Оксана Семенік
Разом з експертами форуму «Сила Села 2020: локальні рішення глобальних проблем» та його організаторами Іншою Освітою, розбираємось які існують візії майбутнього українських сіл. Розповідаємо на прикладі екопоселення, грантів на розвиток культури та трансформацію села, де комфортно працювати та жити.
Останні 13 років Діана Карпенко пов’язана із життям в селі. Перші три роки вона приїжджала до хутору Обирок і думала, як можна переобладнати своє життя, переїхати з міста. Ще сім років вона прожила в Обирку, займаючись його розвитком і обживаючи хутір. Останні три роки Діана живе на два місця: хутір Обирок та Київ. Вона жила там постійно й досі, проте не змогла організувати освітній процес для дітей самостійно: довелось їхати за якісною освітою у місто.
За 13 років з напів закинутого хутору, де живе 20 людей, Діана та її однодумцям, вдалось зробити невеликий мистецький центр, де побувало кілька тисяч людей з 40 країн.
Ми разом сіяли, варили борщ, говорили про життя і політику. Під час фестивалів ми створювали міні модель ідеальної країни, де є різноманіття, велика міжнародна спільнота, а люди з різних сфер життя мають можливість бути поруч
Діана Карпенко, Проживає у селі
Для того, аби покращити життя хутору та увібрати найкращі практики екопоселень, Діана з однодумцями досліджували села в Данії. Вона розповідає, що українські та данські села дуже різняться: у нас це квадратні ділянки з будинками й трохи господарства, а в Данії — це хутори, проте з дуже густо заселеною територією. Екопоселення, де немає спільного будинку для зустрічей спільноти, це не екопоселення.
Середовище — це ключова річ. Не еко-технології, не город, не фестивалі, а саме спільноти. Під час карантину багато людей приїхало в село і воно ожило, люди бачаться, спілкуються. Завдяки дистанційній освіті та роботі, деякі локації можуть розквітнути
Діана Карпенко, Проживає у селі
Вона також додає, що в Данії хороші школи та університети не тільки в містах, а всюди. А ще в подібних поселеннях є спільні майстерні, городи та автівки для користування. На думку екопоселенки, в українців є травма Радянського союзу, тому люди мало довіряють одне одному:
Нам треба ще засвоїти ту спільність, внутрішні зв'язки побудовані на довірі в спільноті. Екопоселенців завжди сприймають як чужинців
Діана Карпенко, Проживає у селі
Діана вважає, що варто працювати з дітьми та молоддю, адже старше покоління вже не перевиховати. А дітям, через культурні проєкти, можна показати можливості в селі.
В Данії є альтернативні школи, які працюють тільки в зимовий час, коли фермери вільні. Діти там не вивчають академічні дисципліни, а вчаться літературі, декламуванню, дизайну чи городництву. Туди також можуть приїхати діти з міста та спробувати себе в різних ролях
Діана Карпенко, Проживає у селі
В минулому тексті, присвяченому проблемам та викликам села у 2020 році, ми писали
? Великий бізнес, екопоселення, діджиталізація — чим живе українське село?, навіщо міжнародні гранти впроваджують проєкти в українських селах. Подібні гранти, найчастіше, обирають місцевість з власної ініціативи та пропонують свою підтримку. Натомість Український культурний фонд обирає, які культурні проєкти підтримати, на конкурсній основі.
А тому, умови для великих організацій з міст і представників сіл та селищ рівні. Проте, директорка УКФ Юлія Федів, каже, що за 3 роки роботи фонду динаміка від заявників з сіл та маленьких містечок досить негативна — на гранти подається мала кількість проєктів. За словами Федів, найактивніше подають заявки з Київської, Рівненської, Закарпатської, Полтавської та Івано-Франківської областей. Малоактивні — Чернівецька, Чернігівська та Сумська області.
Минулого року УКФ підтримав проєкт «Культурний трамплін», який був орієнтований на культурних менеджерів територіальних громад. Вона приводить приклади успішних кейсів, коли села подають заявки та отримують фінансування: Гощанська селищна рада з Рівненської області виграють гранти вже три роки поспіль. Цього року розробляли школу для підлітків з медіаграмотності.
У 2021 році УКФ планують відкрити програму «Культура. Туризм. Регіони», для малих спільнот з усієї України (зараз програма діє для Закарпатської та Одеської областей, — прим.авт). Вона додає, що у багатьох селах є можливості міжнародної співпраці, адже вони мають «побратимів» інших країн. Багато проєктів міжнародної співпраці можуть початися на місцях і потім масштабуватись на національний рівень.
Ми маємо перейти на інший рівень сприйняття малих громад. Зараз, коли в громад акумульовані кошти, це дає можливість творити свої сенси, стимулювати переїжджати з міст в село. Глокалізація буде на користь Україні
Юлія Федів, Директорка УКФ
Вона приводить приклад Британії, де громади — це про культуру, народні ремесла, крафтове виробництво та можливості для малого та середнього бізнесу, і про креативні індустрії теж. А також, що ідеї та активність культурних проєктів в Європі частіше з’являються у малих громадах. Наприклад, у німецькому місті Веймар, де народився Гете, відбувається міжнародна письменницька резиденція.
Сучасний світ дає інструменти для реалізації бажань. Головне — самоосвіта. Зараз стільки онлайн тренінгів і курсів, як ніколи раніше. А ми, як культурний фонд, готові допомогти фінансово
Юлія Федів, Директорка УКФ
Вона також каже, що заявок, які націлені на знайомство в середині країни — не багато. Популярними лишаються програми саме міжнародної мобільності. Але у 2021 році УКФ планують акцентувати увагу на обмін локальним досвідом та резиденції на місцях.
Валерій Пекар, викладач KMBS та стратег-візіонер, переїхав до села з початком карантину. Він став одним з тих, хто зрозумів з початком пандемії, що життя в селі дає більше можливостей та свободи. Він вважає, що досі живе в місті, хоча довкола аграрний пейзаж. Адже більшість часу він займається освітою — читає лекції — або управляє бізнесом онлайн. Тобто на 90% займається міською діяльністю і тільки 10% часу — виробництвом яблук та груш.
Традиційно вважається, що там, де промисловість — це місто. Але це давно не так. Більшість людей в місті, вже працює в сервісній економіці, а нові технології й великих корпорації знаходяться в селах. Таке враження, що село зникне. Але воно зникнути не може. Тому в нас неправильне визначення, що таке село, а що місто
Валерій Пекар, Викладач KMBS та стратег-візіонер
Він пропонує розділяти людську діяльність на «виробництво» та «пізнання, освіта та управління». Також він зазначає, що зараз місто має більше можливостей — більші бюджети, більше людей, краща освіта.
Для села мусить бути позитивна дискримінація. Село травмоване радянським минулим. Яке робило все, аби позбавити село можливостей. На його думку, зараз мають з’явитись преференції для сіл. Щоб підтримати себе треба бути включеним в глобальний світ і не важливо звідки ви й де ви.
Можна казати інакше, що село — це природне середовище, а місто штучне. Але є хороші міста, де люди живуть майже в природному середовищі. А є погані села, де є навіть багатоповерхівки, але там немає міських сервісів та інформаційного середовища.
Валерій Пекар, Викладач KMBS та стратег-візіонер
Валерій Пекар вважає, що майбутні села мають бути з городами та садами, але й з нормальним інтернетом, який дає можливість до освіти, пізнання та управління.
Межа між містами й селами буде стерта. Людина зможе бути в середовищі села, але насправді жити в місті. В глобальному місті яким буде ціла планета.
Валерій Пекар, Викладач KMBS та стратег-візіонер
Він також наголошує, що спільнота — це ключове слово в місті та селі, яке може багато змінити.