NTQВсім привіт. Я частенько граю у відеоігри, а тут вирішив: чом би не почати ділитися з народом своїми думками про них? Тому, перед початком, хочу звернути вашу увагу на те, що ви можете підписатися на мій Телеграм-бложик. Дякую!
The Moon Hell — це українська RPG у стилі дарк-соулсу. Її протягом трьох років розробляло двоє людей, вони, наскільки мені відомо мали досвід у розробці ігор, використовували деякі асети Unreal-овського магазину. Але це все мішура.
Сьогодні я хочу розповісти свої враження від неї. Про The Moon Hell я почув ще до її релізу, спробував погратися у перший же день. Коштувала вона 265 гривень, що доволі дешево для сучасних ігор, на мою думку. В той час, коли на деякі доводиться витрачати по 1500 українських вічнорізкольорових поетів — цифра 265 дуже навіть приємна.
КОРОЛЬ ПОМЕР? ТА Й БІС З НИМ, В МЕНЕ ГРИМУАР
Як я зрозумів, з сюжету та його подачі. У світі гри помер якийсь король, місцева влада скористалася моментом і вчепилася один одному в горлянки. Типова Україна часів Руїни, загалом.
Під шумочок священники РПЦ якісь чорти-сектанти викрали в Сонячному храмі Місячний Гримуар. Ця книжечка виявилася доволі серйозною зброєю, бо відкрила дорогу та простелила червону доріжку всяким нечистям.
Верховний жрець оголосив нагороду за повернення цього гримуару, і наш головний герой спокусився на грошики чи що там пропонували й вже 78-ий день мандрує. З цього моменту й починається сам геймплей.
Мушу відмітити, що передісторія у римованій формі мені дуже навіть сподобалася. Це виглядало доволі сексуально. А от надалі нам сюжет переповідати будуть через записочки, що розкидані мапою.
Основний акцент у грі саме на ігровому процесі. А ЛОР та сюжетні перипетії для слабаків. Не скажу, що це погано, але й добре навряд чи. Принаймні для мене у відеоіграх є 2 основних важливих аспекти — геймплей та історія. Історія мені сподобалася на початку, сленг авторів та загальний нарис. Її подача — ні, абсолютно.
ХТО НЕ СКАЧЕ — ТОЙ МОСКАЛЬ
Після передісторії нас ознайомили з керуванням. Яке мене трішки спантеличило своєю розкладкою. Це до мене після пари смертей дійшло, що в цілому керування типове, але якось подане невиразно.
Біг тут на Ctrl, блок удару щитом — Shift. Дякую розробникам, що можна їх поміняти місцями. Мишка відповідає за удари та комбо. Це стандартні сильний та звичайний удар, а от комбо щоб зробити — треба натискати колесико. Дивно, та хай буде.
Сама гра є дуже вже темною, мій підсліпкуватий кротячий зір аж ні трішечки не дозволяв щось адекватно розгледіти. Допомогти б з цією проблемою міг ліхтарик, який тут навіть є — назва йому камінь світла, а кнопочка його — це Q. Проте, допомоги від нього, що з кота молока.
Гра темна, неприязна до гравця, але як би розробники не старалися — я зміг розгледіти, що гра має приємну на вигляд графіку. Але, на любителя. Якщо ви звикли до красот виключно ААА-рівня — забудьте, ми розглядаємо інді-гру. Локації мені теж сподобалися. Принаймні, те різноманіття що я застав — ліс, шахта та портал.
Зберігатися тут треба біля вівтарів. На щастя, це не DS, вони розкидані локаціями, як гриби після дощу. Моя казуальна душа була довольна. Бо моєю тактикою бою було: перекат-тичка. На кожну дію витрачається витривалість, тому скакаєм ми не довго і швидко отримуємо тички й самі. Після чого все по новій. Щит взагалі був безкорисною річчю, про яку я швидко просто забув.
У переліку зброї я помітив, що там є певне різноманіття. Мечі, молоти, сокири та списи. Ще є кілька видів броні. Проте, спробував я лише стандартний меч та якийсь спис зі шахти. Загалом, оцінити зброю та захист не зможу — не мав шансу.
***
Загальна оцінка гри від мене — не більше 6 з 10 можливих балів.
Мені була приємною графіка, в цілому атмосфера темного-фентезі, вайби Gothic.
Не сподобалася подача сюжету, занадто багато темряви та не сподобалася підвищена складність, бо я казуальщина проклята.