📱 Насильство в онлайні: як боротися з тим, що ми не завжди бачимо

Соціальні мережі подарували нам майже безмежні можливості для спілкування, але разом із тим створили ще більше можливостей для цькування, шантажу й погроз онлайн. Анонімність і «цифрова стіна» надають деяким людям відчуття всесильності, якого бракує в реальному житті. А відсутність чітких (і взагалі будь-яких) законів щодо онлайн-насильства ситуацію лише погіршують.

За даними опитування, яке правозахисна організація Amnesty International провела у листопаді 2017 року в США, Данії, Польщі, Італії, Новій Зеландії, Швеції, Іспанії та Великій Британії, 23% жінок хоча б 1 раз у своєму житті зазнавали насильства онлайн. Це явище загалом має чітко виражений гендерний компонент. Публікування і поширення інтимних фото, кібербулінг із погрозами фізичного та сексуального насильства, кіберсталкінг часто використовуються не просто як спосіб особистої помсти, але і як інструменти тиску на активних жінок політичної, журналістської, громадської та інших сфер життя. Хвиля ненависницьких коментарів чи поширення порно-фейків можуть не звучати як «достатньо серйозний злочин» для того, аби звернутися до поліції, утім вони можуть зруйнувати репутацію, зупинити жінок від активного вираження своєї думки, викликати у постраждалих відчуття безсилля, депресію й навіть посттравматичний стресовий розлад.

Восени 2017 жінки по всьому світу бойкотували Твіттер, щоб привернути увагу до байдужості соцмережі до токсичної атмосфери на платформі. У рамках акції #WomenBoycottTwitter користувачки ділилися своїм досвідом онлайн-насильства, із яким зіштовхнулись у Твіттері. Багато з коментарів, які вони отримували, прямо порушували правила користування соцмережею, але ніхто їх не видаляли.

У березні 2018 журналістки Ірина Земляна і Єлизавета Кузьменко розпочали флешмоб #ятобінедорогенька проти сексизму політиків щодо журналісток. Приводом стало звертання колишнього президента Петра Порошенка до журналістки Марини Баранівської «…Ключова позиція, дорогенька моя, – ми маємо змінити з вами країну». Після цієї акції журналістки почали регулярно отримувати погрози та образи. Зрештою, у вересні 2019 обидвоє звернулися до кіберполіції з заявою про цькування.

Щороку перед КиївПрайдом і після в телеграмі з’являються анонімні канали, де поширюють особисту інформацію – мобільні номери, сторінки у соціальних мережах й навіть адреси – активістів та активісток за права ЛГБТІ-спільноти, закликають їх «перевиховувати» (що насправді означає погрози й навіть фізичне насильство).

У січні 2020 на фейсбуці з’явилась офіційна сторінка першої леді Олени Зеленської, але вже за перші кілька днів її існування профіль завалили ненависницькими коментарями, погрозами та булінгом, що сторінку довелося видалити.

11 липня український журналіст розмістив на своїй публічній сторінці допис, у якому у принизливій манері описав подробиці життя журналістки та співзасновниці видання Заборона Катерини Сергацкової. Цей інцидент стався після того, як на Забороні вийшов матеріал про ймовірні зв’язки окремих учасників інтернет-проєкту StopFake із представниками неонацистських рухів. Пізніше допис від 11 липня був видалений через скарги, але його автор не зупинився і продовжив писати про Катерину пости в подібній принизливій манері. Після цих дописів Сергацкова почала отримувати погрози фізичного насильства та навіть убивства. Окрім того, у відкритий доступ виставили її особисті дані: адресу, фото помешкання та світлини п’ятирічного сина. У зв’язку з цією хвилею ненависті та агресії журналістка була вимушена покинути Київ разом зі своєю родиною.

І це лише кілька історій про те, як в онлайн-просторі може проявлятися насильство. На додаток, це публічні історії, що потрапляють у новини. І ми можемо лише здогадуватися, скільки подібних випадків щодня трапляється з іншими людьми, про які нам нічого не відомо.

Тим часом за даними опитування ЮНІСЕФ, 90% українських підлітків і молодих людей віком від 15 до 24 років, які користуються інтернетом, постають перед загрозами онлайн-насильства, булінгу та домагань. Майже 30% цієї вікової категорії — спілкуються на особисті теми із незнайомими людьми в мережі, а близько третини респондентів підтвердили, що їхні фото, відео й дописи поширювали без згоди.

Тема захисту прав людини у діджиталі — відносно нова. Із самого початку соціальні мережі створювали як вільний простір для вираження думок. Утім, свобода, яку вони подарували, у деяких випадках стає зброєю, що зовсім не сприяє вільній дискусії.

Минулого року ми з Amnesty International почали займатися темою сталкінгу й онлайн-насильства. Попередній аналіз ситуації показав доволі сумні тенденції: брак інформації, відсутність як такого законодавчого регулювання призводять до того, що постраждалі рідко говорять про свій негативний досвід. Усе зазвичай обмежується розмовами з близькими, зміною мобільних номерів чи видаленням сторінок у соціальних мережах. В Amnesty ми вирішили заснувати День протидії сталкінгу, щоб актуалізувати цю проблему і надалі адвокатувати за зміни до законодавства та інші безпекові заходи в онлайн-сфері. У рамках кампанії ми тоді збирали історії постраждалих і жахалися від того, наскільки поширеною є ця проблема в Україні. Але найбільше тривожив той факт, що багато онлайн-насильства стається з підлітками, особливо вразливою групою через вік та емоційний стан. «Колишній хлопець виставив мої оголені фото на сайт»; «Знайомий, якому відмовила в симпатії, переслідував, телефонував сотні разів на день», – ось кілька «типових» історій, які зібрали наші активістки, готуючи спеціальний випуск подкасту для підлітків.

Певна річ, ми почали шукати інструменти захисту в українському законодавстві й політиках соцмереж. І виявили там більше прогалин, аніж конкретних порад. Зокрема, в Україні відповідальність за кібербулінг передбачена лише новим законом щодо протидії булінгу у випадку онлайн-насильства над дітьми. Цього року проєкт Stop Sexting Ukraine також запустили телеграм-бот, що допомагає вберегтися з сексуальними загрозами онлайн.

Для дорослих спроба довести факт онлайн-насильства може перетворитися на довготривалу перипетію з фіксуванням дзвінків, повідомлень тощо, яка може колись закінчитися фіксацією злочину як дрібного хуліганства. Серед перепон, до речі, не лише брак відповідної статті, але й несприйняття онлайн-погроз як чогось «достатньо серйозного» у правоохоронних органах.

Як соціальні мережі борються з онлайн-булінгом?

Протягом останніх років Facebook, Twitter, Instagram, YouTube та інші соцмережі таки визнали проблему з цькуванням і заявили про свої наміри будувати безпечну спільноту.

У Facebook, наприклад, є окремий центр запобігання знущанням, розроблений спільно з Центром емоційного інтелекту Єльського університету. Тут можна знайти інформацію для підлітків, батьків та вчителів про те, як завадити цькуванню, як його розпізнати і як із ним боротися. Окремо в довідковому центрі є відповіді на основні запитання, якщо вам погрожують чи над вами знущаються в самій соціальній мережі.

Facebook також «хешує» зображення, щоб запобігти їх повторному завантаженню або зміні на своїй платформі. Їхні технології підбору фото/відео створюють те, що фактично є цифровим відбитком пальця, унікальним для зображення, яке може бути перехресно пов’язане з іншими завантаженими зображеннями. Якщо хтось спробує завантажити зображення, яке вже було хешовано, Facebook заблокує цю дію і (як правило) відключить обліковий запис, який намагався це зробити. Ця технологія використовується для запобігання поширення інтимних фото людей без згоди.

У травні 2020 року Instagram випустив п’яте оновлення своїх політик щодо боротьби з онлайн-цькуванням. Серед нововведень – більше інструментів для модерування коментарів, можливість закріпити позитивні коментарі вгорі, а також розширені налаштування того, хто може тегати і згадувати вас. Раніше Instagram також упровадив? Насильство в онлайні: як боротися з тим, що ми не завжди бачимо функцію «обмежити». Річ у тім, що дослідження Instagram показало, що підлітки не люблять блокувати однолітків, які їх цькують, адже це легко визначити і таким чином кривдник бачить, що таки образив людину. Окрім того, блокування не дозволяє спостерігати за тим, що хуліган може зробити далі. Зрозуміти, що твій акаунт обмежили, складніше. Постраждалі від знущань можуть тим часом моніторити коментарі кривдників до того, як їх побачать інші, і схвалювати, видаляти або назавжди лишати у стані очікування (обмежений акаунт ці коментарі бачитиме). Якщо ж кривдник спробує позначити людину, яка його обмежила, у публічному пості, Instagram не буде пропонувати автоматично завершити тег. Такі ускладнення, на думку керівництва соцмережі, можуть значно зменшити кількість цькувань, адже тепер вони вимагатимуть більше сил і часу.

Twitter також має окрему сторінку про протидію кіберцькуванню, на який розміщено інформацію про те, що робити в такій ситуації. Окрім цього, соцмережа дає можливість «ігнорувати» окремі акаунти, спосіб дії цієї функції схожий на «обмежити» в Instagram. Інструмент не пускає твіти ігнорованих облікових записів до вашої стрічки, при цьому ви не блокуєте і не скасовуєте підписку на ці акаунти. По суті, обліковий запис, який ви «ігноруєте», не зможе про це дізнатися. Однак слід зазначити, що цей акаунт усе ще може затегати вас і буде показуватися у ваших прямих повідомленнях як зазвичай.

Відносно новий, але вже надзвичайно популярний серед молоді й підлітків, TikTok доволі ефективно проявив свої здатності щодо попередження небезпечного контенту на платформі. За пів року соцмережа видалила понад 49 млн відео через порушення правил соцмережі. Для порівняння – за цей же період YouTube видалив усього 14,7 млн відео. При чому, за даними The Verge, 98,2% відео були заблоковані ще до того, як на них надійшли скарги, а 89,4% видалили до того, як їх встигли побачити інші користувачі. В основному TikTok видаляли відео, у яких був контент сексуального характеру (25,5 %), ролики, що «зображували шкідливу, небезпечну або незаконну поведінку неповнолітніх» (вживання алкоголю або наркотиків – 24,8%) і відео з розпалюванням ненависті (3%). Окрім цього, у соцмережі також є окрема сторінка з інформацією для тих, хто стикнулися з образами в онлайні.

YouTube, за аналогією з іншими соцмережами, теж має окремий розділ довідкового центру з інформацією щодо онлайн-цькувань. Утім, за останній рік платформа також «прославилася» скандалом щодо навмисного ігнорування фейкових і токсичних відео для підвищення залученості. Про це, зокрема, у квітні 2019 писало видання Bloomberg, ґрунтуючись на інтерв’ю з колишніми співробітниками YouTube.

Однак мені б не хотілося, щоб у вас склалося враження, ніби соціальні мережі справді роблять усе можливе для того, щоб захистити своїх користувачів від онлайн-насильства. Ми всі чудово розуміємо, що на першому місці для них лишаються прибутки. І лише тиск суспільства, скандальні новини (як-от про самогубство дівчини після опитування в інстаграмі) і вимоги влади деяких країн сприяє тому, що платформи продовжують упроваджувати нові інструменти для боротьби з кібербулінгом. Саме тому важливо розуміти, що все в наших руках, і чим більше суспільство розвиватиме нульову толерантність до цього явища, тим імовірнішим буде створення і впровадження нових інструментів для боротьби з онлайн-насильством.

Тож, що можемо зробити ми?

Говорити.

• Якщо ви працюєте у ЗМІ чи будь-якому дотичному до діджиталу проєкті, розкажіть своїй аудиторії про сталкінг, кібер-булінг та інші онлайн загрози, проведіть тренінг із цифрової грамотності чи просто поділіться корисними матеріалами (наприклад, інформацією про секстинг для підлітків від подкасту «11-А», ось цим відео від проєкту Stop Sexting Ukraine, чи матеріалом адвокатки Лариси Денисенко про те, як захистити себе від кібербулінгу). Приміром, це можна робити в рамках Дня протидії сталкінгу.
• Якщо маєте історію, поділіться нею. Анонімно, без особистих деталей, але поділіться. Такі речі дають можливість зрозуміти, що онлайн-насильство – це не ок, і що воно призводить до реальної шкоди. А це, у свою чергу, підігріває суспільний інтерес, підвищує політичну волю для законодавчого врегулювання і зменшує толерантність до насильства як такого.

Скаржитися.

• Кожна хвилина вашого часу, яку витратите для скарги на відверто ненависницький коментар, поширені без згоди особисті дані чи інтимні фото, «навчає» соцмережі, створює принаймні тимчасові перепони для тих, хто чинять насильство. Відмічайте дописи як образи, мову ненависті, булінг тощо. Важливо, аби моніторинг таких скарг показав реальні тенденції щодо загроз онлайн-насильства.

Якщо не хочеш побачити свої оголені фото на білборді, не підписуй згоди на це, – так має звучати основне правило секстингу. Якщо боїшся сказати щось людині в обличчя, не говори цього взагалі, – так має звучати основне «правило» кібербезпеки.