❗️ Atomic Heart має бути заборонена в Україні, і не тільки. Публічне звернення до Мінцифри

21 лютого 2023 року виповниться рік з моменту, як владімір путін підписав указ про «визнання незалежності» тимчасово окупованих росією територій Луганської та Донецької областей України. Менш ніж за три доби після опублікованого з цього приводу відеозвернення розпочалось повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. Саме в роковини цієї вистави, яка фактично розпочала фінальний відлік до великої війни, запустивши останній етап медіа-кампанії з підготовки російської суспільної думки до чергових чисельних звірств і злочинів її армії вбивць, ґвалтівників і мародерів, — саме у цей день відбудеться міжнародний реліз відеогри Atomic Heart.

Мета цього матеріалу — пояснити, чому реліз нібито чергової гри насправді є суттєвою проблемою для українських суспільства і держави, привернути до неї додаткову увагу спільноти, і зрештою спонукати Міністерство цифрової трансформації України вжити усіх наявних заходів для якнайшвидшого її вирішення.

Джерело: mundfish.com

Що таке Atomic Heart?

Atomic Heart можна назвати пригодницьким екшном. Мабуть, це найбільш вдала характеристика, адже вона одночасно дуже проста і максимально нечітка, тож може означати доволі багато різних речей. Підходяще, оскільки донедавна було (і певною мірою є досі) не дуже зрозуміло, що і як у грі можна робити, з чого складається сам ігровий процес. Промо матеріали активно показували монтажні нарізки перестрілок і боїв з різними видами ворогів, яскраві ефекти від застосування зброї і суперздібностей та інші… видовищні аспекти. Але як вони співіснують разом, як взаємодіють один з одним та з гравцем, залишалось тільки здогадуватись. Через це прев’ю демонстраційних версій у пресі часто зводились до розборів того, чим гра поступається або виділяється на фоні інших, хоча би поверхнево схожих проектів, асоціації з якими викликали попередні рекламні матеріали: “не настільки глибока, як Bioshock“, “гумор намагається імітувати Wolfenstein II”, “несподівана деталь у дусі Resident Evil” тощо. За виключенням пари відеодемонстрацій, ці уривчасті порівняння досі є найбільш визначеною інформацією щодо проекту — трохи більше ніж за місяць до виходу. Зрештою, конкретика в цьому плані не завжди необхідна (для цього тексту так точно). Але її відсутність симптоматична і також визначає ті самі “інші видовищні аспекти”, на які спирається рекламна кампанія: навколишній світ гри, візуальне оточення і естетика. Справа в тому, що події сюжету розгортаються в альтернативному СРСР, який у своєму розвитку досяг футуристичної утопії з масовим виробництвом роботів, створенням штучного інтелекту і аугментаціями можливостей людського тіла. А гравець обіймає роль вправного агента КДБ, якому доручено з’ясувати причини аварії, котра призвела до агресивної поведінки роботів на одному з виробничих підприємств.

Джерело: polygon.com

І за великим рахунком це все, що зрозуміло про наратив проекту. Розробники подекуди заявляють про відображення “конфронтацій із імперіалізмом Заходу” та відповідних “політичних і соціальних аспектів”. Але просувають проект виключно картинкою трохи понівеченої, та все ж ідилічної сай-фай радянщини, яку пропонують рятувати від катастрофи в якості хорошого “кадебешника”. Всі нюанси такої комплексної, ідеологічно зарядженої теми, як “успішний СРСР майбутнього”, поза безпредметними розсудами подекуди в інтерв’ю оминаються маркетингом настільки, що незрозуміло, чи враховані вони у проекті взагалі. Поки що найбільш конкретними індикаторами щодо цього є “сатиричні” рекламні ролики у стилі пропагандистських матеріалів 1940-50-х років і кричуща презентація гри для московської преси (на фото внизу). І якщо відео можна формально визнати пародією (хай і у суб’єктивно недоречному стилі), то піар-захід під виглядом “партійного банкету” у столиці країни-агресора, після скоєнних нею незчисленних воєнних злочинів, у розпал військових дій — це цілеспрямований мерзотний вибір людей з єдино можливою, чіткою позицією.

Кадр з промо відео

І це навіть не заглиблюючись у тему надмірної сексуалізації окремих образів, яку піарники гри не просто толерують, а й активно використовують. Образ пари роботів із жіночими формами з червоними зірками на лобі швидко стали тиражувати в соціальних мережах, доводячи ажіотаж до людожерських заяв і абсурдних чуток. SMM проекту ж неодноразовопоказували, що безкоштовна реклама їхнього продукту та залученнякористувачів їм дорожче за адекватну реакцію на гіпертрофійоване спотворення. Рішення сумнівне не тільки з точки зору такту і смаку, а й щодо відповідності іншому закону України, №1750-IX: як зміст деяких рекламних матеріалів, так і поведінка SMM підходять упритул до порушення його положень, щонайменше, про зображення насильства та приниження гідності за ознакою статі, а також представлення тіла як сексуального об’єкта. Хоча суто юридично навряд можна це довести беззаперечно через сексуалізацію персонажів-роботів (нехай і виражено антропоморфних).

Пошукові результати YouTube

Втім варто повернутись до живих людей та їхньої позиції.

Хто автори Atomic Heart?

На своєму сайті студія Mundfish про себе перш за все розказує, що має штаб-квартиру на Кіпрі, а також про свою “мультикультурну” команду. Та чомусь тільки в англійській версії сторінки немає згадок про її засновників: Артема Галєєва, Олега Городішеніна, Евгенію Сєдову та Роберта Багратуні (котрого колись звали Максим Зацепін) — звісно ж, росіян. Як і про переважаючу долю росіян серед працівників. Як і про російські офіси, що існували колись, але яких нібито вже давно немає, хоча може і ні. Зрештою, російську пресу і споживачів такі кіпрські “корені” точно не переконали.

Скріншот англійської версії сайту розробників

Але походження студії, хоч і є важливою ознакою (точніше, нею є не надто вмілі намагання його приховати), може бути другорядним поряд зі справами чи публічними заявами. Можна припустити, що повна версія Atomic Heart дійсно об’єктивно транслюватиме усі аспекти СРСР у науково-фантастичному оточенні, а за маркетинг відповідають люди поза основною командою. Якщо полишити осторонь стерильні прес-релізи та чутки про буремні цикл розробки і корпоративну культуру, залишиться дві засадні заяви Mundfish.

Заява розробників у Twitter

Перша з них про те, що вони “поза політикою” та як організація “за мир”. На одинадцятий місяць кривавої війни, яку вчинила батьківщина більшості з розробників. Після чисельних звинувачень і запитань про етичні аспекти гри, контроверсійні рекламні рішення та джерела фінансування (про які нижче). Після блокувань користувачів у соціальних мережах за незручні для них пости. Усе це вичавило з Mundfish жалюгідне “ми за мир”.

Скріншот угоди користувача у збереженій копії сайту магазину на сервісі Wayback Machine

Особливо гидотно воно почало виглядати вже за тиждень після оприлюднення, коли українці почитали угоду користувача для їхнього інтернет-магазину брендованих сувенірів (невдовзі після цього деактивованого). Певно, абсолютно стандартна угода зі звичними положеннями — для російської компанії, про надання буквально усієї набутої інформації про покупців російським державним органам, зокрема ФСБ. Від якої представники студії спробували відхараскатись під приводом технічних помилок, — але і тут примудрились недолуго збрехати.

Особливо в контексті їхніх джерел фінансування.

Хто заплатив за створення Atomic Heart?

 

Безпосередньо для релізу Atomic Heart студія співпрацює з декількома компаніями, кожна з яких відповідає за свій певний напрямок:

• Focus Entertainment є основним міжнародним видавцем, тобто організовує просування і дистрибуцію гри у більшій частині світу (включно з Україною), зокрема опікується медійною кампанією в англомовних виданнях і сегментах соціальних мереж.
• для ринків Азії ці функції виконує 4Divinity, дочірня компанія дистриб’ютора Epicsoft Asia (із наразі дуже невеликим каталогом, через що головна сторінка їх сайту приділяє всю увагу майже виключно Atomic Heart);
• Valve, Sony і Microsoft беруть участь у просуванні як власники своїх відповідних платформ Steam, PlayStation та Xbox/Microsoft Store, на яких виходить Atomic Heart, але остання робить це значно активніше через включення проекту до свого сервісу підписки Game Pass у день релізу;
• Nvidia надає медійну підтримку як проекту з передовою графікою, що використовує певні технологічні доробки компанії;
• окремо стоїть “ринок країн СНГ” включно з росією, на якому Mundfish видають гру самостійно через ексклюзивну угоду на диструбуцію з платформою VK Play.

Сторінка Atomic Heart на VK Play

З них окремої уваги заслуговують Focus Entertainment і, звісно ж, VK Play. З останньою все зрозуміло: це один із сервісів компанії VK (до якої входять соціальні мережі Вконтактє й Однокласнікі, а також усе пов’язане із Mail.ru), яка через АО “МФ Технології” підконтрольна Согазу і Газпромбанку, себто Газпрому і російській державі. Тож ресурсів на маркетинг в Atomic Heart не бракує, той же огидний “товариський” прес-показ — заслуга саме VK. І очевидно, левова частка прибутку з продажів через VK Play опиниться в російському державному бюджеті, і буде використана для фінансування війни проти України. Проте водночас платформа молода, з прицілом на “країни СНГ”, запущена на фоні повномасштабної російсько-української війни. Це дозволяє припустити, що вона охоплює вкрай нішову аудиторію, і прибутки з неї переважно йтимуть від громадян росії та, можливо, країн за межами Європи із великою долею російськомовного населення (Білорусь, Казакстан тощо). Для “європейської” студії випуск продукту на ній, безумовно, є аморальним, але навряд порушує українські закони, і точно мало чим відрізняється від купи інших бізнесів накшталт PepsiCo, що досі продовжують працювати в росії. Focus Entertainment — випадок значно більш складний і обурюючий. Ця французька компанія знайома спільноті перш за все через скандал 2019 року, коли без попередження в односторонньому порядку внесла зміни до контракту з українською студією Frogwares, через що низка продуктів компанії на кількох платформах була тимчасово знята з продажу. Нещодавно вона ж викликала невдоволення, коли акаунт однієї з ігор видавця у Twitter у двозначний спосіб написав про роботу над російською локалізацією. На “позицію без позиції” Mundfish вона також не відреагувала.

Але у Mundfish також є декілька інвесторів, і ось до них питань виникає найбільше.

Інвестори Mundfish

Із Tencent все одночасно просто і сумно: один із найбільших за прибутками холдингів у світі, максимально наближений до правлячої верхівки комуністичного Китаю, фінансує гру про фантастичний, процвітаючий СРСР. Речення, у якому кожне наступне слово викликає кратно більший за попереднє дискомфорт. Gaijin Entertainment — доволі розповсюджений приклад російської компанії у “напів екзилі”: хоча виводити основні потужності почали ніби як ще після 2014 року, зв’язки з російською реальністю поки що тримаються міцно. І періодично про себе нагадують: тут рекламою на екстремістському YouTube-каналі з підтримкою російських бойовиків, там нелегальними подорожами до окупованого Криму їхнього головного піарника. Цілком заслуговують на прискіпливу увагу української держави, щоправда за сукупністю “заслуг” можуть просто загубитися на фоні наступного інвестора. На якому доведеться зупинитися окремо.

GEM Capital, підозрілі російські гроші і багато Газпрому

GEM Capital — інвест-компанія, що вкладає гроші, зокрема, в цілий ряд розробників відеоігор. Найпомітніші з них:

• власне Mundfish ;
• такі ж росіяни-на-Кіпрі/у-Вірменії Owlcat Games (проекти Pathfinder: Kingmaker/Path of the Righteous, Warhammer 40000: Rogue Trader), які приховують свої корені чи не гірше за Mundfish, але так само успішно співпрацюють із Focus Entertainment;
• білоруси Weappy (This Is the Police) із юридичною адресою також таки на Кіпрі;
• ще одна “кіпрська” Unfrozen (Iratus: Lord of the Dead) із великою кількостю “слов’янських” прізвищ у команді та очікувано російською локацію YouTube-каналу — з трейлерами англійською та російською, а також згадкою про офіс у Санкт-Петербурзі;
• нова компанія поважного дизайнера Віктора Антонова (Half-Life 2, Dishonored) Eschatology Entertainment, відкрита також на Кіпрі, хоча багато хто у команді (включно з низкою українців) працює віддаленно.

Зі списку трохи виділяється Weappy, оскільки “маленька студія, розташована в Мінську” єдина не намагається активно прикритись європейською адресою — просто вказує її дрібним шрифтом наприкінці тієї ж сторінки. З огляду на білоруське походження може постати слушне питання “а як там із санкціями?”, але для нього ще знайдеться місце. Також ще можна відзначити Owlcat, які аж до 2019 були дочкою MY.GAMES, ігрового крила тієї ж таки VK, на той час ще під назвою Mail.ru Group (підрозділ проданий у 2022). Компанія примітна тим, що позиція стосовно російської агресії щонайменше декількох її співробітників відома достаменно — вона дещо відрізняється від млявого повідомлення на офіційних сторінках. З огляду на нульову реакцію, CEO з Mail.ru така ситуація влаштовує. Інше питання, чому GEM Capital обирає собі таких характерних партнерів. Що ж, єдиний засновник і публічне обличчя GEM Capital — росіянин Анатолій Палій.

Джерело: gem.capital

Про походження, дитинство, чи юність Палія мало що відомо, але після школи й локального ВНЗ він рушив отримувати магістра до французького університету “Ліон 3”. Більшість “рамочної” інформації про життя після навчання розповідає сам у цьому інтерв’ю. У 2002 влаштовується у паризький офіс контори PwC (аудити, консалтінг етц) просувати французькі компанії на ринки США. Уже в 2003 працює в російському філіалі тієї ж компанії з аудитами місцевих нафтогазових компаній. У 2005 вже обіймає посаду в Газпром Газенергосєті заступника гендиректора Андрія Дмітрієва (можливо почав працювати там раніше на нижчій посаді, але чітких відомостей немає). Непримітне ім’я Дмітрієва варто запам’ятати, воно спливе ще не раз. На разі важливо, що після 8 років у дочці Газпрому він нібито надав Палію якщо не гроші, то зв’язки і підтримку для відкриття власного бізнесу (хоча свідчення про це завжди непрямі або від анонімних джерел, наприклад як отут наприкінці передостаннього абзацу). Бізнес Палій починає з відкриття 1Oil (читається як First Oil, і згодом використовує цю назву як основну, імовірно через вже діючу 1Oil у Великій Британії) у 2013, по суті скупивши задешево кілька дрібних/збиткових/застояних родовищ нафти з прицілом відновити і перепродати комусь побагатше (наміри в інтерв’ю не приховує). Компанію відкриває у партнерстві з колишнім колегою у PwC Дмітрієм Зубатюком (практично нуль інформації про нього) і Марком Гарбером, який безпосередньо давав гроші у якості “фінансового партнера”.

Марк Гарбер і Олег Дєріпаска. Джерело: kommersant.ru

Гарбер заснував інвест-фірму GHP Group за рік до цього. Але цікавіше те, що в тому ж 2013, коли Палій відкриває First Oil, Гарбер вже є “незалежним директором” у складі ради директорів РусАла, алюмінієвого монстра Олега Дєріпаски (почав може і раніше, але перше точне підтвердження в гуглі — інтерв’ю про працю в РусАлі для “Дождя”). Гарбер і Зубатюк вийдуть з партнерства з Палієм у 2015, але в РусАлі Гарбер просидить аж до санкцій для Дєріпаски і всього його бізнесу у 2018. Заснована на гроші Гарбера First Oil буде включена до активів власної інвест-компанії Палія GEM Capital в 2016. Тобто, вже тільки з цього витікає, що в GEM потенційно крутяться (або крутились) гроші Дєріпаски, хоч і з “досанкційних” часів. Додає підозр те, що Гарбер і його GHP вже кілька років бовтаються у вирії рейдерських судів щодо акцій компанії FESCO, але при цьому жодного разу не виступали в ролі відповідача (так не “пощастило” практично нікому з дотичних до цього циркового провадження).

Колишній керівник Газенергосєті Дмітрієв теоретично міг допомагати Палію відкривати і GEM, але відомості про це ще більш нечіткі. Проте його ім’я виникає далі інакше. У 2019 Палій продає контроль у First Oil Якову Голдовському. Той наприкінці 90-х фактично контролював величезну “парасольку” для усіляких нафтогазових активів СИБУР після її приватизації Газпромом. З приходом у Газпром Алєксєя Міллєра управлінські амбіції Голдовського перестали влаштовувати керівництво, і в 2002 він потрапляє в СІЗО. Звідти Голдовський відмовився від контролю над СИБУРом на користь Газпрому, одразу вийшов на волю і втік до Австрії. Нюанс у тому, що одну з управлінських посад, хай і не найпершу, у СИБУРі приблизно в цей період обіймав як раз Дмітрієв (на посаду гендиректора Газенергосєті перейде у 2004). А у рік продажу First Oil він же входив до складу ради директорів Газпром Нєфті із річним бонусом у 39,755 млн рублів.

Яков Голдовський. Джерело: forbes.ru

Це співпадіння вельми суттєве через контекст: хоча після втечі Голдовський продовжував мати якийсь бізнес у росії, а також нафтові активи у Австрії (через Petrochemical Holding, задіяний в історії з СИБУРом), куплена у Палія First Oil — перша російська нафтова компанія Голдовського за 17 років. В росії така угода навряд могла відбутись без “дозволу” згори державної верхівки, тож дуже імовірно, що GEM Палія контактує напряму хоча б із керівництвом Газпрому. Це частково підтверджується тим, що Голдовський у 2021 продав нібито дуже цінний Корунд-Циан. І покупець (хоч цього разу не одноособний) — знову Палій, знову GEM. Цілком імовірно, що цей “обмін активами”, який привів Голдовського назад у нафтовий бізнес, відбувся за участю Андрія Дмітрієва: він як мінімум спостерігав на власні очі силове захоплення СИБУРу і працював з його наслідками у нульових, а в 2019 опинився в ідеальній позиції для надання протекції Голдовському руками Палія, свого колишнього підлеглого. Ну і найважливіше: в обох угодах Палія з Голдовським брав участь банк ВТБ: у 2019 — “виступав фінансовим партнером”, тобто якимось чином допоміг своїми коштами Голдовському викупити First Oil у GEM Палія; у 2021 — продавав Корунд-Циан разом з Голдовським як фактичний власник чверті активів заводу (банк отримав долю в 2017 в обмін на кредитування підприємства впродовж наступних 10 років).

Насправді, навіть GEM далеко не унікальна. Як будь-яка “легальна і сумлінна” структура росіян із тісними зв’язками з владними посадовцями та ділками в біографії, що оперує поза межами російської держави, GEM Capital має бути під постійною пильною увагою українських і міжнародних інституцій. Просто прямо зараз вона ще і фінансує інтерактивну радянську пропаганду інших росіян із дуже сумнівними моральними якостями. І можливо, трохи виділяється ступінем “зав’язаності” свого керівника із російськими елітами. Бо чесно кажучи, з такими партнерами Палія можна пов’язати з багатьма одіозними особистостями. Наприклад, із близьким (чи не дуже, як зручніше по ситуації) знайомим Голдовського, Григорієм Лучанскім. А вже від Лучанского можна протягти ланцюжок несподіванно аж до Юхима Звягільського, тобто потенційно до підтримки проросійських колаборантів і окупантів функціонерами “Партії регіонів”. Банальна за суттю компанія вражає нюансами.

Приблизна схема зв’язків Палія із російськими компаніями й елітами

Чому випадок з Atomic Heart не можна ігнорувати?

Ба більше, жодна деталь, пов’язана з Atomic Heart, абсолютно не нова. На жаль, радянської глорифікації та російської пропаганди в медіа досі вдосталь, відеоігри не виключення. Так само часто вона створюється на російські гроші (як державні, так і олігархічні). Обхід санкцій за допомогою опортуністичних “союзників” подекуди поставлено на потік. Співпраця з російським авторитарним режимом локальних і міжнародних компаній настільки тотальна, що дивують радше виключення. А пересічні російські громадяни регулярно демонструють внутрішнього путіна.

Вважаю, що українські суспільство і держава не можуть собі дозволити ігнорувати цей кричущий випадок нахабного висміювання будь-яких людських цінностей, підкріплений злочинними намірами. Міністерство цифрової трансформації України показало, що готове і здатне відстоювати інтереси українських громадян перед гегемонами ринку відеоігор. На мою думку, Мінцифри і тепер має стати прикладом для інших державних інституцій як в Україні, так за її межами. Тому вважаю за необхідне для Міністерства зробити наступні кроки:

• звернутись (публічно чи за офіційними каналами) до компаній Valve, Sony та Microsoft із вимогою повної заборони продажу цифрових версій Atomic Heart на їхніх контент-платформах для українського регіону;
• використати всі наявні в Міністерстві можливості для ініціації перевірок діяльності компаній Mundfish, Gaijin Entertainment, GEM Capital та їхніх партнерів як таких, що можуть медійно та/або фінансово підтримувати російську агресію за допомогою виробленої цифрової продукції, а також становити загрозу державній безпеці України;
• попередити відповідні державні органи інших країн про імовірну злочинну діяльність згаданих юридичних осіб на їхній території.

На момент публікації цього тексту його зміст вже буде оформлений у вигляді звернення і поданий через форму Міністерства. Кожного, хто поділяє викладену в матеріалі позицію та є громадянином України, закликаю зробити так само. Також за можливості закликаю оформлювати звернення до установ інших держав та Європейського Союзу для перевірки діяльності згаданих компаній на дотримання місцевого законодавства у сферах культури та ведення бізнесу з урахуванням діючих санкцій. Фантазії росіян про країну-ГУЛАГ, втілені у медіа на криваві гроші еліт її геноцидного “нащадка”, мають стати клеймом на репутації всіх причетних, а не інструментом збагачення.