спілки Шлякбитраф щодо рішення «адаптувати все» крутиться навколо того, що «русня все транслітерує, тому ми будемо адаптувати» і це доходить прямо до конкретних слів.
Це іронічно відразу на кількох рівнях. По-перше, аргументація «ну у русні так, а значить треба робити інакше» не витримує взагалі ніякої критики, тому що русня також їсть. Пропонуєте перестати їсти? По-друге, і це найбільш цікаво, російський переклад відомий не своїм транслітераціями, він відомий своїми всратими адаптаціями, які спотворюють оригінал. Гарний приклад можна знайти у відео AdrianZP з фільму Ваяна. Ну або всім відомі «Цикади» із серії ігор Last of US. І це завжди для мене відрізняло українській переклад від російського — українські переклади фільмів завжди розуміли, що треба робити аби не спотворити оригінал. В деяких випадках, наприклад у нещодавньому фільмі Барбі, замість переозвучки пісень взагалі пустили субтитри. Що я вважають доволі зрілим рішенням.
Загалом, я хотів би підсумувати, що я бажав би бачити дискусію більше про самостійний український переклад, ніж у порівнянні з росіянами. Особливо з боку Шлякбитраф, адже це приводить до постійного звинувачення усіх, хто хоч якось критикує рішення перекладачів, у зросійщені або нерозумінні рідної мови.
А що по самому перекладу?
Що ж, почнемо із слона в кімнаті. Якість самого перекладу, безвідносно рішень перекладачів, навряд чи вище середнього. Але це зрозуміло, стислі терміни, величезна команда і неймовірний об’єм тексту дають про себе знати. Я сумніваюся, що хтось в такій ситуації мав би шанси впоратися краще і, як мені здається, це розуміє переважна більшість тих, хто обговорює переклад. Тому на це не звертається багато уваги, більшість критики приходиться саме на свідомі рішення. І тут, скажімо так, все дуже сумно.
Для початку, варто розуміти деякий історичний контекст. Приблизно рік до виходу Baldur’s Gate 3, спільноту Шлякбитраф пробували запросити до створення єдиного словника для термінів ПіД. Лідери спілки у відповідь фактично поставили ультиматум, що у них має бути остаточне рішення по всім термінам і що «транслітерація не допустима», чим загубили усю можливу кооперацію. Існують словники (або скоріше рекомендації) перекладів, але оскільки вони створені без участі Шлякбитраф, вони його не використовували або використовували частково. (Примітка: після написання статті вийшла новина, що спільноти Інріум та Dice&Bounes встигли підготувати узгоджену версію перекладу термінів ПіД).
Ну, не використали й не використали. Вони ж перекладачі, вони ж точно знають, що роблять. Правда? Правда??
Тут ми знову підходимо до проблем аматорського перекладу та зверхності Шлякбитраф до комунікації з будь-ким взагалі. Ні, вони не знають. І вони самі про це кажуть, що в них не було контексту і це дуже погано. По факту, люди без контексту, розуміння механік гри, досвіду у перекладі таких ігор приймають рішення, керуючись лише двома правилами «тільки б не транслітерація» та «тільки не так як у русні». І це проявляться усюди.
Вони беруть неоднозначний термін «рукопашний бій» для позначення атак ближнього бою, три різні класи, пов’язані з чарами, які і так постійно плутають — називаються майже однаково (Чаклун, Чародій та Чарівник). Неправильні адаптації раси Tiefling, хоча її взагалі не варто адаптувати, адже навіть опис раси вже встиг змінитися між різними виданнями правил. Невідповідність існуючим перекладам, як наприклад, переклад фільму «Підземелля і дракони: Честь злодіїв», адаптація назв, які мають неоднозначне походження, як у випадку Neverwinter — Незимне, хоча Never це прізвище лорда засновника міста, від якого ще походить назва замку (замок Невер) і титул лорда міста (лорд Неверембер). І це тільки те, що на поверхні.
Ще один рівень проблем додає вибір слів, або як сказав член спілки «знання достолиха хитромудрих, кучерявих словечок». Я може відкрию вам очі, але словниковий запас людей в будь-якій країні не дуже великий і різноманітний. Люди розмовляють простою мовою, яка відповідно до регіону, звісно, може бути прикрашена діалектизмами, але у більшості випадків не складається з них. І саме тому перекладачі ігор або фільмів, які роблять переклад для великої аудиторії, переважно не поринають у словник за маловживаним синонімом до слова лахміття, а просто вживають це слово. Це вам не книги, де треба вживати синоніми, інакше слово швидко приїдається, ігри і фільми побудовані так, що будь-який текст не приїдається так швидко, навіть якщо якісь слова там повторюються.
Додатковий рівень проблем із «кучерявими словечками» додає той факт, що у тексті гри величезна кількість назв, як власних так і загальних. Це дуже дивно, що trial of faith у перекладі стало називатися як «випробування віри» і «спробунок віри». Чи могло таке статися, якщо б перекладачі не взяли на себе зобов’язання нести світло української мови людям? Звісно, ні, слово спробунок рідковживане і не один професійний перекладач не вжив би його без архаїчного контексту. Але члени спілки Шлякбитраф вжили.
Культурний код і damage control
Але проблеми перекладу не обмежуються тільки цим. Треба ще додати про рішення Шлякбитраф, які вони приймають як спілка, а не як перекладачі безпосередньо. Ще з першої дієвидлової стало помітно, що спілка не розуміє, що через повномасштабне вторгнення попит на переклади українською зріс настільки, що тепер їх роботу будуть дивитися не доволі невелика купка людей, а вже десятки, якщо не сотні тисяч. І тут почалися проблеми.
Бачите, якщо ваш переклад загалом будуть грати люди, які знайомі з вашими поглядами, роботами та навіть вас підтримують, вони приблизно будуть розуміти чого очікувати. А коли ваш переклад призначений для широкої аудиторії, вони будуть очікувати, ну, просто переклад українською мовою, а не сумнівний словотвір в різних випадкових місцях. І через цю різницю очікувань сталася перша піар катастрофа. І найбільш сумне тут те, що вона ніколи не була б такою масштабною, якби замість вибачень і виправлень, Шлякбитраф не стали в позу і дуже довго виправдовували таке рішення, писали статті про те, які вони це вигадували, розповідали, що всі малороси і просто звикли до російських перекладів і все інше.
Перша дієвидлова пройшла, і будь-яка адекватна людина подумала б, що Шлякбитраф закопали дієвидло назавжди і згадують про нього як про страшний сон. Звісно ж ні, вони роздумували над тим, що додати це слово у переклад (!!!!!!) як великодку (!!!!). Це проклято на стількох рівнях, що мені навіть складно уявити, про що ці люди думали. Але найбільш проклято тут те, що це таки потрапило у версію перекладу, яку ми побачили на релізі гри.
І це, загалом, підсумовує все відношення спілки Шлякбитраф до перекладу. Вони роздумують над тим, щоб вставляти туди великодки, додають українській культурний код (як то паляниця, рандомні крилаті фрази або навіть цитати Лесі Українки), замінюють ігрову культуру на культуру реального світу, розважаються словотворами навіть при існуючих перекладах і взагалі проводять свій час чудово (Примітка: частина цього була виправлена, а частина, навпаки, додана в патчах після релізу). Одна проблема, це не їхній вільний час, це їхня робота за гроші тих, хто купив Baldur’s Gate 3. Але вони цього не розуміють.
Наостанок
Наостанок, мені хотілося б сказати ось що. Я доволі добре розумію, чому Шлякбитраф сформувались так, як сформувались. Я розумію, що вони дуже довго працювали на малу аудиторію, але це більше не так. І якщо вони не зрозуміють цього і не почнуть змінюватися, то або потонуть вони, або загалом ринок української локалізації через постійні срачі.
Один із членів спілки якось спитав: «Натомість наступним же пунктом у листі йде апеляція до офіційного перекладу фільму, у якому, якщо не помиляюся, є власні назви Невервінтер, Ворота Балдура і Сутем’я. Непослідовність перекладу цих власних назв вам не муляє?». Ні, не муляє (ну, окрім Сутем’я, адаптація Шлякбитраф краще, але то таке). Тому що перекладачі фільму чітко розуміють, що вони можуть адаптувати, а що — ні. Ви не розумієте цього.
Ви не розумієте, що адаптація складного терміну це важка і складна задача і у більшості випадків його транслітерують, тому що кращого варіанта просто не існує. Ви не розумієте, що діалектизми і архаїзми не мають бути розсипані по перекладу наче намисто. І найбільш прикро, що ви не розумієте, для чого потрібен переклад. Він не протрібен для того, щоб ви похизувалися тим, як багато ви знаєте, він потрібен українцям, щоб грати в гру. Не збільшувати свій словниковий запас, не крінжувати від культурного коду, не зчитувати посилання на твори український класиків — а просто грати в гру. Дуже хотілося б, що ви це нарешті зрозуміли.