🦾 This is Sparta: російсько-українська світова війна

Сприйняття сучасності істориком завжди було, є і буде відмінним від людини, що не посвячена в усі тонкощі цієї науки. У той час, коли хтось у паніці дивиться на фото довгої колони московитів, історик, з огляду на лісовий пейзаж, який оточує ці видовжені ряди згадує Тевтобурзький ліс та долю, яка спіткала там римські легіони.

Той же історик, коли читає про план убити нашу верхівку в перші дні війни, мимоволі згадує сюжет з «Анабазису» Ксенофонта про битву при Кунаксі. Тоді перси хотіли зломити греків, вбивши їхню верхівку. Тільки ось грекам було все одно на ці усі хитромудрі плани — вони просто демократично обрали собі нових лідерів і далі продовжили запекло битися.

Історія знає безліч таких прикладів. Знання, яке дає нам минуле, дозволяє нам побачити й себе в історії. Для усвідомлення цього не потрібно витворювати для себе фікції, якими замінюється дійсність, якими заповнюється й заглушується біль від власної «неповноцінності». Не потрібні також марення, які мають виправдовувати власну образу з агресією стосовно всього світу та самого себе.

Коли народилася Європа

Мій викладач з історії Стародавньої Греції та Риму завжди наголошував на тому, що перша світова війна відбулася не у XX ст. — першим конфліктом такого масштабу була греко-перська війна ще у далекому V ст. до Р.Х.

Але чому? Адже весь світ не брав участі у цьому протистоянні. По факту, досить локальний конфлікт. Проте, це була битва двох світів, двох систем, двох різних варіантів світоустрою та поглядів на майбутнє.

Коли ми вивчали цей період, ці події нам здавалися більше міфічними, чимось на рівні казки. Досить важко уявлялося, що може бути так. Однак тепер очевидно, що саме так воно і було.

Як своєрідний політичний проєкт, Європа народжена з грецького полісного ладу: його духу свободи, тогочасного уявлення про демократію та власного усвідомлення вільного громадянина у своїй вільній державі.

Органічною часткою цінностей громадянина поліса було глибоке відчуття патріотизму до нього. Еллін (грек) міг бути повноправним громадянином лише у своїй маленькій державі. Проте, варто йому було переїхати в інший поліс, як він перетворювався на безправного метека (людину, яка не мала політичних прав, тобто негромадянина). Власне, з цієї причини Елліни й дорожили своїм полісом, адже він був єдиним місцем, де людина повною мірою відчувала свою свободу.

Однак цей шлях у певний момент пережив найбільш критичний період у вже згаданих греко-перських війнах. І тут ви зможете знайти багато спільного, а тому й позитивного у перспективі.

Можна згадати, що безпосередній першій військовій експедиції персів на еллінів передувало посольство у 491 р. до Р.Х. В усіх грецьких містах перські посли вимагали від греків «землі і води», тобто повної капітуляції та покірності. Низка міст (Аргос, Фіви, Егіна) пристала на ці умови й визнала владу перського царя. Однак в Афінах послів прийняли зовсім інакше — їх було кинуто до ями. У Спарті ж еміссарів Дарія було вкинуто до колодязя, щоб посли змогли взяти води стільки скільки завгодно та нагребти досхочу землі.

Відзначу, що Стародавня Греція не була єдиною державою з якимись конкретними кордонами. Еллада, як її називали тоді самі греки, була конгломератом різноманітних полісів, кожен з яких і був свого роду державою. Відповідно, вони могли мати доволі суттєві суперечки і між собою.

Однак поліси, попри свої відмінності, зуміли об’єднатися для боротьби з персами. Очолила цей союз Спарта, відома своєю войовничістю. До цього часу ворогам вдалося захопити Північну Грецію й вони наближалися до Середньої Греції.

Потрапити до цього регіону можна було лише через Фермопільську ущелину, яку взявся захищати спартанський цар Леонід. Він збудував кам’яну стіну впоперек. Коли ж Ксеркс, який керував уже другим походом на Елладу, підступив до Фермопіл, то відправив до греків послів, які вимагали скласти зброю. Цар Леонід на цю пропозицію дав доволі лаконічну відповідь: «Прийди і візьми [зброю]».

Інший посланець Ксеркса намагався налякати греків військовою потугою персів. Він промовив: «Наші стріли та списи закриють вам сонце!». На що Леонід був не менш лаконічним: «Що ж, будемо битися в затінку!».

Фермопільська битва недарма стала символом стійкості, мужності та звитяги. Цей бойовий епізод  у всій красі показав найкращі сторони грецької військової організації та боротьби, на яку готові вільні люди на своїй землі проти набагато більшого війська чужинців (Геродот нарахував кількість персів з військом та обозом у 5 283 220!!!).

Величезна армія персів чотири доби атакувала грецькі позиції, де перебував невеликий загін. У якийсь момент справа дійшла до того, що перелякані героїчним опором перські воїни почали відмовлятися йти в атаку. Тоді ж проявилася та сама різниця двох світів.  У той час, коли греки не поступалися ворогу на власній землі, персів за наказом царя насильно погнали вперед бичами.

Це мало чим допомогло.

У безвиході Ксеркс був вимушений пустити у бій свою знамениту елітну гвардію «безсмертних», а на такий крок він зголошувався лише в окремих випадках. Однак навіть прославленим «безсмертним» не вдалося вибити греків з їхніх позицій.

Лише через зраду у лавах греків персам вдалося зломити опір тих «300 спартанців», які залишилися прикривати відхід основних сил, адже за законом їм було заборонено відступати з поля бою. Однак перемога в окремій битві не несе перемоги у війні. Особливо, коли ця переможна битва є лише номінальною перемогою.

Греки перемогли, бо були вільними громадянами — перси програли, бо були царськими підданими. З того часу маємо правило: вільні та свідомі люди б’ються краще за рабів і варварів. …А раз так, то вступає у силу старий закон з часів греко-перських воєн: вільні люди воюють краще за підданих — особливо, коли захищають рідну землю

Ярослав Грицак, Історик, професор Українського Католицького університету

Тоді Європа починалася із доблесних воїнів грецьких полісів, які захищали свій уклад життя, який пропонував кожному набагато більше, ніж могла дати східна деспотія. Вони стояли на смерть за свою землю, свободу, за право бути собою та за можливість самому розпоряджатися власним життям.

Сьогодні ж Європа також починається із вільних громадян своєї вільної держави тобто із вас з нами — українців, кожен з яких знає за що стоїть та що захищає. Як говорили наші предки на Люблінському сеймі: «Ми є народом таким поштивим, що жодному іншому народові на світі не поступимося».