⚽️ Анатолій Трубін: У матчі з «Реалом» я пропустив 2 м’ячі — і розплатився за надмірне бажання перемогти

За підтримки головного меценату українського спорту

Parimatch

Нова зірка українського футболу та вихованець «Шахтаря» Анатолій Трубін розказав, чому гнатись за перемогою — погана ідея, як здорова конкуренція в команді допомагає стати кращим і чому не вважає себе селебрітіз.

Досьє

Анатолій Трубін — 19-річний український футболіст, воротар донецького «Шахтаря». У футбольному сезоні 2020-2021 спортсмен став основним воротарем команди, замінивши легенду українського футболу Андрія П’ятова. Також став наймолодшим капітаном команди в історії донецького клубу.

У п’яти матчах групового етапу Ліги чемпіонів 20/21 Анатолій тричі вберіг ворота клубу від суперників.

🚀 Якщо виходив на поле з установкою «не програти», грав просто жахливо

Весь час, що себе пам’ятаю, я любив дивитись футбол. В дитинстві найкращим подарунком для мене були м’ячі, бутси та футбольна форма. Батьки помітили мою пристрасть. Ми жили в Донецьку, тож у 5-річному віці мене відвели до філіалу легендарного клубу «Шахтар». Відтоді дужче за перегляд матчів я любив тільки саму гру. Відразу став на ворота. Вкалував на тренуваннях. А коли пропускав перші голи, міг розплакатись.

В такі моменти мама мене завжди підтримувала і повторювала: «Ти — найкращий. Продовжуй»

Школу ніхто не скасовував. Як мої однолітки, я постійно навчався. Втім, на відміну від них, після уроків йшов не гуляти, а їхав на тренування. Повертався додому пізно: встигав тільки зробити домашні завдання та поспати. Кілька разів я навіть засинав в автобусі, проїжджаючи свою зупинку. Що вже казати про вільний час! Його просто не було. Це інколи дратувало, але в такі моменти я згадував, заради чого так викладаюсь. Я ніде не бачив свого майбутнього, крім футболу.

Усвідомлення, чого я хочу насправді, допомогло мені рухатись від однієї перемоги до іншої. Так я встиг побувати основним воротарем гірників у всіх вікових групах Дитячо-юнацької футбольної ліги. Виступав за юнацькі збірні України U-17 та U-18. Став чемпіоном України

Але що найцінніше. Весь цей час я вчився справлятись зі своїми емоціями на полі. Зокрема, не нервувати, якщо щось не виходить. Коли я виходив з установкою «не програти», грав жахливо. Як тільки пропускав перший гол, психологічно починав розслаблятись — і надалі проявляв себе в десять разів краще. Щоб дорости до великих матчів, треба було навчитись концентруватись виключно на грі, а не думати про те, яким має бути результат.

⚽️ У матчі з «Реалом» я пропустив 2 м'ячі — і розплатився за надмірне бажання перемогти

Я завжди пам’ятатиму свій дебютний професійний матч. Мені виповнилось 17 років, вже деякий час я жив і грав в Києві. Тоді «Шахтар» грав проти «Маріуполя» у матчі Прем’єр Ліги. Я дебютував в стартовому складі та не пропустив жодного м’яча («Шахтар» обіграв «Маріуполь» 4:0 — ред.). З того часу я відіграв 21 матч за донецький клуб, в тому числі на міжнародному рівні.

Чого тільки вартує дебют в Лізі Чемпіонів 2020/21. Тоді через сплеск коронавірусу в команді наш тренер дав можливість вийти в стартовому складі 7 футболістам, молодших за 21 рік. Серед них був і я.

Сказати, що команда виклалася на всі 100 — не сказати нічого. Коли після першого тайму ми вигравали 3:0, я мимоволі постійно дивився на табло. В другому таймі я пропустив два голи, поплатившись за надмірне бажання перемогти. Хоча міг зіграти спокійніше та краще. Врешті-решт, ми виграли з рахунком 3:2, перемігши один з найсильніших і найвідоміших клубів Іспанії та світу.

У п’яти матчах групового етапу Ліги чемпіонів 2020/21 мені тричі вдалось не допустити голів. Особливо добре ми вистояли проти «Інтера», двічі зігравши внічию.

А от матч проти «Боруссії» став для мене ударом. Ми програли 6:0. Треба було пройти через цей досвід, щоб зробити аналіз над помилками та стати сильнішим у своїх прагненнях показати достойний результат.

Я вважав і продовжую вважати ЛЧ — турніром-мрією для всіх! Тут все на висоті: конкуренція, досвід, матчі з найкращими командами світу

🏅 Як стати одним з кращих? Конкурувати із найсильнішими

Мене часто запитують про конкуренцію з легендою українського футболу — голкіпером Андрієм П’ятовим. Я тут керуюсь тільки одним принципом.

Хочеш бути кращим? Щодня ти повинен змагатися з кращими. Будь-яка конкуренція робить сильніше обох суперників — вона не дає розслабитися ні мені, ні Андрію

На кожному тренуванні, на кожній грі ми намагаємось докласти навіть не 100, а 200% зусиль і проявити себе по максимуму. Фінальне рішення, хто вийде на поле, залишається за тренером.

У команді такого рівня як «Шахтар» не можна розслаблятись навіть на секунду. Як тільки думаєш «я так класно граю, що можу все!», в цю ж секунду ти перестаєш бути кращим. Ми всі вчимось один в одного майстерності, витримці, дисципліні. Навіть попри конкуренцію. Наприклад, в Андрія я вчусь психологічній стійкості: щоб не сталось на полі, він завжди залишається спокійним і впевненим у собі.

Підтримку команди я почав відчувати після того, як ми зіграли десяток матчів разом. Вона дужчає, коли можу підстрахувати у найвідповідальніший момент. Після цього мені довіряють більше, а я почуваюсь впевненіше.

⚽️ Не відчуваю себе суперзіркою. Роблю те, від чого кайфую — граю в футбол

Треба пам’ятати, що в футболі ситуація змінюється кожні 15-20 хвилин. Якщо гра в команди не складається, можна не пропустити м’яч, зігравши внічию. Наприклад, врятувати команду на 90-ій хвилині, взявши пенальті.

Помиляючись щоразу, не вішаю на себе ярликів «хороший» чи «поганий» воротар. Так склались обставини, що матч для мене був невдалим.

Це як на дорозі: одне відволікання — аварія. У футболі одна неуважність — гол. Тільки у моїх силах зробити все, аби наступного разу показати кращий результат

Останнім часом медіа пишуть про мене все частіше. Втім, зовсім не відчуваю себе суперзіркою. Я — не Роналду чи Мессі. Я звичайна людина: роблю те, що люблю найбільше всього в житті. Граю в футбол. Просто в кожній грі я намагаюсь показати свій найкращий перформанс.

? Поради Анатолія Трубіна

Фото: Олег Тарануха та Михайло Масловський