eyvind
Багато хто каже, що ми воюємо за саме існування українського народу. На перший погляд, це означає фізичний вимір цього існування. Коли дивишся як загарбники руйнують і грабують мирні українські міста, розстрілюють цивільних, стає зрозумілим, що це не є перебільшенням.
Разом з тим, вони чекали, що їх тут зустрінуть з квітами як братів-визволителів. Виходить, що міфічні українці-русофіли для них є достатньо зручними, щоб дозволити їм жити. То чому б нам не погодитися на мир за будь-яких умов заради збереження життів?
Чому замість квітів ми зустріли окупантів джавелінами? Чому ледь не кожне село готове зупиняти ворожі танки голіруч? Чому український президент, бізнес якого свого часу був багато в чому побудований на співпраці з державою-агресором, раптом став символом спротиву їй по всьому світу?
Що відрізняє тих українців, яких придумали собі росіяни, від нас, реальних людей?
Відповідь — цінності
Будь-яка держава існує лише для того, щоб охороняти культуру, спосіб життя та цінності свого народу. Якби ми хотіли просто жити, то парад росіян на Хрещатику — невелика ціна за таке, адже какая разніца? Та ми хочемо більшого. Ми хочемо не просто жити, а жити у вільній країні, розмовляти власною мовою, мати свої закони, співати та слухати своїх пісень, читати власні книжки, бути відкритими для світу, а ще — повернутися до європейської родини народів, яка після століть виснажливих та кривавих воєн все ж навчилася жити в мирі.
Та щоб відносити себе до європейської родини, недостатньо географічно знаходитися на цьому континенті. Більшість російського народу географічно живе у Європі — як це їм допомогло?
Європейський Союз, вступ до якого є давньою мрією більшості українців, — це об’єднання, побудоване на спільному розумінні цінностей. Всі країни ЄС — дуже різні. Ви знайдете мало схожого між Іспанією та Польщею або Швецією та Угорщиною. Кожен народ ЄС плекає власну культуру, має свої традиції, політичну систему та пантеон національних героїв. Це те, що робить кожну з цих країн окремою та унікальною.
Проте, їм вдалося знайти цінності, що їх об’єднують, та створити спільну зону комфорту і навіть стерти між собою кордони, бо їм нема чого боятися одна одну.
Україна, безсумнівно, також належить до європейської родини
Наша нація, навіть будучи у певних періодах своєї історії бездержавною, все одно розвивалася у загальній канві трансформації європейських народів. Жоден великий історичний процес не оминув український народ, а часто ми навіть ставали ініціатором таких процесів (як от зараз наш феноменальний спротив уже став причиною тектонічних зсувів по всій планеті).
Ми можемо мати не найрозвинутішу економіку, а наші державні інститути можуть бути не настільки стійкими як європейські (хоча, перевірено війною, — не настільки слабкими, як усім здавалося). Наша система цінностей є фундаментально сумісною з загальноєвропейською.
Та все ж, з нею є проблема, яку ми мусимо вирішити саме зараз, під час та після війни. Українську державність відновили у 1991 році, однак аж до Революції Гідності у 2013-14 рр., для багатьох українців це була певна абстракція, не наповнена справжнім сенсом.
Та ж сама історія відбувається з цінностями — для багатьох вони досі здаються абстрактним поняттям з дипломатичних пресрелізів, хоча війна Росії проти України точиться саме через них.
Україна як анти-Росія
Вони придумали тезу «Україну перетворюють на анти-Росію» як виправдання своїй агресії, і навіть не усвідомили, наскільки праві. Тільки не в тому, що захід «придумав» Україну для того, щоб вона стала плацдармом для нападу на Росію. А в тому, що українці після століть співіснування з росіянами зрозуміли, наскільки наші шляхи різні, а в багатьох випадках — протилежні. Тому дійсно, українська культура багато в чому побудована на антитезі до російської. Ми просто не хочемо жити так як вони.
Для того, щоб цього уникнути, нам потрібно йти далі. Наші цінності потребують оновлення — попри фундаментальну близькість, європейські народи вже пішли вперед і нам треба наздоганяти. А куди рухатися, нам може підказати те, що на нас напало.
Країна цінностей
Росія — це культура, що несеться на всіх парах на дно деградації. Зруйнована вщент економіка, яку тримають на апараті життєзабезпечення адміністративних заходів, заборон і здачі національних інтересів хижому сусіду. Розвалена, корумпована армія, солдатів якої набирають буквально з вулиці, годують сухпайками сорокарічної давнини і кидають в бій без адекватної підготовки.
Якби Україна повернулася до такого ж рівня корупції і деградації державних та суспільних інститутів, шансів на будь-яку перемогу в нас не було б жодних. На щастя, ми вже давно не там і навряд знову туди потрапимо. Та попереду ще лишається великий шлях і потрібно кожному докладати особистих зусиль, аби дійти у точку призначення.
Замість емоційних кон’юнктурних рішень необхідно враховувати науку, статистику та експертну думку. Замість ненависті до всього живого, що не розділяє мейнстрімну думку і спосіб життя — толерантність і прийняття. Замість «понятійної» системи ухвалення рішення — повага до закону і процедур.
Кожне українське життя має стати для нашого суспільства найвищою цінністю, адже вибір у нас такий.
Ми можемо рухатися до ультраконсервативного, відверто фашистського російського суспільства. Там поліція може прибрати з економіки країни людей за «пропаганду нетрадиційних стосунків». Викинути на сміття людський потенціал мігрантів з країн Середньої Азії, використовуючи людей з вищою освітою лише як дешеву робочу силу, тільки через їхнє етнічне походження. Саджати у в’язницю молодих людей за легкі наркотики, шкода яких спростована офіційною наукою. Законами фактично дозволяти домашнє насильство і ламати долі мільйонів жінок. Заборонити усиновлення іноземцями, щоб навіть уже знедолені російські діти взагалі ніколи не побачили нормального життя. Активно просуватися до повернення смертної кари. А численні засоби контролювати медіа та знищувати свободу слова можна навіть не перераховувати.
Та є інший варіант — рухатися в бік розвинутих європейських суспільств, які по-різному просунулися у питаннях демократії та гуманістичних цінностей, але всі усвідомлюють, наскільки важливим є їхній потенціал, наскільки важливо культивувати нормальне ставлення до будь-якої інакшості, наскільки високою є вартість кожного людського життя — не тільки тому, що це гуманістично, але й тому, що це вкрай вигідно.
Головне — ми мусимо усвідомити, що цінності мають наповнення і практичне застосування. Це те, що відрізняє сучасну Європу від Європи минулого, і має відрізняти сучасну Україну від агресора.
Занадто сильно ми постраждали за цінності. Ігнорувати це і повернутися до business as usual — це не винести жодних уроків із цієї війни.