Михайло Просянник
Найбільш специфічним форматом короткого аніме є музичне відео. Іноді це просто кліп, стилізований під аніме, інколи ж окрема історія під музику.
Відмінність від інших коротких форматів у тому, що відео підпорядковане ритму музики і має синхронізуватись з ним. Це накладає деякі обмеження як на загальний хронометраж, так і на тривалість окремих елементів, які мають відповідати таким у музиці. Різні режисери аніме пробували себе у цьому форматі, але найвідомішим із них став Хібікі Йошизакі зі своєю роботою ME!ME!ME!. Ось її історія.
Почати треба із самого режисера. Як і більшість сучасних аніматорів він надихався роботами попередників. Для Хібікі таким кумиром став Кодзі Морімото, один із засновників Studio 4 °C, яка спеціалізується на експериментальному аніме, зокрема короткометражках та музичних відео. У 1996 році у Морімото вийшов кліп EXTRA на музику японського техно-діджея Кена Ісії, якого ще називають “Східний техно-бог”. Цей ролик був визнаний найкращим танцювальним музичним відео року на MTV та надихнув 16-річного Хібікі зайнятися анімацією.
Він дуже цікавився всім, чим займається Кодзі Морімото і зміг дізнатися, що є тайський ресторан, до якого той часто ходить. Якось Хібікі пішов у ресторан, сподіваючись, що може зустрітися зі своїм кумиром там. Але директор ресторану сказав: “Морімото сьогодні тут немає, але хлопець, який сидить перед вами за тим самим столом, пов’язаний з анімаційною індустрією. Може, ви хочете з ним поговорити?”. Схоже, що Хібікі був не з боязкого десятку і показав новому знайомому свої роботи. Той залишився задоволеним та покликав його працювати на свою студію. Випадковим знайомим виявився Хіроюкі Ямага, режисер аніме “Королівські космічні сили – Крила Хоннеаміз” та один із засновників студії Gainax. Так Хібікі потрапив до аніме-індустрії.
Цікаво, що герой цієї статті не став аніматором. Він спеціалізувався на комп’ютерній графіці та візуальних ефектах. Паралельно з навчанням у Художньому університеті Хібікі почав виступати у нічних клубах як віджей. Якщо спростити, він міксував візуальні ефекти, створюючи кліпи, синхронізовані з музикою. Це дало йому певну свободу і протягом 18 років він залишався позаштатним співробітником, якого час від часу залучали до створення візуальних ефектів та дизайнів у різних аніме-проектах на різних студіях. Найбільш значущими серед них були аніме серії Macross, після роботи над якими його покликали до студії Khara працювати над Evangelion: 3.0 You Can (Not) Redo.
Співпраця з Khara виявилася успішною і Хібікі Йошизакі запропонували спробувати себе в ролі режисера у збірці короткометражок під назвою Japan Animator Expo. Він замислювався як масштабний проект із колаборації аніматорів та студій, для демонстрації всього різноманіття стилів та напрямків у японській анімації. Проект запускався силами двох людей: Хідеакі Анно та Нобуо Кавакамі. Анно – голова студії Khara, на той час уже легендарний аніматор і режисер. У минулому один із ключових співробітників студії Gainax. Відомий насамперед як творець “Євангеліону”. Анно відповідав за створення аніме-контенту. Кавакамі – генеральний директор медіакомпанії Dwango, яка володіє японським відеохостингом Nico Nico Douga, через який здійснювалася публікація та розповсюдження робіт збірки. Кавакамі займався фінансовим боком проекту.
Особливістю проекту стала повна свобода творчості: жодних обмежень за темами та формами оповідання та, на довершення до всього, безмежне фінансування, без необхідності повертати витрачені гроші. Монетизація мала відбуватися за рахунок реклами на відеохостингу.
Спочатку планувалося випустити сім епізодів, але привабливі умови та неймовірний успіх проекту залучив до нього 32 режисери та 40 аніме студій, які сумарно випустили 36 короткометражок. Це найбільша збірка з тих, що коли-небудь створювалися.
До участі в проекті у Хібікі Йошизакі не було власних аніме-творів. Натомість у нього був великий досвід створення музичних кліпів. Так було обрано формат нового відео. Хібікі взяв на себе сценарій, монтаж та загальну концепцію, а розробкою дизайну персонажів та власне малюванням зайнявся аніматор Ісекі Шюїті зі студії Khara. Тепер їм потрібна була гідна мелодія, яка зачепить аудиторію. Вибір пав на діджея TeddyLoid. Він вже працював із музикою до аніме і тому розумів специфіку виробництва. Більшість музики в аніме Panty & Stocking with Garterbelt від студії Gainax була написана ним. На вокал покликали реп-виконавицю DAOKO, яка на той момент була неймовірно популярною на платформі Nico Nico Douga. Цікаво, що для пісні у супер-сексуалізованому відео, яке повною мірою відповідає визначенню NSFW (Not safe for work), запросили неповнолітню виконавицю, буквально школярку.
Через велику кількість пікантного контенту з самими творцями весь час відбувалися смішні історії. Так, одного разу Хібікі Йошизакі так захопився пошуком референсів, щоб пояснити аніматору, що він хоче отримати на відео, що не помітив, як до них до кабінету прийшов Хідеакі Анно. Той застав його за переглядом фотографій жіночих дупок у панцу. Хібіки спробував якось виправдатися, але Анно сказав: “Якщо це допомагає проекту, то займайся цим без сорому”. І йдучи додав: “Це ж круто, що ти можеш дивитися на дупки у робочий час”.
Іншим разом аніматор Ісекі Шюїті почав скаржитися, що втомився малювати жіночі груди, що гойдаються туди-сюди. На що Хібікі відповів, що не винен, і це все почав Йошіокі Садамото. Справа в тому, що Садамото, дизайнер персонажів і один із співзасновників Gainax, вигадав такий ефект як перебільшена інерція жіночих грудей під час руху аніме-персонажів. Зараз це називається Gainax Bounce чи Gainaxing. Вперше цей прийом застосували в аніме Gunbuster у 1988 році.
При створенні головного персонажа та візитної картки кліпу, грудастої дівчини, що танцювала, Ісекі Шюїті використовував елементи від головних героїнь з аніме Panty & Stocking with Garterbelt, над яким він раніше працював, та від віртуальної співачки Хацуне Міко. Остання також стала популярною завдяки відео-сервісу Nico Nico Douga. Крім цього, він додав багато посилань до “Євангеліону”, пристрасним фанатом якого він є, на відміну від режисера Хібікі Йошизакі, який навіть не бачив оригінального серіалу.
Завдяки величезній сексуалізації жіночих персонажів, яка буквально збиває глядача з ніг, посилань до “Євангеліону”, загальної психоделічної форми розповіді та популярної музики аніме-ролик став вірусним. Спочатку ця частина стала найбільш перегляданою з усієї збірки, потім стала відео, що має найбільше переглядів на Nico Nico Douga, а потім виплеснулась за межі японського інтернету і з’явилася буквально скрізь. Якщо ви не бачили оригінального ролика, то ви точно бачили відсилання до нього. Навіть зараз, через дев’ять років після виходу, в Тік-Тоці легко зустріти дівчину, що танцює, використовуючи рухи з оригінального ролика.
Цікаво, що через необхідність синхронізувати відео та музику, останню кілька разів переписували, щоб потрапити у такт рухам у ролику. Через це існує як мінімум три версії мелодії: оригінальна, що увійшла до ролика та ремікс. Для останньої випустили нову версію відео ME! ME! ME! CHRONIC, яка після перемонтажу втратила такий сильний сексуальний підтекст. Натомість добре підходила для демонстрації на телебаченні. Вона також увійшла до збірки Japan Animator Expo.
Неймовірний успіх ME! ME! ME! підштовхнув до створення ще одного кліпу для виконавиці DAOKO на пісню Girl. Малювали його тим самим складом, лише без музики діджея TeddyLoid. Відео вийшло, як і очікувалося, сексуальним, але набагато ніжнішим через нову музику і таким, що втратило глибину оповіді, хоча автори і додали відсилання до попереднього кліпу. Сам режисер вважає історію, показану у кліпі Girl легким приквелом щодо ME! ME! ME!
У 2018 році, за чотири роки після виходу кліпу, вся команда зібралася на презентацію артбуку з оригінальними замальовками. Там режисер Хібікі Йошизакі розповів, що сайт Crunchyroll, що надає доступ до потокового аніме, запропонував профінансувати створення серіалу на основі ME!ME!ME!. Режисер відмовився, пославшись на те, що буде складно знову зібрати таку ж зіркову команду для його реалізації, на що аніматор Ісекі Шюїті і діджей TeddyLoid, що сиділи поруч, відповіли, що ME!ME!ME! це вершина їхньої кар’єри і вони готові кинути будь-які заняття для реалізації такого серіалу. Важко не погодитись з такою оцінкою. Після того як кліп досяг західної аудиторії, TeddyLoid став японським виконавцем, що найбільш прослуховується на Spotify у 2016 році. Але останнє слово все одно за режисером, а він з того часу займався не лише створенням кліпів, а й став директором із кінематографії у серії ігор Ace Combat.
У 2022, Хібікі Йошизакі та Ісекі Шюїті знову об’єднали зусилля для створення анімаційного кліпу Bouto зі збірки Adam by Eve: A Live in Animation, що вийшла на Netflix. Це найкрасивіший і найцікавіше виконаний кліп зі збірки, але він і близько не справив такого ефекту як ME! ME! ME!. Тож сподіваємося, що Хібікі Йошизакі ще передумає та повернеться до історії, яка зробила його відомим.