Владислава Шевченко
Що ж породжує в нас внутрішній опір та як повернути собі радість від життя? З’ясовуємо разом із Дар’єю Ченцовою, психологинею Human Care Department в IT-команді NIX.
Погодьтеся, повністю поставити життя на паузу — погана ідея. З іншого боку, в голові ніяк не вкладається думка: «Як дозволити собі радіти, коли в моїй країні повномасштабна війна?» Натрапляючи на пости в соцмережах від тих, хто виїхав за кордон і не соромиться публікувати гарні світлини, ми мимоволі намагаємося пояснити собі, чому це неправильно. І водночас переживаємо шквал негативних емоцій — від роздратування до почуття провини. Чим це зумовлено?
Обмежувальні переконання
Це думки та судження, що створюють кордони, за межі яких ми себе не випускаємо. Такі переконання накопичуються протягом життя, а найпотужніші з них закарбовуються ще в дитинстві. За слушної нагоди вкладені нам колись у голову вислови і приказки виринають у пам’яті та впливають на наші рішення.
«Під лежачий камінь вода не тече», — говоримо ми собі, щоб мотивувати й спонукати до дії. Згадуємо бабусині слова: «Поки товстий сохне — худий здохне», — і розгортаємо шоколадку. «Не можна бути щасливим, коли всі довкола страждають», «Ми не маємо права радіти, коли іншим погано», «Для всього свій час та місце»… Подібні кліше нині спадають на думку багатьом із нас. Очікуючи умов, за яких «можна» буде щось робити і які складуться лише в майбутньому, ми відмовляємо собі жити тут і зараз.
Бажання догодити соціуму
Воно неодноразово захищало нас від проявів сторонньої агресії і допомагало уникнути конфліктів та осуду. А зараз підспудно диктує свій однозначний вердикт — ЩО вважати недоречним в умовах повномасштабної війни. Люди, які демонструють протилежне, автоматично пробуджують у нашій душі одну чи зразу кілька негативних емоцій: обурення, осуд, гнів. Побоюючись спричинити таку саму реакцію в інших, ми не квапимося, скажімо, ділитися своєю творчістю в соцмережах. Аргументуємо це тим, що «під час війни людям не до краси». І з аналогічним поясненням відмовляємося публікувати фото, якщо вони тільки не стосуються війни. Запостити ранкову пробіжку — свою маленьку перемогу, улюблене заняття з мирного життя — вже соромно. Адже це не благодійний марафон на підтримку ЗСУ. Ми вступаємо в конфлікт з усіма, хто закликає повертати собі звичку радіти. Уважаємо, що через опікування власними інтересами втратимо зв’язок із реальністю, де щодня страждають і гинуть наші люди.
Звісно, не зважати на війну неможливо. Щодня в новинах, у розмовах із друзями, близькими, колегами лунають десятки нагадувань про це. У такий період дуже легко «забити» на життя і турботу про себе. Негативні емоції, які ринуть на нас, коли ми споглядаємо чиюсь радість, — це індикатори нереалізованих потреб, указівка на те, чого ми хочемо насправді.
Про наслідки ігнорування власних потреб написано вже десятки статей. Якщо коротко — це шлях до вигорання, емоційного виснаження, депресії. Коли ви вже ввійдете в цей стан, вам буде значно складніше побачити позитив без допомоги психотерапевта. Тому саме зараз час подбати про себе.
Зверніть увагу на свої емоції
У дитинстві нам казали, що заздрити — погано, гніватись і дратуватись — нерозумно. Можливо, ми й самі не помітили, як ухвалили радикальне рішення: пригнічувати «погані» емоції раніше, ніж устигнемо з ними до пуття познайомитися. Насправді ж через емоції до нас звертаються справжні потреби, які хочуть бути реалізованими. Мозок подає сигнали. Тож станьте для себе «дбайливими батьками» і дайте собі те, чого потребуєте просто зараз.
Припустімо, в розмові з другом чи подругою ви дізнаєтеся, що на вихідних людина валялася вдома на дивані в обіймах із котом і дивилася серіал. Аж тут на думку вам спадає, що ви не хочете відповісти: «Як я за тебе радий(-а)!» Утім, замість блокувати в собі заздрість (так-так, саме вона в цій ситуації наказує, як реагувати!), погодьтеся, що теж хочете відпочити. Сходіть на масаж, прийміть ванну перед сном чи в будь-який інший доступний вам спосіб дайте тілу розслабитися.
Згадайте, що змушувало вас дратуватись останнім часом і чому? Дайте собі щиру відповідь: чи не заздрите ви комусь лише через заборону собі робити те, що тішить інших? Якщо повторювати цей трюк щоразу, як вас накриває хвиля агресії чи обурення, ви зрозумієте, наскільки часто себе обмежуєте. Іноді навіть у тому разі, коли на це немає вагомої причини.
Дотримуйтеся балансу «і собі, і людям»
Поміркуйте: чим ви можете поліпшити собі настрій уже сьогодні? Давно хотіли купити букет півоній, але вважаєте це марнотратством? Насправді користь від такого невеличкого «інвестування» в економіку може бути не меншою, ніж від донату армії. Здавалося б, ви просто купите квіти, але це допоможе місцевим підприємцям чи бабусі на ринку. Нині підтримувати інших так само важливо, як і не забувати про особисті потреби. Адже можливість продовжувати працювати під час війни дозволяє донатити на користь ЗСУ й робити внесок у захист країни. До того ж, потішивши себе квітами, ви зарядитеся позитивом. А там, де гарний настрій, знайдуться і сили на роботу.
Намагайтеся дотримуватись балансу «і собі, і людям»:
- купили каву — залишили в боксі на потреби армії баночку енергетика;
- побігали в парку з собакою, приготували собі смачний сніданок — задонатили на байрактар, не чекаючи на зарплатню;
- потішили себе новим фільмом чи серіалом — допомогли літнім сусідам із прибиранням, купівлею продуктів або ліків в аптеці.
Як бачите, виходить взаємна користь — і ані тіні егоїзму з вашого боку.
Не соромтеся жити і не соромте тих, хто собі це дозволяє
Попри війну, потреба у самовираженні, спілкуванні та увазі нікуди не поділася. То надаймо одне одному свободу в прояві почуттів. «Недоречні» емоції закінчуються там, де дозволено бути всім емоціям.
Радість — це наше внутрішнє «паливо», яке дає наснагу рухатись уперед, допомагати собі та іншим. Війна показала нам, наскільки життя крихке. Ми вже навчилися не будувати великих планів. Тепер, згадавши рекомендацію «жити тут і зараз», повертайте до свого розкладу те, що дарує вам утіху. Окрім сильних духом, країні потрібні ще й психічно здорові громадяни, здатні радіти і зустрічати Перемогу саме з цим теплим почуттям. Адже на фронті українці виборюють життя у всіх його проявах. І життя неодмінно візьме гору. Тож давайте разом наближати нашу Перемогу!