<p>Котячий кіберпанк Stray впевнено б'є всі рекорди й посідає топові місця у рейтингах останніх ігор. Раніше гра <a href="https://nachasi.com/videogames/2022/07/04/stray-in-steam/" target="_blank" rel="noopener">стала найочікуванішою грою у Steam</a>, а зараз стала найуспішнішою грою Annapurna Interactive на тій само платформі.

Під час написання цієї новини у Stray грають 36 020 людей, а максимальна кількість ґеймерів <a href="https://steamdb.info/app/1332010/graphs/" target="_blank" rel="noopener">складає</a> 62 963 людини.

<img class="aligncenter wp-image-176611 size-full" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02.png" alt="" width="974" height="603">

Для порівняння:
</p><ul>
 	<li>Twelve Minutes — 8 тисяч</li>
 	<li>Outer Wilds — 7.9 тисяч</li>
 	<li>Neon White — 3.2 тисячі</li>
 	<li>Journey (порт на ПК) — 1.7 тисяч</li>
</ul>
Тим часом Stray отримала багато схвальних відгуків від критиків — середня оцінка на Metacritic складає <a href="https://www.metacritic.com/game/pc/stray" target="_blank" rel="noopener">84 бали зі 100</a>:

<img class="aligncenter wp-image-176613 size-full" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-09.03.27.png" alt="" width="662" height="318">

За словами оглядачів гра цілком може позмагатись за звання гри року — вона має гарно деталізований світ і всі позитивно відгукуються про сам сюжет.

Оцінки критиків склали:
<ul>
 	<li>IGN — <a href="https://www.ign.com/articles/stray-review" target="_blank" rel="noopener">8/10</a></li>
 	<li>Game Informer — <a href="https://www.gameinformer.com/review/stray/furry-friends" target="_blank" rel="noopener">8/10</a></li>
 	<li>VGC — <a href="https://www.videogameschronicle.com/review/stray/" target="_blank" rel="noopener">5/5</a></li>
 	<li>GamesRadar+ — <a href="https://www.gamesradar.com/stray-review/" target="_blank" rel="noopener">4,5/5</a></li>
</ul>
Своєю чергою хочемо повідомити, що ми також готуємо огляд на гру, який вийде вже найближчим часом.
<h3><strong>Більше про Stray</strong></h3>
Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.

https://youtu.be/kJawWyRUOBM

Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.

Stray доступна на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5 (і у передплаті PS Plus Extra).

<p>Котячий кіберпанк Stray впевнено б&#8217;є всі рекорди й посідає топові місця у рейтингах останніх ігор. Раніше гра <a href="/videogames/2022/07/04/stray-in-steam/" target="_blank" rel="noopener">стала найочікуванішою грою у Steam</a>, а зараз стала найуспішнішою грою Annapurna Interactive на тій само платформі.</p><p>Під час написання цієї новини у Stray грають 36 020 людей, а максимальна кількість ґеймерів <a href="https://steamdb.info/app/1332010/graphs/" target="_blank" rel="noopener">складає</a> 62 963 людини.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter wp-image-176611 size-full" src="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02.png" alt="" width="974" height="603" srcset="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02.png 974w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02-300x186.png 300w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02-768x475.png 768w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02-650x402.png 650w" sizes="(max-width: 974px) 100vw, 974px" /></p><p>Для порівняння:</p><ul><li>Twelve Minutes — 8 тисяч</li><li>Outer Wilds — 7.9 тисяч</li><li>Neon White — 3.2 тисячі</li><li>Journey (порт на ПК) — 1.7 тисяч</li></ul><p>Тим часом Stray отримала багато схвальних відгуків від критиків — середня оцінка на Metacritic складає <a href="https://www.metacritic.com/game/pc/stray" target="_blank" rel="noopener">84 бали зі 100</a>:</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter wp-image-176613 size-full" src="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-09.03.27.png" alt="" width="662" height="318" srcset="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-09.03.27.png 662w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-09.03.27-300x144.png 300w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-09.03.27-650x312.png 650w" sizes="(max-width: 662px) 100vw, 662px" /></p><p>За словами оглядачів гра цілком може позмагатись за звання гри року — вона має гарно деталізований світ і всі позитивно відгукуються про сам сюжет.</p><p>Оцінки критиків склали:</p><ul><li>IGN — <a href="https://www.ign.com/articles/stray-review" target="_blank" rel="noopener">8/10</a></li><li>Game Informer — <a href="https://www.gameinformer.com/review/stray/furry-friends" target="_blank" rel="noopener">8/10</a></li><li>VGC — <a href="https://www.videogameschronicle.com/review/stray/" target="_blank" rel="noopener">5/5</a></li><li>GamesRadar+ — <a href="https://www.gamesradar.com/stray-review/" target="_blank" rel="noopener">4,5/5</a></li></ul><p>Своєю чергою хочемо повідомити, що ми також готуємо огляд на гру, який вийде вже найближчим часом.</p><h3><strong>Більше про Stray</strong></h3><p>Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/kJawWyRUOBM"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.</p><p>Stray доступна на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5 (і у передплаті PS Plus Extra).</p>

Розвіюємо міфи про те, що геймінг — це дитяча забавка. У рубриці ви прочитаєте огляди на ігри, знайдете гру на вечір у підбірках, дізнаєтеся цікаві факти про ігрову індустрію та зрозумієте, чому ігри заробляють більше за кіноіндустрію.

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Ігри

Котячий кіберпанк Stray впевнено б'є всі рекорди й посідає топові місця у рейтингах останніх ігор. Раніше гра <a href="https://nachasi.com/videogames/2022/07/04/stray-in-steam/" target="_blank" rel="noopener">стала найочікуванішою грою у Steam</a>, а зараз стала найуспішнішою грою Annapurna Interactive на тій само платформі.

Під час написання цієї новини у Stray грають 36 020 людей, а максимальна кількість ґеймерів <a href="https://steamdb.info/app/1332010/graphs/" target="_blank" rel="noopener">складає</a> 62 963 людини.

<img class="aligncenter wp-image-176611 size-full" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-08.56.02.png" alt="" width="974" height="603" />

Для порівняння:
<ul>
 	<li>Twelve Minutes — 8 тисяч</li>
 	<li>Outer Wilds — 7.9 тисяч</li>
 	<li>Neon White — 3.2 тисячі</li>
 	<li>Journey (порт на ПК) — 1.7 тисяч</li>
</ul>
Тим часом Stray отримала багато схвальних відгуків від критиків — середня оцінка на Metacritic складає <a href="https://www.metacritic.com/game/pc/stray" target="_blank" rel="noopener">84 бали зі 100</a>:

<img class="aligncenter wp-image-176613 size-full" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-20-at-09.03.27.png" alt="" width="662" height="318" />

За словами оглядачів гра цілком може позмагатись за звання гри року — вона має гарно деталізований світ і всі позитивно відгукуються про сам сюжет.

Оцінки критиків склали:
<ul>
 	<li>IGN — <a href="https://www.ign.com/articles/stray-review" target="_blank" rel="noopener">8/10</a></li>
 	<li>Game Informer — <a href="https://www.gameinformer.com/review/stray/furry-friends" target="_blank" rel="noopener">8/10</a></li>
 	<li>VGC — <a href="https://www.videogameschronicle.com/review/stray/" target="_blank" rel="noopener">5/5</a></li>
 	<li>GamesRadar+ — <a href="https://www.gamesradar.com/stray-review/" target="_blank" rel="noopener">4,5/5</a></li>
</ul>
Своєю чергою хочемо повідомити, що ми також готуємо огляд на гру, який вийде вже найближчим часом.
<h3><strong>Більше про Stray</strong></h3>
Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.

https://youtu.be/kJawWyRUOBM

Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.

Stray доступна на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5 (і у передплаті PS Plus Extra).

🐈 Stray стала найуспішнішою грою Annapurna в Steam — 62 тисячі гравців одночасно

🐈 Stray стала найуспішнішою грою Annapurna в Steam

<h2>Моє знайомство з грою</h2>
 

Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам'яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.
<h2>Limbo – …</h2>
 

Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.
<h2>Gameplay</h2>
<p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p>
Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об'єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg"> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив'язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg">Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.

<u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п'ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg"> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.
<h2>To Be Continued</h2>
Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.

<h2>Моє знайомство з грою</h2><p> </p><p>Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам&#8217;яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.</p><h2>Limbo – …</h2><p> </p><p>Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.</p><h2>Gameplay</h2><p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p><p>Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об&#8217;єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg"> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив&#8217;язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg">Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.</p><p><u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п&#8217;ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg"> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.</p><h2>To Be Continued</h2><p>Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.</p>

Limbo u2014 u0433u0440u0430 u0437u043cu0456u043du0438u0432u0448u0430 u0441u0432u0456u0439 u0436u0430u043du0440

Можна сказати, що Limbo здійснила революцію у жанрі платформерів. А що саме вона зробила? Про це і піде мова — про дизайнерскі рішення у цій відеогрі.

<h2>Моє знайомство з грою</h2>
&nbsp;

Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам'яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.
<h2>Limbo – …</h2>
&nbsp;

Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.
<h2>Gameplay</h2>
<p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p>
Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об'єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg" /> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив'язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg" />Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.

<u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п'ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg" /> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.
<h2>To Be Continued</h2>
Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.

<h2>Моє знайомство з грою</h2><p>&nbsp;</p><p>Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам&#8217;яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.</p><h2>Limbo – …</h2><p>&nbsp;</p><p>Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.</p><h2>Gameplay</h2><p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p><p>Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об&#8217;єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg" /> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив&#8217;язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg" />Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.</p><p><u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п&#8217;ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg" /> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.</p><h2>To Be Continued</h2><p>Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.</p>

🏃🏻‍♂️ Limbo — гра, що змінила свій жанр

<p>Вже скоро має відбутись реліз котячого кіберпанку Stray й напередодні виходу свого гра ставить нові рекорди.

Гра посіла перше місце за кількістю додавань до списків бажаного у Steam. До першої десятки потрапили Hollow Knight: Silksong, новий великий проєкт Starfield і звичайно ж S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.

<a href="https://store.steampowered.com//search/?filter=popularwishlist&os=win" target="_blank" rel="noopener">ТОП-10</a> найочікуваніших ігор наразі виглядають таким чином:

<img class="aligncenter wp-image-174909 size-full" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00.png" alt="" width="693" height="529">
</p><h3><strong>Більше про Stray</strong></h3>
Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.

https://youtu.be/kJawWyRUOBM

Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.

Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.

<p>Вже скоро має відбутись реліз котячого кіберпанку Stray й напередодні виходу свого гра ставить нові рекорди.</p><p>Гра посіла перше місце за кількістю додавань до списків бажаного у Steam. До першої десятки потрапили Hollow Knight: Silksong, новий великий проєкт Starfield і звичайно ж S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.</p><p><a href="https://store.steampowered.com//search/?filter=popularwishlist&#038;os=win" target="_blank" rel="noopener">ТОП-10</a> найочікуваніших ігор наразі виглядають таким чином:</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter wp-image-174909 size-full" src="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00.png" alt="" width="693" height="529" srcset="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00.png 693w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00-300x229.png 300w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00-650x496.png 650w" sizes="(max-width: 693px) 100vw, 693px" /></p><h3><strong>Більше про Stray</strong></h3><p>Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/kJawWyRUOBM"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.</p><p>Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.</p>

Вже скоро має відбутись реліз котячого кіберпанку Stray й напередодні виходу свого гра ставить нові рекорди.

Гра посіла перше місце за кількістю додавань до списків бажаного у Steam. До першої десятки потрапили Hollow Knight: Silksong, новий великий проєкт Starfield і звичайно ж S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.

<a href="https://store.steampowered.com//search/?filter=popularwishlist&amp;os=win" target="_blank" rel="noopener">ТОП-10</a> найочікуваніших ігор наразі виглядають таким чином:

<img class="aligncenter wp-image-174909 size-full" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00.png" alt="" width="693" height="529" />
<h3><strong>Більше про Stray</strong></h3>
Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.

https://youtu.be/kJawWyRUOBM

Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.

Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.

<p>Вже скоро має відбутись реліз котячого кіберпанку Stray й напередодні виходу свого гра ставить нові рекорди.</p><p>Гра посіла перше місце за кількістю додавань до списків бажаного у Steam. До першої десятки потрапили Hollow Knight: Silksong, новий великий проєкт Starfield і звичайно ж S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.</p><p><a href="https://store.steampowered.com//search/?filter=popularwishlist&amp;os=win" target="_blank" rel="noopener">ТОП-10</a> найочікуваніших ігор наразі виглядають таким чином:</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter wp-image-174909 size-full" src="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00.png" alt="" width="693" height="529" srcset="/wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00.png 693w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00-300x229.png 300w, /wp-content/uploads/2022/07/Screenshot-2022-07-04-at-12.22.00-650x496.png 650w" sizes="(max-width: 693px) 100vw, 693px" /></p><h3><strong>Більше про Stray</strong></h3><p>Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/kJawWyRUOBM"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Він повинен розв’язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім’я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.</p><p>Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.</p>

🐈 Кіберпанк про кота Stray став найочікуванішою грою у Steam 

<p>Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.

Він повинен розв'язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім'я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.

https://youtu.be/iFmp-xZsCfE

У IGN <a href="https://www.ign.com/articles/stray-ps4-ps5-pc-preview?utm_source=facebook" target="_blank" rel="noopener">відзначили</a>, що світ дуже цікаво досліджувати, оскільки головний герой котик. У Games Radar+ <a href="https://www.gamesradar.com/stray-cat-game-preview/?utm_source=twitter.com&utm_campaign=socialflow&utm_content=gamesradar&utm_medium=social" target="_blank" rel="noopener">повідомили</a>, що гру можна пройти за 7-8 годин, але у світі є багато речей для дослідження.

Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.</p>

<p>Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.</p><p>Він повинен розв&#8217;язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім&#8217;я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/iFmp-xZsCfE"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>У IGN <a href="https://www.ign.com/articles/stray-ps4-ps5-pc-preview?utm_source=facebook" target="_blank" rel="noopener">відзначили</a>, що світ дуже цікаво досліджувати, оскільки головний герой котик. У Games Radar+ <a href="https://www.gamesradar.com/stray-cat-game-preview/?utm_source=twitter.com&#038;utm_campaign=socialflow&#038;utm_content=gamesradar&#038;utm_medium=social" target="_blank" rel="noopener">повідомили</a>, що гру можна пройти за 7-8 годин, але у світі є багато речей для дослідження.</p><p>Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.</p>

Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.

Він повинен розв'язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім'я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.

https://youtu.be/iFmp-xZsCfE

У IGN <a href="https://www.ign.com/articles/stray-ps4-ps5-pc-preview?utm_source=facebook" target="_blank" rel="noopener">відзначили</a>, що світ дуже цікаво досліджувати, оскільки головний герой котик. У Games Radar+ <a href="https://www.gamesradar.com/stray-cat-game-preview/?utm_source=twitter.com&amp;utm_campaign=socialflow&amp;utm_content=gamesradar&amp;utm_medium=social" target="_blank" rel="noopener">повідомили</a>, що гру можна пройти за 7-8 годин, але у світі є багато речей для дослідження.

Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.

<p>Stray — це платформер із котиком у головній ролі. Гравець керує пухнастиком, який потрапляє у світ, населений роботами, і вирішує повернутись до своєї родини.</p><p>Він повинен розв&#8217;язувати головоломки для того, щоб просуватися сюжетом, де треба переміщати перешкоди й перебиратися по платформах. Гравця супроводжує дрон-супутник, на ім&#8217;я Б-12, який може допомогти, перекладаючи мову роботів та зберігаючи знайдені предмети. Також на котика полюватимуть монстри зурки (англ. Zurks), від яких треба буде ховатись.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/iFmp-xZsCfE"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>У IGN <a href="https://www.ign.com/articles/stray-ps4-ps5-pc-preview?utm_source=facebook" target="_blank" rel="noopener">відзначили</a>, що світ дуже цікаво досліджувати, оскільки головний герой котик. У Games Radar+ <a href="https://www.gamesradar.com/stray-cat-game-preview/?utm_source=twitter.com&amp;utm_campaign=socialflow&amp;utm_content=gamesradar&amp;utm_medium=social" target="_blank" rel="noopener">повідомили</a>, що гру можна пройти за 7-8 годин, але у світі є багато речей для дослідження.</p><p>Stray вийде вже 19 липня на ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5, а для передплатників PS Plus Extra гра стане безкоштовною одразу.</p>

😼 Дивіться ґеймплей гри Stray: котик мандрує футуристичним містом й бешкетує

😼 Дивіться ґеймплей гри Stray

<h3><strong>Відеоверсія</strong></h3>
https://youtu.be/xp78t6klclw

З грою Tokkyuu Shirei Solbrain пов'язана кумедна історія. Думаю, багатьом, хто в неї грав, вона буде близька. Насамперед Tokkyuu Shirei Solbrain - це японський серіал, який би я порівняв з Power Rangers. Різниця у тому, що він ніколи не виходив за межі японського ринку. Китайські пірати мабуть вирішили, що ніхто гадки не має про цих ваших поліцейських в екзоскелетах, тому випустили гру на нашому ринку під назвою Робокоп 3. Цей чортів Робокоп став мені снитися в дитинстві кожен день, бо одного разу картридж з цією грою потрапив мені в руки чи від друга, чи від брата – я вже не пригадаю. Гра мені настільки сподобалася, що я сидів за нею цілими днями. На жаль, картридж довелося віддати, але я загорівся ідеєю купити гру собі.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fdc31ffdb_44444.mp4" video_id="165177" title="" subtitle=""]

Здається, купити Робокоп 3. Ну що може бути простіше? Яким був мій подив, коли я припер картридж додому і на ньому, раптово, виявилася гра про Робокопа. З цього моменту починається мій дитячий кошмар. Я почав економити на шкільних обідах і скуповувати на радіоринку усіх чортових Робокопів, до яких тільки міг дістатися. Будь-то одна гра на картриджі або збірка Робокопов – загрібав все. Не здивуюсь, якщо продавці між собою дали мені прізвисько Робокоп. Цих робокопів у мене була ціла коробка! Добре пам'ятаю картридж з чотирма Робокопами. Там третя і четверта частина повторювались. Вони тупо нічим не відрізнялися! Я б збожеволів, якщо одного разу не потрапив точно в ціль.

Річ у тому що можна було купити картридж з Робокопом 3, а там виявиться Робокоп 4... Загалом, забийте, це дуже тонкі матерії піратства 90-х. Гра, яка була мені потрібна, дійсно називалася Робокоп 3 і зі мною виявилося все гаразд, тому що я почав сумніватися у своїх розумових здібностях, думаючи, що з якоїсь причини мене добре так проглючило і на тому картриджі не було ніякого Робокопа на обкладинці. Річ у тім, що заповітний картридж має виглядати ось так як на картинці нижче і ніяк інакше. Назва має бути не просто Робокоп 3, а й мати приставку Super Rescue.
<div id="attachment_165173" class="wp-caption alignnone ql-align-center" data-quill-src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg" data-quill-caption="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів">

<img class="wp-image-165173" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_%D1%80%D0%BE%D0%B1.jpg" alt="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів">
<p id="caption-attachment-165173" class="wp-caption-text">Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів</p>

</div>
Нещодавно я захотів перепройти цю гру. Незважаючи на те, що в моїй пам'яті вона запам'яталася як Robocop 3, в наш час все швидко і безболісно гуглиться. Так що можна сказати, я зовсім недавно дізнався про її справжню назву та серіал, за мотивами якого вона була створена.

Отже, гра була розроблена компанією Natsume і випущена в далекому 1991-му році на Famicon і NES. Грати необхідно за поліцейського в екзоскелеті Дайкі Нішіо, який є співробітником Рятівного Спецпідрозділу Солбрейн. Все, що треба - боротися зі злочинністю. Люблю сюжети, які поміщаються в один рядок.

Ігровий процес - звичайний біт-ем-ап з елементами платформера. Головне - мочити кулаками ворогів. У розпорядженні є як слабкі удари, так і потужні. Вороги різноманітні: звичайні бігуни, бігуни зі стволами, сидячі гівнюки з пушками, стоячі гівнюки з гранатами, мудаки з щитами, всіляка літаюча нечисть, водолази тощо. Основною фішкою є те, що на рівні розкидані Альфа та Бета ящики, зібравши комбінацію з яких можна отримати певну зброю. Вона у вигляді супутника літає над головою героя. Всього є 8 комбінацій, які гравець обирає сам. Взагалі, за логікою, кожна зброя підходить для певного рівня, але оскільки я граю як рагуль та не запам'ятовую комбінації, часто отримую максимально непридатну зброю для левела. Наполегливо рекомендую обирати комфортний для себе ствол, або заморочитися і знайти зброю, яка допоможе на рівні.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fd2c9416d_1.mp4" video_id="165175" title="" subtitle=""]

Як і багато ігор того часу, Солбрейн побудована на таймінгах. Можна сказати, що в ранньому дитинстві у нас майже всі ігри були цими вашими "соулсборнами" і ми були ще тими хардкорщиками. Але те, як я попадаю в ці таймінги - ще та хохма. По правді, все лікується тренуваннями і можу з упевненістю сказати, що гру цікаво спідранити. Але думаю, що вже давно побиті всі рекорди, тому не бачу сенсу навіть починати.

Повернуся до зброї, бо з нею пов'язані цікаві механіки. По-перше, зброя має умовну шкалу здоров'я, яка витрачається, коли стикається з супротивником. Доторкнувшись до ворога, зброя завдає йому шкоди, але також отримує дамаг у відповідь, внаслідок чого в певний момент може зникнути. Це дуже важлива механіка, адже окрім цього за допомогою зброї можна пересуватися по вертикалі, злітаючи у важкодоступні місця. Або, наприклад, можна кидатися нею в противника чи на якийсь час викинути за межі екрана, якщо є впевненість, що вона отримає дамаг. Зберігати ствол в цілісності ой як має сенс, бо якщо при "живій" зброї повторно зібрати цю ж саму комбінацію, то можна отримати вундервафлю, яка розносить всіх і вся направо і наліво, а також поглинає весь завданий дамаг за рахунок свого таймера. З цією зброєю не страшний будь-який бос, який виноситься на раз-два.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fde1ddff4_2.mp4" video_id="165179" title="" subtitle=""]

В грі сім рівнів. Після першого левела можна обирати порядок проходження. Тут і місто у вогні, і шахта, де змінюється гравітація, холодна тундра, підводна зона тощо. Дуже круто реалізована фізика. Є фізон ковзання, опору повітря чи води. Грамотно прописані хітбокси. Ловиш кайф від ударів, особливо від посилених. Я давно не грав у NES-ігри, тому не пригадаю, чи була настільки круто реалізована фізика в інших проектах того часу. Якщо так, то даремно дивуюсь.

Хоч до босів не потрібна індивідуальна тактика, але вони запам'ятовуються. Є чувак, який дуже схожий на Байсона із Street Fighter, ніндзя з мечем, відьма, яка змінює гравітацію, близняшки і т.д. - усі вони залишаються у пам'яті. Єдине, що мене дратує не тільки в цій грі, а й у багатьох інших, особливо японських тайтлах – повторна битва з тими самими босами. Щоб дістатися до фінального главаря, на останньому рівні доведеться знову битися з деякими з них. Для мене це більш дратуюча механіка, аніж бектрекінг.

Головною особливістю гри є музика. Дідько, я вважаю, музику Солбрейн не тільки одним з найкращих остів часів восьмибітних ігрових систем, але й одним з найкращих відеоігрових саундтреків взагалі. Словами не передати, наскільки вона крута і як в'їдається в пам'ять. Незважаючи на те, що я проходив цю гру близько 20 років тому, я пам'ятаю кожну мелодію з будь-якого рівня. Думаю, краще просто послухати весь оригінальний скор.

https://youtu.be/y4_FONLSkFA

Загалом, був радий знову пройти цю чудову гру дитинства. З нею пов'язано багато спогадів, особливо з пошуками, але це не скасовує того факту, що це один із найкрутіших платформерів, у який я грав. Навіть зараз, через 30 років з моменту виходу, гра проходиться з надзвичайним задоволенням. А ця музика! Можу тільки про неї говорити годинами.

Додам, що існує західна версія під назвою Shatterhand. Чувака в екзоскелеті замінили на кіборга, трохи змінився вигляд зброї, додався рівень на підводному човні та всілякі дрібниці. Але загалом, це та сама гра. Мабуть, західні видавці також вважають, що японський тайтл нікому не відомий поза межами Японії, тому замінили головного героя на більш звичний образ. Ну, дякую, що хоч не назвали Робокоп 3!

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fe614fe65_3.mp4" video_id="165181" title="" subtitle=""]

Сподіваюсь, було цікаво послухати про гру. Якщо шукали, чого б пограти з класики NES – рекомендую. Якщо ж грали й пам'ятаєте цю гру, то, думаю, вона вам теж припала до душі, а я освіжив спогади про неї. І сподіваюсь, що ваш будинок не був завалений картриджами з Робокопом, а пошук цього тайтлу не дався так болісно. До речі, нещодавно також перепройшов оригінальну Final Fantasy 7, тому постараюсь розповісти й про неї. Мабуть, в свій час не всім вдалось з нею ознайомились. Що ж, всім дякую за увагу, ставте вподобайки та підписуйтесь на мій ютуб-канал, якщо сподобався матеріал. Також підписуйтесь на основний канал про метал-музику. Будемо прощатися, побачимось найближчим часом на сторінках сайту.
<ul>
 	<li>Ютуб-канал про метал-музику: <a href="https://www.youtube.com/channel/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptape</a></li>
 	<li>Другий канал про відеоігри та кіно: <a href="https://www.youtube.com/droptapelive" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptapelive</a></li>
 	<li>Твіттер: <a href="https://twitter.com/Asp1re1nsp1re" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://twitter.com/Asp1re1nsp1re</a></li>
 	<li>Телеграм: <a href="https://t.me/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://t.me/droptape</a></li>
</ul>

<h3><strong>Відеоверсія</strong></h3><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/xp78t6klclw"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>З грою Tokkyuu Shirei Solbrain пов&#8217;язана кумедна історія. Думаю, багатьом, хто в неї грав, вона буде близька. Насамперед Tokkyuu Shirei Solbrain &#8211; це японський серіал, який би я порівняв з Power Rangers. Різниця у тому, що він ніколи не виходив за межі японського ринку. Китайські пірати мабуть вирішили, що ніхто гадки не має про цих ваших поліцейських в екзоскелетах, тому випустили гру на нашому ринку під назвою Робокоп 3. Цей чортів Робокоп став мені снитися в дитинстві кожен день, бо одного разу картридж з цією грою потрапив мені в руки чи від друга, чи від брата – я вже не пригадаю. Гра мені настільки сподобалася, що я сидів за нею цілими днями. На жаль, картридж довелося віддати, але я загорівся ідеєю купити гру собі.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fdc31ffdb_44444.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Здається, купити Робокоп 3. Ну що може бути простіше? Яким був мій подив, коли я припер картридж додому і на ньому, раптово, виявилася гра про Робокопа. З цього моменту починається мій дитячий кошмар. Я почав економити на шкільних обідах і скуповувати на радіоринку усіх чортових Робокопів, до яких тільки міг дістатися. Будь-то одна гра на картриджі або збірка Робокопов – загрібав все. Не здивуюсь, якщо продавці між собою дали мені прізвисько Робокоп. Цих робокопів у мене була ціла коробка! Добре пам&#8217;ятаю картридж з чотирма Робокопами. Там третя і четверта частина повторювались. Вони тупо нічим не відрізнялися! Я б збожеволів, якщо одного разу не потрапив точно в ціль.</p><p>Річ у тому що можна було купити картридж з Робокопом 3, а там виявиться Робокоп 4&#8230; Загалом, забийте, це дуже тонкі матерії піратства 90-х. Гра, яка була мені потрібна, дійсно називалася Робокоп 3 і зі мною виявилося все гаразд, тому що я почав сумніватися у своїх розумових здібностях, думаючи, що з якоїсь причини мене добре так проглючило і на тому картриджі не було ніякого Робокопа на обкладинці. Річ у тім, що заповітний картридж має виглядати ось так як на картинці нижче і ніяк інакше. Назва має бути не просто Робокоп 3, а й мати приставку Super Rescue.</p><div id="attachment_165173" class="wp-caption alignnone ql-align-center" data-quill-src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg" data-quill-caption="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів"><p><img class="wp-image-165173" src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_%D1%80%D0%BE%D0%B1.jpg" alt="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів"></p><p id="caption-attachment-165173" class="wp-caption-text">Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів</p></div><p>Нещодавно я захотів перепройти цю гру. Незважаючи на те, що в моїй пам&#8217;яті вона запам&#8217;яталася як Robocop 3, в наш час все швидко і безболісно гуглиться. Так що можна сказати, я зовсім недавно дізнався про її справжню назву та серіал, за мотивами якого вона була створена.</p><p>Отже, гра була розроблена компанією Natsume і випущена в далекому 1991-му році на Famicon і NES. Грати необхідно за поліцейського в екзоскелеті Дайкі Нішіо, який є співробітником Рятівного Спецпідрозділу Солбрейн. Все, що треба &#8211; боротися зі злочинністю. Люблю сюжети, які поміщаються в один рядок.</p><p>Ігровий процес &#8211; звичайний біт-ем-ап з елементами платформера. Головне &#8211; мочити кулаками ворогів. У розпорядженні є як слабкі удари, так і потужні. Вороги різноманітні: звичайні бігуни, бігуни зі стволами, сидячі гівнюки з пушками, стоячі гівнюки з гранатами, мудаки з щитами, всіляка літаюча нечисть, водолази тощо. Основною фішкою є те, що на рівні розкидані Альфа та Бета ящики, зібравши комбінацію з яких можна отримати певну зброю. Вона у вигляді супутника літає над головою героя. Всього є 8 комбінацій, які гравець обирає сам. Взагалі, за логікою, кожна зброя підходить для певного рівня, але оскільки я граю як рагуль та не запам&#8217;ятовую комбінації, часто отримую максимально непридатну зброю для левела. Наполегливо рекомендую обирати комфортний для себе ствол, або заморочитися і знайти зброю, яка допоможе на рівні.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fd2c9416d_1.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Як і багато ігор того часу, Солбрейн побудована на таймінгах. Можна сказати, що в ранньому дитинстві у нас майже всі ігри були цими вашими &#8220;соулсборнами&#8221; і ми були ще тими хардкорщиками. Але те, як я попадаю в ці таймінги &#8211; ще та хохма. По правді, все лікується тренуваннями і можу з упевненістю сказати, що гру цікаво спідранити. Але думаю, що вже давно побиті всі рекорди, тому не бачу сенсу навіть починати.</p><p>Повернуся до зброї, бо з нею пов&#8217;язані цікаві механіки. По-перше, зброя має умовну шкалу здоров&#8217;я, яка витрачається, коли стикається з супротивником. Доторкнувшись до ворога, зброя завдає йому шкоди, але також отримує дамаг у відповідь, внаслідок чого в певний момент може зникнути. Це дуже важлива механіка, адже окрім цього за допомогою зброї можна пересуватися по вертикалі, злітаючи у важкодоступні місця. Або, наприклад, можна кидатися нею в противника чи на якийсь час викинути за межі екрана, якщо є впевненість, що вона отримає дамаг. Зберігати ствол в цілісності ой як має сенс, бо якщо при &#8220;живій&#8221; зброї повторно зібрати цю ж саму комбінацію, то можна отримати вундервафлю, яка розносить всіх і вся направо і наліво, а також поглинає весь завданий дамаг за рахунок свого таймера. З цією зброєю не страшний будь-який бос, який виноситься на раз-два.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fde1ddff4_2.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>В грі сім рівнів. Після першого левела можна обирати порядок проходження. Тут і місто у вогні, і шахта, де змінюється гравітація, холодна тундра, підводна зона тощо. Дуже круто реалізована фізика. Є фізон ковзання, опору повітря чи води. Грамотно прописані хітбокси. Ловиш кайф від ударів, особливо від посилених. Я давно не грав у NES-ігри, тому не пригадаю, чи була настільки круто реалізована фізика в інших проектах того часу. Якщо так, то даремно дивуюсь.</p><p>Хоч до босів не потрібна індивідуальна тактика, але вони запам&#8217;ятовуються. Є чувак, який дуже схожий на Байсона із Street Fighter, ніндзя з мечем, відьма, яка змінює гравітацію, близняшки і т.д. &#8211; усі вони залишаються у пам&#8217;яті. Єдине, що мене дратує не тільки в цій грі, а й у багатьох інших, особливо японських тайтлах – повторна битва з тими самими босами. Щоб дістатися до фінального главаря, на останньому рівні доведеться знову битися з деякими з них. Для мене це більш дратуюча механіка, аніж бектрекінг.</p><p>Головною особливістю гри є музика. Дідько, я вважаю, музику Солбрейн не тільки одним з найкращих остів часів восьмибітних ігрових систем, але й одним з найкращих відеоігрових саундтреків взагалі. Словами не передати, наскільки вона крута і як в&#8217;їдається в пам&#8217;ять. Незважаючи на те, що я проходив цю гру близько 20 років тому, я пам&#8217;ятаю кожну мелодію з будь-якого рівня. Думаю, краще просто послухати весь оригінальний скор.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/y4_FONLSkFA"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Загалом, був радий знову пройти цю чудову гру дитинства. З нею пов&#8217;язано багато спогадів, особливо з пошуками, але це не скасовує того факту, що це один із найкрутіших платформерів, у який я грав. Навіть зараз, через 30 років з моменту виходу, гра проходиться з надзвичайним задоволенням. А ця музика! Можу тільки про неї говорити годинами.</p><p>Додам, що існує західна версія під назвою Shatterhand. Чувака в екзоскелеті замінили на кіборга, трохи змінився вигляд зброї, додався рівень на підводному човні та всілякі дрібниці. Але загалом, це та сама гра. Мабуть, західні видавці також вважають, що японський тайтл нікому не відомий поза межами Японії, тому замінили головного героя на більш звичний образ. Ну, дякую, що хоч не назвали Робокоп 3!</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fe614fe65_3.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Сподіваюсь, було цікаво послухати про гру. Якщо шукали, чого б пограти з класики NES – рекомендую. Якщо ж грали й пам&#8217;ятаєте цю гру, то, думаю, вона вам теж припала до душі, а я освіжив спогади про неї. І сподіваюсь, що ваш будинок не був завалений картриджами з Робокопом, а пошук цього тайтлу не дався так болісно. До речі, нещодавно також перепройшов оригінальну Final Fantasy 7, тому постараюсь розповісти й про неї. Мабуть, в свій час не всім вдалось з нею ознайомились. Що ж, всім дякую за увагу, ставте вподобайки та підписуйтесь на мій ютуб-канал, якщо сподобався матеріал. Також підписуйтесь на основний канал про метал-музику. Будемо прощатися, побачимось найближчим часом на сторінках сайту.</p><ul><li>Ютуб-канал про метал-музику: <a href="https://www.youtube.com/channel/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptape</a></li><li>Другий канал про відеоігри та кіно: <a href="https://www.youtube.com/droptapelive" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptapelive</a></li><li>Твіттер: <a href="https://twitter.com/Asp1re1nsp1re" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://twitter.com/Asp1re1nsp1re</a></li><li>Телеграм: <a href="https://t.me/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://t.me/droptape</a></li></ul>

Дивний японський Робокоп

<h3><strong>Відеоверсія</strong></h3>
https://youtu.be/xp78t6klclw

З грою Tokkyuu Shirei Solbrain пов'язана кумедна історія. Думаю, багатьом, хто в неї грав, вона буде близька. Насамперед Tokkyuu Shirei Solbrain - це японський серіал, який би я порівняв з Power Rangers. Різниця у тому, що він ніколи не виходив за межі японського ринку. Китайські пірати мабуть вирішили, що ніхто гадки не має про цих ваших поліцейських в екзоскелетах, тому випустили гру на нашому ринку під назвою Робокоп 3. Цей чортів Робокоп став мені снитися в дитинстві кожен день, бо одного разу картридж з цією грою потрапив мені в руки чи від друга, чи від брата – я вже не пригадаю. Гра мені настільки сподобалася, що я сидів за нею цілими днями. На жаль, картридж довелося віддати, але я загорівся ідеєю купити гру собі.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fdc31ffdb_44444.mp4" video_id="165177" title="" subtitle=""]

Здається, купити Робокоп 3. Ну що може бути простіше? Яким був мій подив, коли я припер картридж додому і на ньому, раптово, виявилася гра про Робокопа. З цього моменту починається мій дитячий кошмар. Я почав економити на шкільних обідах і скуповувати на радіоринку усіх чортових Робокопів, до яких тільки міг дістатися. Будь-то одна гра на картриджі або збірка Робокопов – загрібав все. Не здивуюсь, якщо продавці між собою дали мені прізвисько Робокоп. Цих робокопів у мене була ціла коробка! Добре пам'ятаю картридж з чотирма Робокопами. Там третя і четверта частина повторювались. Вони тупо нічим не відрізнялися! Я б збожеволів, якщо одного разу не потрапив точно в ціль.

Річ у тому що можна було купити картридж з Робокопом 3, а там виявиться Робокоп 4... Загалом, забийте, це дуже тонкі матерії піратства 90-х. Гра, яка була мені потрібна, дійсно називалася Робокоп 3 і зі мною виявилося все гаразд, тому що я почав сумніватися у своїх розумових здібностях, думаючи, що з якоїсь причини мене добре так проглючило і на тому картриджі не було ніякого Робокопа на обкладинці. Річ у тім, що заповітний картридж має виглядати ось так як на картинці нижче і ніяк інакше. Назва має бути не просто Робокоп 3, а й мати приставку Super Rescue.
<div id="attachment_165173" class="wp-caption alignnone ql-align-center" data-quill-src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg" data-quill-caption="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів">

<img class="wp-image-165173" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg" alt="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів" />
<p id="caption-attachment-165173" class="wp-caption-text">Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів</p>

</div>
Нещодавно я захотів перепройти цю гру. Незважаючи на те, що в моїй пам'яті вона запам'яталася як Robocop 3, в наш час все швидко і безболісно гуглиться. Так що можна сказати, я зовсім недавно дізнався про її справжню назву та серіал, за мотивами якого вона була створена.

Отже, гра була розроблена компанією Natsume і випущена в далекому 1991-му році на Famicon і NES. Грати необхідно за поліцейського в екзоскелеті Дайкі Нішіо, який є співробітником Рятівного Спецпідрозділу Солбрейн. Все, що треба - боротися зі злочинністю. Люблю сюжети, які поміщаються в один рядок.

Ігровий процес - звичайний біт-ем-ап з елементами платформера. Головне - мочити кулаками ворогів. У розпорядженні є як слабкі удари, так і потужні. Вороги різноманітні: звичайні бігуни, бігуни зі стволами, сидячі гівнюки з пушками, стоячі гівнюки з гранатами, мудаки з щитами, всіляка літаюча нечисть, водолази тощо. Основною фішкою є те, що на рівні розкидані Альфа та Бета ящики, зібравши комбінацію з яких можна отримати певну зброю. Вона у вигляді супутника літає над головою героя. Всього є 8 комбінацій, які гравець обирає сам. Взагалі, за логікою, кожна зброя підходить для певного рівня, але оскільки я граю як рагуль та не запам'ятовую комбінації, часто отримую максимально непридатну зброю для левела. Наполегливо рекомендую обирати комфортний для себе ствол, або заморочитися і знайти зброю, яка допоможе на рівні.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fd2c9416d_1.mp4" video_id="165175" title="" subtitle=""]

Як і багато ігор того часу, Солбрейн побудована на таймінгах. Можна сказати, що в ранньому дитинстві у нас майже всі ігри були цими вашими "соулсборнами" і ми були ще тими хардкорщиками. Але те, як я попадаю в ці таймінги - ще та хохма. По правді, все лікується тренуваннями і можу з упевненістю сказати, що гру цікаво спідранити. Але думаю, що вже давно побиті всі рекорди, тому не бачу сенсу навіть починати.

Повернуся до зброї, бо з нею пов'язані цікаві механіки. По-перше, зброя має умовну шкалу здоров'я, яка витрачається, коли стикається з супротивником. Доторкнувшись до ворога, зброя завдає йому шкоди, але також отримує дамаг у відповідь, внаслідок чого в певний момент може зникнути. Це дуже важлива механіка, адже окрім цього за допомогою зброї можна пересуватися по вертикалі, злітаючи у важкодоступні місця. Або, наприклад, можна кидатися нею в противника чи на якийсь час викинути за межі екрана, якщо є впевненість, що вона отримає дамаг. Зберігати ствол в цілісності ой як має сенс, бо якщо при "живій" зброї повторно зібрати цю ж саму комбінацію, то можна отримати вундервафлю, яка розносить всіх і вся направо і наліво, а також поглинає весь завданий дамаг за рахунок свого таймера. З цією зброєю не страшний будь-який бос, який виноситься на раз-два.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fde1ddff4_2.mp4" video_id="165179" title="" subtitle=""]

В грі сім рівнів. Після першого левела можна обирати порядок проходження. Тут і місто у вогні, і шахта, де змінюється гравітація, холодна тундра, підводна зона тощо. Дуже круто реалізована фізика. Є фізон ковзання, опору повітря чи води. Грамотно прописані хітбокси. Ловиш кайф від ударів, особливо від посилених. Я давно не грав у NES-ігри, тому не пригадаю, чи була настільки круто реалізована фізика в інших проектах того часу. Якщо так, то даремно дивуюсь.

Хоч до босів не потрібна індивідуальна тактика, але вони запам'ятовуються. Є чувак, який дуже схожий на Байсона із Street Fighter, ніндзя з мечем, відьма, яка змінює гравітацію, близняшки і т.д. - усі вони залишаються у пам'яті. Єдине, що мене дратує не тільки в цій грі, а й у багатьох інших, особливо японських тайтлах – повторна битва з тими самими босами. Щоб дістатися до фінального главаря, на останньому рівні доведеться знову битися з деякими з них. Для мене це більш дратуюча механіка, аніж бектрекінг.

Головною особливістю гри є музика. Дідько, я вважаю, музику Солбрейн не тільки одним з найкращих остів часів восьмибітних ігрових систем, але й одним з найкращих відеоігрових саундтреків взагалі. Словами не передати, наскільки вона крута і як в'їдається в пам'ять. Незважаючи на те, що я проходив цю гру близько 20 років тому, я пам'ятаю кожну мелодію з будь-якого рівня. Думаю, краще просто послухати весь оригінальний скор.

https://youtu.be/y4_FONLSkFA

Загалом, був радий знову пройти цю чудову гру дитинства. З нею пов'язано багато спогадів, особливо з пошуками, але це не скасовує того факту, що це один із найкрутіших платформерів, у який я грав. Навіть зараз, через 30 років з моменту виходу, гра проходиться з надзвичайним задоволенням. А ця музика! Можу тільки про неї говорити годинами.

Додам, що існує західна версія під назвою Shatterhand. Чувака в екзоскелеті замінили на кіборга, трохи змінився вигляд зброї, додався рівень на підводному човні та всілякі дрібниці. Але загалом, це та сама гра. Мабуть, західні видавці також вважають, що японський тайтл нікому не відомий поза межами Японії, тому замінили головного героя на більш звичний образ. Ну, дякую, що хоч не назвали Робокоп 3!

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/05/6291fe614fe65_3.mp4" video_id="165181" title="" subtitle=""]

Сподіваюсь, було цікаво послухати про гру. Якщо шукали, чого б пограти з класики NES – рекомендую. Якщо ж грали й пам'ятаєте цю гру, то, думаю, вона вам теж припала до душі, а я освіжив спогади про неї. І сподіваюсь, що ваш будинок не був завалений картриджами з Робокопом, а пошук цього тайтлу не дався так болісно. До речі, нещодавно також перепройшов оригінальну Final Fantasy 7, тому постараюсь розповісти й про неї. Мабуть, в свій час не всім вдалось з нею ознайомились. Що ж, всім дякую за увагу, ставте вподобайки та підписуйтесь на мій ютуб-канал, якщо сподобався матеріал. Також підписуйтесь на основний канал про метал-музику. Будемо прощатися, побачимось найближчим часом на сторінках сайту.
<ul>
 	<li>Ютуб-канал про метал-музику: <a href="https://www.youtube.com/channel/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptape</a></li>
 	<li>Другий канал про відеоігри та кіно: <a href="https://www.youtube.com/droptapelive" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptapelive</a></li>
 	<li>Твіттер: <a href="https://twitter.com/Asp1re1nsp1re" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://twitter.com/Asp1re1nsp1re</a></li>
 	<li>Телеграм: <a href="https://t.me/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://t.me/droptape</a></li>
</ul>

<h3><strong>Відеоверсія</strong></h3><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/xp78t6klclw"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>З грою Tokkyuu Shirei Solbrain пов&#8217;язана кумедна історія. Думаю, багатьом, хто в неї грав, вона буде близька. Насамперед Tokkyuu Shirei Solbrain &#8211; це японський серіал, який би я порівняв з Power Rangers. Різниця у тому, що він ніколи не виходив за межі японського ринку. Китайські пірати мабуть вирішили, що ніхто гадки не має про цих ваших поліцейських в екзоскелетах, тому випустили гру на нашому ринку під назвою Робокоп 3. Цей чортів Робокоп став мені снитися в дитинстві кожен день, бо одного разу картридж з цією грою потрапив мені в руки чи від друга, чи від брата – я вже не пригадаю. Гра мені настільки сподобалася, що я сидів за нею цілими днями. На жаль, картридж довелося віддати, але я загорівся ідеєю купити гру собі.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fdc31ffdb_44444.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Здається, купити Робокоп 3. Ну що може бути простіше? Яким був мій подив, коли я припер картридж додому і на ньому, раптово, виявилася гра про Робокопа. З цього моменту починається мій дитячий кошмар. Я почав економити на шкільних обідах і скуповувати на радіоринку усіх чортових Робокопів, до яких тільки міг дістатися. Будь-то одна гра на картриджі або збірка Робокопов – загрібав все. Не здивуюсь, якщо продавці між собою дали мені прізвисько Робокоп. Цих робокопів у мене була ціла коробка! Добре пам&#8217;ятаю картридж з чотирма Робокопами. Там третя і четверта частина повторювались. Вони тупо нічим не відрізнялися! Я б збожеволів, якщо одного разу не потрапив точно в ціль.</p><p>Річ у тому що можна було купити картридж з Робокопом 3, а там виявиться Робокоп 4&#8230; Загалом, забийте, це дуже тонкі матерії піратства 90-х. Гра, яка була мені потрібна, дійсно називалася Робокоп 3 і зі мною виявилося все гаразд, тому що я почав сумніватися у своїх розумових здібностях, думаючи, що з якоїсь причини мене добре так проглючило і на тому картриджі не було ніякого Робокопа на обкладинці. Річ у тім, що заповітний картридж має виглядати ось так як на картинці нижче і ніяк інакше. Назва має бути не просто Робокоп 3, а й мати приставку Super Rescue.</p><div id="attachment_165173" class="wp-caption alignnone ql-align-center" data-quill-src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg" data-quill-caption="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів"><p><img loading="lazy" width="640" height="552" class="wp-image-165173" src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg" alt="Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів" srcset="/wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб.jpg 640w, /wp-content/uploads/2022/05/6291fcaf0da04_роб-300x259.jpg 300w" sizes="(max-width: 640px) 100vw, 640px" /></p><p id="caption-attachment-165173" class="wp-caption-text">Tokkyu Shirei Solbrein по версії китайських піратів</p></div><p>Нещодавно я захотів перепройти цю гру. Незважаючи на те, що в моїй пам&#8217;яті вона запам&#8217;яталася як Robocop 3, в наш час все швидко і безболісно гуглиться. Так що можна сказати, я зовсім недавно дізнався про її справжню назву та серіал, за мотивами якого вона була створена.</p><p>Отже, гра була розроблена компанією Natsume і випущена в далекому 1991-му році на Famicon і NES. Грати необхідно за поліцейського в екзоскелеті Дайкі Нішіо, який є співробітником Рятівного Спецпідрозділу Солбрейн. Все, що треба &#8211; боротися зі злочинністю. Люблю сюжети, які поміщаються в один рядок.</p><p>Ігровий процес &#8211; звичайний біт-ем-ап з елементами платформера. Головне &#8211; мочити кулаками ворогів. У розпорядженні є як слабкі удари, так і потужні. Вороги різноманітні: звичайні бігуни, бігуни зі стволами, сидячі гівнюки з пушками, стоячі гівнюки з гранатами, мудаки з щитами, всіляка літаюча нечисть, водолази тощо. Основною фішкою є те, що на рівні розкидані Альфа та Бета ящики, зібравши комбінацію з яких можна отримати певну зброю. Вона у вигляді супутника літає над головою героя. Всього є 8 комбінацій, які гравець обирає сам. Взагалі, за логікою, кожна зброя підходить для певного рівня, але оскільки я граю як рагуль та не запам&#8217;ятовую комбінації, часто отримую максимально непридатну зброю для левела. Наполегливо рекомендую обирати комфортний для себе ствол, або заморочитися і знайти зброю, яка допоможе на рівні.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fd2c9416d_1.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Як і багато ігор того часу, Солбрейн побудована на таймінгах. Можна сказати, що в ранньому дитинстві у нас майже всі ігри були цими вашими &#8220;соулсборнами&#8221; і ми були ще тими хардкорщиками. Але те, як я попадаю в ці таймінги &#8211; ще та хохма. По правді, все лікується тренуваннями і можу з упевненістю сказати, що гру цікаво спідранити. Але думаю, що вже давно побиті всі рекорди, тому не бачу сенсу навіть починати.</p><p>Повернуся до зброї, бо з нею пов&#8217;язані цікаві механіки. По-перше, зброя має умовну шкалу здоров&#8217;я, яка витрачається, коли стикається з супротивником. Доторкнувшись до ворога, зброя завдає йому шкоди, але також отримує дамаг у відповідь, внаслідок чого в певний момент може зникнути. Це дуже важлива механіка, адже окрім цього за допомогою зброї можна пересуватися по вертикалі, злітаючи у важкодоступні місця. Або, наприклад, можна кидатися нею в противника чи на якийсь час викинути за межі екрана, якщо є впевненість, що вона отримає дамаг. Зберігати ствол в цілісності ой як має сенс, бо якщо при &#8220;живій&#8221; зброї повторно зібрати цю ж саму комбінацію, то можна отримати вундервафлю, яка розносить всіх і вся направо і наліво, а також поглинає весь завданий дамаг за рахунок свого таймера. З цією зброєю не страшний будь-який бос, який виноситься на раз-два.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fde1ddff4_2.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>В грі сім рівнів. Після першого левела можна обирати порядок проходження. Тут і місто у вогні, і шахта, де змінюється гравітація, холодна тундра, підводна зона тощо. Дуже круто реалізована фізика. Є фізон ковзання, опору повітря чи води. Грамотно прописані хітбокси. Ловиш кайф від ударів, особливо від посилених. Я давно не грав у NES-ігри, тому не пригадаю, чи була настільки круто реалізована фізика в інших проектах того часу. Якщо так, то даремно дивуюсь.</p><p>Хоч до босів не потрібна індивідуальна тактика, але вони запам&#8217;ятовуються. Є чувак, який дуже схожий на Байсона із Street Fighter, ніндзя з мечем, відьма, яка змінює гравітацію, близняшки і т.д. &#8211; усі вони залишаються у пам&#8217;яті. Єдине, що мене дратує не тільки в цій грі, а й у багатьох інших, особливо японських тайтлах – повторна битва з тими самими босами. Щоб дістатися до фінального главаря, на останньому рівні доведеться знову битися з деякими з них. Для мене це більш дратуюча механіка, аніж бектрекінг.</p><p>Головною особливістю гри є музика. Дідько, я вважаю, музику Солбрейн не тільки одним з найкращих остів часів восьмибітних ігрових систем, але й одним з найкращих відеоігрових саундтреків взагалі. Словами не передати, наскільки вона крута і як в&#8217;їдається в пам&#8217;ять. Незважаючи на те, що я проходив цю гру близько 20 років тому, я пам&#8217;ятаю кожну мелодію з будь-якого рівня. Думаю, краще просто послухати весь оригінальний скор.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/y4_FONLSkFA"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Загалом, був радий знову пройти цю чудову гру дитинства. З нею пов&#8217;язано багато спогадів, особливо з пошуками, але це не скасовує того факту, що це один із найкрутіших платформерів, у який я грав. Навіть зараз, через 30 років з моменту виходу, гра проходиться з надзвичайним задоволенням. А ця музика! Можу тільки про неї говорити годинами.</p><p>Додам, що існує західна версія під назвою Shatterhand. Чувака в екзоскелеті замінили на кіборга, трохи змінився вигляд зброї, додався рівень на підводному човні та всілякі дрібниці. Але загалом, це та сама гра. Мабуть, західні видавці також вважають, що японський тайтл нікому не відомий поза межами Японії, тому замінили головного героя на більш звичний образ. Ну, дякую, що хоч не назвали Робокоп 3!</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/05/6291fe614fe65_3.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Сподіваюсь, було цікаво послухати про гру. Якщо шукали, чого б пограти з класики NES – рекомендую. Якщо ж грали й пам&#8217;ятаєте цю гру, то, думаю, вона вам теж припала до душі, а я освіжив спогади про неї. І сподіваюсь, що ваш будинок не був завалений картриджами з Робокопом, а пошук цього тайтлу не дався так болісно. До речі, нещодавно також перепройшов оригінальну Final Fantasy 7, тому постараюсь розповісти й про неї. Мабуть, в свій час не всім вдалось з нею ознайомились. Що ж, всім дякую за увагу, ставте вподобайки та підписуйтесь на мій ютуб-канал, якщо сподобався матеріал. Також підписуйтесь на основний канал про метал-музику. Будемо прощатися, побачимось найближчим часом на сторінках сайту.</p><ul><li>Ютуб-канал про метал-музику: <a href="https://www.youtube.com/channel/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptape</a></li><li>Другий канал про відеоігри та кіно: <a href="https://www.youtube.com/droptapelive" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptapelive</a></li><li>Твіттер: <a href="https://twitter.com/Asp1re1nsp1re" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://twitter.com/Asp1re1nsp1re</a></li><li>Телеграм: <a href="https://t.me/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://t.me/droptape</a></li></ul>

🤖 Tokkyuu Shirei Solbrain. NESтаріюча класика

<p>Я уже давно являюсь відданим фанатом серії Metroid. І хоча я грав тільки в першу частину трилогії Prime, всю основну серію 2D метроїдів я вже давно пройшов. А деякі з них — не один раз.

Тому скажу зразу: Dream мені дуже сильно сподобалась і я з абсолютною впевненістю можу сказати, що це ультимативний метроїд і найкраще продовження серії, яке тільки могло бути. Розберімося чому.

<em>Хочу попередити, що в цьому тексті будуть незначні спойлери до перших годин гри.</em>
</p><h2>Причина перша: Самус</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/be264ba39ff3f4be6ba22.png">

Головна героїня серії Metroid ще ніколи не була такою крутою, а що ще важливіше — живою.

Вона ще ніколи так не рухалась, не виглядала, не відчувалась в управлінні, як тут. Все в цьому персонажі чудово впливає на відчуття від гри, на геймплей і, що саме важливе, — на наратив.

Адже саме в Dread, найсильніше в серії, історія пов'язана з особистістю Самус. Вважаю видатним той факт, що її змогли розкрити як персонажа через її рухи, взаємодію зі світом гри та монологи інших персонажів.

Ви тільки подивіться, як вона впевнено поводиться в бою з першим босом при вчасному парируванні:

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/8zwYQcqroUs" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe>

Подивіться, як в її рухах і позах відчувається перевага над противником:

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/YFqI7aXr9iQ" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe>
<h2>Причина друга: Наратив</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/8253306e2c21131a84e90.png">

Історія в Metroid Dread побудована дуже розумно. Тут ви не побачите літрів сюжетної води, десятків годин діалогів та іншої нудьги.

Сюжет Metroid Dread подається двома способами (якщо не брати до уваги інтро з поясненням сюжету попередніх частин):

<em><u>Монологи. Наприклад, коли Адам на ключових точках пояснює Самус що відбулось, чи що треба зробити. </u></em>

<em><u>Візуальний наратив. Він тут не тільки в катсценах, а і в геймплеї.</u></em>

І другий спосіб полюбився мені найбільше, так як я обожнюю такі штуки і вважаю, що практично кожна гра, яка поважає себе і своїх гравців в однаковій мірі, і показує, і розказує.

І Metroid Dread просто прекрасно вміє показувати. На бекграундах, в геймплеї та в катсценах завжди відбувається щось, що розказує історію не використовуючи слів. Це працює на залученість, імерсивність і заставляє гравця вжитися в роль Самус, хоч він і бачить її зі сторони.

І таким способом гра створює моменти, які запам'ятовуються. Як, наприклад, цей:

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/4lJQCcY0ZBI" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe>

Чи цей:

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/sT65E3t-iHA" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe>

Розберу, для прикладу, частину першої локації та першого боса.
<h3>--УВАГА! Попереду невеликі спойлери--</h3>
По<em> дорозі до першого боса в грі на бекграунді можна побачити кілька моментів, де фактично можна помітити боса, навіть не знаючи, що це він. Наприклад, коли на фоні бігають представники місцевої фауни, в один момент їх здалека лякає щось невидиме.</em>

<img src="https://telegra.ph/file/713c9640198a2658a545d.png">

<em>В інших моментах можна відчути чиюсь присутність в одній з печер, але якщо почати йти далі — невидимий гігантський хвіст залізе назад в печеру, розплескуючи воду, яка з неї тече.</em>

<em>І коли Самус добирається до величезної печери, виявляється, що цей невидимий монстр весь час слідкував за нею і нарешті вирішив напасти. Після битви ж виясниться, що в нарості на хвості боса застряг предмет, який і дозволяв йому ставати невидимим. І Самус, вбивши його, поглинає цей предмет, після чого отримає такий же навик. Все це подано без єдиного слова, тільки візуальним сторітелінгом.</em>

<em>І схожих моментів у грі багато, що робить наратив видатним в моїх очах.</em>
<h3>--кінець спойлерів--</h3>
<h2>Причина третя: Візуал і звук</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/090a8f318c02840cec578.png">

Підкріпляється такий наратив прекрасною (за мірками Nintendo Switch) графікою, неймовірною постановкою і дуже атмосферним саундтреком. Грати за Самус приємно ще й через її анімації. Мало того, що вони добре і красиво зроблені, так ще й в неї безліч контекстних анімацій. Наприклад, анімація сходження на невисокий поріг, те як вона ставить руку на стіни, коли підходить до них впритул, прицілювання в різні сторони та парирування в різних станах (в повітрі, на уступі і т.д.)..

Dread в цілому виглядає чудово. Дизайн костюмів Самус, ворогів, локацій і їх задників — просто неймовірні! Я вже мовчу про спецефекти і освітлення. Це просто треба бачити.

А я нагадаю, що навіть в портативному режимі гра йде в 60 fps.

Все це нагадує мені часи, коли діджитал художники малювали арти в стилі «що, якби метроїд вийшов зараз» з крутим освітленням і промальованим бекграундом.

<strong>Ось так виглядали ці арти:</strong>

<img src="https://telegra.ph/file/a01c607751b9155ee3ce5.png">

<img src="https://telegra.ph/file/5ce292d1028ddf9b8b4a3.png">

<strong>А так виглядає Dread: </strong>

<img src="https://telegra.ph/file/26dcfa2ebeb5741c9ddd2.png">

<img src="https://telegra.ph/file/734337b47aad4f467afb9.png">

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/rGheQa040co" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe>

І це відчуття неможливо передати — побачити нову частину серії такою, якої ти завжди хотів її побачити.

Ще у грі плавні переходи з катсцен до геймплею і навпаки. Це не тільки йде на користь зануренню, але і просто круто відчувається. Наприклад, коли ти парируєш боса починається інтерактивна катсцена, в якій тобі все ще треба стріляти, чи парирувати наступні атаки.

Більше слів у мене на цей рахунок немає. Знімаю капелюха і вклоняюсь!
<h2>І головна причина: геймплейна формула</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/74b1af2ceacffe2dc45b8.png">

Геймплейно Dread це 2д метроїд, тільки краще, більше, якісніше. Та ж концепція, але розумніший левел дизайн.

Я ні разу не застрягав в проходженні. І це при тому, що в грі немає маркерів з відміткою «тобі сюди». Світ побудований так, що хоч ти і не знаєш куди йти, гра все одно веде тебе. Ненав'язливо, використовуючи левел дизайн, візуал і наратив.

Сумарно навиків у Самус тут більше, вона стала рухливішою і завдяки цьому бої, як зі звичайними ворогами, так і з босами, тепер набагато цікавіші.

Особливо хочу відзначити босів. Вони дуже круто зрежисовані і з ними цікаво битись. Це більше не танкування дамагу і засипання босів ракетами, як було в попередніх частинах. Тепер це повноцінні босфайти. А який тут епічний фінальний бос... ух!

<img src="https://telegra.ph/file/f10f8cf1029bf0a888388.png">

Також, велика кількість нових навиків позитивно повпливала на бектрекінг та дослідження локацій, що є ключовою частиною геймплею ігор серії. Це стало робити набагато цікавіше, ніж раніше. Завдяки чому, я з радістю пройшов гру на 100% і зібрав усі апгрейди. А таке в інших іграх я роблю дуже рідко, так як зазвичай — це не дуже веселе заняття. Але в Dread мені було весело.

І ще пару слів про ЕММІ. Зіткнення з ними страшні і стресові. Якщо вам сподобались заскріптовані сцени переслідувань в Metroid Fusion — то незаскріптовані переслідування в Dread заставлять вас пищати від захвату (або від жаху).

<img src="https://telegra.ph/file/d7a874ff49b7d009a25c2.png">

 

Багатьох пригнічує те, що гра коротка, але я так не вважаю. На все проходження я потратив приблизно 15 годин (хоч у файлі збереження і написано 10).

<img src="https://telegra.ph/file/e19738ec0f511c78decf4.png">

І ні хвилини з цих 15-ти годин я не провів без задоволення. Як на мене, хай це будуть 15 насичених і цікавих годин геймплею, ніж 80-100 годин грінду і діалогів.
<h3>В цілому:</h3>
Мені дуже сподобався Dread. Тепер він став моєю улюбленою грою серії. Це те, чого я завжди хотів від серії. І це те, що я уявляв в тому випадку, якби Nintendo випустила нову частину в класичному стилі (маю на увазі, що це не новий номерний Metroid Prime).

І саме тому мені хочеться голосно послати на SR388 всіх тих, хто відкликається про Dread словами: «гра не стала переосмисленням серії» чи «не принесла нічого нового в жанр». Для тих, хто чекав подібного уже є трилогія Metroid Prime (нічого не маю проти прайма, навіть дуже його люблю). А знаючі фанати серії роками чекали на новий 2д метроїд. І ми його отримали!

Ось чому я вважаю, що Metroid Dread — ідеальне продовження серії! І я надіюсь, що після хороших продажів, Nintendo подарує нам ще хоча б одну завершальну (або ні), класичну частину Metroid.

<strong><em>See you next mission!</em></strong>

Більше текстів та іншого авторського контенту (подкасти, стріми) у моєму <a href="https://t.me/NerdCampfire" target="_blank" rel="noopener noreferrer">телеграм каналі</a>

<p>Я уже давно являюсь відданим фанатом серії Metroid. І хоча я грав тільки в першу частину трилогії Prime, всю основну серію 2D метроїдів я вже давно пройшов. А деякі з них — не один раз.</p><p>Тому скажу зразу: Dream мені дуже сильно сподобалась і я з абсолютною впевненістю можу сказати, що це ультимативний метроїд і найкраще продовження серії, яке тільки могло бути. Розберімося чому.</p><p><em>Хочу попередити, що в цьому тексті будуть незначні спойлери до перших годин гри.</em></p><h2>Причина перша: Самус</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/be264ba39ff3f4be6ba22.png"></p><p>Головна героїня серії Metroid ще ніколи не була такою крутою, а що ще важливіше — живою.</p><p>Вона ще ніколи так не рухалась, не виглядала, не відчувалась в управлінні, як тут. Все в цьому персонажі чудово впливає на відчуття від гри, на геймплей і, що саме важливе, — на наратив.</p><p>Адже саме в Dread, найсильніше в серії, історія пов&#8217;язана з особистістю Самус. Вважаю видатним той факт, що її змогли розкрити як персонажа через її рухи, взаємодію зі світом гри та монологи інших персонажів.</p><p>Ви тільки подивіться, як вона впевнено поводиться в бою з першим босом при вчасному парируванні:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/8zwYQcqroUs" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>Подивіться, як в її рухах і позах відчувається перевага над противником:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/YFqI7aXr9iQ" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><h2>Причина друга: Наратив</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/8253306e2c21131a84e90.png"></p><p>Історія в Metroid Dread побудована дуже розумно. Тут ви не побачите літрів сюжетної води, десятків годин діалогів та іншої нудьги.</p><p>Сюжет Metroid Dread подається двома способами (якщо не брати до уваги інтро з поясненням сюжету попередніх частин):</p><p><em><u>Монологи. Наприклад, коли Адам на ключових точках пояснює Самус що відбулось, чи що треба зробити. </u></em></p><p><em><u>Візуальний наратив. Він тут не тільки в катсценах, а і в геймплеї.</u></em></p><p>І другий спосіб полюбився мені найбільше, так як я обожнюю такі штуки і вважаю, що практично кожна гра, яка поважає себе і своїх гравців в однаковій мірі, і показує, і розказує.</p><p>І Metroid Dread просто прекрасно вміє показувати. На бекграундах, в геймплеї та в катсценах завжди відбувається щось, що розказує історію не використовуючи слів. Це працює на залученість, імерсивність і заставляє гравця вжитися в роль Самус, хоч він і бачить її зі сторони.</p><p>І таким способом гра створює моменти, які запам&#8217;ятовуються. Як, наприклад, цей:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/4lJQCcY0ZBI" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>Чи цей:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/sT65E3t-iHA" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>Розберу, для прикладу, частину першої локації та першого боса.</p><h3>&#8211;УВАГА! Попереду невеликі спойлери&#8211;</h3><p>По<em> дорозі до першого боса в грі на бекграунді можна побачити кілька моментів, де фактично можна помітити боса, навіть не знаючи, що це він. Наприклад, коли на фоні бігають представники місцевої фауни, в один момент їх здалека лякає щось невидиме.</em></p><p><img src="https://telegra.ph/file/713c9640198a2658a545d.png"></p><p><em>В інших моментах можна відчути чиюсь присутність в одній з печер, але якщо почати йти далі — невидимий гігантський хвіст залізе назад в печеру, розплескуючи воду, яка з неї тече.</em></p><p><em>І коли Самус добирається до величезної печери, виявляється, що цей невидимий монстр весь час слідкував за нею і нарешті вирішив напасти. Після битви ж виясниться, що в нарості на хвості боса застряг предмет, який і дозволяв йому ставати невидимим. І Самус, вбивши його, поглинає цей предмет, після чого отримає такий же навик. Все це подано без єдиного слова, тільки візуальним сторітелінгом.</em></p><p><em>І схожих моментів у грі багато, що робить наратив видатним в моїх очах.</em></p><h3>&#8211;кінець спойлерів&#8211;</h3><h2>Причина третя: Візуал і звук</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/090a8f318c02840cec578.png"></p><p>Підкріпляється такий наратив прекрасною (за мірками Nintendo Switch) графікою, неймовірною постановкою і дуже атмосферним саундтреком. Грати за Самус приємно ще й через її анімації. Мало того, що вони добре і красиво зроблені, так ще й в неї безліч контекстних анімацій. Наприклад, анімація сходження на невисокий поріг, те як вона ставить руку на стіни, коли підходить до них впритул, прицілювання в різні сторони та парирування в різних станах (в повітрі, на уступі і т.д.)..</p><p>Dread в цілому виглядає чудово. Дизайн костюмів Самус, ворогів, локацій і їх задників — просто неймовірні! Я вже мовчу про спецефекти і освітлення. Це просто треба бачити.</p><p>А я нагадаю, що навіть в портативному режимі гра йде в 60 fps.</p><p>Все це нагадує мені часи, коли діджитал художники малювали арти в стилі «що, якби метроїд вийшов зараз» з крутим освітленням і промальованим бекграундом.</p><p><strong>Ось так виглядали ці арти:</strong></p><p><img src="https://telegra.ph/file/a01c607751b9155ee3ce5.png"></p><p><img src="https://telegra.ph/file/5ce292d1028ddf9b8b4a3.png"></p><p><strong>А так виглядає Dread: </strong></p><p><img src="https://telegra.ph/file/26dcfa2ebeb5741c9ddd2.png"></p><p><img src="https://telegra.ph/file/734337b47aad4f467afb9.png"></p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/rGheQa040co" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>І це відчуття неможливо передати — побачити нову частину серії такою, якої ти завжди хотів її побачити.</p><p>Ще у грі плавні переходи з катсцен до геймплею і навпаки. Це не тільки йде на користь зануренню, але і просто круто відчувається. Наприклад, коли ти парируєш боса починається інтерактивна катсцена, в якій тобі все ще треба стріляти, чи парирувати наступні атаки.</p><p>Більше слів у мене на цей рахунок немає. Знімаю капелюха і вклоняюсь!</p><h2>І головна причина: геймплейна формула</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/74b1af2ceacffe2dc45b8.png"></p><p>Геймплейно Dread це 2д метроїд, тільки краще, більше, якісніше. Та ж концепція, але розумніший левел дизайн.</p><p>Я ні разу не застрягав в проходженні. І це при тому, що в грі немає маркерів з відміткою «тобі сюди». Світ побудований так, що хоч ти і не знаєш куди йти, гра все одно веде тебе. Ненав&#8217;язливо, використовуючи левел дизайн, візуал і наратив.</p><p>Сумарно навиків у Самус тут більше, вона стала рухливішою і завдяки цьому бої, як зі звичайними ворогами, так і з босами, тепер набагато цікавіші.</p><p>Особливо хочу відзначити босів. Вони дуже круто зрежисовані і з ними цікаво битись. Це більше не танкування дамагу і засипання босів ракетами, як було в попередніх частинах. Тепер це повноцінні босфайти. А який тут епічний фінальний бос&#8230; ух!</p><p><img src="https://telegra.ph/file/f10f8cf1029bf0a888388.png"></p><p>Також, велика кількість нових навиків позитивно повпливала на бектрекінг та дослідження локацій, що є ключовою частиною геймплею ігор серії. Це стало робити набагато цікавіше, ніж раніше. Завдяки чому, я з радістю пройшов гру на 100% і зібрав усі апгрейди. А таке в інших іграх я роблю дуже рідко, так як зазвичай — це не дуже веселе заняття. Але в Dread мені було весело.</p><p>І ще пару слів про ЕММІ. Зіткнення з ними страшні і стресові. Якщо вам сподобались заскріптовані сцени переслідувань в Metroid Fusion — то незаскріптовані переслідування в Dread заставлять вас пищати від захвату (або від жаху).</p><p><img src="https://telegra.ph/file/d7a874ff49b7d009a25c2.png"></p><p> </p><p>Багатьох пригнічує те, що гра коротка, але я так не вважаю. На все проходження я потратив приблизно 15 годин (хоч у файлі збереження і написано 10).</p><p><img src="https://telegra.ph/file/e19738ec0f511c78decf4.png"></p><p>І ні хвилини з цих 15-ти годин я не провів без задоволення. Як на мене, хай це будуть 15 насичених і цікавих годин геймплею, ніж 80-100 годин грінду і діалогів.</p><h3>В цілому:</h3><p>Мені дуже сподобався Dread. Тепер він став моєю улюбленою грою серії. Це те, чого я завжди хотів від серії. І це те, що я уявляв в тому випадку, якби Nintendo випустила нову частину в класичному стилі (маю на увазі, що це не новий номерний Metroid Prime).</p><p>І саме тому мені хочеться голосно послати на SR388 всіх тих, хто відкликається про Dread словами: «гра не стала переосмисленням серії» чи «не принесла нічого нового в жанр». Для тих, хто чекав подібного уже є трилогія Metroid Prime (нічого не маю проти прайма, навіть дуже його люблю). А знаючі фанати серії роками чекали на новий 2д метроїд. І ми його отримали!</p><p>Ось чому я вважаю, що Metroid Dread — ідеальне продовження серії! І я надіюсь, що після хороших продажів, Nintendo подарує нам ще хоча б одну завершальну (або ні), класичну частину Metroid.</p><p><strong><em>See you next mission!</em></strong></p><p>Більше текстів та іншого авторського контенту (подкасти, стріми) у моєму <a href="https://t.me/NerdCampfire" target="_blank" rel="noopener noreferrer">телеграм каналі</a></p>

Я уже давно являюсь відданим фанатом серії Metroid. І хоча я грав тільки в першу частину трилогії Prime, всю основну серію 2D метроїдів я вже давно пройшов. А деякі з них — не один раз.

Тому скажу зразу: Dream мені дуже сильно сподобалась і я з абсолютною впевненістю можу сказати, що це ультимативний метроїд і найкраще продовження серії, яке тільки могло бути. Розберімося чому.

<em>Хочу попередити, що в цьому тексті будуть незначні спойлери до перших годин гри.</em>
<h2>Причина перша: Самус</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/be264ba39ff3f4be6ba22.png" />

Головна героїня серії Metroid ще ніколи не була такою крутою, а що ще важливіше — живою.

Вона ще ніколи так не рухалась, не виглядала, не відчувалась в управлінні, як тут. Все в цьому персонажі чудово впливає на відчуття від гри, на геймплей і, що саме важливе, — на наратив.

Адже саме в Dread, найсильніше в серії, історія пов'язана з особистістю Самус. Вважаю видатним той факт, що її змогли розкрити як персонажа через її рухи, взаємодію зі світом гри та монологи інших персонажів.

Ви тільки подивіться, як вона впевнено поводиться в бою з першим босом при вчасному парируванні:

&lt;iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/8zwYQcqroUs" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen&gt;&lt;/iframe&gt;

Подивіться, як в її рухах і позах відчувається перевага над противником:

&lt;iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/YFqI7aXr9iQ" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen&gt;&lt;/iframe&gt;
<h2>Причина друга: Наратив</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/8253306e2c21131a84e90.png" />

Історія в Metroid Dread побудована дуже розумно. Тут ви не побачите літрів сюжетної води, десятків годин діалогів та іншої нудьги.

Сюжет Metroid Dread подається двома способами (якщо не брати до уваги інтро з поясненням сюжету попередніх частин):

<em><u>Монологи. Наприклад, коли Адам на ключових точках пояснює Самус що відбулось, чи що треба зробити. </u></em>

<em><u>Візуальний наратив. Він тут не тільки в катсценах, а і в геймплеї.</u></em>

І другий спосіб полюбився мені найбільше, так як я обожнюю такі штуки і вважаю, що практично кожна гра, яка поважає себе і своїх гравців в однаковій мірі, і показує, і розказує.

І Metroid Dread просто прекрасно вміє показувати. На бекграундах, в геймплеї та в катсценах завжди відбувається щось, що розказує історію не використовуючи слів. Це працює на залученість, імерсивність і заставляє гравця вжитися в роль Самус, хоч він і бачить її зі сторони.

І таким способом гра створює моменти, які запам'ятовуються. Як, наприклад, цей:

&lt;iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/4lJQCcY0ZBI" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen&gt;&lt;/iframe&gt;

Чи цей:

&lt;iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/sT65E3t-iHA" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen&gt;&lt;/iframe&gt;

Розберу, для прикладу, частину першої локації та першого боса.
<h3>--УВАГА! Попереду невеликі спойлери--</h3>
По<em> дорозі до першого боса в грі на бекграунді можна побачити кілька моментів, де фактично можна помітити боса, навіть не знаючи, що це він. Наприклад, коли на фоні бігають представники місцевої фауни, в один момент їх здалека лякає щось невидиме.</em>

<img src="https://telegra.ph/file/713c9640198a2658a545d.png" />

<em>В інших моментах можна відчути чиюсь присутність в одній з печер, але якщо почати йти далі — невидимий гігантський хвіст залізе назад в печеру, розплескуючи воду, яка з неї тече.</em>

<em>І коли Самус добирається до величезної печери, виявляється, що цей невидимий монстр весь час слідкував за нею і нарешті вирішив напасти. Після битви ж виясниться, що в нарості на хвості боса застряг предмет, який і дозволяв йому ставати невидимим. І Самус, вбивши його, поглинає цей предмет, після чого отримає такий же навик. Все це подано без єдиного слова, тільки візуальним сторітелінгом.</em>

<em>І схожих моментів у грі багато, що робить наратив видатним в моїх очах.</em>
<h3>--кінець спойлерів--</h3>
<h2>Причина третя: Візуал і звук</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/090a8f318c02840cec578.png" />

Підкріпляється такий наратив прекрасною (за мірками Nintendo Switch) графікою, неймовірною постановкою і дуже атмосферним саундтреком. Грати за Самус приємно ще й через її анімації. Мало того, що вони добре і красиво зроблені, так ще й в неї безліч контекстних анімацій. Наприклад, анімація сходження на невисокий поріг, те як вона ставить руку на стіни, коли підходить до них впритул, прицілювання в різні сторони та парирування в різних станах (в повітрі, на уступі і т.д.)..

Dread в цілому виглядає чудово. Дизайн костюмів Самус, ворогів, локацій і їх задників — просто неймовірні! Я вже мовчу про спецефекти і освітлення. Це просто треба бачити.

А я нагадаю, що навіть в портативному режимі гра йде в 60 fps.

Все це нагадує мені часи, коли діджитал художники малювали арти в стилі «що, якби метроїд вийшов зараз» з крутим освітленням і промальованим бекграундом.

<strong>Ось так виглядали ці арти:</strong>

<img src="https://telegra.ph/file/a01c607751b9155ee3ce5.png" />

<img src="https://telegra.ph/file/5ce292d1028ddf9b8b4a3.png" />

<strong>А так виглядає Dread: </strong>

<img src="https://telegra.ph/file/26dcfa2ebeb5741c9ddd2.png" />

<img src="https://telegra.ph/file/734337b47aad4f467afb9.png" />

&lt;iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/rGheQa040co" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen&gt;&lt;/iframe&gt;

І це відчуття неможливо передати — побачити нову частину серії такою, якої ти завжди хотів її побачити.

Ще у грі плавні переходи з катсцен до геймплею і навпаки. Це не тільки йде на користь зануренню, але і просто круто відчувається. Наприклад, коли ти парируєш боса починається інтерактивна катсцена, в якій тобі все ще треба стріляти, чи парирувати наступні атаки.

Більше слів у мене на цей рахунок немає. Знімаю капелюха і вклоняюсь!
<h2>І головна причина: геймплейна формула</h2>
<img src="https://telegra.ph/file/74b1af2ceacffe2dc45b8.png" />

Геймплейно Dread це 2д метроїд, тільки краще, більше, якісніше. Та ж концепція, але розумніший левел дизайн.

Я ні разу не застрягав в проходженні. І це при тому, що в грі немає маркерів з відміткою «тобі сюди». Світ побудований так, що хоч ти і не знаєш куди йти, гра все одно веде тебе. Ненав'язливо, використовуючи левел дизайн, візуал і наратив.

Сумарно навиків у Самус тут більше, вона стала рухливішою і завдяки цьому бої, як зі звичайними ворогами, так і з босами, тепер набагато цікавіші.

Особливо хочу відзначити босів. Вони дуже круто зрежисовані і з ними цікаво битись. Це більше не танкування дамагу і засипання босів ракетами, як було в попередніх частинах. Тепер це повноцінні босфайти. А який тут епічний фінальний бос... ух!

<img src="https://telegra.ph/file/f10f8cf1029bf0a888388.png" />

Також, велика кількість нових навиків позитивно повпливала на бектрекінг та дослідження локацій, що є ключовою частиною геймплею ігор серії. Це стало робити набагато цікавіше, ніж раніше. Завдяки чому, я з радістю пройшов гру на 100% і зібрав усі апгрейди. А таке в інших іграх я роблю дуже рідко, так як зазвичай — це не дуже веселе заняття. Але в Dread мені було весело.

І ще пару слів про ЕММІ. Зіткнення з ними страшні і стресові. Якщо вам сподобались заскріптовані сцени переслідувань в Metroid Fusion — то незаскріптовані переслідування в Dread заставлять вас пищати від захвату (або від жаху).

<img src="https://telegra.ph/file/d7a874ff49b7d009a25c2.png" />

&nbsp;

Багатьох пригнічує те, що гра коротка, але я так не вважаю. На все проходження я потратив приблизно 15 годин (хоч у файлі збереження і написано 10).

<img src="https://telegra.ph/file/e19738ec0f511c78decf4.png" />

І ні хвилини з цих 15-ти годин я не провів без задоволення. Як на мене, хай це будуть 15 насичених і цікавих годин геймплею, ніж 80-100 годин грінду і діалогів.
<h3>В цілому:</h3>
Мені дуже сподобався Dread. Тепер він став моєю улюбленою грою серії. Це те, чого я завжди хотів від серії. І це те, що я уявляв в тому випадку, якби Nintendo випустила нову частину в класичному стилі (маю на увазі, що це не новий номерний Metroid Prime).

І саме тому мені хочеться голосно послати на SR388 всіх тих, хто відкликається про Dread словами: «гра не стала переосмисленням серії» чи «не принесла нічого нового в жанр». Для тих, хто чекав подібного уже є трилогія Metroid Prime (нічого не маю проти прайма, навіть дуже його люблю). А знаючі фанати серії роками чекали на новий 2д метроїд. І ми його отримали!

Ось чому я вважаю, що Metroid Dread — ідеальне продовження серії! І я надіюсь, що після хороших продажів, Nintendo подарує нам ще хоча б одну завершальну (або ні), класичну частину Metroid.

<strong><em>See you next mission!</em></strong>

Більше текстів та іншого авторського контенту (подкасти, стріми) у моєму <a href="https://t.me/NerdCampfire" target="_blank" rel="noopener noreferrer">телеграм каналі</a>

<p>Я уже давно являюсь відданим фанатом серії Metroid. І хоча я грав тільки в першу частину трилогії Prime, всю основну серію 2D метроїдів я вже давно пройшов. А деякі з них — не один раз.</p><p>Тому скажу зразу: Dream мені дуже сильно сподобалась і я з абсолютною впевненістю можу сказати, що це ультимативний метроїд і найкраще продовження серії, яке тільки могло бути. Розберімося чому.</p><p><em>Хочу попередити, що в цьому тексті будуть незначні спойлери до перших годин гри.</em></p><h2>Причина перша: Самус</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/be264ba39ff3f4be6ba22.png" /></p><p>Головна героїня серії Metroid ще ніколи не була такою крутою, а що ще важливіше — живою.</p><p>Вона ще ніколи так не рухалась, не виглядала, не відчувалась в управлінні, як тут. Все в цьому персонажі чудово впливає на відчуття від гри, на геймплей і, що саме важливе, — на наратив.</p><p>Адже саме в Dread, найсильніше в серії, історія пов&#8217;язана з особистістю Самус. Вважаю видатним той факт, що її змогли розкрити як персонажа через її рухи, взаємодію зі світом гри та монологи інших персонажів.</p><p>Ви тільки подивіться, як вона впевнено поводиться в бою з першим босом при вчасному парируванні:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/8zwYQcqroUs" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>Подивіться, як в її рухах і позах відчувається перевага над противником:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/YFqI7aXr9iQ" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><h2>Причина друга: Наратив</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/8253306e2c21131a84e90.png" /></p><p>Історія в Metroid Dread побудована дуже розумно. Тут ви не побачите літрів сюжетної води, десятків годин діалогів та іншої нудьги.</p><p>Сюжет Metroid Dread подається двома способами (якщо не брати до уваги інтро з поясненням сюжету попередніх частин):</p><p><em><u>Монологи. Наприклад, коли Адам на ключових точках пояснює Самус що відбулось, чи що треба зробити. </u></em></p><p><em><u>Візуальний наратив. Він тут не тільки в катсценах, а і в геймплеї.</u></em></p><p>І другий спосіб полюбився мені найбільше, так як я обожнюю такі штуки і вважаю, що практично кожна гра, яка поважає себе і своїх гравців в однаковій мірі, і показує, і розказує.</p><p>І Metroid Dread просто прекрасно вміє показувати. На бекграундах, в геймплеї та в катсценах завжди відбувається щось, що розказує історію не використовуючи слів. Це працює на залученість, імерсивність і заставляє гравця вжитися в роль Самус, хоч він і бачить її зі сторони.</p><p>І таким способом гра створює моменти, які запам&#8217;ятовуються. Як, наприклад, цей:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/4lJQCcY0ZBI" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>Чи цей:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/sT65E3t-iHA" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>Розберу, для прикладу, частину першої локації та першого боса.</p><h3>&#8211;УВАГА! Попереду невеликі спойлери&#8211;</h3><p>По<em> дорозі до першого боса в грі на бекграунді можна побачити кілька моментів, де фактично можна помітити боса, навіть не знаючи, що це він. Наприклад, коли на фоні бігають представники місцевої фауни, в один момент їх здалека лякає щось невидиме.</em></p><p><img src="https://telegra.ph/file/713c9640198a2658a545d.png" /></p><p><em>В інших моментах можна відчути чиюсь присутність в одній з печер, але якщо почати йти далі — невидимий гігантський хвіст залізе назад в печеру, розплескуючи воду, яка з неї тече.</em></p><p><em>І коли Самус добирається до величезної печери, виявляється, що цей невидимий монстр весь час слідкував за нею і нарешті вирішив напасти. Після битви ж виясниться, що в нарості на хвості боса застряг предмет, який і дозволяв йому ставати невидимим. І Самус, вбивши його, поглинає цей предмет, після чого отримає такий же навик. Все це подано без єдиного слова, тільки візуальним сторітелінгом.</em></p><p><em>І схожих моментів у грі багато, що робить наратив видатним в моїх очах.</em></p><h3>&#8211;кінець спойлерів&#8211;</h3><h2>Причина третя: Візуал і звук</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/090a8f318c02840cec578.png" /></p><p>Підкріпляється такий наратив прекрасною (за мірками Nintendo Switch) графікою, неймовірною постановкою і дуже атмосферним саундтреком. Грати за Самус приємно ще й через її анімації. Мало того, що вони добре і красиво зроблені, так ще й в неї безліч контекстних анімацій. Наприклад, анімація сходження на невисокий поріг, те як вона ставить руку на стіни, коли підходить до них впритул, прицілювання в різні сторони та парирування в різних станах (в повітрі, на уступі і т.д.)..</p><p>Dread в цілому виглядає чудово. Дизайн костюмів Самус, ворогів, локацій і їх задників — просто неймовірні! Я вже мовчу про спецефекти і освітлення. Це просто треба бачити.</p><p>А я нагадаю, що навіть в портативному режимі гра йде в 60 fps.</p><p>Все це нагадує мені часи, коли діджитал художники малювали арти в стилі «що, якби метроїд вийшов зараз» з крутим освітленням і промальованим бекграундом.</p><p><strong>Ось так виглядали ці арти:</strong></p><p><img src="https://telegra.ph/file/a01c607751b9155ee3ce5.png" /></p><p><img src="https://telegra.ph/file/5ce292d1028ddf9b8b4a3.png" /></p><p><strong>А так виглядає Dread: </strong></p><p><img src="https://telegra.ph/file/26dcfa2ebeb5741c9ddd2.png" /></p><p><img src="https://telegra.ph/file/734337b47aad4f467afb9.png" /></p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/rGheQa040co" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe></div><p>І це відчуття неможливо передати — побачити нову частину серії такою, якої ти завжди хотів її побачити.</p><p>Ще у грі плавні переходи з катсцен до геймплею і навпаки. Це не тільки йде на користь зануренню, але і просто круто відчувається. Наприклад, коли ти парируєш боса починається інтерактивна катсцена, в якій тобі все ще треба стріляти, чи парирувати наступні атаки.</p><p>Більше слів у мене на цей рахунок немає. Знімаю капелюха і вклоняюсь!</p><h2>І головна причина: геймплейна формула</h2><p><img src="https://telegra.ph/file/74b1af2ceacffe2dc45b8.png" /></p><p>Геймплейно Dread це 2д метроїд, тільки краще, більше, якісніше. Та ж концепція, але розумніший левел дизайн.</p><p>Я ні разу не застрягав в проходженні. І це при тому, що в грі немає маркерів з відміткою «тобі сюди». Світ побудований так, що хоч ти і не знаєш куди йти, гра все одно веде тебе. Ненав&#8217;язливо, використовуючи левел дизайн, візуал і наратив.</p><p>Сумарно навиків у Самус тут більше, вона стала рухливішою і завдяки цьому бої, як зі звичайними ворогами, так і з босами, тепер набагато цікавіші.</p><p>Особливо хочу відзначити босів. Вони дуже круто зрежисовані і з ними цікаво битись. Це більше не танкування дамагу і засипання босів ракетами, як було в попередніх частинах. Тепер це повноцінні босфайти. А який тут епічний фінальний бос&#8230; ух!</p><p><img src="https://telegra.ph/file/f10f8cf1029bf0a888388.png" /></p><p>Також, велика кількість нових навиків позитивно повпливала на бектрекінг та дослідження локацій, що є ключовою частиною геймплею ігор серії. Це стало робити набагато цікавіше, ніж раніше. Завдяки чому, я з радістю пройшов гру на 100% і зібрав усі апгрейди. А таке в інших іграх я роблю дуже рідко, так як зазвичай — це не дуже веселе заняття. Але в Dread мені було весело.</p><p>І ще пару слів про ЕММІ. Зіткнення з ними страшні і стресові. Якщо вам сподобались заскріптовані сцени переслідувань в Metroid Fusion — то незаскріптовані переслідування в Dread заставлять вас пищати від захвату (або від жаху).</p><p><img src="https://telegra.ph/file/d7a874ff49b7d009a25c2.png" /></p><p>&nbsp;</p><p>Багатьох пригнічує те, що гра коротка, але я так не вважаю. На все проходження я потратив приблизно 15 годин (хоч у файлі збереження і написано 10).</p><p><img src="https://telegra.ph/file/e19738ec0f511c78decf4.png" /></p><p>І ні хвилини з цих 15-ти годин я не провів без задоволення. Як на мене, хай це будуть 15 насичених і цікавих годин геймплею, ніж 80-100 годин грінду і діалогів.</p><h3>В цілому:</h3><p>Мені дуже сподобався Dread. Тепер він став моєю улюбленою грою серії. Це те, чого я завжди хотів від серії. І це те, що я уявляв в тому випадку, якби Nintendo випустила нову частину в класичному стилі (маю на увазі, що це не новий номерний Metroid Prime).</p><p>І саме тому мені хочеться голосно послати на SR388 всіх тих, хто відкликається про Dread словами: «гра не стала переосмисленням серії» чи «не принесла нічого нового в жанр». Для тих, хто чекав подібного уже є трилогія Metroid Prime (нічого не маю проти прайма, навіть дуже його люблю). А знаючі фанати серії роками чекали на новий 2д метроїд. І ми його отримали!</p><p>Ось чому я вважаю, що Metroid Dread — ідеальне продовження серії! І я надіюсь, що після хороших продажів, Nintendo подарує нам ще хоча б одну завершальну (або ні), класичну частину Metroid.</p><p><strong><em>See you next mission!</em></strong></p><p>Більше текстів та іншого авторського контенту (подкасти, стріми) у моєму <a href="https://t.me/NerdCampfire" target="_blank" rel="noopener noreferrer">телеграм каналі</a></p>

#платформери

🐈 Stray стала найуспішнішою грою Annapurna в Steam — 62 тисячі гравців одночасно

🏃🏻‍♂️ Limbo — гра, що змінила свій жанр

🐈 Кіберпанк про кота Stray став найочікуванішою грою у Steam

😼 Дивіться ґеймплей гри Stray: котик мандрує футуристичним містом й бешкетує

🤖 Tokkyuu Shirei Solbrain. NESтаріюча класика

👾 Чому Metroid Dread — ідеальне продовження серії. Огляд гри