Богдан Бушовський
Як і фільми з Мілою Йовович до цього, серіал Resident Evil від Netflix дуже поверхово пов’язаний з першоджерелом. Це історія про Альберта Вескера, якусь вже занадто багаточисельну його сім’ю і про їхній зв’язок з корпорацією Umbrella.
Але навіть цього мені достатньо, щоб трохи занурити тебе в контекст, розповісти, що таке Resident Evil, про історію створення номерних частин серії і про те, як ці ігри пройшли шлях від Джил-сендвіча до триметрової мілфи-вампірки.
Відправних точок було три: японський хоррор Sweet Home, перша частина Alone in the Dark і геймдизайнер Сіндзі Мікамі. Спершу оригінальна Resident Evil (або Biohazard, як серія називається в Японії) мала стати ремейком Sweet Home. На ранніх етапах це був шутер від першої особи, а в якості ворогів виступали усілякі привиди та інші паранормальні істоти. Але в процесі розробки початкова ідея сильно змінилася.
Місцем дії став великий маєток, вид від першої особи змінився на фіксовану камеру, а привидів замінили зомбі. Їм протистояли оперативники підрозділу S.T.A.R.S.: Джил Валентайн та Кріс Редфілд. В залежності від того, кого гравець обирав в якості головного героя, трохи змінювалася історія і набір зброї.
Компанія Capcom розраховувала в кращому разі продати кілька сотень тисяч копій RE, але гра несподівано стала хітом. Перша Resident Evil розійшлася накладом більше 5 мільйонів і ввела поняття «Survival horror». І гравцям дійсно треба було виживати. Патронів постійно не вистачало, інвентар був занадто маленьким, герої не вміли одночасно пересуватися і стріляти, навіть просто так зберегти гру не давали, треба було спочатку знайти чорнильну стрічку і друкарську машинку. А найкращою тактикою було тікати, а не намагатися розібратися з усіма ворогами. Гра постійно тримала в напрузі і робила відсутність комфорту однією з ключових своїх механік.
Але окрім зомбі у Resident Evil на гравців чекав ще один кошмарний монстр – неймовірно погане озвучення персонажів. Справа в тому, що команда розробників повністю складалася з японців, а тому вони просто не могли адекватно оцінити якість перекладу і роботу акторів, що говорили англійською. Це було зовсім погано, через що Resident Evil навіть потрапила у Книгу рекордів Гіннеса як гра з найгіршими діалогами, але у нас тепер є багато матеріалу для жартів і мемів, що теж свого роду перемога.
Після неочікуваного успіху терміново треба було робити продовження. Розробку сіквелу розпочали через місяць після релізу першої частини. В цей раз геймдиректором став Хідекі Камія, а Сіндзі Мікамі підвищили до продюсера.
Коли гра була готова більше ніж на половину, все почали з самого початку. Справа в тім, що гра мало відрізнялася від оригіналу, була занадто повільною і взагалі толком не працювала і мало кому подобалася. Цей прототип отримав назву Resident Evil 1.5, і за бажанням його можна знайти в інтернеті.
Переробляли Resident Evil 2 поспіхом, але на відміну від якого-небудь Cyberpunk 2077 все закінчилося набагато краще. Resident Evil 2 стала більш масштабною, красивою, динамічною і приділяла більше часу екшену (цю тезу я ще не раз буду повторювати, приготуйся). Замість тягучого хоррора вийшов зомбі-бойовик.
Сюжет розповідав історію молодого поліцейського Леона Кенеді і студентки Клер Редфілд, сестри Кріса із першої частини. Обидва герої прибували в Раккун Сіті, в якому як раз розпочинався зомбі-апокаліпсис.
В першій грі проходження за Кріса і Джил відрізнялися лише деталями. В сіквелі у кожного героя майже повноцінна сюжетна гілка зі своїми персонажами, загадками та локаціями. А щоб побачити весь контент, гру треба пройти чотири рази.
Інша важлива відмінність від оригіналу – боси. Точніше один бос – Тиран Містер Ікс. Він не сидить на місці і чекає, поки герої прийдуть його вбивати, а постійно переслідує їх і не дає розслабитися, що додає грі новий рівень дискомфорту. А найголовніше – майже до самого фіналу його ніяк не вдасться здихатися, хіба що оглушити на деякий час.
Ще одне нововведення другої частини, яке потім стане обов’язковим для серії, – додаткові режими, що відкриваються після проходження гри. Закінчивши основний сюжет, можна було ще пограти в невелику історію про оперативника корпорації Umbrella і навіть зіграти за шматок тофу, озброєного ножем. Останній режим дуже хардкорний.
Resident Evil 3: Nemesis може здатися кроком назад порівняно з другою частиною. Лише одна героїня, Джил Валентайн, досить коротка історія і ще більший фокус на екшені. Пояснюється це легко. Гра вийшла саме такою, тому що спершу це взагалі мав бути спін-офф, а не повноцінна номерна частина.
Resident Evil 3 була одночасно і сіквелом, і пріквелом другої гри: вона починалась за день до подій RE2, а закінчувалась вже після її фіналу. Більшість подій тепер відбувалася на вулицях Раккун Сіті, головна героїня навчилася увертатися від ворогів, а в деякі моменти гравцю давали зробити вибір, який, правда, мало на що впливав.
Але найголовніше – новий невмирущий бос, котрий буде переслідувати Джил протягом всієї гри. Nemesis – це прокачаний Містер Ікс, який вивчив нові прийоми і став ще розумніше і смертоносніше. Сіндзі Мікамі казав в інтерв’ю, що за допомогою Немезіса команда хотіла додати у гру відчуття параної. І їм це точно вдалося.
Також в Resident Evil 3 дебютував режим Mercenaries – відстріл максимальної кількості ворогів за відведений час. Він відкривався після проходження гри.
RE3 стала фіналом Раккун Сіті – місто знищили ядерним ударом. Та і сама серія почала втрачати запал. Треба було щось міняти. Capcom підписала ексклюзивну угоду з Nintendo і взялася до роботи. Почали з ремейку першої Resident Evil для GameCube.
Сіндзі Мікамі знову повернувся до ролі геймдиректора, і в нього вийшов один з найкращих ремейків в історії. Через 15 років серія повторить цей трюк ще раз, але про це пізніше.
Оновлена Resident Evil отримала нову симпатичну графіку. На початку 2000-х це була одна з найкрасивіших ігор, на яку і сьогодні можна дивитися без болю. Сюжет розширили, додавши в нього нових персонажів і сюжетних гілок. Локацій стало більше. Старі загадки переробили і ускладнили, а зверху насипали ще й нових головоломок. Також додали підсилених ворогів і механіку спалювання супротивників, щоб вони вже точно не ожили і не перетворилися на ще більшу проблему. А до цього ще й ввели кілька нових режимів: з невидимими ворогами і з зомбі, обвішаним вибухівкою.
Після цього Capcom вирішила ще сильніше заглибитися в історію всесвіту RE і випустила пріквел першої частини – Resident Evil Zero. Гра створювалась на тій же технології, що і ремейк, і розповідала про події, що відбулися за день до оригінальної гри.
Головна особливість Zero – однокористувацький кооператив. Під управлінням гравця опинялося одразу два персонажі – Ребека Чемберс і Біллі Коен – між якими можна було вільно перемикатися, навіть якщо вони знаходилися в різних локаціях. Це потрібно було для вирішення загадок і подолання багаточисленних перешкод.
Resident Evil Zero була експериментом, який вдався, але серія явно почала буксувати. Потрібні були докорінні зміни.
Взагалі, зміна курсу серії кожні три-чотири гри – відмінна риса Resident Evil. А почалося все з четвертої частини.
Розробка Resident Evil 4 стартувала у 1999 році, і йшла вона дуже тяжко. Спершу гра взагалі не задумувалася як переосмислення жанру. Це мало бути щось в дусі другої частини: з фіксованою камерою і усіма знайомими елементами. Головою проекту знову став Хідекі Камія, але чим далі він робив гру, тим менше вона була схожа на RE. В якийсь момент у його команди вийшов слешер з готичною атмосферою і уберсильним головним героєм… Так з’явилася серія Devil May Cry, а розробку Resident Evil 4 почали з нуля.
Після цього було щонайменше три прототипи. Fog Version розповідала про те, як Леон Кенеді потрапляв в європейську штаб-квартиру Umbrella, де він заражався вірусом і отримував надможливості.
Hook Man Version більше була схожа на чистокровний хоррор. Привиди, лицарські обладунки, що ожили, страшні ляльки, галюцинації і постійний морок. В цій версії з’явився канонічний лазерний приціл і вид із-за плеча під час прицілювання.
І нарешті – фінальна версія. Сіндзі Мікамі востаннє сів в крісло геймдиректора Resident Evil. Він вирішив перевинайти створену ним серію. Перша Resident Evil визначила жанр survival horror, а Resident Evil 4 подарувала йому нове життя. Дурнуватий сюжет рівня B-movie, менеджмент інвентарю, елементи хоррору – це залишилось на місці. Але головний акцент тепер робився на екшені. В цьому допомагала камера, яка переїхала за плече персонажа. Зараз важко уявити, що може бути якось інакше, але в середині 00-х це було на межі з одкровенням. Якби тоді не з’явилась Resident Evil 4, не було б ні Dead Space, ні Mass Effect, ні The Last of Us, ні навіть God of War в їх сучасному вигляді. І це я вже мовчу про десятки клонів RE4.
Декорації і сюжет теж відрізнялися від попередніх ігор. Місце дії перемістилося в іспанське село, яке наче застрягло в середніх віках, а замість звичних зомбі гравцю треба було відстрілювати селян, заражених паразитом. Ворогів стало набагато більше, вони стали швидші і навіть навчилися користуватися зброєю.
На цей раз в центрі історії була не боротьба з корпорацією Umbrella, а викрадена дочка президента Америки, яку Леон мав врятувати. Хоча в підсумку все одно все зведеться до секретних лабораторій і біологічної зброї. Це все ж таки Resident Evil, без цього не можна.
В попередніх іграх у головних героїв були напарники, котрі могли самі за себе постояти. В RE4 все перевернулося навпаки. Ешлі, дочка президента, не вміє битися, а тому гравцю треба постійно пильнувати, щоб супротивники нікуди її не поволочили. Вийшла така собі дзеркальна альтернатива босу, якого неможливо вбити. Раніше треба було постійно тікати, а тепер навпаки – не можна далеко відходити і відволікатися. Що те, що інше додає напруження, а отже працює на атмосферу того самого виживання.
Resident Evil 4 вийшла ледь не на всіх ігрових платформах, а зараз Capcom закінчує її ремейк, реліз якого відбудеться в березні наступного року.
Вже в четвертій частині було мало від хоррору, а в п’ятій грі усе, що могло налякати, і зовсім зникло, поступившись місцем нестрашному боді-хоррору, в якому від хоррору тільки слово «хоррор» в назві. Місцем дії Resident Evil 5 обрали Африку, а гра остаточно перетворилася на екшен. Більше того – кооперативний екшен. Це була перша частина основної серії, яку можна було пройти разом з другом або рандомом з інтернету, якщо хотілося якогось особливого збочення.
Грати треба було за Кріса Редфілда і його напарницю Шеву Аломар. А боротися – з біотерористами і усякими недобитими залишками корпорації Umbrella. Геймплейно гра повторювала «четвірку», але з більшим розмахом. В Capcom вирішили не стримуватися і навернули Голлівуду: гонки на джипах, падіння літака в кратер вулкану, побиття здоровенної каменюки голими руками і такі інші розваги.
А ще Resident Evil 5 ставила крапку в сюжетній арці Альберта Вескера, яка тягнулася з самої першої гри. І, власне, все. RE5 – бадьора кооперативна гра з купою додаткового контенту і цікавими сюжетними доповненнями, але чогось нового в ній майже немає.
Зате є один парадокс. Resident Evil 5 люблять і згадують з теплом, та і взагалі вона досі на першому місці за кількістю проданих копій серед усіх ігор серії. А от Resident Evil 6, яка робить рівно те саме, але краще, чогось називають невдачею. А в ній, між іншим, були докорінні зміни – це перша гра основної серії, в якій можна і пересуватися, і стріляти одночасно. А якщо серйозно, складається таке враження, що хтось колись сказав про невдачу, а всі інші просто повторюють за інерцією.
Resident Evil 6 – це блокбастер на всі гроші з велетенською кількістю фансервісу. Гра поділена на чотири кампанії, кожна з яких відрізняється геймплейно. Кампанія Леона – зомбі-хоррор в дусі перших ігор. Кампанія Кріса – шутер про міські бої. Кампанія Джейка – історія героя з надприродними здібностями. А кампанія Ади – шпигунський стелс-екшен. І кожна з них за тривалістю майже як повноцінна гра. А після проходження ще й купа додаткових режимів відкривається. В Resident Evil 6 дійсно до чорта контенту, і це може приїстися. Можливо, саме в цьому проблема зі сприйняттям гри. А можливо, формула четвертої частини втратила свою новизну і настав час знову змінювати серію. Саме так подумали в Capcom і розпочали розробку нової гри.
А поки ми не пішли далі, придивись до логотипу RE6. Можливо, щось побачиш.
Перший прототип Resident Evil 7 мало відрізнявся від шостої частини. Він нікого не влаштував і було прийняте рішення змінити концепцію. Масштаб подій зменшили до одного будинку і його околиць, повернули хоррор, прибрали екшен і – найголовніше – змінили перспективу на вид від першої особи. Також на ранніх етапах розробки було прийняте рішення зробити версію RE7 для шолома віртуальної реальності Playstation VR.
Вперше гру показали публіці за рік до анонсу, але тоді ніхто не зміг розгледіти у VR-демці під назвою Kitchen нову частину Resident Evil. Офіційний анонс стався через рік, але прийняли його неоднозначно. Гравці бідкалися, що нова гра ніяк не пов’язана з попередніми і порівнювали Resident Evil 7 з Outlast і скасованою Silent Hills від Кодзіми.
Реліз, як і годиться, розставив все по місцях. Так, Resident Evil 7 починала абсолютно нову сюжетну арку, в якій не було місця для старих персонажів (ну, майже не було). Але в усьому іншому серія поверталася до своїх джерел. Це знову був герметичний хоррор на невеликій локації, з рідкими, але сильними ворогами і дійсно страшними сценами. Тільки замість розкішного маєтку тепер сільська халупа, замість зомбі – пліснявики, а замість Немезіса – дід з лопатою. Перезапуск Resident Evil знову удався. І нехай цього разу ефект був не такий потужний, як від четвертої частини, жанр ніхто не перевинаходив, але я щось не бачу, щоб хтось зробив краще за Capcom.
І, до речі, саме в сьомій частині обидві назви серії нарешті зустрілися: в Японії гра називається Biohazard 7: Resident Evil, а на заході – Resident Evil 7: Biohazard.
Між сьомою і восьмою частинами Capcom випустила ще два ремейки. Розробники осучаснили механіки, взяли стрільбу з шостої частини, ігровий рушій від «сімки» і зробили ремейк Resident Evil 2. Вийшло настільки добре, що це тепер золотий стандарт ремейків, чи щось дуже близьке до цього. Шкода тільки, що мало які студії готові витрачати стільки часу і сил на перевидання класики.
Оновлена Resident Evil 3 вийшла не стільки ремейком, скільки переказом у вільній формі. Основний сюжет залишився на місці, але з гри прибрали кілька локацій, а Немезіс чогось перестав бути постійною загрозою, яка тримає в напруженні. За виключенням босфайтів, він з’являється разів п’ять за всю гру в заздалегідь визначених місцях і все. RE3 прийняли трохи прохолодніше за ремейк другої частини, але це все ще чудова гра і найкращий спосіб познайомитися з класикою.
Нещодавно обидва ремейки та сьома частина отримали нативні версії для PS5 та Xbox Series, а отже варіантів не грати просто не залишилося.
Остання на даний момент гра серії – Resident Evil Village. Восьма частина продовжує історію «сімки», але суттєво збільшує масштаб подій. Тепер гравцю для дослідження доступне ціле село з замком, заводом і підземеллями. Ігровий світ умовно розбитий на чотири зони, кожна з яких пропонує трохи інший геймплей: іноді гра дає весело постріляти місцевих вовкулак, іноді відбирає у тебе всю зброю і змушує боятися кожного звуку, а під кінець взагалі починає нагадувати якесь аніме про гандамів. В найкращому сенсі цих слів.
А ще Resident Evil Village розширює лор ігрового всесвіту, додаючи нові подробиці з минулого, і нарешті пропонує не менш культову заміну Немезісу. З самого анонсу висока вампірка (насправді ніяка не вампірка) Леді Дімітреску стала маскотом нової гри і розійшлася на сотні мемів і порно-фанфіків. Шкода тільки, що в самій грі її зовсім мало, але правило 34 ніхто не відміняв, так що все ок.
Resident Evil Village – це сучасне переосмислення четвертої частини серії і одна з найкращих ігор минулого року. Серйозно, таке пропускати не можна, навіть якщо до цього зовсім не грав в RE. До того ж восени вийде «золоте» видання Resident Evil Village, яке розширить режим Mercenaries (дадуть зіграти за Леді Дімітреску!), додасть вид від третьої особи в основну гру і продовжить історію доповненням про дочку Ітана Вінтерса, героя сьомої і восьмої частин. Судячи з усього, це ще буде й місток до масштабного фіналу трилогії, на який натякає кінцівка Village.
P.S. Дилогія Revelations не входить до основної серії, але це теж чудові ігри, кожна зі своїм унікальним настроєм. Особливо друга частина, яка є однією великою алюзією на твори Кафки, і розповідає про сестру Вескера. Раптом тоді після серіалу стане цікаво, що там відбувалося з його родичами в іграх.