Олександр Мельник
Миколаївська обсерваторія — одна з найстаріших обсерваторій Східної Європи, заснована 27 травня 1821 року. Із 1912 року вона стає Миколаївським відділенням Головної (Пулковської) астрономічної обсерваторії (ГАО). У 1935 році була включена в мережу наукових установ як Миколаївське відділення ГАО. А вже із 1992 році стає самостійним науковим закладом України, а з 2002 року – Науково-дослідним інститутом «Миколаївська астрономічна обсерваторія» (НДІ МАО).
Головні факти та цифри
Обсерваторію розташована в старому центрі міста Миколаєва, що на Півдні України на висоті 52 м над рівнем моря з географічними координатами: 31°58′ східної довготи і 46° 58′ північної широти. ОБ’єкт цей настільки цінний, що навіть був включений до Попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від України (Tentative list # 5116, Tentative list # 5267). Станом на сьогодні співробітники обсерваторії ведуть роботи та дослідження у кількох напрямках. Тут вивчають динаміку тіл Сонячної системи, займаються дослідженням об’єктів навколоземного простору, а також створюють астрометричних каталоги зірок та надають підтримку астрономічним дослідженням та збереженню історії астрономії,
Морська обсерваторія (1821–1912)
Миколаївська астрономічна обсерваторія була заснована у 1821 році наприкінці травня адміралом Олексієм Самуїловичом Грейгом. Основним її завданням було забезпечувати Чорноморський флоту точним часом, картами та проводити навчання морських офіцерів астрономічним методам орієнтування.
Споруджено обсерваторію на верхівці Спаського кургану. Так називається найвищий пагорб Миколаєва (52 м). Спроектував головну частину споруди провідний архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Іванович Вунш (1770–1836). Першим очільником обсерваторії став Карл Христофорович Кнорре (1801–1883), якому тоді ще не було й 20 років. Обійнявши посаду у такому юному віці, Кнорре очолював цей науково-дослідницький заклад упродовж 50 років.
Окрім підготовки офіцерів до особливостей морської навігації, Кнорре почав займатися науковими астрономічними дослідженнями, — і це принесло йому славу як автора 5-го аркуша зоряної карти Берлінської академії наук, за допомогою якої потім були відкриті малі планети 5 Астрея і 8 Флора.
Другий директор обсерваторії, Івано Єгорович Кортацці (1837–1903), теж відзначився на науковому ґрунті: створив каталог положень зірок, згодом названий «Миколаївська зона». У морський період діяльності обсерваторії обидва очільники обсерваторії забезпечили виконання гідрографічних робіт на Азовському, Чорному і Мармуровому морях. Тоді ж проведені описи та визначені більш точні географічні координати багатьох опорних пунктів карт зазначених морів. Таким чином тодішній флот був забезпечений точними інструментами і досконалими методами визначення часу (довготи) і широти.
Миколаївське відділення Пулково (1912–1991)
Головним завданням обсерваторії в цей період було поширення системи Пулковських абсолютних зоряних каталогів на південне небо і виконання регулярних спостережень Сонця та тіл Сонячної системи. Для оснащення нового відділення з Одеси були перевезені Вертикальний круг Репсольда і пасажний інструмент Фрейберга-Кондратьєва. Відродження обсерваторії після важких випробувань на початку XX століття пов’язане з ім’ям четвертого директора Леоніда Івановича Семенова (1878–1965), який очолив обсерваторію в 1923 році. У 1931 році в МАО була створена високоточна Служба часу, яка брала участь у національних і міжнародних програмах з визначення точного часу.
В часи Другої Світової
Під час Другої Світової обсерваторія перебувала у зоні німецької окупації. Тогочасному очільникові Л. І. Семенову вдалося зберегти її від серйозних пошкоджень і руйнувань. Із 1960-х обсерваторія отримує зонного астрографа фірми «Карл Цейс» — відтоді Миколаївські фотографічні спостереження тіл Сонячної системи знаходяться в числі одних з найточніших у світі. У 1970-1980-ті роки обсерваторія була ініціатором і основним виконавцем декількох наукових експедицій для спостережень в умовах полярної ночі на острові Західний Шпіцберген, в умовах високогір’я на Кавказі. У загальній складності в МАО було створено близько 35 різних каталогів положень небесних світил.
Сучасність
У 1992 році Миколаївська астрономічна обсерваторія здобула статус самостійної наукової установи, в 2002 році отримала офіційний статус науково-дослідного інституту. У 1995 році в МАО створено і введено в дію автоматичний телескоп з ПЗЗ приймачем. У 2004 році був введений в експлуатацію Швидкісний автоматичний комплекс (ШАК), на якому ведуться регулярні спостереження об’єктів ближнього космосу в рамках участі у виконанні Національної космічної програми України з контролю та аналізу космічної обстановки. У 2009 році створено перший в Україні мобільний телескоп «Мобітел», що складається з 4 самостійних монтувань, оснащених сучасними ПЗЗ камерами і системою програмного керування в режимі віддаленого доступу.