Телеграф Авеню
Останніми роками слухачі обожнюють перевинаходити для себе стару музику. Звісно, не обійшлося без впливу COVID-19 та локдаунів, які змусили людей закритися по домівках у 2020 році та надали купу вільного часу.
Завдяки таким світовим змінам виникали цілі нові жанри, як-от бардкор, але пандемія подарувала нам не лише нові течії у музиці, а ще й повернула на «арену» щось давно забуте, що цілком заслуговувало на другий шанс. Наприклад, японський сіті-поп.
Що таке японський сіті-поп й коли він зародився
Насправді для більшості мешканців Японії такого жанру, як «міський поп» або ж «сіті-поп» не існує, оскільки у 80-90-х роках це радше був термін для музичних естетів. Ба більше — це жанр, який навіть не має чіткого музичного визначення. Проте спільне у тих альбомах, що ми кличемо сіті-попом, дійсно є.
Зароджуватися сіті-поп у Японії почав у 1970-х роках — тоді, коли попмузика взагалі не була основою японської естради. Перші експерименти у цьому жанрі мало позичали у західної попмузики й більше охоплювали суміш між актуальними на той час естрадними піснями Японії та жанру «кайокьоку», буквально, прабатька сучасного j-pop. Проте сіті-поп з’явився в потрібний час й в потрібному місці — сильний вплив на жанр справила саме тодішня японська економіка.
Після Другої світової Японії довелося «починати все спочатку», фактично, перебудовувати своє господарство. Післявоєнні перспективи були похмурими, проте країні вдалося створити економічне дивно за наступні 40 років — переважно завдяки відкритості до інвестицій, акценті на експорті, реформам та допомозі США. Сукупність багатьох факторів призвела до стрімкого зростання економіки й це не могло не позначитися на культурі.
Найкращим часом для японської економіки стали саме 80-ті роки. Економічна ситуація дозволяла підліткам Японії бути споживачами преміальних американських чи європейських брендів — звісно, музику та кінематограф це також не обійшло стороною. В той самий час в країну прийшли й західні музичні тенденції, як-от джаз-ф’южн, фанк, диско чи навіть R&B та латинська музика. Усе це першопроходці сіті-попу додали до своїх естрадних мотивів — й саме так сформувався сіті-поп.
Проте найбільше сіті-поп ототожнювався з технологічним прогресом. Японці тих часів слухали популярні пісні на перших Walkman, а також вже на розвинутих автомобільних стереосистемах. Це, як вважають музичні експерти, може бути однією з причин, чому ця музика отримала приставку «сіті».
Спільними між тодішньою японською попмузикою були й сенси. Економічна ситуація в країні диктувала часи «вільності» та «економічної ситості», що відображалася в ліриці виконавців. Так, сіті-поп пісні переважно про поїздки на власному авто по нічному неоновому місту, походи в кав’ярні, бари та караоке, а якщо вони й були сумними — то теж про нещасне кохання у великому місті.
Сам термін, попри розповсюджену думку, можна віднайти вже в японській пресі тих часів. Чи, наприклад, у компіляції від Toshiba/Express, яка у 1986 році випустила альбом під назвою City Pop Big 4.
Фактично сіті-поп — це чудовий приклад тієї самої «японської естетики». Скоріше, це не жанр, а такий собі опис атмосфери тих часів. Усе це приваблювало те покоління японських підлітків з 80-90-х, й сіті-поп стрімко увірвався в чарти Японії; схоже приваблює й сучасних підлітків в інших країнах, тому й набирає популярність знову — вже на Spotify та YouTube.
Найвідоміші представники сіті-попу та смерть жанру
Якщо трішки забігти наперед, то можна помітити, що ті артисти, які стали відомі у 2020-х роках під час другої хвилі популярності жанру, не обов’язково були популярні у 80-х.
Загалом, героями тодішньої сіті-поп сцени були минулі учасники рок-гуртів, інколи й хард-рок жанру. Таким прикладом є музикант Кіотака Сугіяма та його гурт Omega Tribe, яких вважають засадничим жанру.
Цікаво, що у сіті-попі тих часів можна помітити дотичність одних артистів до інших. Наприклад, ще однією легендою жанру є Ейічі Отакі, який грав у рок-гурті Happy End, проте отримав популярність у 1972, коли почав робити сіті-поп сольно та окремо від інших учасників колективу. Десять років по тому його альбом A Long Vacation став одним з кращих прикладів поєднання японського року та сіті-попу та є одним з найвизнаніших релізів за усю історію японської музики.
Ейічі Отакі продюсував іншу зірку того часу — виконавицю Таеко Онукі. Вона також є першопрохідчинею сіті-попу разом зі своїм гуртом Sugar Babe. Їхній перший реліз у 1973 не приніс колективу популярності, оскільки на сцені тоді ще домінував японський хард-рок, проте за три роки після того вона розпочала сольну кар’єру — й досягла значного успіху. Онукі гарний приклад тієї артистки, яка взяла від Заходу такий жанр, як джаз, та імплементувала його у своє звучання.
Разом з Таеко Онукі в гурті Sugar Babe був Ямашита Тацуро, який також є одним з культових японських музикантів. Його пісня Christmas Eve, що вийшла у 1983 році, має статус найпродаванішої пісні 1980-х та багато років поспіль регулярно повертається в чарти Японії.
Цікаво і те, що дружиною Тацуро є Такеучі Марія, яка була популярна як у 80-х, так й у 2020-х — про неї ми ще згадаємо пізніше. Можливо, вона буде найбільш відома сучасному слухачу через свій сингл Plastic Love, який, до слова, взагалі пройшов повз японських шанувальників 40 років тому, проте став дуже великим хітом у 2020.
Звісно, усіх культових виконавців тих часів не перелічити, проте тенденція зрозуміла — в чартах у ті роки домінувала молодь, що радо працювала спільно та розширювала уяву тодішніх громадян Японії про сіті-поп. Так тривало до другої половини 90-х, коли економіка Японії почала занепадати та зробила ліричні сенси сіті-попу недоцільними, а на сцену, як у музиці буває завжди, прийшло нове покоління артистів — вже з j-pop та початковою айдол-культурою.
Здавалося, що сіті-поп помре як явище та залишить у спадщину лише подряпані диски на місцевих барахолках — не лише через зміну течій на музичній сцені Японії, а й через те, що за кордонами своєї батьківщини жанр відомості не набув. Можливо, так би й сталося, аби не 2020 роки — пандемія, TikTok, YouTube та стримінгові сервіси.
Як прогрес вдруге подарував сіті-попу право на життя
Добре, насправді відбулося повернення жанру не завдяки TikTok та YouTube, хоча вони сильно допомогли жанру знову набути популярності. Ще з початку 2010-х японські діджеї (наприклад, Mori Ra) почали вишукувати «діаманти» та унікальний японський грув серед старих записів — фактично надихнулися британськими діджеями, які робили те саме у своїй країні.
Згодом, вже у 2016 році європейська ініціатива електронної музики Electronic Beats досліджувала сіті-поп. А у 2019 році лейбл Light in the Attic видав збірку Pacific Breeze: Japanese City Pop, AOR & Boogie 1976–1986.
Але це все, звісно, було призначено для музичних дигерів та критиків. До 2020 року, коли YouTube почав пропонувати людям сіті-поп в рекомендаціях.
Насправді невідомо, що саме першим повернуло сіті-поп для масового слухача. Можливо, розвиток вейпорвейву або future funk — оскільки багато діджеїв цих мікрожанрів семплювали сіті-поп, а саме культову для свого часу співачку Анрі (Ейко Кавашиму).
Друга теорія, яка знайшла найбільше всього прихильників, полягає у тому, що завірусилася пісня Мацубари Мікі Mayonaka No Door / Stay with Me. Пісня спочатку завірусилася в різних аніме-едітах, а потім й переросла в окремий й дуже популярний на Заході тренд — молоді японці показували цю пісню своїм матерям та знімали їхню ностальгічну реакцію.
Є й третя версія — у 2017 році на YouTube анонімний користувач опублікував відео з 7-хвилинною версією Plastic Love вищезгаданої Марії Такеучі. Після того, як нелегальний перезалив цього треку потрапив до великої спільноти Reddit, пісню лише на цьому акаунті послухали 55 млн разів. Згодом правовласник видалив кліп з платформи, але це могло бути відправною точкою для другого життя жанру.
Скоріше за все, на відродження сіті-попу повпливали усі три причини й призвели до того, що тепер на стримінгових платформах є сотні плейлистів з годинами музики та десятками тисяч вподобайок. У 2022 році жанр й взагалі зробив коло — The Weeknd на своєму альбомі Dawn FM в пісні Out of Time семплюював трек Томоки Арани Midnight Pretenders — жанр, який зародився під вплив західної музики, став натхненням для сучасної західної музики. І це не згадуючи тисячі реміксів японських виконавців та бітів з семплами сіті-поп треків.
Правовласники пісень у цьому жанрі також не ловлять ґав — тому останні роки можна побачити перевидання класичних сіті-поп альбомів, а Plastic Love й взагалі отримала свіжий кліп, в якому наслідує атмосферу та візуальні елементи жанру. Що кумедно — Марія Такеучі довгий час не знала, що її стара пісня віруситься на західних платформах, тому була приємно здивована та навіть заохочувала шанувальників робити ремікси.
Чи буде сіті-поп жити вічно
Цікаво, як музика, створена в часи гіперкомерціалізації, тепер стала асоціюватися з «комфортним вайбом», але й на це є гіпотетичні відповіді. Перша з них — бажання ностальгувати, навіть за тими часами, в яких ти не жив.
Коментарі під найпопулярнішими піснями сіті-попу повні жартів в дусі «відчуваю себе японським брокером, який їде Токіо 80-х, хоч мені 18 і я з Нью-Йорка». Це все свідчить про базове бажання слухачів перенестися в інші міста, місця чи навіть світи. В решті решт, чи не для ескапізму від повсякденності й створюють музику?
Є й приземленіша теорія — розвиток аніме, та й загалом японською культури на Заході, зокрема й в Україні. Пісні цього жанру неймовірно схожі з опенінгами та ендінгами, а вони останнім часом є популярним — майже в кожному місті Україні щомісяця проводять оркестрові концерти з каверами на популярні аніме-саундтреки. Що вже казати про Європу чи Америку?
Так чи надовго з нами сіті-поп? Звісно, що ні. Як й будь-який жанр музики, його завжди очікуються нові смерті й нові відродження. Можливо, як і заповідають нам артисти цього жанру, варто просто розслабитися та помандрувати серед японських багатоповерхівок під звуки, що були створені 40 років тому. Хоч і подумки.